Класифікація педагогічних технологій

Згідно Г.К.Селевко, ознаками, що лежать в основі класифікації, є такі: визначальний фактор розвитку, концепції засвоєння соціального досвіду, орієнтація на особистісні структури. По сутнісним і інструментально значущим властивостям (наприклад, цільової орієнтації, характеру взаємодії викладача й учня, організації навчання) виділяються наступні класи педагогічних технологій.

По ведучому фактору психічного розвитку: біогенні, соціогенні, психогенні та ідеалістичні технології. Сьогодні загальноприйнято, що особистість є результат сукупного впливу біогенних, соціогенних і психогенних факторів, але конкретна технологія може враховувати або робити ставку на який-небудь з них, вважати його основним.

У принципі, не існує таких монотехнологій, що використовували б тільки один який-небудь єдиний фактор, метод, принцип; педагогічна технологія завжди комплексна. Однак своїм акцентом на ту чи іншу сторону процесу навчання технологія стає характерною і отримує від цього свою назву.

По науковій концепції засвоєння досвіду виділяються: асоціативно-рефлекторні, біхевіористичні, гетштальттехнології, інтеріоризаторські. Можна згадати ще малопоширені технології нейролінгвістичного програмування і сугестивні.

По орієнтації на особистісні структури. Людина стає особистістю в міру оволодіння соціальним досвідом, у якому можна розрізнити чотири психологічних структури: досвід знань, досвід умінь і навичок, досвід творчої діяльності і досвід емоційно-ціннісного відношення до світу (по Лернеру І.Я.). У залежності від того, на яку з цих структур особистості орієнтований освітній заклад, виділяються: інформаційні технології (формування знань, вмінь, навичок по предметах – ЗВН); операційні (формування способів розумових дій – СРД); емоційно-художні й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин СЕН), технології саморозвитку (формування самоврядних механізмів особистості – СМО); евристичні (розвиток творчих здібностей) та ін.

По характеру змісту освіти називаються технології: навчальні і виховуючі, світські і релігійні, загальноосвітні і професійно орієнтовані, гуманітарні і технократичні, а також галузеві і предметні.

По типу організації і керування пізнавальною діяльністю. В.П.Безпалько була запропонована класифікація педагогічних систем (технологій) по типу організації і керування пізнавальною діяльністю учнів. Взаємодія викладача з учнем (керування) може бути розімкнутою (неконтрольована і некоректована діяльність учнів), циклічною (з контролем, самоконтролем і взаємоконтролем), розсіяною (фронтальною) чи спрямованою (індивідуальною) і, нарешті, ручною (вербальною) чи автоматизованою (за допомогою навчальних засобів). Сполучення цих ознак визначає наступні види технологій:

Ø класичне лекційне навчання (керування розімкнуте, розсіяне, ручне);

Ø навчання за допомогою аудіовізуальних технічних засобів (розімкнуте, розсіяне, автоматизоване);

Ø система «консультант» (розімкнуте, спрямоване, ручне);

Ø навчання за допомогою навчальної книги (розімкнуте, спрямоване, автоматизоване) – самостійна робота;

Ø система «малих груп» (циклічне, розсіяне, ручне) – групові диференційовані способи навчання;

Ø комп'ютерне навчання (циклічне, розсіяне, автоматизоване);

Ø система «репетитор» (циклічне, спрямоване, ручне) – індивідуальне навчання;

Ø «програмоване навчання» (циклічне, спрямоване, автоматизоване), для якого є заздалегідь складена програма.

Ø У практиці звичайно виступають різні комбінації цих монодидактичних систем, самими розповсюдженими з яких є:

Ø класно-урочна система Я.А.Коменського;

Ø сучасне традиційне навчання;

Ø групові і диференційовані способи навчання;

Ø програмоване навчання.

Принципово важливою стороною в педагогічній технології є відношення до учня, позиція учня в освітньому процесі. Тут виділяється кілька типових технологій.

Авторитарні технології, в яких педагог є одноособовим суб'єктом навчально-виховного процесу, а учень лише «об'єкт», «бездуховний винтик». Вони відрізняються твердою організацією шкільного життя, придушенням ініціативи і самостійності учнів, застосуванням вимог і примуса.

Високим ступенем неуважності до особистості учня відзначаються дидактоцентричні технології, в яких також панують суб'єкт-об'єктні відносини педагога й учня, пріоритет навчання над вихованням, і самими головними факторами формування особистості вважаються дидактичні засоби.

Особистісно орієнтовані технології ставлять у центр усієї освітньої системи особистість учня, забезпечення комфортних, безконфліктних і безпечних умов його розвитку, реалізації її природних потенціалів. Особистість учня в цій технології не тільки суб'єкт, але і суб'єкт пріоритетний, вона є метою освітньої системи, а не засобом досягнення якої-небудь мети (що має місце в авторитарних і дидактоцентричних технологіях). Дані технології називають ще антропоцентричними.

У рамках особистісно орієнтованих технологій самостійними напрямками виділяються гуманно-особистісні технології, технології співробітництва і технології вільного виховання.

Гуманно-особистісні технології відрізняються насамперед своєю гуманістичною сутністю, психотерапевтичною спрямованістю на підтримку особистості, допомога їй. Вони сповідають ідеї всебічної поваги до особистості учня, оптимістичної віри в його творчі сили, незастосування примусу.

Технології співробітництва реалізують демократизм, рівність, партнерство в суб'єкт-суб'єктних відносинах педагога і учня.

Технології вільного виховання роблять акцент на надання учневі волі вибору і самостійності в більшій або меншій сфері його життєдіяльності. Здійснюючи вибір, учень найкращим способом реалізує позицію суб'єкта, йдучи до результату від внутрішнього спонукання, а не від зовнішнього впливу.

Спосіб, метод, засіб навчання визначають назви багатьох існуючих технологій: догматичні, репродуктивні, пояснювально-ілюстративні, програмованого навчання, проблемного навчання, розвиваючого навчання, саморозвиваючого навчання, діалогічні, комунікативні, ігрові, творчі та ін.

По категорії навчальних найбільш важливими й оригінальними є:

Ø масова (традиційна) технологія, розрахована на усередненого учня;

Ø технології просунутого рівня (поглибленого вивчення предметів, гімназичної, ліцейської, фахової освіти та ін.);

Ø технології компенсуючого навчання (педагогічної корекції, підтримки, вирівнювання і т.п.);

Ø різні віктимологічні технології (сурдо-, орто-, олігофренопедагогіка);

Ø технології роботи з учнями, що мають відхилення (важкими або обдарованими);

І, нарешті, назви великого класу сучасних технологій визначаються змістом тих модернізацій і модифікацій, яким у них піддається існуюча традиційна система.

Монодидактичні технології застосовуються дуже рідко. Звичайно навчальний процес будується так, що конструюється деяка полідидактична технологія, яка поєднує, інтегрує цілий ряд елементів різних монотехнологій на основі якої-небудь оригінальної авторської ідеї. Істотно, що комбінована дидактична технологія може мати якості, що перевершують якості кожної з технологій, які входять до неї.

Звичайно комбіновану технологію називають по тій ідеї (монотехнології), що характеризує основну модернізацію, робить найбільший внесок у досягнення цілей навчання.

По напрямку модернізації традиційної системи можна виділити наступні групи технологій.

Ø Педагогічні технології на основі гуманізації і демократизації педагогічних відносин. Це технології з процесуальною орієнтацією, пріоритетом особистісних відносин, нежорстким демократичним керуванням і яскравою гуманістичною спрямованістю змісту.

До них відносяться: педагогіка співробітництва, гуманно-особистісна технологія Ш.А.Амонашвілі, система викладання літератури як людиноформуючого предмету О.М.Ільїна та ін.

Ø Педагогічні технології на основі ефективності організації і керування процесом навчання. Приклади: технологія диференційованого навчання (В.В.Фірсов, М.П.Гузик), програмоване навчання, технології індивідуалізації навчання (А.С.Границька, Інге Унт), реалізація теорії поетапного формування розумових дій (Н.Ф.Тализіна, М.Б.Волович), перспективно-випереджаюче навчання з використанням опорних схем при коментованому керуванні (С.Н.Лисенкова), групові і колективні способи навчання (І.Д.Первін, В.К.Дьяченко), інформаційні та ін.

Ø Педагогічні технології на основі методичного вдосконалення і дидактичного реконструювання навчального матеріалу: укрупнення дидактичних одиниць (УДО) П.М.Ерднієва, технологія «Діалог культур» В.С.Біблера і С.Ю.Курганова, система «Екологія і діалектика» Л.В.Тарасова, технологія проектування навчального процесу В.М.Монахова та ін.

Ø Природодоцільні, що використовують методи народної педагогіки, які спираються на природні процеси розвитку учнів.

Ø Альтернативні: школа-парк М.Балабана, вальдорфська педагогіка Р.Штейнера, технологія раннього розумового розвитку М.Монтессорі, школа Л.М.Толстого, технологія повного засвоєння й ін.

Ø Крім того, в даний час існують різноманітні авторські школи, гімназії, ліцеї і т.д., життєдіяльність яких базується на цілісних авторських технологіях (В.А.Караковський, Г.К.Селевко та ін.).

Ø Інтерактивні.

На закінчення необхідно відзначити, що поняття педагогічної технології використовується як для характеристики великих перетворень, так і для опису незначних нововведень. Наприклад, технологію проблемного навчання не можна порівнювати з технологією підготовки уроку, тому що вони не рівноцінні по обсягу і значущості. Тому вважається за доцільно розподілити технології на загальні, галузеві і часткові.

Ієрархію технологій, згідно І.П.Підласому, можна представити в такий спосіб:

Ø перший рівень – педагогічні технології;

Ø другий рівень – розвиваючі технології;

Ø третій рівень – виховні технології;

Ø четвертий рівень – освітні технології.

В даному методичному посібнику представлені педагогічні технології різних рівнів, які на наш погляд можуть бути впроваджені і впроваджуються у навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних навчальних закладів різних типів.

Дата добавления: 2015-09-02