Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Земельна власність.

Передмова. | Суть та особливості аграрного виробництва. Агропромислова інтеграція. | Деякі аспекти державної аграрної політики в Україні в умовах світової фінансової кризи. | Реформування аграрного сектору економіки в Україні. | Сучасні проблеми формування і піднесення сільського господарства в Україні. | Висновок. | Список використаних джерел. |


Читайте также:
  1. Законы царя Хаммурапи: общественный строй, земельная собственность, обязательное, уголовное право, судебный процесс.
  2. Земельная рента и рента на другие ресурсы
  3. Земельная рента и рента на другие ресурсы
  4. Рынок земли. Спрос и предложение земли. Земельная рента и ее виды. Цена земли.

З приводу використання землі в сільському господарстві виникають певні відносини. Земельні відносини – це відносини, які складаються між суб’єктами підприємницької діяльності з приводу використання землі як основного засобу виробництва. Основою останніх є земельна власність.

Земельна власність – це певна історична форма відчуження – привласнення землі як предмета природи, що виражає економічні відносини між людьми з приводу її використання, як необхідної умови будь-якої підприємницької діяльності і головного засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві. Земельна власність проявляється у формі землеволодіння, землекористування і розпорядження землею.

Землеволодіння – це повне, часткове привласнення конкретної ділянки землі окремою особою, групою осіб або державою. Володар є персоніфікованим представником власника. Володіння – це функціонуюча власність за умов, які визначаються власником. Володар даної ділянки землі може не бути її власником, але він, за визначеними власником умовами, набув монопольного права на її використання і отримання доходу.

Землекористування – це фактичне використання даної ділянки землі окремою особою, кооперативом, громадською організацією, державою відповідно до найдоцільнішого використання її корисних властивостей.

Землекористування включає право власності на вироблену продукцію і на доход від її організації. Якщо користувач не є власником ділянки землі, він укладає угоду з власником, якою обумовлюються терміни та інші умови щодо користування землею. Землекористування фактично забезпечує поєднання інтересів власника і не власника. Користувач стає власником виробленого в процесі використання землі продукту і доходу, а власник – привласнює частину доходу, отриманого внаслідок надання права користування об’єктом власності.

Розпорядження – прийняття рішення власником даної ділянки землі з приводу її функціонування. Якщо володіти і користуватися даною ділянкою землі може не власник, то розпоряджатися нею може тільки її власник. Іншими словами, розпорядження – це права, які дають можливість власнику використовувати властивості ділянки землі або здійснювати повне чи неповне відчуження. Повне відчуження може здійснюватись шляхом продажу, дарування, передачі у спадок, обміну. Неповне відчуження – це відчуження не певний час. Воно здійснюється за допомогою оренди.

Зв’язок між складовими власності такий: розпорядження визначається користуванням, користування визначається володінням, володіння визначається формами власності. На кожному етапі розвитку людства формуються різноманітні види великого, середнього і дрібного землеволодіння та землекористування відповідно до притаманних їм форм земельної власності та рівня розвитку продуктивних сил. Серед цих форм виділяються державні, колективні, групові, індивідуальні та сімейні види землекористування. Нині практично в усіх країнах світу спостерігається співіснування різних форм власності на землю і відповідних їм форм землеволодіння і землекористування.

Так, у США великим землевласником виступає сама держава, якій належить 40% загальної площі землі. Серед них є землі не тільки федерального уряду, а урядів штатів і місцевих органів влади. Державна земля використовується як резервний фонд для потреб військового відомства, природоохоронного, рекреаційного характеру, а також під пасовища і здається в оренду на ринкових умовах. Із загальної кількості землі, яка знаходиться у володінні і сільськогосподарському користуванні, 60% належать сімейним фермам, 28% використовуються корпораціями.

Особливостями аграрних відносин є:

1. Земля виступає головним об’єктом виробничих відносин і основний засіб виробництва. Одночасно – вона є предметом праці і засобом праці.

2. Сезонність сільгоспвиробництва. Робочий період має відносно короткий час – осінь, весна, літо (часи пік).

3. Переплетіння економічних і природних процесів відтворення. Кінцевий результат залежить не лише від людини, а й від природи.

4. Складність та різноманітність економічних зв’язків, породжених входженням сільського господарства в АПК та народне господарство в цілому, а також переплетінням різноманітних форм власності.

 

 


Дата добавления: 2015-09-01; просмотров: 57 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Суб’єкти і об’єкти агробізнесу.| Агропромислова політика та аграрні реформи.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)