Природно-ресурсний потенціал. Природні умови й ресурси істотно впливають на особ­ливості й засади територіальної

Природні умови й ресурси істотно впливають на особ­ливості й засади територіальної організації виробництва.

Донецький економічних район відноситься до регіонів, природні ресурси яких відносно непогано вивчені, інтенсивно розробляються і використовуються в господарській діяльності. Цьому сприяє значна територіальна концентрація виробництва і населення, достатньо високий рівень розвитку продуктивних сил, вигідне економіко-географічне положення, у ряді випадків – унікальність ресурсів (у тому числі і мінерально-сировинних).

Для характеристики сучасного природно-ресурсного потенціалу економіки Донецького економічного району та його долі в економіці України можна використовувати відносні показники (таблиця 2.1) та бальну оцінку (таблиця 2.2), розроблені В.П.Руденко (додаток № 1, 2).

Комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів дає можливість збільшити кількість промислової сировини, яка є важливою для розвитку промисловості не лише регіону, а й України в цілому. Великі запаси цінних корисних копалин сприяють зростанню продуктивних сил Донецького економічного району, зокрема розвитку ресурсномістких галузей важкої промисловості.

Мінеральні ресурси

Основним джерелом сировини служать мінерально-сировинні ресурси.

За запасами мінеральної сировини Донецький економічний район займає одне з провідних місць в Україні (додаток № 1), наприклад, рудні корисні копалини, які знаходяться на території району - єдині в Україні. Донецький економічний район – в числі перших за запасами кам'яного вугілля, калієвої і кам'яної солей [18; 64], графіту і каоліну [25; 99].

На думку вчених сучасності масштабність мінерально-сировинного комплексу Донецького економічного району і унікальність ряду його складових зумовлюють особливу увагу до надрокористування [10; 6].

Паливні ресурси Донецького економічного району представлені в основному кам'яним і бурим вугіллям. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому басейні складають 98% загальних запасів України. Зверху третини запасів цих басейнів — вугілля, що коксується.

Є поклади марок вугілля від довгополум'яного (Д) до антрацитів (А). Запаси коксівного вугілля (марки К, ПС, ПЖ) станов­лять 13%, їх частка у видобутку — 40 %. Основні запаси — у районах Старого Донбасу (так звана «Гірничопромислова зона»). Пласти кам'яного вугілля малопотужні, їх товщина 40—70 см. Рідше трапляються півтора- та двометрові пласти. Як виняток можна назва­ти пласт «Велетень», що залягає поблизу станції Хацапетівка і має потужність 5 м. Налічується до 400 вугільних пластів, які залягають похило і навіть вертикально. Нерідко пласти виклинюються. Марки довгополум'яного вугілля (7500 ккал) залягають на півночі вугленосної зони, антрацитів — у центральній частині, коксівні марки (ПС — 8500 ккал) — у південно-західній частині. Поклади вугілля поширені в таких районах: Красноармійському, Горлівсько-Щербинівському, Донецько-Петровському, Мушкетово-Макіївському, Дебальцевському, Сніжнянсько-Чистяківському (Донецька обл.), Лисичанському, Алмазнянському, Луганському, Краснодонському, Боково-Хрустальному, Селезнівському і Довжано-Ровеньківському (Луганська обл.). Забез­печеність розвіданими запасами на рівні видобутку 1980 р. становить у Луганській області 125 років, у Донецькій — 77 років. За запасами антрацитів Донбас посідає перше місце в світі [17; 261].

На сучасному етапі, за оцінками фахівців, основними експортерами вугілля до країн Європи можуть стати вуглевидобувні підприємства саме Донбасу [18; 238]. Вже зараз понад 70% донецького вугілля споживається в Україні, а решта надходить в інші країни.

Умови залягання вугілля в Донбасі складні: глибина — 1200 г, товщина пластів — 0,5 - 2,0 г, висока крутизна падіння пластів. Це надзвичайно ускладнює видобуток вугілля і зумовлює його високу собівартість.

В Донбасі є деякі незначні запаси бурого вугілля. Це розрізи Морозівський і Костянтинівський. Аналіз, проведений геологами свідчить, що їх треба розробляти в першу чергу. Враховуючи сучасні умови розвитку ринкової економіки, здійснено цей попередній вибір потенційних проектів, які переконують в економічній ефективності використання бурого вугілля в Україні на основі обчислення вартості затрат [9; 46].

Поряд з вугіллям у районі виявлено родовища природного газу: Червонопопівське, Слов'яносербське, Борівське, Співаківське, Кружилівське, а також 21 газоперспективну площу.

Донецький економічний район має певні запаси руд кольорових металів. До найважливіших родовищ належать поклади титана, основні запаси якого містяться на побережжі Азовського моря.

З рудних корисних копалин бурі залізняки виявлено в басей­нах річок Кальміус і Торець (Донецька обл.) та Айдар і Деркул (Луганська обл.), промислового значення вони не мають. У межах Бахмутського, Лисичанського і Володарського районів є мідні руди, але вони не розробляються. У Нагельному кряжі (Антрацитівський і Ровеньківський райони) виявлено невелике родовище поліметалів (свинець, цинк, срібло), яке промислового значення не має. Ртуть видобувають на Микитівському ртутному комбінаті.

Знайдено в Донецькому економічному районі і золото. Основні його запаси зосереджені і в Луганській, і в Донецькій областях.

Поклади кам'яної солі залягають у Бахмутському, Слов'янсько­му, Новокарфагенівському родовищах. Це основні райони видо­бутку солі в Україні. Тут працюють чотири соляні шахти та два солевиварних підприємства у Слов'янську.

Розвиток чорної металургії в країні вимагає різноманітних нерудних матеріалів — глин флюсів, вогнетривких і формувальних. Великі запаси флюсових вапняків і доломіту розміщуються на півдні Донецької області: Оленівське і Новотроїцьке, в районі Старобешева, у відслоненнях рі­чок Кальміус, Мокрі Яла.

Є в Донецькі області й запаси вогнетривких глин, які досить значні для країни. Великі поклади вогнетривких глин та підприємства для вироб­ництва вогнетривів зосереджені в Часовому Ярі, Красногорівці, Красноармійському, Пантелеймонівці, Костянтинівні, Ямі, Микитівці. Найбільший центр виробництва вогнетривких глин — Часів Яр: чотири шамотних заводи і велике кар'єрне господарство.

Значні поклади цементного мергелю є поблизу Амвросіївки. Це родовище — одне з найбільших у світі. Мергель залягає тут шара­ми потужністю 50 — 70 м. Цементні заводи виробляють портландський і романський цемент, клінкер. У районі значні запаси гіпсів, будівельних пісків, пісковиків.

Запаси кварцитів в Донецькій області – це Красногорівське родовище. Найбільші в Україні родовища формувальних матеріалів, значні запаси граніту також зосереджені в Донецькій області.

У районі є родовища високоякісної крейди для содового вироб­ництва на заводі «Донсода». Крейду видобувають у кар'єрах Райгородки, біля Слов'янська, Краматорська, Бахмута та в інших місцях.

За прогнозами вчених Донецький регіон і надалі залишатиметься провідним районом видобутку кам'яного вугілля (на 1 січня 2005 р. розвідано 52 площі для будівництва нових потужних шахт) в Україні, незважаючи на високу собівартість його видобутку. Він і надалі буде провідним у видобутку гірничо-хімічної сировини (кам'яної солі, мергелів, во­гнетривких глин, крейди, гіпсу, вапняків).

Водні ресурси

Водні ресурси Донецького економічного району складаються з місцевого стоку і транзиту. Водні ресурси знаходять застосування в енергетичній галузі, є джерелом виробничого й побутового водопостачання, а також простором розміщення підприємств та шляхів водного транспорту.

Рівень забезпеченості Донецького економічного району водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю озер, боліт, штучних водоймищ, підземних і морських вод. У водні ресурси враховуються запаси підземних вод, не пов'язані з поверх­невим стоком та запаси морської води.

Водні ресурси регіону не забезпечують потреб народногоспо­дарського комплексу. Обсяг поверхневого стоку з території Донецької області — 0,954 км³, Луганської — 1,094 км³, отже, всього 2,0487 км³ води, яку можна використовувати для господарських потреб. Споживачі забезпечені місцевими водними ресурсами від 50 (в басейні Сіверського Дінця) до 27 % (у басейні річки Міус) [17; 263]. Використання вод для питтєвого водопостачання лімітується забруд­ненням шахтними (1 км³ щороку), господарсько-побутовими, про­мисловими стічними водами. У басейні Сіверського Дінця придат­ними для зрошення (за хімічним складом) є паводкові води.

В Донбасі зосереджені найбільш потужні споживачі води, а кількість водних ресурсів не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів.

До 1985 р. споживання води в регіоні значно зростало, та вже починаючи з 1985 року та до 2005 р. споживання води в Донецькому економічному районі щороку зменшується. Найбільшим спо­живачем води є промисловість, на другому місці — сільське господарство — 15 км³, на третьому — комунальне — 4 км³.

Азовське море (майже 40 тис. км²) характеризується багатим видовим складом живих організмів (350 видів риб). Його мілководність, що зумовлює добре прогрівання води, сприяє широкому ви­користанню узбережжя для відпочинку й лікування людей.

На узбережжі Азовського моря розміщені найбільші озера і лимани.

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси — запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. Помітним енергоресурсом місцевого значення може стати гідроенергія малих та середніх річок району.

Технічні засоби дозволяють сьогодні перетворювати енергію моря на електричну енергію й розв’язувати частину енергетичних проблем. Гідротермальні електростанції використовують різницю температур між верхніми та нижчими шарами морської води. Як варіант використання енергії моря є припливні електростанції. Та для Азовського моря, на жаль, цей тип електростанцій нереальний, бо у цьому морі не буває значних припливів. Натомість перспективним енергоджерелом є енергія хвиль.

Земельні ресурси

Земельні ресурси використовуються за двома основними при­значеннями - як просторовий ресурс розміщення інших компонентів продуктивних сил та як основний засіб сільськогосподарського ви­робництва та лісового господарства. Земельні ресурси, як складова природно-ресурсного потенціалу, відіграють провідну роль в ма­теріальному виробництві. Земельні ресурси України є основними в структурі її природно-ресурсного потенціалу (44,4% всього природного багатства держави [24; 243]). На відміну від мінеральних та водних ре­сурсів, в яких лише невелика частина на певний момент часу безпосередньо використовується у виробництві чи споживається для по­бутових і інших цілей, (наприклад, для водних ресурсів — це одиниці відсотків від загальних запасів), питома вага земельних угідь тільки сільськогосподарського користування, становить по Україні більше двох третин земельного фонду. Окрім того, частина земель­ного фонду використовується під розробку корисних копалин, будівництво, розміщення підприємств промисловості та сільського господарства. Великі земельні площі в Донецькому регіоні займають населені пункти, шляхи сполучення, гірничі виробки, промислові об'єкти тощо.

Забезпеченість Донецького економічного району сільськогосподарськими угіддями дуже висока і становить 0,8 га на одного жителя. Рівень сільськогосподарського освоєння території регіону сягає 80% [17; 68], що майже на 10% перевищує середній по країні показник. Значна частина території Донецького економічного району розорана і зайнята культурною рослинністю.

Таким чином, земля, являючи собою вичерпний, але відновлюваний ресурс, постійно знаходиться під значним антропо­генним навантаженням, що й визначає особливості користування цим видом ресурсів, якими є високий рівень освоєння, екологічна нестійкість ресурсу та пов'язана з цим необхідність постійного відтворення ґрунтів, регіональна диференційованість продуктивності земель. Остання визначається належністю даної території до певної природно-географічної провінції. Найвищою є родючість ґрунтів у Степу, де й розташований Донецький економічний регіон.

У регіоні переважають чорноземні ґрунти — від звичайних до південних. У цілому ґрунти родючі, але потребують правильного обробітку та високої агротехніки. Велике значення для підвищення врожайності в умовах недостатнього зволоження має зрошення.

В останні роки значно змінилася структура землекористування. Найважливішим у цих змінах є зростання чисельності фермерських землеволодінь і подальша приватизація землі, що підтверджується відповідним законодавством.

Рекреаційні ресурси

Природно-рекреаційні ресурси являють собою особливий вид ресурсів, а саме - гармонійне просторове поєднання земельних, водних, кліматичних, культурно-ландшафтних та гідромінеральних ресурсів, яке забезпечує в комплексі відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення, а також для культурно-освітньої діяльності. До рекре­аційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочин­ку, туризму. Загальна площа потенційно рекреаційних територій займає 7,2% території України (близько 4,4 млн. га), в т.ч. природо­охоронних земель 2,2%. На базі природно-рекреаційних ресурсів розвиваються дві галузі соціальної сфери - санаторно-лікувальна та туристично-рекреаційна. До складу природно-рекреаційних входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та культурно-пізнавальні ресурси.

Поширений на узбережжі Азовського моря відпочинок дає можливість розвивати рекреаційне господарство та туризм. Береги з пляжами придатними для туризму становлять на Азовському морі – 518 км.

Відомий своїми лікувальними мож­ливостями Слов'яногорськ (Донецька обл.).

Крім цього, привабливими для громадян України та іноземних гостей є туристичні маршрути по місцях, пов'язаних з історією країни, її видатними історичними особисто­стями, діячами культури та мистецтва, з архітектурними та культур­но-ландшафтними пам'ятками тощо.

Інші види ресурсів

Клімат району помірно-континентальний з вираженими посуш­ливо-суховійними явищами. Характерна особливість зими — часті відлиги, коли майже повністю сходить сніговий покрив, влітку - антициклональна погода з великою кількістю ясних і сонячних днів, часто бувають суховії та пилові бурі.

Температурний режим нестійкий. Найхолодніший місяць — сі­чень (середні температури —7,5... —6°С).У теплий період року атмос­ферна циркуляція послаблена. Середня температура липня 21 — 23 °С.

Кількість опадів у районі коливається від 500 мм на північному сході до 600 мм у межах Донецького кряжа і зменшується до 450 у Приазов'ї. Річний максимум опадів — у червні (50—60 мм), мінімум — у вересні. В басейні Сіверського Дінця за теплий період року спосте­рігається в середньому 5 бездощових періодів тривалістю 10 днів (за­сухи) та 2 тривалістю понад 20 днів (жорстокі посухи).

У регіоні переважає степова рослинність, особливо сухолюбні вузьколисті злаки: вузьколиста ковила, ковила-волосатик, або тир­са, українська ковила, ковила Лессінга, типчак, кипець, степовий овес. Ростуть степовий тюльпан, сон-трава, ірис, кермек, катран. Лісопокрита площа становить 250 тис. гектарів, в основному бай­рачних перелісків та так званої державної полезахисної смуги вздовж Сіверського Дінця. Тепер внаслідок господарської діяльності природна рослинність зазнала великих змін.

Дата добавления: 2015-09-01