Основні методи лікування запальних захворювань геніталій при неспецифічному запаленні нижніх відділів жіночих статевих органів

1. Вульвіт.

Під час гострого вульвіту призначають ліжковий режим, до запалених ділянок прикладають примочки зі свинцевою водою або 1% розчином резорцину. Через 2—3 дні після припинення гострих явищ призначають теплі сидячі ванни з розчином калію перманганату (1:10 000), настоєм ромашки або розчином фурациліну 1:5000. У підгострій і хронічній стадіях рекомендують сидячі ванночки з розчином ромашки або калію перманганату 2—3 рази на добу по 10 хв., снодійні засоби тощо. Паралельно проводять лікування супутніх загальних захворювань (діабету, циститу) і усувають механічні чинники та інші шкідливі агенти, які обтяжують перебіг захворювання.

2. Бартолініт.

У разі проникнення мікробів у паренхіму залози виникає справжній абсцес. Лікування абсцесів зводиться до розтину і дренування вогнища. У разі кісти бартолінових залоз і рецидивуючих псевдоабсцесів роблять екстирпа­цію бартолінової залози.

3. Кольпіт.

Лікування проводять з урахуванням етіологічного чинника. У гострій стадії починають із застосування теплих сидячих ванн із слабкого розчину калію перманганату 1:10000 або ромашки, шавлії, дубової кори у поєднанні з антибактеріальною терапією (антибіотики з урахуванням чутливості збудника і сульфаніламідні препарати). Після затихання гострих запальних явищ призначають спринцювання піхви 2% розчином борної кислоти або 0,02% розчином фурациліну, а також піхвові таблетки кліон-Д100або поліменакс з наступною нормалізацією мікрофлори піхви пробіотиками — біфідумбактрином, вагілаком та ін. При кандидозному кольпіті застосовують клотрімазол, міконазол, еконазол, інтраконазол. Препарати вводять у піхву 1 раз на добу протягом 3 діб. Призначають пімафуцин протягом 6 діб, дифлюкан по 150 мг усередину та ін.

При старечому кольпіті неспецифічної етіології слід застосовувати місцеві етіотропні протизапальні засоби, лікувати обмінні порушення тощо.

4. Ендоцервіцит.

У разі неспецифічного гострого ендоцервіциту лікування має бути спрямоване на локалізацію процесу. Призначають повний спокій. Активні місцеві процедури протипоказані через можливе поширення інфекції на вищерозташовані відділи статевого апарату. Антибіотики та сульфаніламідні препарати вводять у поєднанні із загальнозміцнюючою терапією. Гнійні виділення видаляють із піхви за допомогою обережних спринцювань. Промивну рідину уводять у піхву під низьким тиском. Для спринцювання застосовують розчин фурациліну (1:5000), теплий розчин натрію гідро­карбонату (2 столові ложки на 1 л перевареної води), відвар ромашки, шавлії, дубової кори.

У разі хронічного ендоцервіциту проводять більш активне місцеве лікування: спринцювання 5% розчином натрію гідрокарбонату, піхвові ванночки з неочищеним деревним оцтом або 2% розчином срібла нітрату, змазування каналу шийки матки 10% розчином натрію гідрокарбонату чи 5— 10% розчином протарголу. Припікання роблять через 3—4 дні, усього 5—6 процедур. Призначають також електрофорез цинку (ендоцервікально) і загальнозміцнювальне лікування.

Основні методи лікування запальних захворювань геніталій верхніх відділів жіночих статевих органів (ендометрит, аднексит, пельвіоперитоніт)

При гострому запальному процесі:

І. Лікування проводиться обов'язково в стаціонарі.

II. Антибактеріальна терапія.

У лікувальному комплексі основне місце посідають антибіотики. З початком захворювання, коли лабораторні дані про характер збудника та його чутливість відсутні, рекомендується призначати антибіотики широкого спектра дії або їх. комбінації.

1. Монотерапія. Орієнтуючись на передбачувану етіологію захворювання. Призначають бета-лактомні антибіотики (напівсинтетичні пеніциліни):

- метицилін-натрій 1,0 (в/м, 4,0—6,0 г на добу, на А—б введень);

- оксацилін-натрій 0,5 (в/м, 3,0—6,0 г на добу, на 4—6 введень);

- ампіцилін-натрій 0,5 (в/м, 1,0—3,0 г на добу, на 4—6 введень);

- ампіокс-натрій 0,5 (в/м, 2,0—4,0 г на добу, на 4—6 введень).

Цефалоспорини:

- цефазолін 0,5—1,0 (в/м, в/в, 2,0—6,0 г на добу, на 4 введення);

- кефзол 1,0 (в/м, в/в, 4,0—6,0 г на добу, на 2 введення);

- цефтріаксон 0,25—1,0 (в/м, в/в, 2,0—4,0 г на добу, на 1—2 введення).

Аміноглікозиди:

- канаміцин 0,5—1,0 (в/м, 2,0г на добу, на 2—3 введення);

- гентаміцин 2,0 (в/м, в/в, 0,04, 0,08 — 1,6—2,4 г на добу, на 2—З введення);

Карбапенеми:

- меронем 0,5 (в/м, в/в, 3,0 г на добу, на 4 введення).

2. Комбінації: цефалоспорини І генерації, нітроімідазоли, аміноглікозиди:

- цефазолін + метрогіл + гентаміцин (цефазолін — 1,0, на добу 3,0 г, курс 15,0 г; метрогіл — 0,5, на добу 1,5 г, на курс 4,5 г в/в крапельне;

гентамецин — 0,08, на добу 0,24, на курс 1,2 г).

3. Цефалоспорини II генерації, нітроімідазоли, аміноглікозиди:

цефуроксим + метрогіл + гентаміцин (цефуроксим — 0,75, на добу 2,25, на курс 11,25 г; метрогіл — 0,5, на добу 1,5 г, на курс 4,5 г в/в крапельне; гентаміцин — 0,08, на добу 0,24, на курс 1,2 г).

”Золотим стандартом" при лікуванні сальпінгоофориту є призначення клафорану (цефотаксиму) в дозі 1,0—2,0 г 2—4 раза на добу в/м або одну в 2,0 г в/в в сполученні з гентаміцином по 0,08 г 3 раза на добу. Курс лікування антибіотиками потрібно проводити не менше 5—7 днів. Доцільно поєднувати антибіотики з сульфаніламідами, особливо при призначенні пеніцилінів: сульфаніламіди пригнічують пеніциліназу, посилюючи тим самим дію наступних антибіотиків.

Для подавлення патогенного росту та розмноження грибів при антибіотикотерапії одночасно застосовують різні антигрибкові препарати:

ністатин — по 500000 ОД 4 рази на добу всередину та вагінальні свічки 1—2 рази на день, натаміцин (пімафуцин) — по 0,1 г всередину 4 рази на день та вагінальна таблетка 2 рази на день, флуканазол (діфлюкан) — по 150 мг одноразово. Для профілактики та лікування вагінального дисбіозу (бактеріального вагінозу) після проведення антибіотикотерапії показне застосування препаратів біфідо- та лактобактерій: ацилак (по 1 свічці 2 рази на день протягом 10 днів), біфідумбактерин (в тому ж режимі), вагілак (вводити до піхви по 1 капсулі на ніч 10 днів) та ін. Перорально доцільно приймати еубіотики: ацилак, біфідумбактерин, біфікол, біоспорин, лінекс та ін. Під час антибіотикотерапії слід обов'язково призначити вітаміни В, С, полівітаміни.

3. Дезинтоксикаційна терапія здійснюється низькомолекулярними плазмо-замісниками (неогемодез, неокомпенсан, сольові розчини). Загальний об'єм рідин, що вводяться в організм, залежить від важкості стану і визначається по 40—45 мл на 1 кг маси хворої під контролем гематокриту та діурезу.

Обов'язкове застосування препаратів, що покращують реологічні властивості крові (реополіглюкін, реоглюман, плазмастерил, волекам). Також застосовується гепарин, аспірин, курантил.

IV. Для підвищення імунітету застосовують препарати плазми (суха, нативна, гіперімунізована антистафілококова, антиколі-плазма, антиешеріхії-плазма — по 100—150 мл в/в 3—5 раз, щоденно або через день, гамма-глобулін по 3 дози через 3 дні 3 рази).

V. Обезболюючий ефект досягається призначенням аналгетиків, спазмо­літиків, дозованою гіпотермією.

VI. При стабілізації запального процесу та відсутності ознак нагнивання через 10—12 днів можна призначити фізіотерапевтичні методи лікування:

ультрафіолетову еритемотерапію, магнітотерапію, діадинамічні струми.

Курс лікування гострого запалення або загострення хронічного процесу в стаціонарі повинен бути не менше 3 тижнів. Потім хвора продовжує почате в стаціонарі фізіотерапевтичне лікування в жіночій консультації. Для проведення реабілітації функції уражених систем через 4—6 місяців після гострої стадії захворювання показано санаторно-курортне лікування.

При хронічному запальному процесі:

В сучасних умовах більшість жінок з хронічними запальними захворюваннями геніталій лікується амбулаторне. Але при тяжких формах висхідної інфекції, формуванні тубооваріальних абсцесів, ознаках ураження очеревини, пацієнтки підлягають обов'язковій госпіталізації.

Лікування у хронічній стадії має бути комплексним і включати біологічні, фармакологічні і фізіотерапевтичні методи.

І. З біологічних засобів рекомендують, незалежно від виду збудника, застосувати:

1) гоновакцинотерапію (лікування починають з дози 0,2 мл — 200 000 000 мікробних тіл і повторюють через 2 дні зі збільшенням дози під час кожного повторного введення на 0,2 мл, усього на курс — 2 мл гоновакцини);

2) аутогемотерапію (від 0,5 мл крові, поступово підвищуючи дозу до 10 мл);

3) плазмол або екстракт плаценти (по 1 мл підшкірне у передню черевну стінку через день, усього 15 ін'єкцій);

4) алое або ФіБС (по 1 мл підшкірне щоденно, усього ЗО ін'єкцій);

5) екстракт плаценти по 2 мл в/м 1 раз на тиждень, 8—10 ін'єкцій;

6) полібіолін — препарат, який отримують з донорської сироватки крові людини, має значний розсмоктуючий ефект. Призначається по 0,5 г (розвести в 5 мл 0,25% розчину новокаїну), в/м, щоденно. На курс — 10 ін'єкцій.

II. Десенсибілізуюча терапія: димедрол — 0,05, тавегил (клемастин) — 0,05, супрастин або піпольфен (діпразин) — 0,025 по 1 табл. 2 рази на день протягом 7—10 днів. Одночасно призначають нестероїдні протизапальні засоби (індометацин, диклофенак-натрій та ін.).

III. Ферментотерапія. Ферментативні препарати покращують мікроциркуляцію, позитивно впливаючи на гемореологічні показники, підвищують імунітет:

- вобензим призначають по 3 таблетки 3 рази на день за ЗО—40 хвилин перед їжею, запивати великою кількістю води (до 250 мл). Максимальна доза — до ЗО таблеток;

- флогензим призначають по 2 таблетки 3 рази на день, за тими ж правилами;

- мусал призначають по 3—4 таблетки 3 рази на день, дозу можна підвищити в 3—4 рази.

IV. Фізіотерапія.

Фізіотерапевтичне лікування повинно бути достатньо тривалим (20—25 процедур) та багатокурсовим (2—3 курси з інтервалом 2 місяці). Бажано виконувати переважно внутрішньовагінальні та ректальні методики викону­вання фізіотерапевтичних процедур.

Для фізіотерапії ЗЗСО застосовують такі штучні (перфомовані) фізіотерапевтичні фактори:

1) світлолікування — УФ-промені, лазерні промені;

2) вібраційна терапія — масаж, ультразвукова терапія;

3) електролікування — перемінні електромагнітні поля високої частоти (ВЧ), ультрависокої частоти (УВЧ) та надвисокої частоті (НВЧ);

індуктотермія; постійні магнітні поля (ПМП) та перемінні (ПеМП);

діадинамічні токи; мікрохвилі сантиметрового діапазону (СМХ) та дециметрового діапазону (ДМХ) та ін.;

4) сполучення фізіотерапії — електрофорез, фонофорез лікарських засобів; парафін, озокерит або грязі у вигляді трусів і піхвових тампонів у дні, вільні від діатермії, через день, 15—20 процедур.;

V. Голкорефлексотерапія.

VI. При безплідності, пов'язаній з непрохідністю маткових труб, — Ферменти (лідаза 32—64 ОД, хімотрипсин 5—10 мг в ін'єкціях, ронідаза за допомогою фонофорезу на низ живота). Зважуючи на те, що ферменти діють при безпосередньому контакті з тканинами, оптимальним шляхом введення цих препаратів є ін'єкції через заднє склепіння або введення їх у порожнину матки за допомогою гідротубацій.

VII. Седативна терапія (аналгетики, спазмалітики).

VIII. Санаторно-курортне лікування (Любен Великий, Одеса, Хаджибей, Євпаторія, Бердянськ, Слав'янськ, Миргород).

Крім перелічених методів лікування гострих та хронічних запальних процесів геніталій, що відносяться до консервативних, застосовуються також хірургічні методи.

Показанням до термінового хірургічного втручання при гострому запаленні геніталій є:

1) дифузний перитоніт;

2) розрив піосальпінксу;

3) відсутність ефекту протягом 24 годин після дренування черевної порожнини за допомогою лапароскопії. В плановому порядку операція виконується при наявності гнійного запалення придатків, мішечкуваних запальних пухлин. Оптимальним терміном для операції є період ремісії процесу. Об'єм операції залежить від характеру та розповсюдження деструктивного процесу, віку хворої, анамнезу, потенційної онконебезпеки. В молодому віці операція обмежується видаленням ураженого органу (частіше за все, це маткова труба), а у віці після 45 років — об'єм операції розшируюється (видалення матки, можливо, яєчника).

Дата добавления: 2015-08-18