IV. Становлення розрядки міжнародної напруженості: 1963-1969.

Врегулювання Карибської кризи продемонструвало можливість відходу від ризиків „холодної війни" та пошук інших підходів до розв'язання існуючих суперечностей. Ворожість та конфліктність почали витіснятися із сфери військово-силового протистояння у сферу переговорних процесів та пошуку компромісів. Почалася ера „довгого миру" - стабільності в намаганні уникнути глобального зіткнення, ядерного конфлікту, обмежити конфронтаційність і протистояння політичними та переговорними механізмами.

У військово-стратегічній сфері розрядка матеріалізувалася у створенні механізмів контролю над озброєннями — були підписані три „великих" договори - Про обмеження випробувань ядерної зброї (1963), нерозміщення ядерної зброї в космосі (1967) та нерозповсюдження ядерної зброї (1968). Становлення стратегічної стабільності, доктрини „гнучкого реагування", „взаємного гарантованого знищення" та „рівноваги страху" стали основою переговорного процесу щодо обмеження стратегічних озброєнь.

В Європі психологічний поворот до розрядки міжнародної напруженості був стимульований французькою концепцією „розширеної" розрядки (розрядки - згода - співробітництва від „Атлантики до Уралу"), виходом Франції із військової організації НАТО, франко-радянським зближенням та „новою східною" політикою ФРН. „Доповідь Армеля" відкрили шлях до пошуків розрядки на європейському континенті, розділеному на два протилежних військово-політичних блоки. Стримана реакція Заходу на події в Чехословаччині означали прийняття ідеї підтримання статус-кво в Європі.

Конфронтаційна стабільність на глобальному рівні сприяла витісненню конфліктності із сфери американо-радянського протистояння на регіональні рівні міжнародних відносин. В той же час США та СРСР віднайшли MODUS VIVENDI, проявляли стриманість та уникали прямого зіткнення на периферії світової системи.

Дата добавления: 2015-08-26