Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Фізіократи (Ф.Кене, А. Тюрбо) і проблема ціноутворення (обміну).

Економіка і психологія: проблеми взаємодії. | А. Маршал та його крива попиту | Неолібералізм (В.Ойкен, В.Репке та ін.) та узагальнені моделі господарств | Основні напрями сучасної психології: гештальтпсихологія, біхевіоризм, психоаналіз, генетична психологія, когнітивна психологія, гуманістична психологія. | Історія становлення економічної психології. | Когнітивний капіталізм | Українська економічна психологія. | Визначення економічної психології. | Методи економічної психології. | Спостереження та експеримент в економічній психології. |


Читайте также:
  1. III. Проблема выбора в национальной экономике. Вмененные издержки производства.
  2. MB: Вы сказали, что отсутствие живого общения — это опасная проблема. А что еще беспокоит Вас в современном мире?
  3. Quot;Проблема" питания
  4. А что делать с глобальными экологическими проблемами, такими как изменение климата?
  5. Билет 46. Борьба за власть после смерти Сталина. Проблема выбора пути развития Г.М. Маленков, Л. П. Берия, Н.С. Хрущев.
  6. Бытие, как философская категория. Проблема бытия в истории философских учений. Формы бытия.
  7. В чем проблема - в вас или в мотоцикле?

Фізіократи — течія серед французьких економістів другої половини XVIII ст. — часів першої буржуазної революції у Франції. Фізіократія (від. грец. «фізіс» — природа і «кратос» — влада) означає «влада природи». Головною заслугою фізіократів є те, що на відміну від меркантилістів джерелом багатства вони вважали не торгівлю, а виробництво. Тож вони досліджували не сферу обігу, а сферу виробництва, але обмежились лише сільським господарством. Франсуа Кене — визнаний лідер і основоположник школи фізіократів (до неї входили А. Тюрго, В. Мірабо, В. Дюпон де Немур, Г. Летрон та ін.) яка проіснувала всього 20 років, але специфічна течія в рамках класичної політичної економії поширилася майже по всьому континенту, особливо в країнах з переважним аграрним розвитком. Представники фізіократизму виходили з визначної ролі в економіці землі, сільськогосподарського виробництва.

Ф.Кене описує соціальну структуру суспільства, виділяє три класи: 1) клас земельних власників; 2) продуктивний клас (фермери); 3) непродуктивний клас (торговці).

А.Тюрго: ідеї ціноутворення – вони пояснюються суб’єктивними оцінками сторін, які вступили у процес обміну; в процесі обміну кожен з учасників суб’єктивно оцінює важливість товару для себе. Кожен вважає, що виграє при обміні; якщо обмін відбувся то знайдена рівність є ціною товару.

У творах Ф. Кене рішуче засуджуються погляди меркантилістів на економічні проблеми, що, по суті, було відображенням незадовільного становища сільського господарства, до якого призвів так званий кольбертизм часів короля Людовіка XIV

Ф. Кене перший в теорії економічної думки досить глибоко обґрунтував положення про капітал. Якщо меркантилісти ототожнювали капітал, як правило, з грішми, то Ф. Кене вважав, що гроші є самі по собі безплідне багатство, яке нічого не виробляє. За його термінологією, сільськогосподарські знаряддя, будови, тварини і все те, що використовується у землеробстві протягом декількох виробничих циклів, є "початкові аванси" (за сучасною термінологією — основний капітал). Витрати на насіння, корми, оплату робітників та інше, які здійснюються протягом одного виробничого циклу, він відносив до "щорічних авансів" (за сучасною термінологією — оборотний капітал). Але заслуга Ф. Кене не лише в розподілі капіталу на основний та оборотний за його виробничою ознакою. Він зміг переконливо довести, що разом з оборотним у русі перебуває основний капітал.

Ф. Кене висловив низку цікавих неординарних думок щодо торгівлі. Так, визнаючи, що торгівля є "безплідним заняттям", він водночас застерігав від помилкового враження, нібито завдяки загальній конкуренції вона стала шкідливою — "адже іноземні купці вивозять та отримують на своїй батьківщині ту винагороду, яку ми сплачуємо їм за надані нам послуги; таким чином, цією винагородою ми збагачуємо інші нації". Не погоджуючись з таким судженням, Ф. Кене твердив, що необхідна тільки "абсолютна свобода торгівлі" як умова її розширення, усунення монополії та скорочення торговельних витрат.

Анн-Робер-Жак Тюрбо стверджував, що можливі лише три форми оподаткування: прямий податок на землю, прямий податок з осіб і непрямий податок або оподаткування споживання. Податок з осіб, на думку Тюрбо, суперечить здоровому глузду, оскільки є особи, які нічого не мають. Податки на споживання, вважав він, також несправедливі і обтяжливі. Залишається прямий податок на землю (поземельний), який є раціональним.

Тюрбо протиставить історію людського роду природі: «Всесвітня історія розгляду послідовних успіхів людського роду та докладне вивчення причин, що їх викликали». На думку фізіократів, необхідно перейти від дрібної культури феодального землекористування до фермерської оренди. (Це вони бачили в Англії). Задум фізіократів щодо податків на чистий продукт здійснила французька революція.

 

  1. А. Сміт і його модель економічної людини.

На відміну від фізіократів, які трактували "природний порядок" як ідеальний стан суспільства, А. Сміт аналізував реально існуючий економічний устрій (ринкову економічну систему) та прагнув описати механізм його функціонування.

Рушійними силами економічного розвитку вчений вважав економічну свободу та конкуренцію господарюючих суб'єктів, гармонізацію їх інтересів на основі пріоритетного розвитку особистого інтересу, механізму ринкової саморегуляції та невтручання держави в економічне життя.

Концепція "економічної людини", яка керується у своїй діяльності особистими економічними інтересами і потребами. Намагаючись з'ясувати спонукальні мотиви економічної діяльності господарюючих суб'єктів, учений виходив з того, що поведінкою людей керує егоїзм та турбота про власну вигоду, "природне прагнення... до поліпшення свого становища". Абстрагуючись від усіх інших мотивів поведінки економічних суб'єктів, А. Сміт писав про те, що особистий інтерес є головним мотивом, який спонукає людей до співробітництва, оскільки "Не через доброзичливість м'ясника, пивовара чи булочника очікуємо ми одержати свій обід, а через дотримання ними їхніх власних інтересів. Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не говоримо їм про наші потреби, а лише про їхні вигоди"1.

Відтак учений аналізував суспільство як сукупність егоїстів, зосереджених на нагромадженні багатства. Варто зазначити, що існування егоїстичних інтересів визнавали ще англійські філософи XVII ст. (Т. Гоббс та ін.), які трактували їх як руйнівну силу, закликаючи до державного авторитаризму. А. Сміт не сприйняв ці ідеї і був солідарним з французькими раціоналістами (К. Гельвецієм та ін.), які проголосили людський егоїзм природним фактором суспільного поступу. У зв'язку з цим вчений робив особливий наголос на значенні особистого інтересу як могутнього стимулу прогресивного розвитку людського суспільства.

Таким чином, в основі аналітичної моделі "економічної людини" (gomo economicus), запровадженої А. Смітом, лежать припущення, що індивід як суб'єкт економічних відносин є:

незалежним, здатним приймати самостійні рішення;

егоїстичним, таким, що прагне максимізувати власну вигоду;

раціональним, здатним порівнювати вигоди і втрати та оцінювати наслідки своїх дій;

поінформованим про свої потреби і можливості їх задоволення.

Учення про "невидиму руку ринку" — механізм стихійної координації економічної поведінки та узгодження економічних інтересів суб'єктів господарювання за умов ринкової конкуренції. Трактуючи ринковий механізм як "очевидну і просту систему звичайної свободи", А. Сміт стверджував, що ринкова економіка влаштована таким чином, що індивід (економічна людина), який "має на увазі лише власний інтерес... переслідує лише власну вигоду... невидимою рукою спрямовується до мети, що зовсім не входила до його намірів... Переслідуючи власні інтереси, людина часто реальніше служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне це робити".

Таким чином, стихійні об'єктивні закони ринкових сил спонтанно забезпечують пріоритетність суспільних цінностей і спрямовують зусилля окремих індивідів, які не думають про сприяння суспільній користі, у русло загальних інтересів. Саме завдяки вільній конкуренції підприємців і через реалізацію їх приватних інтересів ринкова економіка найдоцільнішим чином забезпечує суспільні потреби і генерує ефективний розподіл ресурсів.

 

 


Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 91 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Меркантилізм у поглядах на економічну дію.| Історична школа (В.Рошер. Б.Гільдербранл. К.Кніс та ін.) та проблеми національної економіки та ментальності

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)