3 страница. Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов’язаний з умовами даного проекту.

Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику: політичний ризик; загальноекономічний ризик; правовий ризик; технічний ризик; ризик учасників проекту; фінансовий ризик; маркетинговий ризик; екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.

Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектру сторін інвестування, як-от пов’язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.

Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, несплатоспроможність покупців продукції та власні ппідвищені витрати.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.

Екологічний ризик пов’язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.

Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов’язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств- партнерів.

Є ще дещо інакша класифікація інвестиційних ризиків. Прозводиться їх поділ на три групи, залежно від сфери вкладення капіталу: інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу та невиробничу сфери економіки, інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку; кредитні ризики (таблиця 2.3)

Таблиця 2.3.

Інвестиційні ризики

Вид ризику	Пояснення
Інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу та невиробничу сфери економіки	Ця група ризиків уявляє собою сукупність всіх тих ризиків, які діють на фірму під час проведення нею господарської діяльності, за винятком тієї її частини, яка пов’язана з діяльністю на фінансовому ринку.
Інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку	Пов’язані з діяльністю на фінансовому ринку, у свою чергу поділяють на 3 групи: - ризики втраченого зиску; - ризики зниження доходності; - відсоткові ризики.
Кредитні ризики	Розглядаються з позицій позичальника

Для кількісного оцінювання рівня ризику використовується принцип визначення можливих змін показників ефективності проекту в умовах тих чи інших несприятливих для інвестицій подій. Таким показником може бути рівень середньоквадратичного відхилення або коефіцієнт варіації [36,с.51].

Для обчислення цих показників проводиться серія розрахунків очікуваного прибутку з проекту (наприклад, чистої приведеної вартості проекту – NPV) за різних можливих ситуацій.

n NPV = ∑ t=0	CF t	- IC
(1=r)ⁿ

(2.5)

де NPV – середнє значення вартості проекту з усіх проведених розрахунків;

CF – грошовий поток;

t – грошовий поток визначеного року;

r – відсоткова ставка;

n – рік, на який ми дисконтуємо;

IC – інвестиції.

Коефіцієнт варіації (V) визначає ступінь відхилень від середнього значення показника по відношенню до його середньої величини:

V = G / Xсереднє * 100 % (2.6)

де V – варіація;

G – середньоквадратичного відхилення;

Xсереднє - середнє значення показника.

G = √ ∑(x- xсереднє)² / n (2.7)

G = √ ∑(x- xсереднє)²f / ∑f (2.8)

де f – частота.

Для обчислення можливих варіантів дохідності проекту залежно від різних обставин використовують такі підходи:

а) аналіз чутливості проекту до змін окремих факторів, які впливають на дохідність. До таких факторів належать ціна реалізації, собівартість, обсяг виробництва, вартість обладнання тощо. Оцінюється значення впливу цих факторів на загальну прибутковість проекту і відповідно до результатів вживаються заходи щодо грунтовнішої проробки інвестиційних планів та зниження ризикованості, пов’язаної з виявленими факторами;

б) аналіз прогнозних сценаріїв розвитку загальноекономічних умов та здійснення самого інвестпроекту. Обчислення здійснюється за трьома варіантами:

- базовий розрахунок за середніх, найбільш вірогідних умов;

- оптимістичний варіант за найкращого перебігу подій за всіма факторами, що впливають на дохідність проекту;

- песимістичний варіант, в який закладаються найгірші можливі ситуації у країні й на конкретному ринку;

в) метод статистичних випробувань, за якого з допомогою електронно- обчислювальної техніки прораховується багато варіантів дохідності проекту залежно від показників-факторів у заданих діапазонах їхніх змін. В результаті одержуються середні показники і статистичні характеристики їхньої варіації та розподілу для подальшого аналізу найважливіших для дохідності проекту показників та рівень ризикованості проекту за різними напрямами.[22, с.99]

Умови економічної невизначеності, в яких змушені діяти інвестори, спричинять вплив тих чи інакших факторів ризику на їхні майбутні прибутки.
Інвестиційні ризики загрожують зменшенням прибутків порівняно з можливими або навіть збитками. Тому при прийнятті рішень з питань щодо інвестиційної діяльності керівництво фірм, банків або інвестфондів має обов’язково враховувати вплив інвестиційних ризиків.

Також ризики можна нетільки передбачати, уникати їх, але й управляти ними. Концепція управління ризиками має включати такі компоненти:

1) оцінку ступеня ризику, тобто визначення потенційних негативних наслідків прийнятих рішень, а також побічних ефектів, здатних негативно вплинути на кінцевий результат;

2) опрацювання механізму реагування на можливі негативні наслідки;

3) розробку заходів для нейтралізації або компенсації можливих негативних наслідків тієї чи тієї діяльності.

Чим ґрунтовніше викладатимуться всі ці питання, тим більшою буде довіра потенційних Інвесторів.

Загальний підхід до оцінки ризиків також базується на низці складників, а саме: виявленні та аналізі внутрішніх і зовнішніх факторів, які збільшують чи зменшують вплив конкретного виду ризику; оцінці конкретного виду ризику з погляду ліквідності підприємницького проекту та економічної доцільності інвестування; встановленні допустимого рівня ризику, здійсненні певних заходів для зменшення ризику.

Аналіз ризику полягає в одержанні необхідних даних для прийняття управлінських рішень про доцільність участі в певному бізнесовому проекті і розробці засобів для захисту від можливих фінансових втрат.[11,с.67]

2.4. Відображення вартості інвестицій у звітності

Інвестор має бути впевненим у тому, що його інвестиції розумно використовуються, спрямовуються на розвиток підприємства та надійно захищені від можливих зловживань. За обставин, коли інвестор безпосередньо не бере участі в управлінні діяльністю підприємства, він заінтересований не лише в ефективному розпорядженні інвестиціями, які одержало підприємство, а й у систематичному повідомленні достовірної інформації про фінансовий стан підприємства.

В сучасних динамічних ринкових умовах різко зросла потреба в інформації про майно, поточну діяльність підприємства, його результати. Не маючи таких даних неможливо прийняти правильні інвестиційні рішення щодо напрямів подальшого розвитку. Саме тому значної ролі, як важливого інформаційного джерела набула фінансова звітність.

Для юридичних і фізичних осіб найбільш важливим є оцінка того, наскільки фінансово незалежним є об’єкт інвестування коштів і чи принесуть такі вкладення прибутки або ж інші вигоди їх власникам; чи зможуть розрахуватися за своїми зобов’язаннями дебітори та протягом якого часу. Цей перелік можна ще довго продовжувати, але його особливістю залишається потреба в інформації про фінансовий стан та результати діяльності господарських суб’єктів. Показники, що дозволяють отримати таку інформацію містяться у фінансовій звітності.

Фінансова звітність складається на підставі облікових даних. Вона особлива тим, що поєднує у собі дані бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку. Саме тому цей вид звітності є основним джерелом інформації для оцінки фінансового стану підприємства.

Сьогодні фінансова звітність в Україні є елементом інфраструктури ринкової економіки засобом комунікації. Цьому сприяють наступні причини: створення спільних підприємств; вихід українського підприємства на світовий ринок; розширення зовнішніх зв’язків підприємств; міжнародна інтеграція України в сфері економіки.

Фінансова звітність має відображати наростаючим підсумком майнове та фінансове становище підприємства, установи, результати господарської діяльності за звітний період. Особливістю фінансової звітності є відсутність у ній будь – яких планових та нормативних показників.

Як зазначено в Законі «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(ст.1) та в П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (п.3) користувачами звітності – є фізичні та юридичні особи, що потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень. Фінансова звітність підприємства є основним джерелом інформації про його діяльність. Показники звітності використовують самі підприємства для контролю за використанням виробничих і фінансових планів, для виявлення недоліків і визначення способів їх усунення (7, с.127).

Звітні показники використовуються для аналізу господарської діяльності на окремих ділянках виробництва, визначення його позитивних і негативних сторін, причин відхилень від завдань, виявлення внутрішніх резервів для підвищення ефективності роботи підприємства.

Вимоги до звітності: державна регламентація; практичність інформації; своєчасність подання; порівнянність показників; доступність і гласність; раціональність; обов’язковість подання; вірогідність; методологічна єдність розрахунків показників; гострота і зрозумілість; економічність; дієвість.

При оцінці інвестиційної привабливості підприємства рекомендується розраховувати такі показники: коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт покриття зобов’язань власним капіталом (32, с.500).

Аналіз фінансової стійкості (платоспроможності) підприємства згідно з Положенням здійснюється шляхом розрахунку таких коефіцієнтів: платоспроможності (автономії), фінансування, забезпеченості власними оборотними засобами, маневреності власного капіталу (таблиця 2.4)

Таблиця 2.4.

Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства

Коефіцієнт	Розрахунок	Нормативне значення
Платоспроможності (автономії)	Розраховується як відношення власного капіталу підприємства до підсумку балансу підприємства і показує питому вагу власного капіталу в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність	> 0,5
Фінансування	Розраховується як співвідношення залучених і власних засобів і характеризує залежність підприємства від залучених засобів	< 1 зменшення
Забезпеченості власними оборотними засобами	Розраховується як відношення величини чистого оборотного капіталу до величини оборотних активів підприємства і показує забезпеченість підприємства власними оборотними засобами	> 0, 1
Маневреності власного капіталу	Показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності. Розраховується як відношення чистого оборотного капіталу до власного капіталу	> 0 збільшення

З метою надання корисної та необхідної інформації для цілей управління та аналізу фінансової стійкості підприємства, крім коефіцієнтів, наведених у таблиці 2.4, пропонуємо застосовувати додаткові показники (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5

Показники оцінки фінансової стійкості підприємства

Коефіцієнт	Розрахунок	Нормативне значення
Фінансової залежності	Показник обернений до коефіцієнта автономії; показує,яка сума загальної вартості майна підприємства припадає на 1 грн. власних коштів	< 2
Фінансової стабільності	Розраховується як співвідношення власних засобів і залучених	> 1
Концентрації залученного капіталу	Характеризує частку залученого капіталу в загальній сумі капіталу підприємства	< 0,5
Довгострокових зобов’язань	Визначає частину довгострокових зобов’язань у загальній сумі джерел формування	< 0,2
Довгострокового залучення позикових коштів	Характеризує частку довгострокових позик у загальному обсязі джерел формування, які можна спрямувати на реалізацію довгострокових програм	< 0,5

Запропоновані у таблицях 2.4 і 2.5 показники вважаємо найоптимальнішими за кількістю й ефективними для прийняття управлінських та інвестиційних рішень. Розрахунок даних показників дасть змогу всебічно оцінити стан і тенденції зміни фінансової стійкості підприємства.

Фінансова звітність – важливий інструмент управління, ґрунтуючись на даних бухгалтерського обліку, як систем суцільного безперервного та документального оформлення господарських процесів, впорядкованого узагальнення інформації про стан майна і зобов’язань підприємства. Вона відображає, дає змогу оцінювати результати, прогнозувати напрямки підвищення ефективності і відіграє важливу роль у прийнятті управлінських та інвестиційних рішень.

Отже, побудова нових економічних відносин неможлива без активізації інвестиційних процесів і поліпшення якості управління ними на рівні підприємств. В умовах переходу України до стійкого економічного розвитку підвищуються вимоги до розробки інвестиційних проектів і прийняття управлінських рішень з метою зменшення ризику при їх реалізації.

З метою мінімізації ризиків необхідно здійснити відбір інвестицій уже на стадії планування, ось чому головна роль в управлінні інвестиціями належить саме аналізу. Тому необхідною умовою для залучення інвестицій є надання інвестору своєчасної, повної й достовірної інформації щодо інвестиційної привабливості підприємства із застосуванням розрахунку ефективних показників платоспроможності та фінансової стабільності.

РОЗДІЛ 3

ВИКОРИСТАННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Фінансове прогнозування в управлінні інвестиційною діяльністю

Виконання функцій стратегічного та оперативного контролінгу, система раннього попередження та реагування, довгострокове планування та бюджетування значною мірою ґрунтуються на фінансових прогнозах. У науково-практичній літературі виокремлюють три основні групи методів прогнозування:

- суб’єктивні (експертні) методи визначення прогнозних показників;

- каузальне прогнозування;

- методи екстраполяції.

Суб’єктивні методи прогнозування ще називають прагматичними чи експертними методами. Використання математичних і статистичних прийомів за цих методів зведено до мінімуму, натомість пріоритет надається методиці евристики (сукупність прийомів оцінки явищ за допомогою навідних питань). Планові показники визначаються на основі експертних оцінок. Вирішальними при цьому є досвід, інтуїція, суб’єктивні очікування, освіта експертів, відповідальних за складання прогнозів. Як експерти до процесу прогнозування залучаються, як правило, керівники структурних підрозділів і провідні фахівці. Доцільним є також залучення до процесу опитування зовнішніх експертів, наприклад нинішніх і потенційних клієнтів, дистриб’юторів тощо. Роль модератора (ведучого дискусії) та організатора під час експортного прогнозування виконує, як правило, фінансовий контролер.

До основних методологічних прийомів, що використовуються за суб’єктивного методу прогнозування, належать такі: індивідуальні опитування; мозкова атака; метод Дельфі; розробка сценаріїв.

Найпростішим прийомом експертного прогнозування є індивідуальне опитування окремих експертів на предмет сильних і слаб­ких сторін підприємства, можливих резервів, існуючих тенденцій. Для успішного використання даного методу прогнозування слід дотримуватися таких передумов:

1. Керівництво підприємства повинно брати безпосередню участь в організації опитування (анкетування).

2. Завчасне узгодження з керівництвом питань, які вносяться в анкету для опитування.

3. Готовність керівництва враховувати результати опитування під час розробки та затвердження планів і бюджетів.

4. Опитування не повинно спровокувати конфлікт чи погіршити відносини між керівництвом і працівниками, окремими структурними підрозділами тощо.

5. Участь керівництва і співробітників в опитуванні повинно бути добровільним.

6. Анонімність анкетування та оцінки.

7. Результати аналізу опитування повинні бути матеріалізовані у формі конкретних заходів з удосконалення тієї чи іншої функціональної ділянки підприємства, відображатися у бюджетах та планах.

Анкетування має такий недолік: діапазон можливих варіантів відповідей може бути дуже широким. Це значно ускладнює виявлення наявної тенденції. Саме тому результати анкетування можуть бути лише основою для застосування складніших методів експертного прогнозування, які ґрунтуються на виробленні єдиної оцінки групою експертів.

Мозкова атака — це груповий метод вирішення складних проблем, в ході якого учасники групи експертів висувають якомога більше пропозицій щодо вирішення поставленої проблеми. Характерним для цього методу є те, що в процесі дискусії виключається будь-яка критика висунутих ідей. Недоліком цього виду групової дискусії є те, що в групі може домінувати позиція найбільш авторитетного експерта, яка може бути хибною, однак вирішальним чином впливає на результати прогнозування.

Метод Дельфі — це спосіб експертного прогнозування, який ґрунтується на зведенні, систематизації та оцінці думок групи експертів, на основі їх письмового опитування на предмет оцінки майбутніх кількісних та якісних показників розвитку підприємства. До основних характеристик методу Дельфі належать такі:

- використання формально ідентичних анкет для опитування;

- анонімність опитування;визначення середньостатистичної відповіді опитуваної групи експертів;інформування учасників про результати опитування та серед­ньостатистичну відповідь;

- повторне опитування.

До недоліків цього методу слід віднести те, що загальна тенденція може сформуватись не на основі незалежних інтуїтивних оцінок, а в результаті пристосування думок окремих експертів до середньої оцінки. Окрім цього, звуження та конвергенція окремих оцінок може відбуватися за двома полярними напрямами, результатом чого можуть бути дві протилежні тенденції.[28, с.445]

Отримані внаслідок застосування методології Дельфі результати використовують при розробці прогнозних сценаріїв розвитку економічних процесів на підприємстві за альтернативних зовнішніх і внутрішніх параметрів впливу на фінансово-господарську діяльність.

Експертні (суб’єктивні) методи прогнозування використовують здебільшого при стратегічному контролінгу, довгостроковому плануванні обсягів збуту продукції та оцінці ринкового потенціалу, інновацій тощо. Загальним недоліком розглянутих методів є колективна («розмита») відповідальність за якість прогнозування.

Каузальний (причинний) метод прогнозування побудований на визначенні майбутніх планових показників на основі оцінки причинно-наслідкових зв’язків з іншими показниками. Наприклад, прогнозний обсяг дебіторської заборгованості визначається на основі даних про строки оплати готової продукції; прогноз виробництва робиться виходячи з інформації про обсяги реалізації, прогнозна величина затрат — від обсягів виробництва тощо.

Каузальне прогнозування може здійснюватися у двох основних формах: детермінантний прогноз; стохастичний прогноз.

Перша форма дозволяє з високим рівнем точності виконати прогнозні розрахунки у тому разі, якщо між показниками існує чіткий причинно-наслідковий (функціональний) зв’язок, за якого кожному значенню фактора (х) відповідає чітко визначене значення (у). Наприклад, зв’язок між обсягом виробництва певного виду продукції та прогнозною величиною змінних затрат є детермінантним. Його можна описати такою функцією:

у = b*x, (3.1)

де у — прогнозна величина змінних затрат (грн);

х — обсяг виробництва (шт.);

b — коефіцієнт пропорційності (величина змінних затрат на одиницю випуску).

Якщо зв’язок між показниками має ймовірнісний характер, тобто кожному значенню фактора х відповідає певна множина значень у, то під час прогнозування доцільно використовувати стохастичний підхід (здебільшого використовується при прогнозуванні грошових надходжень від реалізації продукції).

Стохастичне прогнозування ґрунтується на регресійному аналізі, в процесі якого на основі побудови рівняння регресії досліджується ймовірнісна залежність середнього значення однієї величини від іншої. Визначальними при цьому є два чинники: вид і параметри незалежних змінних, що впливають на залежну змінну; тип рівняння регресії.

Розрізняють лінійні та нелінійні регресії. Якщо спостерігається більш-менш рівномірна залежність між факторами х та у (наприклад, рентабельність власного капіталу від коефіцієнта заборгованості за незмінної процентної ставки за користування по­зичками), то цю залежність можна описати за допомогою лінійної функції:

у = а + b*x, (3.2)

де b — коефіцієнт регресії (ефект впливу х на у);

а — заданий вільний член рівняння регресії.

Якщо між прогнозованими внутрішніми показниками та зовнішніми факторами впливу існує нелінійна залежність, то в процесі прогнозування застосовують нелінійні регресії, наприклад:

- степеневу — y = a*x^b; (3.3)

- логарифмічну — y = a log(b + c*x); (3.4)

- гіперболічну — y = a + b/x; (3.5)

- параболічну — у = a + b*x + c*x². (3.6)

Проблема полягає в точності розрахунків коефіцієнта регресії та вільного члена рівняння регресії. Для детальнішого ознайомлення з порядком проведення регресійного аналізу та визначення ймовірнісної залежності між окремими внутрішніми та зовнішніми змінними доцільно звернутися до рекомендованої спеціалізованої літератури з теорії ймовірності та статистики. [28,с.449]

Вище були наведені загальні методи фінансового прогнозування, які неодмінно треба застосовувати інвесторам, та підприємствам, які чекають великих вливань в їх розвиток.

3.2. Рекомендації щодо вдосконалення управління інвестиційною діяльністю

Для нормального розвитку економіки, для забезпечення відтворювання необхідний постійний приплив засобів. Кількісне зростання інвестицій, їх напрям в різні сфери господарювання залежать від пра­вильної інвестиційної політики. Вкладення засобів в наукомісткі, високотехнологічні програми впливає не тільки на виробництво товарів, їх споживацькі властивості, але і на умови праці, що кінець кінцем не може не відображатися на розвитку всього суспільства в цілому. Інвестиції, вкладені в цю сферу, дають уявлення про якісний рівень інвестицій. Якісний рівень і кількісне зростання інвестицій, їх співвідношення дають уявлення про проведення державою інвестиційної політики, її метою є пошук оптимального регулювання інвестиційної діяльності, національних і іноземних інвесторів.

Політична нестабільність, часта зміна законодавства, загроза інфляції, високий рівень злочинності і корупції, низька прибутковість від інвестицій, бюрократизація держапарату, великий тягар оподаткування, замало інформації про об´єкти інвестування визначають дуже низький рейтинг України в зарубіжних організаціях, які займаються порівняльним аналізом умов інвестування і рівня ризику про всі країни світу. Ці чинники примушують іноземних інвесторів проводити обережну і очікувальну політику у сфері інвестиційної співпраці з Україною. Всі чинники, які враховує інвестор, коли оцінює сприятливість умов в приймаючій країні для вкладення капіталу, характеризують інвестиційний клімат. На сьогодні на Україні він несприятливий.

Інвестиції - найважливіший чинник економічного зростання, що забезпечує збільшення певної частини щорічного реального продукту країни. Однак у перехідний до ринку період найбільшої деградації в Україні зазнала саме інвестиційна діяльність. І нині стан цієї сфери є досить складним унаслідок зниження ділової активності більшості суб´єктів господарювання, остаточного погіршення інвестиційного клімату та можливостей бюджетів усіх рівнів. Вищезазначене стримує структурну перебудову та перешкоджає розв´язанню нагальних соціально-економічних проблем у суспільстві.

Водночас на нинішньому етапі розвитку світового господарства однією з найактуальніших проблем для країн з ринковою економікою та країн, що розвиваються, є залучення та ефективне використання іноземних інвестицій. Успішне вирішення цього завдання залежить від вдалої державної політики у сфері регулювання іноземного інвестування. Це пояснюється провідним впливом держави на внутрішньо­господарчі та внутрішньополітичні процеси.

За ринкових умов роль держави полягає у створенні необхідних гарантій, інституцій, певних умов, механізмів розвитку й передачі частки повноважень на місця шляхом реформування як усієї системи влади, так і її структури та функцій.

Тому на сьогодні особливо важливою є необхідність удосконалення державної інвестиційної політики, побудова ефективної системи регулювання інвестиційної діяльності, спрямованої на довготривалу перспективу.

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Ук­раїні визначається законами «Про інвестиційну діяльність» (1991 p.), «Про режим іноземного інвестування» (1996 р.). «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996 р.), «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1991 р.), «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» (1992 p.), «Про підприємництво» (1991 р.), «Про господарські товариства» (1991 р.) тощо. Крім того, діють низка указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, які формують політику державного регу­лювання інвестиційної діяльності в нашій країні.

Успіх інвестиційної політики визначають певні правові та організаційно-технічні заходи. Зокрема на середньо- та довготермінову перспективу, на наш погляд, необхідно забезпечити:

- захист прав власності;

- дисципліну виконання контрактів;

- підвищення дієвості інститутів державної влади;

- сприяння малому бізнесу;

- доступність кредитних ресурсів;

- розвиток банківської системи і фондового ринку;

- власність на землю і функціонування іпотеки.

У свою чергу, заходи на короткотермінову перспективу передбачають:

- політичну стабільність у державі;

- стабільність податків;

- низький рівень інфляції;

- ведення бухгалтерського обліку за міжнародними стандартами;

-свободу входження на ринок.

Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має враховувати класифікацію галузей промисловості залежно від наявності потенційних джерел фінансування. Вирізняють декілька таких груп:

- галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними капіталовкладеннями;

- виробничі об´єкти переважно приватного капіталу;

- галузі, які на певному етапі потребують кредитних субсидій;

- пріоритетні галузі для залучення і використання іноземних інве­стицій;

- виробництва, у фінансуванні яких участь іноземних інвесторів має певні обмеження;

- галузі, які закриті для іноземного інвестування, що пов´язано з національною безпекою, збереженням національного багатства.

При визначенні напрямів державного інвестування переваги варто надавати інвестиціям у галузі, які є вагомими для забезпечення життєздатності економіки й одночасно мало привабливими для приватних інвесторів, і такі, що забезпечують створення ринкової інфраструктури.

Дата добавления: 2015-09-05