Робота серця

Робота серця дуже добре пристосована до потреб організму завдяки механізмам саморегуляції, нервової і гуморальної регуляції. Саморегуляція серця забезпечується внутрішньосерцевими механізмами: чим більше порожнина серця наповнюється кров'ю, тим сильніше воно скорочується. Пристосування серця до потреб організму досягається завдяки взаємоузгодженій діяльності нервової і ендокринної системи. Наприклад, під час фізичної роботи зростає потреба м'язів у кисні й поживних речовинах. Цю потребу можна забезпечити тільки за рахунок збільшення кількості крові, що надходить до м'язів, а отже, посиленої роботи серця.

31. Визначення роботи, проведеної мязами серця

Серце здорової людини скорочується ритмічно, в умовах спокою з частотою 60-70 на хвилину. Під час м'язової роботи, при підвищенні температури тіла або навколишнього середовища частота скорочень може збільшуватися, досягаючи в крайніх випадках 200 і більше за хвилину. Частота скорочень вище 90 носить назву тахікардії, а нижче 60 - брадикардії.
При частоті скорочень серця 70 на хвилину повний цикл серцевої діяльності продовжується 0,8 с. Передсердя і шлуночки серця скорочуються не одночасно, а послідовно. Скорочення м'язів серця називають систолой, а розслаблення - диастолой.
Цикл діяльності серця складається з трьох фаз: перша фаза - систола передсердь (0,1 с), друга - систола шлуночків (0,3 с) і третя - загальна пауза (0,4 с). Під час спільної паузи розслаблені і передсердя, і шлуночки. Протягом серцевого циклу передсердя скорочуються 0,1 с і 0,7 с перебувають у стані діастолічного розслаблення; шлуночки скорочуються 0,3 с, їх діастола триває 0,5 с. І.М. Сєченов розрахував, що шлуночки працюють 8 годин на добу. При частішанні серцебиття, наприклад під час м'язової роботи, вкорочення серцевого циклу відбувається за рахунок скорочення відпочинку, тобто загальної паузи. Тривалість систоли передсердь і шлуночків майже не змінюється.

32. Характеристика провідної системи серця

Провідна система серця — група високоспеціалізованих клітин серця, які мають здатність ґенерувати імпульси та їх проводити. Клітини розташовуються компактно, формуючи елементи провідної системи серця:

· синоатріальний вузол — СА-вузол

· міжвузлові передсердні шляхи

· атрівентрикулярний вузол — АВ-вузол

· пучок Гіса:

ліва ніжка пучка Гіса:

- задня гілка лівої ніжки пучка Гіса

- передня гілка лівої ніжки пучка Гіса

права ніжка пучка Гіса

· волокна Пуркіньє

Всім відділам провідної системи притаманний автоматизм, тобто здатність ґенерувати імпульси. В нормі, зґенеровані СА-вузлом імпульси, поширюються передсердними шляхами до АВ-вузла, через нього до пучка Гіса та волокнами Пуркіньє до м'язів шлуночків серця.

Найдоступнішим методом оцінки роботи провідної системи серця є електрокардіографія.

Інколи, виникає потреба в більш складних діагностичних процедурах:

· Черезстравохідна електрокардіографія

· Внутрішньосерцеве електрофізіологічне дослідження

33. Зовнішні прояви серцевої діяльності

Верхівковий поштовх. Серце під час систоли шлуночків скоює обертальний рух, повертаючись зліва направо. Верхівка серця підіймається і натискає на грудну клітку у області п'ятого міжреберного проміжку. Під час систоли серце стає дуже щільним, тому натискання верхівки серця на міжреберний проміжок можна бачити (вибухання, випинання), особливо у худорлявих суб'єктів. Верхівковий поштовх можна промацати (пальпувати) і тим самим визначити його межі і силу.
Серцеві тони - це звукові явища, що виникають в працюючому серці. Розрізняють два тони: I—систола і II — діастоличний.
Тон систоли. У походженні цього тону беруть участь головним чином атріовентрикулярні клапани. Під час систоли шлуночків атріовентрикулярні клапани закриваються, і коливання їх стулок і прикріплених до них сухожильних ниток обумовлюють I тон. Крім того, в походженні I тони беруть участь звукові явища, які виникають при скороченні м'язів шлуночків. По своїх звукових особливостях I тон протяжний і низький.
Тон діастоли виникає на початку діастоли шлуночків під час протодіастоличної фази, коли відбувається закриття півмісяцевих клапанів. Коливання стулок клапанів при цьому є джерелом звукових явищ. По звуковій характеристиці II тон короткий і високий.
Також про роботу серця можна судити по електричних явищах, що виникають в ньому. Їх називають біопотенціалами серця і одержують за допомогою електрокардіографа. Вони носять назву електрокардіограми.

34. Автоматія серцевого м’за

Автоматія серцевого м’яза — це здатність його скорочуватись за-вдяки збудженням (імпульсам), що зароджуються в самому серці. Дослідження довели, що в серці є утворення (вузли) м’я зового по-ходження, які за своєю будовою не подібні, власне, сер цевому м’язу і здатні генерувати імпульси. Ці утворення названо провідною систе-мою, бо вони не тільки генерують збудження, а й проводять його від передсердь до шлуночків.Серце позбавлене нервових зв’язків і навіть видалене з ор ганізму, продовжує працювати деякий час ізольовано. Серце жа би, занурене в поживний розчин Рінгера-Локка, може скоро чуватися близько двох діб. Можна оживити серце теплокровної тварини після її смерті, на-гнітаючи в нього теплий поживний розчин, збагачений киснем.

35. Провідна система серця

Виконання Вашим серцем функцій по перекачуванню крові залежить від ритму руху крихітних імпульсів, що поступають з верхньої камери серця в нижню. Ці імпульси розповсюджуються по провідній системі серця, яка задає необхідну частоту, рівномірність і синхронність скорочень передсердя і шлуночків відповідно до потреб організму. Основний водій ритму, називається синусовим вузлом або вузлом Кис-Фляка, розташовується у верхній частині правого передсердя. Це анатомічне утворення, яке контролює і регулює серцевий ритм відповідно до потреб організму, часом доби і багатьма іншими чинниками, що впливають на людину. У синусовому вузлі виникають електричні імпульси, які проходять через передсердя, примушуючи їх скорочуватися, до атріовентрикулярного (тобто предсердно-шлуночкового) вузла, розташованого на межі передсердя і шлуночків. Потім збудження по провідних тканинах розповсюджується в шлуночках, викликаючи їх скорочення. Після цього серце відпочиває до наступного імпульсу, з якого починається новий цикл.Правильність роботи серця, його ритм, можна перевірити, поклавши руку на серці або вимірюючи Ваш пульс.

36. Регуляція кровообігу

Система кровообращения служит для обеспечения адекватного обмена веществ в органах и тканях организма. Их потребности в кровотоке могут колебаться в широких пределах, поэтому деятельность системы должна обеспечивать как минимальные, так и значительно увеличенные потребности тканей в кислороде и веществах. Скорость оборота крови в организме характеризуется величиной минутного объема, то есть количеством крови, проходящей через сердце за 1 мин. Обычно в состоянии покоя эта величина составляет 4,5-5 л/мин. Поскольку общий объем крови в системе составляет примерно 7% массы тела, то фактически в организме человека среднего веса вся кровь проходит через сердце за 1 мин.

37. Нервово- гуморальна регуляція тонусу кровоносних судин

нервная регуляция сосудистого тонуса осуществляется вегетативной нервной системой, которая оказывает сосудосуживающее и сосудорасширяющее действие. Симпатические нервы являются вазоконстрикторами (сужают сосуды) для сосудов кожи, слизистых оболочек, желудочно-кишечного тракта и вазодилататорами (расширяют сосуды) для сосудов головного мозга, легких, сердца и работающих мышц. Парасимпатический отдел нервной системы оказывает на сосуды расширяющее действие. Гуморальная регуляция осуществляется веществами системного и местного действия. К веществам системного действия относятся ионы кальция, калия, натрия, гормоны. Ионы кальция вызывают сужение сосудов, ионы калия оказывают расширяющее действие.

Действие гормонов на тонус сосудов:

1. вазопрессин – повышает тонус гладкомышечных клеток артериол, вызывая сужение сосудов;

2. адреналин оказывает одновременно и суживающее и расширяющее действие, воздействуя на альфа1-адренорецепторы и бета1-адренорецепторы, поэтому при незначительных концентрациях адреналина происходит расширение кровеносных сосудов, а при высоких – сужение;

3. тироксин – стимулирует энергетические процессы и вызывает сужение кровеносных сосудов;

4. ренин – вырабатывается клетками юкстагломерулярного аппарата и поступает в кровоток, оказывая воздействие на белок ангиотензиноген, который переходит в ангиотезин II, вызывающий сужение сосудов.

Метаболиты (углекислый газ, пировиноградная кислота, молочная кислота, ионы водорода) воздействуют на хеморецепторы сердечно-сосудистой системы, приводя к рефлекторному сужению просвета сосудов.

К веществам местного воздействия относятся:

1. медиаторы симпатической нервной системы – сосудосуживающее действие, парасимпатической (ацетилхолин) – расширяющее;

2. биологически активные вещества – гистамин расширяет сосуды, а серотонин суживает;

3. кинины – брадикинин, калидин – оказывают расширяющее действие;

4. простогландины А1, А2, Е1 расширяют сосуды, а F2α суживае

38. Лімфа

Лімфа - це прозора, злегка жовтувата рідина. Вона омиває і захищає багато клітин і тканин організму. Рідина збирається від усіх частин тіла в лімфатичні судини і потім вливається в кровотік. Крім лімфатичних судин, лімфатична система складається з двох видів лімфоїдної тканини: лімфоїдні органи, такі, як лімфовузли, селезінка та тимус; і острівців лімфоїдної тканини, що виступають або приховані, розташованих, наприклад, на мигдалинах, в шлунку, тонкій кишці і шкірі. Всі лімфоїдні елементи грають бар'єрну роль у захисті організму від інфекції.

39. Лімфаутворення,лімфооббіг,лімфатичні судини

Лимфообразование — процесс резорбции тканевой жидкости в лимфатические капилляры.

Лімфообіг - процес постійної циркуляції лімфи по лімфатичній системі. До складу входять: лімфатичні судини та вузли, лімфа. Лімфа відрізняється від крові відсутністю еритроцитів і значно меншою кількістю лейкоцитів. Крім того, в ній менше білка і більше продуктів життєдіяльності клітин.

Лімфати́чна систе́ма — мережа судин, тканин і органів, яка служить джерелом клітин, що забезпечують імунітет, фільтруючим комплексом, переносником жирів і інших речовин, а також дренажною системою, що сприяє поверненню надлишку тканинної рідини в кров.

40. Мікроциркуляція

Микроциркуля́ция (др.-греч. μικρός — малый + лат. circulatio — круговращение) — транспорт биологических жидкостей на тканевом уровне^[1]. Это понятие включает в себя капиллярное кровообращение (движение крови по микрососудам капиллярного типа), обращение интерстициальной жидкости и веществ по межклеточным пространствам, ток лимфы по лимфатическим микрососудам. Совокупность всех сосудов, обеспечивающих микроциркуляцию, называется микроциркуляторное русло и включает в себя капилляры, венулы, артериолы, артериоловенулярные анастомозы, лимфатические капилляры.Основная функция микроциркуляции состоит в транспорте клеток крови и веществ к тканям и от тканей. Кроме того, микроциркуляция участвует в процессах терморегуляции, формировании цвета и консистенции тканей.

41. транскапілярний обмін

Транскапіля́рний о́бмін — переміщення речовин через стінку капілярів за допомогою дифузії, фільтрації, реабсорбції тощо.

42. Електрокардіографія

Електрокардіографія, ЕКГ - це метод графічної реєстрації електричних явищ, які виникають у серцевому м'язі під час його діяльності, з поверхні тіла. Криву, яка відображає електричну активність серця, називають електрокардіограмою (ЕКГ). Таким чином, ЕКГ — це запис коливань різниці потенціалів, які виникають у серці під час його збудження.Електрокардіографія є одним з основних методів дослідження серця і діагностики захворювань серцево-судинної системи. У наш час^{[ Коли? ]} він є незамінним у діагностиці порушень ритму і провідності, гіпертрофій, ішемічної хвороби серця. Цей метод дає можливість з великою точністю говорити про локалізацію вогнищевих змін міокарда, їх розповсюдженість, глибину і час появи. Електрокардіографія дозволяє виявити дистрофічні й склеротичні процеси в міокарді, порушення електролітного обміну, що виникають під впливом різних токсичних речовин. Цей метод широко використовують для функціонального дослідження серцево-судинної системи. Поєднання електрокардіографічного дослідження з функціональними пробами допомагає виявити приховану коронарну недостатність, перехідні порушення ритму, проводити диференційний діагноз між функціональними та органічними порушеннями.

43. Намалювати схему і пояснити значення зубців

Зубець Р: Зубець P відповідає деполяризації передсердь (макс 0,12 сек)

Зубець Т: Зубець Т - хвиля реполяризації шлуночків

44. Регуляція діяльності серця

У порожнині серця і в стінках великих кровоносних судин розташовані рецептори, що сприймають коливання тиску крові. Нервові імпульси, що приходять від цих рецепторів, викликають рефлекси, що налаштовують роботу серця до потреб організму. Імпульси-команди про перебудову роботи серця поступають від нервових центрів довгастого мозку і спинного мозку. Парасимпатичні нерви передають імпульси, що знижують частоту серцевих скорочень, симпатичні нерви доставляють імпульси, що підвищують частоту скорочень.Будь-яке фізичне навантаження, що супроводжується підключенням до роботи великої групи м'язів, навіть проста зміна положення тіла, вимагає корекції роботи серця і може збудити центр, який прискорює діяльність серця. Больові подразники та емоції також можуть змінити ритм роботи серця. Позитивні емоції прискорюють роботу серця, негативні — знижують його працездатність.

45. Рефлекси Гольца,Ашнера,Бейнбріджа

Рефлекторные влияния на сердце. Выделены три категории кардиальных рефлексов: собственные, вызываемые раздражением рецепторов сердечно-сосудистой системы; сопряженные, обусловленные активностью любых других рефлексогенных зон; неспецифические, которые воспроизводятся в ответ на неспецифические влияния (в условиях физиологического эксперимента, а также в патологии). Наибольшее физиологическое значение имеют собственные рефлексы сердечно-сосудистой системы, которые возникают чаще всего при раздражении барорецепторов магистральных артерий в результате изменения системного давления. Так, при повышении давления в аорте и каротидном синусе происходит рефлекторное урежение частоты сердцебиения. Особую группу собственных кардиальных рефлексов представляют те из них, которые возникают в ответ на раздражение артериальных хемо-рецепторов изменением напряжения кислорода в крови. В условиях гипоксемии развивается рефлекторная тахикардия, а при дыхании чистым кислородом — брадикардия. Эти реакции отличаются исключительно высокой чувствительностью: у человека увеличение частоты сердцебиений наблюдается уже при снижении напряжения кислорода всего на 3 %, когда никаких признаков гипоксии в организме обнаружить еще невозможно. Собственные рефлексы сердца проявляются и в ответ на механическое раздражение сердечных камер, в стенках которых находится большое количество барорецепторов. К их числу относят рефлекс Бейнбриджа, проявляющийся в виде тахикардии в ответ на быстрое внутривенное введение определенного объема крови. Считается, что эта реакция сердца является рефлекторным ответом на раздражение барорецепторов полых вен и предсердия, поскольку она устраняется при денервации сердца. Отрицательные хронотропные и инотропные реакции сердца рефлекторной природы возникают в ответ на раздражение механорецепторов как правых, так и левых отделов сердца. Значение интракардиальных рефлексов состоит в том, что увеличение исходной длины волокон миокарда приводит к усилению сокращений не только растягиваемого отдела сердца (в соответствии с законом Франка—Старлинга), но и к усилению сокращений других отделов сердца, не подвергающихся растяжению.

Рефлексы с сердца изменяют функцию других висцеральных систем. К их числу относят, например, кардиоренальный рефлекс Генри—Гауэра, который представляет собой увеличение диуреза в ответ на растяжение стенки левого предсердия. Собственные кардиальные рефлексы составляют основу нейрогенной регуляции деятельности сердца, хотя реализация его насосной функции возможна без участия нервной системы. Сопряженные кардиальные рефлексы представляют собой эффекты раздражения рефлексогенных зон, не принимающих прямого участия в регуляции кровообращения. К числу таких рефлексов относят рефлекс Гольца, который проявляется в форме брадикардии (до полной остановки сердца) в ответ на раздражение механорецепторов брюшины или органов брюшной полости. Возможность проявления такой реакции учитывается при проведении оперативных вмешательств на брюшной полости, при нокауте у боксеров и т. д. При раздражении некоторых экстерорецепторов (резкое охлаждение кожи области живота) может иметь место рефлекторная остановка сердца. Именно такую природу имеют несчастные случаи при нырянии в холодную воду. Сопряженным соматовисцеральным кардиальным рефлексом является рефлекс Данини—Ашнера, который проявляется в виде брадикардии при надавливании на глазные яблоки. Таким образом, сопряженные рефлексы сердца, не являясь составной частью общей схемы нейрогенной регуляции, могут оказывать влияние на его деятельность. амыкание большинства кардиорефлекторных дуг происходит на уровне продолговатого мозга, где находятся: 1) ядро солитарного тракта, к которому подходят афферентные пути рефлексогенных зон сердечно-сосудистой системы; 2) ядра блуждающего нерва и 3) вставочные нейроны бульбарно-го кардиоваскулярного центра. В то же время реализация рефлекторных влияний на сердце в естественных условиях всегда происходит при участии вышележащих отделов центральной нервной системы (рис. 9.18). Существуют различные по знаку инотропные и хронотропные влияния на сердце со стороны мезэнцефальных адренергических ядер (голубое пятно, черная субстанция), гипоталамуса (паравентрикулярное и супраоптические ядра, мамиллярные тела) и лимбической системы. Имеют место и кортикальные влияния на сердечную деятельность, среди которых особое значение придают условным рефлексам — таким, например, как положительный хроно-тропный эффект при предстартовом состоянии. Достоверных данных о возможности произвольного управления человеком сердечной деятельностью не получено.

46. Рух крові по венах

Движение крови в венах обеспечивает наполнение полостей сер­дца во время диастолы. Ввиду небольшой толщины мышечного слоя стенки вен гораздо более растяжимы, чем стенки артерий, поэтому в венах может скапливаться большое количество крови. Даже если давление в венозной системе повысится всего на несколько милли­метров, объем крови в венах увеличится в 2—3 раза, а при повы­шении давления в венах на 10 мм рт.ст. вместимость венозной системы возрастет в 6 раз. Вместимость вен может также изменяться при сокращении или расслаблении гладкой мускулатуры венозной стенки. Таким образом, вены (а также сосуды малого круга крово­обращения) являются резервуаром крови переменной емкости.Венозное давление. Давление в венах у человека можно изме­рить, вводя в поверхностную (обычно локтевую) вену полую иглу и соединяя ее с чувствительным электроманометром. В венах, на­ходящихся вне грудной полости, давление равно 5—9 мм рт.ст.Для определения венозного давления необходимо, чтобы данная вена располагалась на уровне сердца. Это важно потому, что к величине кровяного давления, например в венах ног в положении стоя, присоединяется гидростатическое давление столба крови, на­полняющего вены.В венах грудной полости, а также в яремных венах давление близко к атмосферному и колеблется в зависимости от фазы дыхания. При вдохе, когда грудная клетка расширяется, давление понижается и становится отрицательным, т. е. ниже атмосферного. При выдохе происходят противоположные изменения и давление повышается (при обычном выдохе оно не поднимается выше 2—5 мм рт.ст.). Ранение вен, лежащих вблизи грудной полости (например, яремных вен), опасно, так как давление в них в момент вдоха является отрицательным. При вдохе возможно поступление атмосферного воздуха в полость вен и развитие воздушной эмболии, т. е. перенос пузырьков воздуха кровью и последующая закупорка ими артериол и капилляров, что может привести к смерти.Скорость кровотока в венах. Кровяное русло в венозной части шире, чем в артериальной, что по законам гемодинамики должно привести к замедлению тока крови. Скорость тока крови в пери­ферических венах среднего калибра 6—14 см/с, в полых венах достигает 20 см/с.Движение крови в венах происходит прежде всего вследствие разности давления крови в мелких и крупных венах (градиент давления), т. е. в начале и конце венозной системы. Эта разность, однако, невелика, и потому кровоток в венах определяется рядом добавочных факторов. Одним из них является то, что эндотелий вей (за исключением полых вен, вен воротной системы и мелких венул) образует клапаны, пропускающие кровь только по направ­лению к сердцу. Скелетные мышцы, сокращаясь, сдавливают вены, что вызывает передвижение крови; обратно кровь не идет вследствие наличия клапанов. Этот механизм перемещения крови в венах называют мышечным насосом.Таким образом, силами, обеспечивающими перемещение крови по венам, являются градиент давления между мелкими и крупными венами, сокращение скелетных мышц («мышечный насос»), приса­сывающее действие грудной клетки.Венный пульс. В мелких и средних венах пульсовые колебания давления крови отсутствуют. В крупных венах вблизи сердца от­мечаются пульсовые колебания — венный пульс, имеющий иное происхождение, чем артериальный пульс. Он обусловлен затрудне­нием притока крови из вен в сердце во время систолы предсердий и желудочков. Во время систолы этих отделов сердца давление внутри вен повышается и происходят колебания их стенок. Удобнее всего записывать венный пульс яремной вены.На кривой венного пульса — флебограмме — различают три зубца: а, с, v (рис. 7.21). Зубец а совпадает с систолой правого предсердия и обусловлен тем, что в момент систолы предсердия устья полых вей зажимаются кольцом мышечных волокон, вслед­ствие чего приток крови из вен в предсердия временно приостанав­ливается. Во время диастолы предсердий доступ в них крови ста­новится вновь свободным, и в это время кривая венного пульса круто падает. Вскоре на кривой венного пульса появляется неболь­шой зубец c. Он обусловлен толчком пульсирующей сонной артерии, лежащей вблизи яремной вены. После зубца c начинается падение кривой, которое сменяется новым подъемом — зубцом v. Последний обусловлен тем, что к концу систолы желудочков предсердия на­полнены кровью, дальнейшее поступление в них крови невозможно, происходят застой крови в венах и растяжение их стенок. После зубца v наблюдается падение кривой, совпадающее с диастолой желудочков и поступлением в них крови из предсердий.

47. Механізми голоду і спраги

Голод — природжений мимовільний стан організму, який активно виявляється уже через кілька годин після народження. Голод є сигналом фізіологічної необхідності відновлення енергетичного балансу в організмі тварини. Відчуття голоду при порожньому шлунку виникають періодично і тривають кілька хвилин.
У голодної собаки при пустому шлунку через кожні 60-90 хв виділяються травні соки, скорочується шлунок і тонкі кишки. Це триває до 15-30 хв. При цьому тварина неспокійна, облизується, змінює ритм дихання й кровообігу. Проте механізм походження періодичної діяльності травного тракту натщесерце досі не з'ясований.Спрага є загальним відчуттям, яке виникає за рахунок комбінованої дії багатьох типів рецепторів, що розташовані як на периферії, так і в головному мозку людини. Основні нервові структури, які відповідають за регуляцію водно-сольового балансу, знаходяться в проміжному мозку, головним чином, як при відчутті голоду, в гіпоталамусі. На клітинах передніх ядрах гіпоталамусу розташовані осморецептори. Вони активуються при підвищенні внутрішньоклітинної концентрації солей, тобто тоді, коли клітини втрачають воду. Тому осморецептори називають рецепторами спраги [5]. Крім осморецепторів в формуванні відчуття спраги приймають участь й інші рецептори, ті що знаходяться в ротовій порожнині та глотці. Їх активація викликає відчуття сухості в роті. До комплексу рецепторів спраги приєднуються також рецептори, які знаходяться на стінках великих вен.Основні фізіологічні принципи спраги об¢єднує теорія множинних факторів. За нею спрага може бути обумовлена підвищенням осмотичного тиску крові та внутрішньоклітинною дегідратацією. В клітинах гіпоталамусу, а також внутрішніх органів виявлені специфічні рецептори, що реагують на зміну осмотичного тиску крові. Збудження цих рецепторів приводить до стану активації ті відділи головного мозку, які входять до складу питного центру. При цьому формується відчуття спраги й формується мотиваційна поведінка, спрямована її задоволення. Одночасно відбувається збудження супраоптичних та паравентрикулярних ядер гіпоталамусу й посилюється надходження в крої антидіуретичного гормону, що сприяє збереженню організмом водних ресурсів

48. сенсорне та метаболічне насичення

Насичення виникає в результаті порушення нейронів центра наси­чення.Виділяють первинне, або сенсорне насичення, і вторинне, або об­мінне.Сенсорне насичення пов'язане з гальмуванням латеральних ядер гі­поталамуса імпульсами від рецепторів рота, шлунка, викликаних їжею. Водночас порушення нейронів вентромедіальних ядер гіпотала­муса приводить до надходження в кров харчових речовин з депо.Вторинне, обмінне, або щире насичення настає через 1,5-2 го­дини після прийому їжі, коли в кров надходять продукти гідролізу нутрієнтів.Гормони шлунково-кишкового тракту також відіграють важливу роль у виникненні відчуття голоду і насичення. Холецистокінін, сома- тостатин, бомбезин та інші знижують споживання їжі. Пентагастрин, окситоцин та інші сприяють формуванню відчуття голоду.Потрібно розрізняти голод і апетит: голод — це потреба організму, апетит — це потреба душі.При стресі знижується вміст глюкози у крові, відбувається скоро­чення стінок пустого шлунка, а також знижується основний обмін, ви­кидаються катехоламіни у кров.Апетит виникає під дією умовних подразників: звичний час прийому їжі, думки про їжу, зовнішній вигляд, запах і смак їжі. умови прийому їжі. При цьому виділяється запальний (апетитний) травний сік.Відчуття ситості формується рецепторами кардіальної зони шлун­ку під впливом тривалості перебування їжі у шлунку, наповненості шлунку, концентрації глюкози, тригліцеридів та вільних амінокислот у крові.При надмірному заповненні шлунка (з зайнятою кардіальною зо­ною) вмикаються механізми надмірної секреції травних залоз (надмір­ної навіть по відношенню до кількості їжі, яку належить перетравити). Висококалорійна їжа, але невелика за обсягом, створює менші відчут­тя ситості, ніж та, яка містить баластні речовини.

49. Травлення у ротовій порожнині

Ротова порожнина - є початковим відділом травного тракту, де здійснюється: подрібнення та змочування їжі слиною, аналіз смакових властивостей речовин і розподіл їх на харчові та ті, що відкидаються; захист травного тракту від попадання неякісних харчових речовин і екзогенної мікрофлори; початковий гідроліз вуглеводів та формування харчової грудки; подразнення механо-, хемо-, терморецепторів, що викликають збудження діяльності не тільки власних, але й травних залоз шлунка, підшлункової залози, печінки, дванадцятипалої кишки, всмоктування деяких речовин. Крім того, вона виконує роль зовнішнього бар'єру в захисті організму від патогенної мікрофлори, завдяки наявності в слині бактеріоцидної речовини лізоциму (муромідаза), антивірусній дії нуклеази слини, здатності імуноглобуліну A слини зв'язувати екзотоксини, фагоцитозу лейкоцитів (4000 в 1 см3 слини), пригніченню патогенної мікрофлори власною сапрофітною мікрофлорою ротової порожнини.Слинними залозами виробляються гормоноподібні речовини, які приймають участь в регуляції фосфорно-кальцієвого обміну в кістках і зубах, в регенерації епітелію слизової оболонки порожнини рота, стравоходу, шлунка, регенерації симпатичних волокон при їх пошкодженні.Їжа знаходиться в ротовій порожнині 16-18 секунд і за цей час слина, що виділяється в ротову порожнину розчиняє розчинні і обволікає тверді, змочує сухі речовини, нейтралізує подразнюючі рідини чи зменшує їх концентрацію, полегшує видалення неїстивних речовин, що відкидаються шляхом змивання їх з слизової оболонки порожнини рота.У порожнину рота відкриваються вивідні протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних та під'язикових, окрім них в слизовій оболонці рота є численні дрібні залози, які за розміщенням називаються: губними, щічними, піднебінними та язиковими. B ділянці язика розташовані: передня слинна залоза на нижній поверхні кінчика язика, на корені язика - залози, протоки яких впадають у проміжки між листовидними та жолобовидними пипками. Вивідні протоки губних, щічних залоз відкриваються у присінок рота, а підщелепних, під'язикових, піднебінних та язикових –у власне ротову порожнину. За характером секрету залози поділяються на білкові, слизові та змішані.

50. Слиновиділення

51. Склад і функції слини

Слина - це суміш секретів трьох великих і множини малих слинних залоз. До секрету, що виділяється в ротовій порожнині, домішуються епітеліальні клітини, частинки їжі, слинні тільця (нейтрофільні лейкоцити, лімфоцити, слиз, мікроорганізми).До складу секрету слинних залоз входить 98-99% води, а все інше - твердий залишок, в який входять мінеральні аніони хлоридів, фосфатів, бікарбонатів, йодидів, бромідів, фторидів, сульфатів. У слині є катіони натрію, калію, кальцію, магнію і мікроелементи - залізо, мідь, нікель, літій та інші. Концентрація таких речовин, як йод, калій, стронцій набагато більше, ніж у крові. Органічні речовини представлені головним чином білками (альбуміни, глобуліни, ферменти), але крім них в слині ще є азотовмісні компоненти (сечовина, аміак, креатинин, вільні амінокислоти, гамма-аміноглютамінат, таурин, фосфоетаноламін, оксіпролін, вітаміни). Частина цих речовин переходить в слину з плазми крові без змін, а частина (амілаза, глікопротеїни) синтезується в слинних залозах.Великі та малі слинні залози виділяють у нормі різний за складом і кількістю секрет. Привушні залози секретують рідку слину з вмістом великої кількості хлоридів калію і натрію, ферменти - каталазу(здійснює гідроліз перекису водню до води і кисню) і амілазу. Остання в своєму складі має кальцій, без якого вона не діє. Для виконання своїх функцій амілазі необхідні йони хлору. Лужної фосфотази в цьому секреті немає, але активність кислої фосфотази дуже висока. Підщелепні залози секретують продукт, який містить велику кількість органічних речовин (муцин, амілаза) і невелику кількість роданістого калію. 3 мінеральних речовин переважають солі: хлориди натрію, хлориди кальцію, фосфат кальцію, фосфат магнію. Амілази значно менше, ніж у секреті привушної залози.Під'язикові залози виділяють слину, багату на муцин і мають сильну лужну реакцію. Активність лужної і кислої фосфотаз в цій слині дуже висока. Консистенція слини в'язка та клейка.У порожнині рота слина виконує травну функцію, а крім того захисну і трофічну функції для емалі зуба.Травна функція полягає в підготовці порції їжі до ковтання і травлення. Прижуванні їжа змішується з слиною, яка становить 10-12% від її кількості. Муцин сприяє формуванню харчової грудочки і ковтанню, це найважливіший органічний компонент слини.У порожнині рота слина виконує функцію травного соку. До її складу входить близько 50 ферментів, які відносяться до гідролаз, оксиредуктаз, трансфераз, Захисна функція слини полягає в тому, що вона захищає слизову оболонку і зуби від висихання, фізичних та хімічних пошкоджень їжею, вирівнює температуру їжі, зв'язує як амфотерний буфер кислоти та основи, відмиває наліт з зубів, сприяє самоочищенню порожнини рота і зубів; наявність лізоциму - ферментоподібного білку, який має бактеріоцидні властивості, надають їй можливості приймати участь у захисних реакціях організму та в процесах регенерації епітелія при пошкодженнях слизової оболонки рота.

Склад i функції слини

№ п/п	Основні складники	Функції
1.	Вода (близько 99% загального складу слини).	Забезпечує змочування і розчинення складників їжі для появи відчуття смаку і первинних травних реакцій. Зволожує ротову порожнину. Сприяє мовленню.
2.	Бікарбонати.	Підтримують реакцію слини (рН: 5,25-8,0).
3.	Хлориди.	Активують слинну амілазу - фермент, що розщеплює крохмаль.
4.	Імуноглобулін А (IgA)	Складова частина слинної антибактеріальної системи.
5.	Лізоцим	Бактерицидний фермент, запобігає карієсу, приймає участь в процесах регенерації епітелію слизової оболонки рота
6.	Муцин.	Глікопротеїд, що сприяє утворенню слизу та формуванню харчової грудочки.
7.	Слиз.	Бере участь в утворенні харчової грудочки. Сприяє ковтанню. Забезпечує буферні властивості слини.
8.	Фосфати.	Підтримують pH слини.
9.	Слинна альфа-амілаза (птиалін).	Каталізує розщеплення поліцукрів до дицукрів
	Сечовина, сечова кислота.	He виконують травної функції; є продуктами екскреції.
11.	Мальтаза (глюкозидаза).	Розщеплює мальтозу і сахарозу до моноцукрів.

Виділення слини є складним рефлекторним актом, що здійснюється не тільки внаслідок подразнення рецепторів ротової порожнини їжею або іншими речовинами (безумовно-рефлекторні подразники), але при одночасному подразненні зорових, нюхових, слухових рецепторів видом, запахом їжі, подіями і обстановкою, в якій відбувається споживання їжі (умовно-рефлекторні подразнення).

Дата добавления: 2015-08-17