Читайте также: |
|
2.1. Поняття принципів права
У радянські часи вчені залежно від типу формації класифікували принципи права на властиві рабовласницькому, феодальному, капіталістичному та соціалістичному праву. Крім того, вони виділяли принципи, які були властиві праву у перехідний період від одної формації до іншої, від одного типу права до іншого [1, с.34; 2, с.56; 52, с.49; 53, с.52].
Зараз залежно від свого характеру принципи права підрозділяються на соціально-економічні, політичні, ідеологічні, етичні, релігійні і спеціально-юридичні.
Спеціально-юридичні принципи права – це соціальні принципи, але перекладені мовою права, юридичних конструкцій, правових засобів і способів їх забезпечення. До спеціально-юридичних принципів правазазвичай відносять: 1) принцип загальнообов'язковості норм права для всього населення країни і пріоритету цих норм перед всіма іншими соціальними нормами; 2) принцип несуперечності норм, складових права, що діють та пріоритет закону перед іншими нормативно-правовими актами; 3) принцип розділу права на публічне і приватне та на відносно самостійні галузі і інститути; 4) принцип відповідності між об'єктивним і суб'єктивним правом, між нормами права і правовими відносинами, між правом і його здійсненням; 5) принцип соціальної свободи, рівність перед законом і судом, рівноправ'я; 6) принцип законності і юридичної гарантії права і свобод особи, зафіксованих в законі, зв'язаність нормами закону діяльності всіх посадових осіб і державних органів; 7) принцип справедливості, виражений в рівному юридичному масштабі поведінки та в строгій відповідності юридичної відповідальності допущеному правопорушенню; 8) принцип юридичної відповідальності тільки за винну протиправну поведінку і визнання кожного невинним до тих пір, поки провина не буде встановлена в судовому порядку; принцип презумпції невинності; 9) принцип неприпустимості зворотної сили законів, що встановлюють нову або важчу юридичну відповідальність, гуманності покарання, сприяючого виправленню засудженого [49, с.221; 52, с.223].
Крім того, принципи права підрозділяються на групи залежно від того, чи розповсюджуються вони на всю систему права, на декілька галузей або ж на одну галузь права. Відповідно до цього критерію принципи права, що розповсюджуються на всю систему права і що визначають її характер, зміст, найбільш важливі її особливості і риси, називаються загальнимипринципами. Серед них виділяють принципи соціальної справедливості, гуманізму, рівноправ'я, законності в процесі створення і реалізації норм права, єдності юридичних прав і обов'язків, демократизму.
Для демократичних країн вельми важливими загальними принципами права є принцип закріплення свободи підприємництва і принцип встановлення і охорони приватної власності. Останньому надається особливе значення, бо з власністю зв'язується фактичне положення особи в суспільстві, її соціальний статус і все її приватне і цивільне життя. Відомий французький соціолог і юрист М. Оріу зазначав, що ”цивільне життя полягає у використанні власності”. Завдяки своїй забезпеченості і перевагам, які дає власність, підкреслював автор, людина „може подумати і про щось інше”, окрім буденних потреб. Він може вдаватися до розумових занять, вільних професій, може роздумувати про загальні інтереси, присвятити себе справам громади, стати громадянином.
В той же час, М. Оріу застережував, що цивільне життя, хоч воно формально допустиме всім і „в деяких відносинах дійсно загальне для всіх”, є все ж таки „по своєму основному елементу нажитого багатства і по своєму капіталістичному характеру монополією імущого класу”. Навіть всередині цього імущого класу, писав автор, „воно стосується окремих осіб украй нерівно” і залежить від розмірів придбаного кожним з них багатств [49, с.225].
Разом із загальними принципами в юридичній літературі виділяються міжгалузеві і галузеві принципи права. Міжгалузевіправові принципи охоплюють собою дві або більш за галузі права, переважно суміжні, вельми близько дотичних між собою галузей (конституційне і адміністративне, карно-процесуальне і цивільний-процесуальне і ін.). На міжгалузеві принципи повністю накладаються і загальні правові принципи. У кожній окремій галузі права або ж в групі галузей вони набувають своєї специфіки. Галузеві принципи права розповсюджуються лише на конкретні галузі права – конституційне, цивільне, кримінальне, земляне, трудове, міжнародне і ін. Відповідно на їх основі створюються і реалізуються норми, які складають тільки дану галузь права. Від принципів права слід відрізняти принципи правосвідомості – суб'єктивні представлення людей, суспільних рухів, політичних партій і т.п. про те, як повинні регулюватися ті або інші суспільні відносини.
Принципи права – це нормативне віддзеркалення об'єктивного порядку речей, суспільної практики, суспільного розвитку, а не суб'єктивне уявлення про ці процеси.
2.2. Поняття принципів міжнародного права
Принципи міжнародного права – це керівні правила поведінки суб'єктів, що виникають як результат суспільної практики, юридично закріплені початки міжнародного права. Вони є собою найбільш загальні вирази сталої практики міжнародних відносин. Принципи міжнародного права – це норма міжнародного права, що має обов'язковий характер для всіх суб'єктів.
Основні принципи сучасного міжнародного права можна визначити як його загальновизнані норми, що мають найбільш важливе значення для забезпечення нормального функціонування міждержавної системи і, отже, для вирішення міжнародних проблем. Таке визначення знайшло підтвердження в рішенні Міжнародного Суду 1974 року по суперечці між США і Канадою про межу в затоці Мен, в якому указується, що слова принципи і норми виражають одну і ту ж ідею, а саме, що термін "принципи" означає правові принципи, тобто "він включає норми міжнародного права", і що "використання терміну "принципи" виправдано, оскільки мова йде про більш загальні і фундаментальні норми" [29, с.92].
Дотримання міжнародного права є обов'язковим. Відзначити принципи міжнародного права можна, тільки відзначивши суспільну практику, що не під силу окремим державам або групам держав. Тому будь-яка держава зобов'язана реагувати на спроби в односторонньому порядку «поправити» суспільну практику за допомогою порушення принципів.
Принципи міжнародного права формуються звичайним і договірним шляхом. Вони виконують одночасно дві функції: сприяють стабілізації міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками, і закріплюють все нове, що з'являється в практиці міжнародних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками, і закріплюють все нове, що з'являється в практиці міжнародних відносин, і таким чином сприяють їх розвитку.
Ставлення до основних - принципів міжнародного права в науці неоднозначне. Західні вчені, за невеликим винятком, не виділяють основних принципів міжнародного права. На крайній випадок, вони (Дж. Старк, Е. Сой, Дж. Штуцкі, Дж. Фіцморіс, X. Уолдок, Р. Аго, Г. Даам та ін.) ведуть мову про «імперативні принципи», «норми jus cogens», «принципи публічної політики», «норми загального міжнародного права», «імперативні норми загального міжнародного права», «фундаментальні норми міжнародного права» тощо. Як правило, крім констатації, «о такі норми важко піддаються ідентифікації, сутність в не досліджувалась. Окремі західні автори роблять cпроби перелічити такі норми. І знову ж таки — хто і як їх розуміє, стільки в нього цих норм. Часто до них зараховують цілі інститути міжнародного права. Е. Сой відносить до таких принципів тільки норми jus cogens: принцип заборони застосування сили, повага суверенітету і незалежності держав, невтручання.
А. Фердросс налічує трохи більше принципів: принцип заборони порушення прав третіх держав, принцип гуманності, заборона застосування сили не інакше як з метою самооборони, обов'язок вирішувати спори мирними засобами, обов'язок сприяти будь-яким діям ООН, здійснюваним відповідно до Статуту, обов'язок утримуватися від будь-якої допомоги державі, до якої ООН застосовує запобіжні (превентивні) або примусові заходи [19, с.87].
Інші принципи вирізняє в сучасному міжнародному праві Я. Броунлі. Це, так би мовити, принципи «гуманної спеціалізації»: заборона агресивної війни, заборона геноциду, заборона работоргівлі, заборона піратства, принцип самовизначення та принцип постійного суверенітету над природними ресурсами.
Вітчизняні вчені дотримуються іншого бачення принципів сучасного міжнародного права, хоч серед них також чимало своєрідного, суб'єктивного тлумачення. І хоча за кількістю наукових досліджень, присвячених цій проблемі (а це десятки монографій і сотні наукових статей), вітчизняні вчені тримали першість у науці міжнародного права, слід визнати, що при з'ясуванні сутності основних принципів міжнародного права ми просунулися недалеко. У період між двома світовими війнами радянські науковці в основному перелічували принципи (суб'єктивно визначаючи їх у системі міжнародного права). Прийняття Статуту ООН пожвавило інтерес до цього питання, але тільки наприкінці 60-х - у 70-ті роки з'являються спеціальні дослідження. За наступні три десятиліття здобуто не дуже багато: трохи зменшилося ідеологічне обгрунтування таких норм, але схоластичні пояснення, еклектичний набір аргументів залишилися майже без змін. На сьогодні навіть не вироблено сталого поняття основних принципів міжнародного права [44, с.71].
Майже кожне дослідження основних принципів міжнародного права переповнене епітетами у визначенні цих понять. Це — «основоположні», «загальноприйняті», «імперативні», «правові і неправові», «високого і найвищого порядку», «керівні начала», «основні», «найбільш узагальнені», «в концентрованій формі», «універсальні», «загальнообов'язкові», «вищої політичної, моральної та юридичної сили», «стабільні», «програмні», «авангардного регулювання», «найважливіші», «головні ідеї», «головні цілі», «корінні», «комплексні», «взаємообумовлені», «особливої юридичної сили» та інші норми міжнародного права.
Насправді ж вітчизняна наука міжнародного права перебуває тільки на підході до вироблення робочого варіанта. По-перше, склалася така ситуація, що скільки авторів пише про принципи міжнародного права, стільки (за кількістю) маємо принципів. Очевидно, в багатьох дослідженнях ідеться, власне, не про принципи міжнародного права. По-друге, десятиліттями вітчизняна наука твердила про принципи міжнародного права, проголошені Жовтневою революцією. Зокрема, виокремлювалися соціалістичні міжнародно-правові принципи як більш «передові» у системі міжнародного права і такі, яким належить майбутнє: принцип соціалістичного інтернаціоналізму, принцип братерської дружби й тісного співробітництва, принцип товариської взаємодопомоги (вже в самій назві розкривається ідеологічний задум принципів).
І річ не в тому, що «об'єктивна закономірність» цих «принципів» не витримала випробування часом, що вони зникли з наукових публікацій одночасно із самою соціалістичною системою. Проблема в тому, що, як заявили нові керівники колишніх соціалістичних держав, їх поневолювали саме завдяки цим ідеологічним (а не правовим) постулатам. Тобто те, що видавалося за вищий критерій права, у дійсності було протиправним. Підтвердженням тому є спроба радянських науковців видати явно брутальне порушення норм міжнародного права за застосування «передових» принципів міжнародного права. Наприклад, радянська держава завжди свято виконувала свої зобов'язання, що випливали з принципів соціалістичного інтернаціоналізму, братерської дружби й тісного співробітництва, товариської взаємодопомоги. Яскравим проявом дії на підставі цих принципів була «допомога» Радянського Союзу угорському народові в 1956 р., «допомога» разом з іншими соціалістичними країнами народові Чехословаччини в 1968 р. (додамо ще війну в Афганістані та інших країнах, віддалених від Радянського Союзу), охорона соціалістичних завоювань і захист їх суверенітету та незалежності від імперіалізму, а також допомога в'єтнамському народові в його боротьбі проти агресії Сполучених Штатів.
Така ж доля спіткала й принцип мирного співіснування держав з різним соціальним ладом, який виводився з ленінських цитат про «мирне співжиття» соціалістичних і капіталістичних держав. Вбачати заслугу цього принципу в тому, що він перевів «класову боротьбу» з боротьби безпосередньо між класами в площину відносин між державами, зокрема в боротьбу соціалістичних і капіталістичних держав, у боротьбу двох систем, є підміною, власне, правового призначення права певними ідеологічними нашаруваннями.
Сказане не свідчить про відсутність основних принципів міжнародного права взагалі. Помилки окремих науковців і навіть наукових шкіл щодо певних правових реалій не є свідченням того, що останніх не існує. На сьогодні завдання науки міжнародного права полягає в тому, щоб очистити свою сферу від надмірних ідеологічних нашарувань, псевдоправових конструкцій і об'єктивно вивчити природу, утворення та функціонування основних принципів міжнародного права. Для цього насамперед необхідно визначитися в понятті основних принципів міжнародного права. В радянський період ближче від усіх до визначення сутності, поняття основних принципів підійшли професори Е. А. Пушмін та М. О. Ушаков.
Е.А. Пушмін запропонував таке поняття принципів міжнародного права: «Основні принципи можна визначити як об'єктивно зумовлені закономірності розвитку міжнародних відносин, найважливіші властивості міжнародного права, що відбивають його сутність і визначають зміст міжнародно-правових норм та інститутів, закріплені в системі міжнародного права, яка історично склалася, як норми найзагальнішого, універсального характеру, що мають основоположне значення, норми імперативні, які в силу цього є найважливішим критерієм міжнародної законності» [13, с.69].
Проаналізувавши зазначене поняття, М.О. Ушаков сформулював своє: «...Основні принципи сучасного міжнародного права — це система най загальніших вихідних і взаємопов'язаних норм загального міжнародного права, які регулюють в узагальненому вигляді поведінку держав та інших суб'єктів міжнародного права в усіх сферах міжнародних відносин і мають імперативний характер (і відповідно є критерієм дійсності інших міжнародно-правових норм) і визначають у концентрованому вигляді основний зміст та цілеспрямованість міжнародного права» [68, с.79].
Обидва визначення містять багато зайвого, не суттєвого для поняття або такого, що є характерним не тільки для основних принципів міжнародного права. Скажімо, не тільки принципи є об'єктивно зумовленими закономірностями міжнародних відносин. Коли сказано, що принципи визначають зміст міжнародне-правових норм, то зрозуміло, що вони визначають і зміст інститутів (адже ці ж таки норми компонують інститути), і сутність міжнародного права. Термін «система міжнародного права, що історично склалася» більшою мірою характеризує систему, аніж принципи.
Зайві також наголошення, що принципи є нормами «найзагальнішого, універсального, імперативного характеру». Наприклад, існує мало таких конкретних норм міжнародного права, як принцип мирного врегулювання спорів, особливо у редакції Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р.
Не всі принципи міжнародного права є універсальними нормами. Практика засвідчує також наявність регіональних принципів (наприклад, принцип непорушності державних кордонів); Окремі вчені висловлюють думку про існування партикулярних (локальних) принципів міжнародного права. Звісно, що вони не є основними, але тоді з метою розуміння поняття «принципи міжнародного права» доцільно було б дати кілька визначень: «основні принципи», «принципи», «загальні принципи» тощо. Зрозуміло, що такий підхід суперечить логіці вироблення понятійного апарату. Щодо імперативності як невід'ємної властивості міжнародно-правових принципів нижче буде показано, що не всі з них або принаймні деякі з них у повному обсязі є імперативними нормами. Гадаємо, зайвим є залучення критерію міжнародної законності до визначення поняття принципу міжнародного права. Вона, як наприклад «міжнародний правопорядок», є дещо іншою сферою прояву принципів. І не в цих сферах знаходяться їхні основні властивості.
Враховуючи сказане, можна сформулювати таке визначення поняття основних принципів міжнародного права (робочий варіант): це система основоположних норм міжнародного права, які регулюють відносини між його суб'єктами і є критерієм правомірності міжнародних правотворчого та правозастосовчого процесів, дійсності інших міжнародне-правових норм.
2.2.1. Ознаки основних принципів міжнародного права
Основним принципам міжнародного права властиві певні ознаки, завдяки яким їх можна вирізнити серед інших норм міжнародного права. Як зазначалося вище, багато зарубіжних науковців не поділяють цієї думки. І все ж їхнє негативне ставлення є, мабуть, результатом відсутності спеціальних досліджень цього аспекту проблеми основних принципів.
Скажімо, коли до ознак тільки основних принципів міжнародного права відносять (Е. А. Пушмін, М. О. Ушаков та ін.) найважливіші властивості міжнародного права, які відображають його сутність і визначають зміст міжнародне-правових інститутів, або те, що вони є нормативними за своїм характером і закріплюються, головним чином, у міжнародних звичаях та інших джерелах міжнародного права, то хіба цього не можна сказати і про звичайні норми?
Не можна вважати загальною ознакою основних принципів міжнародного права імперативність (Г. В. Ігнатенко, О. І. Тіунов, В. Я. Суворова та ін.), бо, як зазначалося вище, остання є характерною в повному обсязі не для всіх основних принципів. Отже, наполягання на цій ознаці може призвести до суб'єктивного зменшення кількості основних принципів міжнародного права.
Мабуть, такий самий висновок можна зробити й щодо визначення «універсальності» як ознаки основних принципів. В іншому випадку ми знехтували б регіональними: галузевими принципами міжнародного права, яким «універсальність» в усталеному розумінні цього терміна не властива.
Не можна погодитися з твердженням, що основним принципам міжнародного права властива ознака «зворотної дії» (М. Ф. Філімонова, К. А. Бекяшев та ін.). Прихильники цієї точки зору вважають, що така «властивість» основних принципів «дозволяє їм виливати на будь-яку норму, що виникала раніше, від самого принципу аж до її скасування і невизнання пов'язаних із нею наслідків». Але тут ідеться не про основний принцип міжнародного права, а про загальний принцип права lex posterior derogate priori. Така плутанина була характерною для тих радянських науковців, хто ототожнював основні принципи міжнародного права із загальними принципами права. Вона трапляється й сьогодні в деяких дослідженнях. «Міжнародний Суд ООН, – зазначає І. І. Лукашук, - жодного разу не обґрунтовував своїх рішень загальними принципами міжнародного права. У ряді випадків ці принципи застосовувалися без згадки їх як загальних принципів права. Це стосувалося таких принципів, як добросовісність, не зловживання правом, відповідальність за правопорушення. Частіше використовувалися процесуальні принципи (наприклад, ніхто не може бути суддею у своїй справі, рівність сторін у спорі, пріоритет спеціального закону тощо)” [32, с.46].
Очевидно, що тут ідеться про загальні принципи права, а не про основні принципи міжнародного права. Вирішальним у визначенні особливостей цих правових норм має бути не доктринальний погляд на рішення Суду, а саме рішення. У справі «Лотос» Постійна Палата міжнародного правосуддя вирішила так: «Вислів "принципи міжнародного права", як він звичайно вживається, може означати лише міжнародне право, як воно застосовується між державами» [36, с.122].
Отже, ознаками основних принципів міжнародного права можна вважати такі: по-перше, вони є загальновизнаними як основні принципи сучасного міжнародного права. Ця загальна визнаність випливає з того, що світова співдружність держав закріпила їх у Статуті ООН; у Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., у Заключному акті Наради з питань безпеки та співробітництва у Європі 1975 р. і в ряді інших міжнародних документів. Якщо навіть іти від зворотного, то слід зазначити, що від часу закріплення основних принципів міжнародного права у вказаних документах жоден суб'єкт міжнародного права не заявив, що він їх не визнає.
По-друге, основні принципи міжнародного права формулюють права, обов'язки й законні інтереси безвідносно до суб'єктів міжнародного права. Часто висловлюється думка про їхню обов'язковість тільки для держав, що вони е критерієм правомірності поведінки держав. Це не так. Точніше, це правомірно лише щодо окремих принципів міжнародного права. Вони є обов'язковими для всіх суб'єктів міжнародного права, якщо останні правомочні здійснювати відповідну правоздатність, дієздатність або деліктоздатність, що випливає з певного принципу.
Отже, неправомірно стверджувати, що, скажімо, принцип невтручання зобов'язує тільки держави. Він є обов'язковим і для міждержавних організацій (наприклад, НАТО) та інших суб'єктів міжнародного права, які здатні здійснювати за ним права і виконувати обов'язки. Щодо ООН Генеральний секретар ООН зазначив у своїй доповіді: «Сталася відчутна зміна, корені якої — у визнанні того факту, що для забезпечення довготривалих рішень міжнародних проблем необхідно будувати ці рішення на загальноприйнятих принципах, закладених у Статуті» [13, с.223]. На підставі такого формулювання прав та обов'язків суб'єктів міжнародного права основні принципи, як правило, конкретизуються (щодо суб'єктів, прав, обов'язків, юридичних фактів тощо) в інших міжнародно-правових актах.
По-третє, основні принципи міжнародного права мають перевагу над іншими нормами цієї системи права. Таку перевагу закріплено у ст. 103 Статуту ООН, ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., у Віденській конвенції про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. За цими міжнародно-правовими актами норми міжнародного права не можуть суперечити основним принципам міжнародного права. Якщо таке трапляється, то норми вважаються недійсними, такими, що не можуть мати правових наслідків. Вони не підпадуть під захист міжнародного права. Основний принцип міжнародного права може бути змінено або скасовано тільки новим принципом.
По- четверте, формально основні принципи не підпорядковані один одному. Але фактично в процесі застосування їм надається різне значення. Як уже зазначалося, одні принципи вміщують абсолютно імперативні правила безвідносно до суб'єктів, сфери та періоду застосування. Інші — допускають можливість відступу від правила за взаємною згодою, оформленою згідно з чинними принципами і нормами міжнародного права.
Вважається, що принцип незастосування сили є головним, першочерговим для забезпечення миру та безпеки. Принцип мирного вирішення міжнародних спорів доповнює його, як і, до речі, деякі інші основні принципи. Але така функціональна особливість реалізації принципу мирного вирішення міжнародних спорів не впливає на його імперативність.
Очевидно, що різницю доцільно вбачати між основними принципами міжнародного права, яким властива Імперативність прав та обов'язків не в повному обсязі, і такими, що характеризуються абсолютною імперативністю.
По - п’яте, важливою ознакою основних принципів міжнародного права є те, що порушення їх виходить за межі звичайного недотримання норм міжнародного права. Порушення будь-якого основного принципу міжнародного права кваліфікується більш серйозно, аніж порушення звичайної норми. Щоправда, і це правило не слід абсолютизувати щодо всіх основних принципів міжнародного права.
Деякі автори стверджують, що тільки дії, які порушують принципи міжнародного права, розглядаються як міжнародні злочини. Це далеко не так. Нюрнберзький трибунал кваліфікував як міжнародні злочини дії, що порушували не тільки основні принципи, а й інші норми міжнародного права. Водночас порушення принципу добросовісного виконання міжнародних зобов'язань досить часто розглядається як ординарне міжнародне правопорушення.
В шостих, характерною ознакою основних принципів міжнародного права є те, що вони досить часто застосовуються за наявності прогалин у міжнародному праві. Це нерідко практикується в нових сферах міждержавного співробітництва, де ще не вироблено відповідного міжнародно-правового масиву норм.
В сьомих, особливістю основних принципів міжнародного права є програмування розвитку системи міжнародних відносин та системи міжнародного права (Е.А. Пушмін, М.О. Ушаков та ін.). Принципи не тільки констатують явний стан міжнародних відносин, а й визначають головні напрями їх розвитку, тобто формулюють програму розвитку на перспективу.
В восьмих, загальноприйнятою є думка, що основні принципи міжнародного права функціонують тільки у взаємодії. Вони мають комплексний характер, взаємозумовлюють один одного. Зміст одного принципу можна цілком з'ясувати лише в контексті інших принципів. Саме тому в Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., зроблено такий наголос: «При тлумаченні і застосуванні викладені вище принципи є взаємопов'язаними, і кожний принцип повинен розглядатися в контексті всіх інших принципів» [20].
Права та обов'язки, що випливають з основних принципів міжнародного права, сформульовані таким чином, що як мінімум у двох принципах ми знаходимо формулювання одного спільного правила поведінці. Отже, принципи є органічно пов'язаними в одне ціле, з систему. І тому практично не можна порушити тільки один окремо взятий принцип міжнародного права бо, як правило, порушується вся система основних принципів. А порушення конкретного принципу є тільки «вхідним каналом» неправомірної поведінки в систему основних принципів. Зрештою, шкода завдається всім принципам.
2.2.2. Природа основних принципів міжнародного права
Якщо не брати до уваги заперечення щодо існування основних принципів міжнародного права, то можна вказати на три доктринальні пояснення їх природи. Одні автори (І. І. Лукашук, Г. К. Дмитрієва та ін.) виводять юридичну природу основних принципів за власне правові межі. На їхню думку, такі принципи є водночас і правовими, і моральними, і елементами інших систем управління міжнародними відносинами. Будучи не тільки правовими, як вважав І. І. Лукашук, а й політичними і моральними принципами міжнародних відносин, основні принципи служать основою та системоутворюючим фактором усієї міжнародної нормативної системи, що, крім правових, містить також політичні та моральні норми, звички, ввічливість та ін. Власне, тут розмиваються межі правового змісту принципів, що не тільки неадекватно відображає їхню юридичну природу, а й неточно розкриває вплив принципів на становлення і розвиток міжнародної нормативної системи. Справді, основні принципи міжнародного права перебувають у тісних зв'язках і взаємодії з принципами та нормами інших нормативних систем (політики, релігії, моралі тощо). В кінцевому підсумку вони є для них визначальними і саме тому виступають основою, головним системоутворюючим фактором міжнародної нормативної системи. Але в такій взаємодії вони не підмінюють принципів та норм інших міжнародних систем управління і не трансформують їхніх особливостей за рахунок втрати основного правового призначення.
Радянські науковці майже одностайні у визнанні за основними принципами міжнародного права юридична обов'язковості на рівні jus cogens. Різниця між ними полягає лише в тому, що одні визначають норми jus cogens тільки в принципах міжнародного права (Р. Л. Бобров, Д. Б. Левін, М. М. Мінасян, А. П. Мовчан, Є. Т. Усенко та ін.), інші (В. М. Шуршалов, Є. О. Коровій, Ф. І. Кожевніков, В. М. Дурденевський, І.І. Лукашук, А. М. Талалаєв та ін.) визнають властивості jus cogens як за принципами, так і за деякими іншими нормами міжнародного права.
Аргументація когентності основних принципів міжнародного права приблизно така: не може бути як того, щоб основний принцип міжнародного права не був нормою jus cogens, так і того, щоб одні принципи були більш когентні, аніж інші. Усі вони однаковою мірою імперативні, і може йтися про те, що одні з них більше порушуються, ніж інші, але не про когентність принципу, а про правомірність дій суб'єкта міжнародного права [13].
Сказане засвідчує те, що прихильники концепції «всі принципи є нормами jus cogens змішують юридичну силу принципу (а вона, безумовно, є вищою за юридичну силу звичайної норми) і ступінь обов'язковості сили цих принципів у процесі нормотворення (Л.А. Алексідзе). Згідно з їхнім баченням природи основних принципів, неможливе створення нового правила поведінки, неможливим є навіть правомірний відступ від положень основного принципу.
Для більшості основних принципів це справді так, і тому є всі підстави ототожнювати їх із нормами jus cogens. Але є й такі принципи міжнародного права, від яких держави відступали у своїх міжнародних договорах, не порушуючи міжнародного права. Так, принцип добросовісного виконання міжнародних зобов'язань є принциповою вимогою сучасного міжнародного права. Нехтувати ним означає поставити під загрозу ефективне функціонування всієї системи міжнародного права. Водночас виводити його на ступінь норми jus cogens означає зробити механізм міжнародно-правового регулювання менш гнучким і ефективним. Адже нині суб'єкти міжнародного права можуть відступити від узятих міжнародних зобов'язань шляхом укладення нового міжнародного договору в разі докорінної зміни обставин (геbus sic standibus) або утворення імперативної норми, якій суперечить відповідне міжнародне зобов'язання.
Дата добавления: 2015-09-01; просмотров: 94 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА | | | РОЗДІЛ ІІ. ПОНЯТТЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА 2 страница |