Суть та особливості аграрного виробництва. Агропромислова інтеграція.

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці суспільства. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства країни й добробут людей.

Аграрний сектор пов’язаний із господарюванням на землі, вирощуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції. У сільському господарстві складаються специфічні аграрні відносини. Це відносини, які виникають з приводу, по-перше, привласнення й використання землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва; по-друге, виробництва, розподілу, обміну і споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Аграрні відносини є сукупність виробничих відносини, що складаються в суспільстві у зв’язку з володінням і використанням землі як основного фактора виробництва в сільському господарстві.

Суб’єкти економічних відносин в аграрному секторі:

· Суспільство загалом в особі держави;

· Виробничі колективи (в Україні представлені сільськогосподарськими кооперативами, селянськими спілками, колгоспами й держколгоспами, де вони ще збереглися, підрядними й орендними формуваннями)

· Індивідуальні виробники сільськогосподарської продукції (фермери, сімейно-індивідуальні та кооперативні господарства, робітники держколгоспів, службовці і т.ін.).

Аграрні відносини – це складова частина економічних відносин у сільському господарстві, що виникають з приводу володіння і використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва.

Сільське господарство як галузь розвивається в тісному зв’язку з іншими галузями народногосподорського комплексу. Аграрні відносини є складовою загальною системи економічних відносин суспільства. Найчіткіше цей зв’язок виявляється у процесах агропромислової інтеграції. У сучасній світовій економіці сформувалися групи галузей, які технологічно, економічно, організаційно тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується господарська структура – агропромисловий комплекс. Організаційною формою АПК є агробізнес, тобто великі багатопрофільні агропромислові підприємства, які охоплюють повний комплекс діяльності з вирощування, переробки й подекуди реалізації сільськогосподарської продукції.

Агропромислова інтеграція – це об‘єктивний процес об’єднання спеціалізованого, пов’язаного спільним циклом сільськогосподарського і промислового виробництва у єдину систему відтворення.

Найбільш простою формою агропромислової інтеграції є контрактне виробництво сільськогосподарської продукції для торгових і переробних підприємств, яке здійснюється на основі укладання угод. Це найбільш рання форма безпосередніх зв’язків між сільськогосподарськими, промисловими і торговими підприємствами. В Україні широко поширеним є укладання угод між сільськогосподарськими і торговими та переробними підприємствами, а також підприємствами сервісу, матеріально-технічного забезпечення і виробничого обслуговування

На рівні первинної організаційно-правової ланки агропромислова інтеграція проявляється у формі агропромислових підприємств, агрофірм, комбінатів, різного виду кооперативів тощо. Слід мати на увазі, що такі агропромислові формування виникають при наявності прямих і установлених і усталених зв’язків між сільськогосподарськими, з одного боку, і переробними, торговими підприємствами та різного роду посередницькими комерційними структурами – з іншого.

В межах окремих областей, зон і районів функціонують регіональні агропромислові комплекси. Вони охоплюють сільське господарство окремого регіону та галузі, які забезпечують цей комплекс засобами виробництва, надають виробничі послуги,переробляють, зберігають і доставляють продукцію до споживача. Кожен з таких комплексів не має всього набору галузей, які входять до складу агропромислового комплексу високого рівня.

В межах національної економіки агропромислова інтеграція формує агропромисловий комплекс країни. Він виражає сукупність економічних відносин між аграрними зв’язками з галузями з приводу виробництва і доведення до споживачів продукції виготовленої із сільськогосподарської сировини.

Практично всі галузі національної економіки прямо або опосередково беруть участь у формуванні АПК, який включає три сфери:

1) Сукупність галузей, які виробляють засоби виробництва для сільського господарства;

2) Власне сільське господарство;

3) Сукупність галузей які здійснюють переробку сільськогосподарської продукції, її зберігання і доставку до споживача.

АПК займає важливе місце в економіці кожної країни. Найбільш потужний АПК (з повним набором галузей) створено в США. Його частка у виробництві ВВП 12%.

В Україні припадає майже 40% вартості валового випуску продукції, майже третина основного капіталу та зайнятого населення. АПК України не має необхідного набору галузей для сталого і ефективного аграрного виробництва.

Відтворення в аграрній сфері зумовлене специфікою сільськогосподарського виробництва, що здійснюється в єдності з природними процесами розвитку живих організмів. Природні процеси тут діють стихійно і часто не піддаються свідомій дії людини. Це виявляється в сезонному характері аграрного виробництва, що породжує складні проблеми відтворення робочої сили, зайнятості працівників, забезпечення необхідного рівня оплати праці і доходів сільських працівників.

Земля в сільському господарстві є предметом праці й водночас знаряддям виробництва. Вона виконує роль головного засобу виробництва невипадково. Всі землеробські знаряддя і засоби праці, які б вони не були досконалі, призначені для того, щоб за допомогою їх обробляти землю. Від якості землі та її використання залежить продуктивність рослинництва. Така важка галузь сільського господарства, як тваринництво, також може успішно розвиватись тільки на основі ефективного використання земельних угідь.

Саме використання землі надає сільському господарству таких особливостей, яких немає у промисловості, транспортні, будівництві та в інших галузях народного господарства. В несільськогосподарській сфері земля є лише просторовим базисом, фундаментом, коморою корисних копалин та інших ресурсів.

У сільському господарстві крім суспільних чинників зростання продуктивності праці діють природні чинники. Це хімічний і механічний склад ґрунту, біологічні чинники. Продуктивність землеробської праці у такий спосіб пов’язана з природними умовами і залежно від продуктивності останніх одна кількість праці може бути представлена у більшій або меншій кількості продуктів, споживних вартостей.

Важливе значення у сільському господарстві має економічна оцінка землі. Вона передбачає визначення цінності землі за такими показниками:

· Валовий продукт землеробства (продуктивність земель при досягнутій упродовж багатьох років інтенсивності землеробства);

· Окупність витрат (кількість продукції на одиницю витрат);

· Диференціальний доход від землеробства (величина додаткової частини чистого доходу, яка утворюється в результаті вищої продуктивності землеробської праці на відносно кращих землях порівняно з гіршими).

Взаємодія природних та економічних процесів у сільському господарстві визначає особливості кругообігу виробничих фондів.

За структурою: як уже було зазначено, головним засобом виробництва тут є земля, функціонують специфічні основи (продуктивна худоба, деревно-кущові, плодово-ягідні культури тощо);

За оборотністю: наявність повного комплексу машин в умовах сезонного використання впродовж року; повільніша оборотність засобів порівняно з іншими галузями виробництва; відносно висока фондомісткість сільськогосподарського виробництва.

Дата добавления: 2015-09-01