Режим робочого часу та його види. Ненормований робочий день як особливий режим робочого часу. 12 страница

3. Готовність йти на компроміс і нести відповідні втрати.

4. Наявність представницьких органів роботодавців та профспілок.

В той же час суспільна ситуація в Україні характеризується наступними тенденціями і характеристиками:

– невизначеність правового забезпечення діалогу;

– недосконалість приватизації, недовіра до суб’єктів діалогу;

– нерозвинутість суб’єктів діалогу;

– соціальна незахищеність більшості населення;

– розшарування суспільства, соціальна нерівність;

– патерналістські настрої у суспільстві;

– нерозвиненість середнього класу і громадянського суспільства.

Всі вони виступають обмеженнями інституціоналізації соціального діалогу в суспільстві і призводять до викривлення процесу соціального діалогу, в тому числі і на ринку праці, що проявляється у:

1. Відстоюванні корпоративних інтересів суб’єктів соціального діалогу;

2. Недостатньому сприянні самоорганізації підприємництва;

3. Відчуженні суб’єктів соціального діалогу в сфері праці від головного суб’єкта – трудящих, неадекватне представлення їх інтересів, корпоратизація відомчих, власних інтересів.

Отже, в українському суспільстві поки що відсутні необхідні політичні, економічні, соціальні та духовні умови інституоналізації соціального діалогу:

– головне обмеження інституціоналізації соціального діалогу на ринку праці в недостатній демократизації суспільства, у всіх сферах суспільств,

– необхідні глибокі теоретичні дослідження в контексті категорій: соціальна взаємодія, інституціоналізація соціального діалогу, умови соціального діалогу як взаємодії,

– складається враження, що стан соціального діалогу на ринку праці України є намаганням привласнити кожним суб’єктом соціального діалогу право на представлення інтересів трудящих – головного суб’єкта соціальної взаємодії в суспільстві та права на інтерпретацію цих інтересів із своїх власних позицій, корпоративних інтересів.

81. Поняття і форми соціального діалогу у сфері праці.

(Із Закону)

Сторони, визнаючи соціальний діалог як загальновизнану форму співпраці Кабінету Міністрів України, профспілок і роботодавців на принципах рівноправного партнерства з метою вирішення питань у сфері соціальних, економічних і трудових відносин та вважаючи за необхідне забезпечити його подальший розвиток і ефективність, домовилися:
Соціальний діалог здійснювати у формі обміну інформацією, консультацій, переговорів, узгоджувальних нарад, робочих зустрічей, засідань за круглим столом, громадських слухань з питань здійснення державної соціальної та економічної політики, у тому числі проектів законів України, конвенцій Міжнародної організації праці, які подаються на ратифікацію Верховній Раді України, проектів інших нормативно-правових актів (далі — проекти актів).
Соціальний діалог проводиться також у разі подання Верховною Радою України та її комітетами запитів щодо надання висновків до законопроектів, внесених народними депутатами України, а також прийняття СПО профспілок та СПО роботодавців рішень стосовно взаємодії з Кабінетом Міністрів України.
Вважати, що висновки та рекомендації, прийняті за результатами проведення соціального діалогу, є обов’язковими для розгляду органами державної влади, організаціями, до яких вони надсилаються, з наступним інформуванням соціальних партнерів.
Здійснювати соціальний діалог у процесі розроблення проектів законів України та інших нормативно-правових актів у сфері соціальних, економічних, трудових відносин, а також соціального захисту та досягати узгодження інтересів і позицій Сторін у порядку, визначеному в додатку.

Забезпечувати участь уповноважених представників від СПО профспілок і СПО роботодавців, які є Сторонами Угоди, на засіданнях урядових комітетів та Кабінету Міністрів України під час розгляду нормативно-правових актів у сфері соціальних, економічних і трудових відносин та надавати їм можливість представляти позицію сторін при їх обговоренні та прийнятті рішення.
У разі необхідності попереднього обговорення та оперативного вирішення питань у сфері соціальних, економічних і трудових відносин та соціального захисту проводити консультації у порядку, визначеному в додатку 5.
Здійснювати обмін інформацією, що визначена цією Угодою, для здійснення взаємного контролю за виконанням узятих на себе зобов’язань.
Здійснювати обмін інформацією про реалізацію проектів та програм досліджень, які виконуються на замовлення, у тому числі за участю іноземних партнерів, міжнародних організацій, що стосуються предмета даної Угоди, з метою координації роботи та спільного використання результатів таких досліджень.
Проводити моніторинг дотримання норм конвенцій МОП, інших міжнародних договорів, учасником яких є Україна, та національного законодавства щодо забезпечення прав і гарантій діяльності профспілок та організацій роботодавців, здійснювати обмін інформацією про виявлені факти порушень з метою вжиття заходів до їх усунення.
У разі необхідності ініціювати розгляд зазначених питань на засіданнях колегій органів виконавчої влади за участю представників Сторін Угоди.
Надавати організаційну підтримку та методичну допомогу учасникам соціального діалогу на всіх рівнях з питань колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, укладення угод і колективних договорів та забезпечення їх виконання.
Здійснювати систематичне висвітлення у засобах масової інформації домовленостей, досягнутих під час проведення консультацій і переговорів соціальних партнерів.
Рекомендувати учасникам колективних переговорів з укладення галузевих, регіональних угод та колективних договорів застосовувати визначені даною Угодою засади ведення соціального діалогу на відповідному рівні.

Поняття соціального діалогу можна визначити як процес узгодження інтересів соціальних партнерів, заснованих на наданні кожної з сторін інформації про свої наміри й можливості, ретельному відборі аналітичної інформації, і мотивації своїх позицій, доводів і ожіданій1. Соціальний діалог не аналогічний колективним переговорам, але є передумовою для більш ефективного процесу їх здійснення, дозволяючи знаходити компроміс між витратами і вигодами сторін для отримання ефективного кінцевого результату.
При формуванні моделі взаємовідносин у соціально-трудовій сфері між державою, роботодавцями та профспілками, виникають дві проблеми, які важко вирішити одночасно. По-перше, соціальні партнери повинні визначити, а в подальшому прийняти єдиний курс дій, який призведе до очікуваного результату. По-друге, вони повинні досягти згоди, розуміючи, що не завжди вибрані спільні рішення дають певні і бажані результати. Соціальний діалог покликаний допомогти вирішити вищезгадану дилему і знайти виграшне рішення для всіх його учасників в результаті трудомісткого переговорного процесу щодо досягнення згоди в розподільчому аспекте.
Роль соціального діалогу полягає, насамперед, у поліпшенні якості отримання інформації серед основних учасників соціально-трудових відносин для запобігання внутрішніх розбіжностей.
Соціальний діалог можливий тільки між незалежними сторонами, де партнери усвідомлюють, що вони залежать один від одного тільки в питаннях досягнення позитивного результату або попередження негативної динаміки розвитку діалогу. Це не означає обов'язкове досягнення консенсусу і не передбачає повну відсутність конфлікту.
Принципове рух по шляху досягнення консенсусу є перевагою моделі соціального партнерства, оскільки дуже важливо інтегрувати окремі інтереси всіх учасників соціально-трудових відносин в контекст загальних інтересів. Соціальне партнерство повинно базуватися на фундаментальному консенсусі з наступних питань:
• спільне регулювання та контроль у сфері економічної та соціальної політики, де особлива увага приділяється питанням зайнятості, заробітної плати, внутрішнього ринку і конкуренції;
• сприяння економічному зростанню та конкурентоспроможності;
• збереження стабільності національної економіки;
• зростання добробуту;
• підтримка соціального світу.
Соціальні партнери не є учасниками політичної і виборчої конкуренції як політичні партії, тому соціальний діалог можна розглядати як стабілізуючий елемент політичної системи
Досвід провідних розвинених країн, де домінують принципи ринкової економіки, свідчить, що в сучасних умовах питання забезпечення соціальної злагоди набуває першорядного значення, а його рішення неможливо без ефективної та всебічного захисту інтересів всіх учасників трудових відносин. Створити таку систему можна на базі соціального партнерства, організації соціального діалогу між профспілками і роботодавцями у сфері врегулювання соціально-трудових відносин.
У зв'язку з цим слід згадати про роль і розвиток соціального діалогу в Україні.Наскільки важливою є роль соціального діалогу в Україні, ми бачимо по нелегкій, але результативною нормотворчої діяльності, результатом якої стало прийняття Закону України «Про соціальний діалог в Україні», а також передбачення проектом Трудового кодексу положень про оптимізацію механізму здійснення соціального діалогу.
Каталізатором такої нормотворчої діяльності стала глобальна криза, необхідність діяти та ефективно вирішувати гострі соціально-економічні проблеми, покращувати конкурентоспроможність економіки, виходити на більш високий рівень соціально-економічного розвитку. При цьому не можна не відзначити той факт, що в Україні процес розвитку соціального діалогу розпочався ще задовго до настання глобальної кризи, оскільки ще в 1993 році був заснований Національна тристороння соціально-економічного рада при Президентові Україні, так званий інститут для ведення соціального діалогу, покликаний розвивати відносини соціального партнерства в Україні.
Підтвердженням необхідності розвитку соціального діалогу та його результативності є і досвід європейської спільноти. Адже на початку 1990-х років лише половина країн Європи користувалася цим інструментом, а в 2011 році вже всі країни ЄС використовують соціальний діалог в якості гарантії прогресивного соціально-економічного розвитку суспільства. У різних країнах соціальний діалог має свої особливості, але в той же час більшість експертів одностайні в тому, що саме він забезпечив розвиток країн Європи, конкурентоспроможність їхніх економік, високий рівень добробуту населення. Відповідно, досвід розвитку ефективного соціального діалогу Україна слід переймати у таких країн, як Франція, Італія, Польща та ін
Закон України «Про соціальний діалог в Україні» визначає правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу в Україні з метою вироблення та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин і забезпечення підвищення рівня і якості життя громадян, соціальної стабільності в суспільстві. Законом України «Про соціальний діалог в Україні» встановлюється, що соціальний діалог - це процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання соціально-трудових відносин. Законом України «Про соціальний діалог в Україні» передбачено, що соціальний діалог здійснюється на національному, галузевому, територіальному та локальному рівнях на тристоронній або двосторонній основі.
Без применшення позитивності законодавчої діяльності і, як її результату, прийняття нових нормативно-правових актів, що регулюють соціальний діалог в Україні, необхідно відзначити і про деякі проблемні питання, що виникають у зв'язку з цим, а саме:
1. Принцип репрезентативності профспілок, згідно з яким брати участь у переговорах з владою можуть лише ті профспілки, які нараховують не менше 150 тис. членів по всій Україні і 3% в певній галузі. Згідно з цим принципом, по-перше, істотно обмежується право громадян на об'єднання у профспілкові організації, а, по-друге, нормативного визначення поняття «галузь» в Україну не існує. Отже, така норма дає державі право довільно визначати право участі профспілок у переговорах за принципом їх лояльності до влади.
2. Участь у колективних переговорах на територіальному рівні лише тих профспілок, які об'єднують не менше 2% працюючих в області. Адже в демократичному суспільстві, в якому передбачені і захищені права всіх верств населення, до чого ми і прагнемо, логічно буде припустити, що право на об'єднання у профспілку мають представники всіх без винятку професій. Однак, виходячи з цієї норми закону, порушуються права профспілок важливих, але не масових професій - авіаторів, машиністів тощо, яких апріорі не може бути багато.
3. Національна служба посередництва і примирення має право на власний розсуд визначати, які профспілки є легітимними, а які - ні. На нашу думку, така норма закону суперечить положенням Конституції України, Конвенціям Міжнародної організації праці і Європейської соціальної хартії, що забороняють втручання у внутрішню діяльність профспілок і об'єднань роботодавців з боку один одного і з боку держави, а також порушує принцип рівноправності за ознакою входження в той або інший профспілка.

82. Правовий статус профспілок у сфері праці: загальна характеристика.

В сучасних умовах профспілки являють собою добровільні незалежні громадські організації, що об’єднують працівників, зв'язаних загальними інтересами по роду їхньої діяльності як виробничої, так і в соціальній сфері. Своїм головним завданням профспілки всіх напрямків ставлять захист прав і законних інтересів працюючих, установлення соціальної справедливості, ефективної і гуманної економіки.
Відзначимо, що в даний час основні господарські суб'єкти це дрібні організації, а профкоми можуть створюватися, якщо в організації більш як 15 членів профспілки.
Профспілки розглядаються в якості специфічних суб’єктів правової діяльності. Їхній статус (правове положення) визначено законодавством, що встановлює права - і дієздатність профспілок, основні (статутні) права і обов’язки, а також гарантії їхнього здійснення (глава ХV1 КзпПУ).
Разом з тим у рамках загального правового становища профспілок законодавство виходить, з одного боку, з існування принципу плюралізму в організації і діяльності профспілок, а з іншого боку - регламентує статус окремих рівнів органів профспілкової системи, зокрема, профкомів підприємств (організацій), галузевих і регіональних профспілкових органів.
Державний курс на роздержавлення і приватизацію підприємств ставлять, як основну функцію профспілок України - захист інтересів людей праці. При цьому оптимальним методом реалізації захисної функції стає організація правового соціального партнерства - цивілізованої форми взаємин між профспілками, підприємцями (роботодавцями) і урядовими структурами. Діапазон партнерської діяльності профспілок може бути різним залежно від конкретної ситуації - від прямого соціального протистояння своїм партнерам до конструктивної взаємодії з ними.
Крім головної - захисної функції - профспілки виконують і інші функції, частина яких безпосередньо випливає з їх цілей, а інші - делеговані у свій час профспілкам державною.
Сучасне законодавство України, з огляду на характер виконуваних профспілками функцій, найбільший акцент робить на розвиток їхнього правового статусу як суб'єкта трудового права, тому, що саме ця роль найбільше торкається регулювання сфери найманої праці.
Важливо відзначити, що правовий статус профспілок як суб’єктів трудового права визначається стосовно їхніх органів, а не організацій. Ці органи, і насамперед профкоми організацій, визнаються законними представниками прав і інтересів найманих працівників. У тих суспільних відносинах, де профком виступає як суб'єкт трудового права, він представляє інтереси відповідного профспілкового колективу найманих працівників і службовців. При цьому він або реалізує свої власні права (наприклад, при здійсненні нагляду за охороною праці), або діє від імені відповідного трудового колективу (наприклад, при розробці і підписанні колективного договору).
Кодекс законів про працю УКРАЇНИ закріпив загальні права профспілок представляти інтереси працюючих і визначив області його застосування - виробництво, праця, побут і культуру, а саме:
ст. 43-1 КЗпП дозволяє здійснити звільнення з ініціативи власника без попередньої згоди профспілкового органу, працівника, який не є членом профспілки, діючої на підприємстві.
Основним завданням профспілок є представництво і захист інтересів працівників перед власником. Виходячи з цих задач, основними функціями діяльності профспілок виступають захисна і представницька, які доповнюються контрольними повноваженнями за додержанням законодавства про працю, які було збережено у новому законі.
Права профспілок класифікуються за наступними групами:
- права щодо встановлення на виробничому, регіональному, галузевому, державному рівнях колективних умов праці;
- права в галузі застосування чинного законодавства про працю; права щодо контролю за додержанням трудового законодавства. Так, профспілкові органи виступають від імені трудового колективу при укладенні колективного договору на підприємстві; об'єднання профспілок є стороною Генеральної, регіональної, галузевої угоди, має право на ведення колективних переговорів з роботодавцями та їхніми об'єднаннями;
- здійснюють контроль за дотриманням колективного договору; дають згоду на звільнення працівників з ініціативи власника. Роботодавець зобов'язаний узгодити з профкомом правила внутрішнього трудового розпорядку, який у подальшому підлягає затвердженню трудовим колективом. З профкомом підприємства мають бути також узгоджені графіки змінності, відпусток, введення підсумованого обліку робочого часу. Для залучення працівників до надурочної роботи, роботи у вихідні дні власник зобов'язаний отримати згоду профкому; умови оплати праці на підприємствах, де не укладається колективний договір, власник зобов'язаний погодити з профспілковим органом; заходи заохочення застосовуються власником спільно або за погодженням з профкомом. Законодавство містить й інші права профспілок у сфері трудових відносин, а також додаткові гарантії для виборних профспілкових працівників (ст. 252 КЗпП). Ці гарантії можуть бути конкретизовані й доповнені на рівні конкретного підприємства.
В Законі України “Про професійні спілки їх права і гарантії діяльності” в розділі ІІ визначений повний обсяг прав-обовязків профспілок і їх об’єднань:
- Прово профспілок і їх об'єднань представляти і захищати права та інтереси членів профспілок.
- Право на ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів та угод.
- Повноваження профспілок, їх об’єднань, щодо захисту прав громадян на працю та здіснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю.
- Право П і ПО на забезпечення зайнятості населення.
Право П і ПО щодо соціального захисту і забезпечення достатнього життевого рівня громадян.
У вирішенні трудових спорів.
На організацію страйків та проведення інших масових заходів.
На інформацію з питань соціально-економічного розвитку.
На створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних та інших організацій.
У сфері захисту духовних інтересів трудящих.
Захисту житлових прав громадян.
Щодо притягнення до відповідальності посадових осіб.
На громадську та фінансову діяльність
На власність.
Необхідно мати на увазі, що представництво інтересів найманих працівників та службовців у названих вище областях суспільного життя є одночасно і правом і обов'язком профспілкових органів.

Професійні спілки - історично сформована організаційна форма об'єднання працюючих.
Як суспільне явище профспілки являють собою багатообразну і складну систему відносин і зв'язків внутрішнього і зовнішнього характеру. Це - сама масова громадська організація.
Профспілки входять у політичну систему суспільства як специфічні громадські організації зі своїми задачами і функціями, обумовленими їхніми статутами.
Основні задачі профспілок зв'язані зі здійсненням їх головної функції - захисту прав і інтересів працівників у сфері праці і зв'язаних із працею відносин. Саме з цією метою профспілки виникли, для цього в них об’єднувалися і об’єднуються трудящі [5, с. 482].
Згідно з Конституцією України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права (ст. 36 Конституції України) [1].
Повноваження профспілок регламентуються Законом України "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності", прийнятим Верховною Радою України 15 вересня 1999 p. Усі інші законодавчі акти у цій сфері застосовуються у частині, що не суперечить цьому Законові. Це — КЗпП (статті 43, 45, 52, 61, 64, 66, 67, 69, 71, 79,80,86,96,97,160, 161,193,226;глава II "Колективний договір"), Закони України "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про оплату праці".
Згідно із Законом "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності" професійна спілка визначається як добровільна, неприбуткова громадська організація, яка об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) (ст. 1).
Потреба захисту прав і інтересів працюючих особливо актуальна в сучасний період, що підсилив соціально-економічні протиріччя. Здійсненню захисної функції профспілок сприяє соціальне регулювання суспільних відносин, у які вони вступають у процесі своєї діяльності. Відносини за участю профспілок регулюються різними видами соціальних норм - морали, етики, права, традицій та ін. Одні з них склалися в практиці взаємодії профспілок з державними, господарськими органами, працівниками, і формально не закріплені. Інші - передбачені актами профспілкових органів. Треті містяться в нормативних правових актах.
Діяльність профспілок регулюється в основному ними самими, як самостійними громадськими організаціями за допомогою внутрішніх профспілкових норм. прийнятих керівними профспілковими органами. Такі норми не носять правового характеру (хоча багато з них мають правовий наслідок) і містяться в статутах профспілок і їхніх об'єднань, інших профспілкових актах. З кола суспільних відносин, у котрі вступають профспілки, правовому впливу піддаються тільки ті, регулювання яких об’єктивно можливо, економічно, соціально і політично необхідно. Право сприяє здійсненню поставлених перед профспілками завдань, виконанню їхніх захисних функцій.
Суспільні відносини за участю профспілок регулюються правом у тій мері, у який це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів працюючих, успішного функціонування профспілок і подальшого розвитку суспільства.

83. Права та обов'язки профспілок за Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Права та обов’язки профспілок закріпленні в розділі 2 цього закону (16 статей).

Права профспілок їх об’єднань:

- представляти і захищати права та інтереси членів профспілок (ст.19);

- ведення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод (ст.20);

- захист прав громадян на працю та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю (ст. 21);

- забезпечення зайнятості населення (ст.22);

- соціальний захист та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян (ст.23);

- у галузі соціального страхування (ст.24, як представники застрахованих осіб);

- в управлінні підприємствами та при зміні форм власності (ст.25, представляють права та інтереси працівників);

- у вирішенні трудових спорів (ст. 26);

- на організацію страйків та проведення інших масових заходів (ст.27, право на організацію та проведення страйків і т.д.);

- на інформацію з питань праці та соціально-економічного розвитку (ст.28);

- на створення навчальних, культурно-освітніх закладів, дослідних та інших організацій (ст.29);

- повноваження щодо питань охорони здоров'я громадян, фізичної культури, спорту, туризму та охорони довкілля (ст.30);

- у сфері захисту духовних інтересів трудящих (ст.31);

- у захисті житлових прав громадян (ст.32);

- щодо притягнення до відповідальності посадових осіб (ст.33);

- на господарську та фінансову діяльність (ст.35).

Обов’язки:

щодо захисту прав та інтересів своїх членів (ст.36).

Глава II Закону про професійні спілки присвячена прав профспілок.
В цьому законі закріплені такі права:
1) право на представництво та захист соціально-трудових прав та інтересів працівників (закріплено в ст.226 КЗпП РФ і Законом «Про колективні договори і угоди», зокрема, ст.11 Закону закріпила більш широке право профспілки представляти не тільки членів своєї профспілки, але і всіх працівників, якщо не члени профспілки уповноважили його представляти їхні інтереси).

У названому Законі йдеться про те, що законодавчі та іншіправові акти в галузі праці повинні прийматися з урахуванням думкивідповідних профспілок, які представляють як індивідуальні, так іколективні права працівників.

Раніше в Конституції РРФСР було закріплено право профспілок назаконодавчу ініціативу. Зараз завдяки профспілкам в державній
Думі не пройшов ні один з проектів Трудового кодексу. Але з іншого боку,виникає питання: чи може профспілка звернутися до суду за захистом прав таінтересів працівника, заявивши про те, що у нього такі повноваження
(представництво та захист інтересів) є. Верховний Суд РФ роз'яснює поцього приводу - може звернутися до суду, але на підставі довіреності,виданої громадянином.

2) Право профспілки на сприяння зайнятості.

Це право включає в себе повідомлення відповідних профспілок приліквідації організації, при ліквідації підрозділів організації, призміні форм власності організації, за повної або частковоїприпинення виробництва. Крім того, профспілки у встановленихзаконодавством випадках дають згоду на звільнення своїх членів.
3) Залучення і використання іноземної робочої сили здійснюється з урахуванням думки відповідних профспілок.
4) Право профспілок (первинних профспілкових організацій) на ведення колективних переговорів, укладання угод колективних договорів та контроль за їх виконанням (представництво здійснюється з урахуванням кількості об'єднуються ними членів; профспілки можуть здійснювати громадський контроль за здійсненням колективних договорів і угод);

5) право на участь у врегулюванні колективних та індивідуальнихтрудових спорів (організація та проведення страйків, зборів, мітингів,ходів, демонстрацій і таке інше);

6) право на залежність від органів виконавчої влади органівмісцевого самоврядування, роботодавців, політичних партій та громадськихоб'єднань (участь в управлінні державними фондами соціальногострахування, зайнятості, медичного страхування, пенсійним та іншимифондами, а також здійснення профспілкового контролю за використаннямкоштів цих фондів);

7) право на інформацію з соціально-трудових питань (відроботодавців та їх об'єднань, органів виконавчої влади та органівмісцевого самоврядування);

8) право на участь в підготовці і підвищенні кваліфікаціїпрофесійних кадрів (право створювати освітні та науково -дослідні установи, підготовку та перепідготовку кадрів,фінансування діяльності освітніх та науково-досліднихустанов за рахунок коштів відповідних бюджетів);

9) право на здійснення профспілкового контролю за дотриманнямтрудового законодавства (до недавнього часу у віданні профспілокскладалися правова і технічні інспекції праці, які були наділенівідповідними функціями, у тому числі правом видавати обов'язкові длявиконання приписи і накладати штраф; зараз їх функції передані
Мінпраці РФ);

10) право на участь у здійсненні приватизації державного імуніципального майна (мати своїх представників у комісіях ізприватизації державного та муніципального майна, включаючи об'єктисоціального призначення);

11) право на соціальний захист працівників у сфері страхування таохорони здоров'я, соціального забезпечення, поліпшення житлових умов іінших видів соціального захисту (беруть участь у формуванні соціальнихпрограм, розробці заходів щодо соціального захисту працівників, визначенніосновних критеріїв життєвого рівня, розмірів індексації заробітної плати,пенсій, стипендій, допомог та компенсацій);

12) право профспілок на захист інтересів працівників в органах порозгляду трудових спорів (у випадках порушення законодавства про працюпрофспілки у праві на прохання членів профспілки, інших працівників, а такожза власною ініціативою звертатися із заявами на захист їх трудовихправ до органів, що розглядають трудові спори; для захисту соціально -трудових та інших цивільних прав та професійних інтересів своїхчленів профспілки можуть створити юридичні служби та консультації);

13) міжнародне співробітництво (співпрацювати з профспілками іншихкраїн, вступати в міжнародні профспілки, інші об'єднання таорганізації, укладати з ними договори і угоди).

III. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВ ПРОФСПІЛОК

Класифікація прав профспілок можлива в залежності від того, в якихвідносинах вони реалізуються, наприклад, сприяння в залежності іпрацевлаштуванні (предмет трудового права).

Дата добавления: 2015-08-20