Італія на міжнародній арені в період “після холодної війни”.

У постбіполярний період в офіційних документах Італія все частіше заперечує традиційну пасивність своєї зовнішньої політики і декларує «власний внесок у світову політику», активність і самостійність у цій царині і вихід з фарватеру політики НАТО та ЄС. Фігурують у документах та виступах державних посадовців такі нові ідеологеми, як «універсалізм італійського зразка», «глобальне бачення» Італії, яка проголошує себе «активним учасником процесів глобального виміру».

Поворотним моментом для цих змін в офіційній ідеології Італії вважається завершення «холодної війни», яке поставило країну «перед лицем одночасно нової і важкої відповідальності». У червні 2000 року італійський міністр закордонних справ Ламберто Діні визначив під час свого виступу у сенаті базові положення нової офіційної зовнішньополітичної концепції, суть якої полягає у тому, що «біполярний світ змінився світом протагоністів, членом якого є і сама Італія», викресливши себе із списку «середніх держав».

У межах «світу протагоністів», який формується, Італія офіційно окреслює свої власні зовнішньополітичні пріоритети. Серед найважливіших сегментів італійської «глобальної відповідальності» вважається врегулювання балканської кризи, розширення ЄС, забезпечення середземноморської безпеки, боротьба з тероризмом і незаконною міграцією. Італія позиціонує себе глобальним арбітром на світовій арені. У контексті цієї позиції екс-президент К. Чампі визначив приналежність своєї країни до «вузького кола великих держав». На його думку, італійська зовнішня політика повинна спрямовуватися на те, щоб XXI століття перетворилося у століття миру, громадянського та економічного поступу.

Новим обов'язком для Італії є привнесення у світову політику моральних цінностей, фундаментальних цінностей демократичного світу і навіть за межами зони італійської відповідальності. Ідеологема миру займає у італійській зовнішньополітичній риториці пріоритетне значення. Проте показово, що найчастіше італійські офіційні особи, говорячи про мир, оперують терміном «європейський мир» (під яким необхідно розуміти сучасний стан розвитку Євросоюзу).

За рівнем економічного розвитку Італія посідає шосте місце в світі і відноситься до країн «Великої сімки», питома вага яких є визначальною у світовій економіці. За чисельністю населення 58,9 млн. жителів та сумарному ВВП – 1365 млрд. євро (2004, оцінка на поч. року) вона поступається в ЄС лише ФРН, Франції та Великобританії, проте за його відносним показником на душу населення відстає від середнього по Євросоюзу (ЄС-15 = 100%) індикатора – 91,3%, поступаючись десяти іншим країнам.

Італія має невисокий (порівняно з іншими державами ЄС) індекс конкурентоспроможності національної економіки, посідаючи за ним 41-е місце в світі та 44-е – за технологічним індексом (2002). За індексом технологічних досягнень країна не попадає до числа глобальних лідерів і у 2000-му році її відносили разом з Іспанією, Чехією, Угорщиною і Словенією до числа потенційних лідерів глобального інноваційного простору.

Цій державі притаманні досить помірні позиції серед країн-лідерів і в соціально-економічній сфері – за Індексом розвитку людського потенціалу вона посідає лише 21-е місце (2001).

Разом з тим, було б несправедливим недооцінити економічну роль Італії у Південній Європі та ЄС. Нерідко саме від її позиції залежить прийняття важливих європейських документів щодо подальшого розвитку Європейського Союзу у т.ч. його розширенні. Так, центр Стратегічних досліджень в Мілані ще у 1995 році спрогнозував «вибухоподібне» розширення ЄС 2004 року, а також передбачив створення спільного європейського економічного простору упродовж наступних десяти років, досить чітко обґрунтувавши при цьому переваги і недоліки укрупнення Євросоюзу взагалі та своєї держави зокрема.

Сучасна Італія має цілий ряд специфічних соціально-економічних проблем, серед яких на перше місце виступає депресивність півдня країни та непомірно високий рівень безробіття там, значне соціальне розшарування населення та його прогресуюче старіння. Слабка ресурсна забезпеченість основного виробництва також виступає стримуючим фактором розвитку економіки.

Дата добавления: 2015-09-02