Розподіл витрат як основа проведення операційного аналізу

Формування механізму управління витратами і прибутком в системі «обсяг реалізації - витрати - прибуток» має неабияку вагу для підприємств України. Несприятлива ситуація на більшості підприємствах щодо показників прибутку і рентабельності вимагає чіткої систематизації підходів прийняття рішень стосовно управління витратами і прибутком.

Операційний аналіз (СVР) дозволяє менеджерові визначити найбільш оптимальних співвідношення між змінними витратами на одиницю продукції, постійними витратами, ціною, обсягом випуску та реалізації продукції, а також допомагає зменшити ризик. Цей аналіз неможливий без розподілу витрат на змінні та постійні.

Змінні витрати загалом змінюються прямопропорційно до обсягу виробництва продукції. Це можуть бути витрати на сировину та матеріали для основного виробництва, заробітна плата основних 1 виробничих працівників, витрати на збут продукції та ін.

Підприємцю вигідно мати менше змінних витрат на одиницю продукції, оскільки це забезпечує, відповідно, більший дохід. Зі зміною виробництва загальні змінні витрати зменшуються (збільшуються), водночас їхній обсяг на одиницю продукції не змінюється.

Але не всі витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва продукції, значну частину витрат іноді становлять умовно-змінні витрати. Наприклад, придбання підприємством великої партії матеріалів передбачає отримання знижки, що призводить до порушення раніше визначеної пропорційної залежності між обсягом випуску і матеріальними витратами.

Постійні витрати - це витрати, обсяг яких не змінюється зі зміною обсягу випуску та реалізації продукції. До цих витрат належать: заробітна плата адміністративного персоналу, витрати на оренду приміщень, податок на землю, страховки, витрати на рекламу та інші накладні витрати.

Однак постійні витрати незмінні тільки протягом релевантного діапазону діяльності. Релевантний діапазон - це діапазон діяльності, в межах якого зберігається взаємозв'язок між обсягом витрат і їх чинником. Але навіть у межах релевантного діапазону постійні витрати залишаються незмінними лише протягом певного часу.

Проблема, пов'язана з аналізом постійних накладних витрат на виробництво, полягає в тому, що треба розподілити їхній загальний обсяг на всю номенклатуру продукції. Є кілька способів такого розпо­ділу. Наприклад, сума накладних витрат, відносно до фонду часу, дає ставку накладних витрат на 1 годину. Якщо для виробництва товару треба 1/2 години, а ставка 6 грн. за годину, то обсяг накладних витрат на виробництво виробу дорівнює 3 грн. Більш детально це питання розглянемо у розділі, присвяченому фінансовим аспектами управління асортиментом продукції.

Умовно-постійні витрати включають ті витрати, що змінюються в досліджуваний період, але без тісного зв'язку зі зміною обсягу випуску і реалізації продукції.

Змішані витрати включають елементи постійних і змінних витрат. Наприклад, витрати на оплату електроенергії, яку використовують як для технологічних цілей, так і для освітлення приміщень. Проводячи аналіз, необхідно розподіляти змішані витрати на постійні та змінні, для цього можна використовувати методи, розглянуті нижче.

Суму всіх витрат складають загальні витрати на весь обсяг продукції.

Загальні витрати на виробництво продукції, робіт або послуг можна, подати у вигляді формули:

З = Пост В+ ЗВх Ко,

де З- загальні витрати на виробництво продукції;

ПостВ - постійні витрати;

З В - питомі змінні витрати;

Ко - обсяг продукції.

Ігнорування особливостей поведінки витрат може негативно вплинути на бізнес.

Поведінка змінних і умовно-постійних витрат зі зміною обсягу виробництва:

Таблиця 1

Обсяг виробництва	Змінні витрати	Умовно-постійні витрати
На оди­ницю продукції	На кількість продукції да­ного най­менування	Загальні підпри­- ємства	На одиницю продукції	На кількість продукції пев­ного най­менування	Загальні підприємства
Збільшуються	Постійні	Збільшуються	Збільшуються	Зменшуються	Постійні	Постійні
Зменшуються	Постійні	Зменшуються	Зменшуються	Збільшуються	Постійні	Постійні

Найбільш розповсюджені методи розподілу витрат на змінні і постійні:

· максимуму-мінімуму;

· візуального контролю;

· лінійного регресивного аналізу.

Метод візуального спостереження дозволяє отримати різні оцінки функції витрат. Він суб'єктивний і, на відміну від попереднього методу, не обмежується екстремальними точками. Цей метод має ваду - він не дозволяє визначити точність оцінки.

Третій метод ставить перед собою два завдання: він окреслює лінії для спостереження взаємозв'язків між С/У) надає менеджеру інформацію про ступінь довіри до якості припущеної лінії регресії. Проводячи регресивний аналіз, слід дотримуватися таких припущень:

· передбачають лінійність взаємозв'язку між витратами і обсягом;

· передбачають, що існує рівномірна дисперсія витрат відносно лінії регресії;

· передбачають, що послідовні зміни витрат взаємопов'язані. 3.

---

Дата добавления: 2015-08-02