Вплив зміни цін на сукупну виручку товаровиробників за умов різної еластичності попиту.

За умов різної еластичності попиту зміна ціни викликає відповідну реакцію покупців на зміну обсягів покупок і сукупного виторгу. Так, при зниженні ціни за еластичного попиту обсяг покупок різко зростає, зростає і сукупний виторг. При зниженні ціни за нееластичного попиту попит зростає дуже повільно, а сукупний виторг спадає. Існує загальне правило: якщо попит нееластичний, то сукупний виторг продавця змінюється в тому ж напрямі, що і ціна. За еластичного попиту напрями зміни цих величин протилежні.

68-69.

Для максимізації прибутку співставляють дані про доходи і витрати фірми. Прибуток максимізує такий об"єм виробництва коли співвідношення валового доходу до валових затрат є більшим від 1, а відношення граничного доходу до граничних витрат рівне 1.

Існує два методи максимізації прибутку фірми.

1. Метод порівняння загального доходу і загальних витрат.

Ми вже знаємо, що економічний прибуток фірми є різницею між загальним виторгом і загальними витратами: Еп = ВД- ВВ.

Прибуток може бути додатним, від'ємним і рівним нулю. Якщо ВД > ВВ у то фірма має прибуток (ЕП> 0). Якщо ВД = ВВ, то економічного прибутку фірма не має (ЕР = 0).

Якщо ВД <ВВ, то фірма матиме збитки (від'ємний прибуток): -ЕП(ЕП<0).

Побудуємо криві фірми ВВ і ВД та розмістимо їх на одному графіку 9.22.

Проаналізуємо співвідношення ВВ і ВД. На проміжку між 0 і OKI тому, що ВВ>ВД, економічний прибуток буде від'ємний (-£77).

У точці А, ЕП = 0. На проміжку від 0 до /О, £77 > 0. У точці В (рівень КЗ), ЕП знову дорівнює нулю внаслідок того, що ВД = ВВ.

Рівень /О є граничним. Поза 0Ю фірма має - ЕП (ЕП < 0), тобто збитки на всіх рівнях вище за ОТО. Геометрично -ЕП є відстанню по вертикалі на будь-якому рівні К між ВД і ВВ9 на що вказує фігурна дужка.

Оскільки від 0К до 0ІО ВД більший за ВВ і £77 додатним, то фірма буде діяти в межах рівня випуску продукції 0К і QKS. У точці К*

прибуток £77 максимальний, бо відстань між ВД і ВВ є найбільшою. У цій точці нахили обох кривих ВВ і ВД однакові.

Отже, порівнявши ВД і ВВ, робимо висновок: найбільш прибутковим для фірми буде рівень випуску продукції 0К* цс той рівень, за якого £77 буде максимальним.

2. Метод порівняння граничного доходу і граничних витрат.

Побудуємо на одному графіку 9.23 криві фірми ГД і ГВ.

З геометричної точки зору граничні витрати, як відношення приросту загальних витрат до зміни кількості реалізованої продукції, є нахилом кривої загальних витрат.

Відповідно відношення зміни величини валового доходу до зміни кількості реалізованої продукції є показником граничного доходу і характеризує кут нахилу його кривої.

Загальним правилом для максимізації прибутку є тс, що фірма отримує максимальний прибуток тоді, коли вона виробляє той рівень виробництва Ку за якого ГД = ГВ. Це правило є обов'язковим для всіх фірм, незалежно від того в яких умовах вони працюють.

Показник граничного економічного прибутку ГЕП = ГД - ГВ; або граничний економічний прибуток, як відношення зміни економічного прибутку до зміни кількості реалізованої продукції - є нахилом кривої ЕП.

Якщо ГД = ГВ, то ГЕП = 0. Це означає, що ніякого додаткового прибутку, що долучається до ЕП у результаті ще однієї додаткової одиниці реалізованої продукції немає. ЕП за даного рівня виробництва К є максимальним.

Коли ГД > ГВУ то існує певний додатковий прибуток що може бути отриманий в результаті виробництва додаткової продукції. Отже збільшуючи рівень виробництва К фірма підвищить прибуток. ГЕП >0, ЕП зростає, а витрати зменшуються.

У випадку, коли ГВ > ГД виникають втрати бо додаткова одиниця продукції не приносить додаткового прибутку за даного рівня виробництва, ЕП зменшується, збільшувати виробництво немає змісту. ГЕП < із.

У нашому прикладі графік 9-23 при виробництві на проміжку від 0 до К*$

ГД > ГВ. це свідчить, що кожна додаткова одиниця продукції додає більше до ВД, ніж до ВВ. Тому £77 зростає, ГЕП> 0.

У точці К* ГД = ГВ, кожна додаткова одиниця продукції додає одночасно ідо за трат і до прибутку. Тут ГЕП=0.

Поза рівнем виробництва ГВ > ГД і при виробленні додаткової одиниці більше додається до ВВ ніж до ВД. ГЕП< 0, ЕП падає.

Отже, максимальний прибуток (тах ЕП) досягається тоді, коли додаткова одиниця випуску продукції і спричинятиме зростання ЕП не знаходиться в точці К*

Правило максимізації прибутку полягає у рівності граничного доходу і граничних витрат.

70.

Метою фірми на ринку монополістичної конкуренції є максимізація прибутку чи мінімізація збитків у короткостроковому періоді і винятково максимізація прибутку в довгостроковому періоді.

мал. 69. Графік вибору оптимального обсягу у короткостроковому періоді при максимізації прибутку.
У першу чергу звертає на себе увага крива попиту (D). Вона задовольняє умову недосконалої конкуренції – попит має негативний нахил. Фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, завдяки диференціації продукту на своєму сегменті ринку має монопольну владу, тому і крива попиту здобуває характерний негативний нахил: ріст обсягу реалізації досягається за рахунок зниження ціни.
По-друге, механізм визначення фірмою оптимального розміру виробництва в умовах монополістичної конкуренції полягає в тому, що фірма максимізує прибуток вибираючи обсяг, при якому MC=MR.
Іншими словами фірма нарощує виробництво доти, поки додаткові витрати, пов'язані з випуском ще однієї одиниці продукції, не починають перевищувати додатковий дохід від її реалізації. Відповідно точка перетину MC і MR на графіку дає той обсяг випуску продукції Q, продаючи який за ціною Р фірма максимізує свій прибуток (мал. 69) чи мінімізує збитки (мал. 70)
Умови максимізації прибутку для фірми на ринку монополістичної конкуренції наступні:

MC=MR

При зміні ринкової ситуації (зниження попиту і відповідно зниження ціни) у фірми в короткостроковому періоді можуть виникнути збитки. У випадку, якщо ціна перевищує середні змінні витрати (AVC), продовжуючи випуск, фірма мінімізує збитки. Якщо ж ціна нижче середніх змінних витрат варто тимчасово призупинити виробництво.

мал. 70. Графік вибору оптимального обсягу випуску фірмою, що мінімізує витрати.
Припустимо, що продавець на монопольно-конкурентному ринку безалкогольних напоїв прагне максимізувати прибуток. Його товар відрізняється від товарів продавців-конкурентів, за смаком і тому, що він має більше натуральних домішок. У цьому випадку продавець може підняти ціну без падіння рівня продажів до нуля, тому що знайдуться покупці, які готові платити підвищену ціну за цей продукт, (інше залежить від еластичності попиту на цей товар, тобто чи покриє прибуток від збільшення ціни втрати від скорочення продажів чи ні).
Попит і граничний доход залежать також від цін, установлених конкуруючими фірмами. Якби вони знизили свої ціни, то дана фірма безалкогольних напоїв продала б менше за даною ціною. Протилежне було б справедливо, якби конкуренти підняли свої ціни. Але, як уже говорилося раніше, монопольна-конкурентна фірма не враховує реакції конкурентів, коли встановлює ціни або орієнтири з обсягів продажу.

мал.71. Короткострокова рівновага фірми безалкогольних напоїв
Короткострокова рівновага фірми безалкогольних напоїв представлено на (мал. 71). Обсяг випуску, за якого максимальний прибуток складає 2000л. на місяць і відповідає точці, у якій MR=MC. Щоб продати цю кількість товару фірма встановлює ціну 3 гривні за літр. За такою ціною обсяг попиту, відповідає точці A на кривій попиту.
Середні витрати на щомісячний випуск 2000 літрів рівні 2 гривень за літр. Отже, прибуток з одиниці випуску складає 1 гривню. Загальний місячний прибуток представлений на графіку заштрихованою площею і дорівнює 2000 гривням. Це означає, що фірми отримують більше, ніж нормальний прибуток.
Отже, власники фірми одержать більше від факторів виробництва, якими вони володіють і які самі надають, ніж вони могли б здобути, функціонуючи на ринку досконалої конкуренції

В кінці 2010 на початку 2011 року на Україні було започатковано реформу податкової системи і країна отримала податковий кодекс. Новий подактовий кодекс тимчасово зберіг спрощену систему оподаткування і основним її єлементом залишено єдиний податок, який необхідно сплачувати щомісячно не пізніше 20 чмсла.

50.

Якщо дещо ускладнити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва від двох факторів (наприклад, праці і капіталу), то можна скласти виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути вироблений при кожній комбінації факторів виробництва. Виробнича сітка показує, що деякі обсяги продукції можна отримати при різних альтернативних наборах факторів виробництва. Якщо графічно сполучити точки, що характеризують альтернативні комбінації факторів при певному обсязі виробництва продукції, то отримаємо криву, що називається ізоквантою

Ізокванта — це крива, що відображає альтернативні варіанти ресурсів, які використовуються для виробництва певного обсягу продукції. Точки М і N показують такі комбінації факторів виробництва (Ь і К), які дають змогу виробити 50 тисяч зошитів. А комбінація Я дає змогу виробити їх значно більше. Через цю точку можна провести іншу ізокванту. Так будується карта ізоквант (рис. 7.4).

Карта ізоквант — це множина ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-яких комбінацій факторів виробництва. Криві ізоквант ніколи не перетинаються. Чим далі ізокванта від початку координат, тим більшому обсягу виробництва продукції вона відповідає.

Аналізуючи ізокванти, можна визначити показник заміщення одного фактора виробництва іншим. Гранична норма технологічного заміщення капіталу працею визначається обсягом праці, яка може замінити одиницю капіталу Це означає, що кожну втрачену одиницю капіталу необхідно замінювати все більшою кількістю праці. Це пояснюється тим, що фактори виробництва не можуть повністю замінювати один одного. Кожний з них не може робити те, що може інший, або якщо й може, то гірше.

Гранична норма технологічного заміщення праці капіталом (MRTS_LK) визначається обсягом капіталу, який може замінити одиницю праці:

MRTS_LK = AK/AL.

Граничну норму технологічного заміщення факторів виробництва можна також розрахувати через граничні продукти.

Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К, до К₂ та зростанні кількості праці з L, до L₂ (див. 7.3) виробник залишається на тій самій ізокванті, то можна довести таку рівність:

AK/AL = -MP_L/MP_K.

Оскільки MP_L= ATP_L / AL, а МР_К = АТР_К / АК, то:

MP_L /МР_К = ATP_L /AL /АТР_К /АК= ATP_L /AL х АК /АТР_К = - АК

/AL.

Оскільки ATP_L і АТР_К — це зміни сукупного продукту під впливом змін відповідних факторів виробництва (L і К), то на одній ізокванті вони повинні взаємно компенсуватись, щоб загальна кількість продукції не змінилась. Причому зміни сукупного продукту (ЛТР, і АТР_К) різнонаправлені, тобто мають різний знак, адже праця збільшується, а капітал зменшується. Саме через це в доведеній нами рівності з'являється знак "мінус":

MP_L/MP_K=-AK/AL.

Цю рівність можна переписати і так:

MRTS_LK = AK/AL = -MP_L/МР_К.

Форма ізокванти (крива випукла до початку системи координат) показує, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею зростає при просуванні вниз уздовж ізокванти (рис. 7.5).

Це означає, що кожну втрачену одиницю капіталу необхідно замінювати все більшою кількістю праці. Це пояснюється тим, що фактори виробництва не можуть повністю замінювати один одного. Кожний з них не може робити те, що може інший, або, якщо й може, то гірше.

Зростаюча гранична норма технологічного заміщення капіталу працею властива для більшості виробничих процесів, але існують деякі винятки, де ця залежність дещо інша.

І. Фактори виробництва можуть використовуватись лише в певній пропорції. Прикладом є співвідношення автомобілів і водіїв. Якщо кількість автомашин незмінна, то збільшення кількості шоферів не призведе до зростання обсягів продукції. І навпаки, збільшення кількості автомобілів при фіксованій кількості шоферів також не покращить ситуацію. Аналогічні приклади можна знайти і в промисловості, і в сільському господарстві та в інших галузях і видах виробництва, де співвідношення між факторами виробництва є фіксованим. Ізокванта в цьому випадку матиме вигляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення буде дорівнювати нулю (рис. 7.6).

51.

У довгостроковому періоді всі фактори виробництва є змінними. Підприємство, намагаючись збільшити обсяги виробництва продукції, залучає все більше ресурсів, тобто збільшує масштаб виробництва. При цьому спостерігається різна віддача (ефект) від зміни масштабу виробництва.

Зростаюча віддача від масштабу відбувається тоді, коли обсяг виробництва продукції зростає відчутніше, ніж обсяги використання ресурсів. Наприклад, при подвоєнні факторів виробництва обсяг випуску продукції зростає більш ніж у два рази (рис. 7.7).

Зростаючий ефект масштабу виробництва може досягатися завдяки впливу таких факторів:

1. Поділ праці. На більших підприємствах можлива спеціалізація, що призводить до підвищення продуктивності праці і зниження витрат.

2. Поліпшення управління. На більших підприємствах виділяють спеціалістів, які безпосередньо займаються маркетингом, рекламою, постачанням, науково-технічною роботою і т. д. Це дає змогу збільшити ефективність діяльності підприємства.

3. Збільшення масштабів виробництва не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Наприклад, збільшення вдвічі кількості верстатів на заводі не вимагає такого ж збільшення механіків, електриків, охоронців, бухгалтерів, а також витрат на освітлення, опалення, вентиляцію і т. д.

Постійна (стала) віддача від масштабу виробництва спостерігається тоді, коли обсяги виробництва продукції та обсяги використання ресурсів зростають пропорційно. Збільшення вдвічі ресурсів виробництва призводить до подвоєння обсягів випуску продукції.

Спадна віддача від масштабу виробництва відбувається тоді, коли випуск продукції зростає менш відчутніше, ніж зростають обсяги використаних факторів виробництва. Наприклад, збільшення вдвічі ресурсів призводить до підвищення випуску продукції лише в півтора рази (рис. 7.8).

Спадний ефект масштабу виробництва виникає через вплив таких факторів:

1. Значна інерція великих систем, втрата ними гнучкості, необхідної в умовах нестабільного ринку.

2. Вихід підприємства за межі порога керованості (великі розміри підприємства створюють громіздку систему управління. "а-трудняється координація проміжних ланок, обмін інформацією, а цс приводить до зниження ефективності управлінських рішень).

52.

При аналізі ізоквант можна обмежитись ефективними комбінаціями факторів на ізокванті, оскільки заміщуваність доцільна лише тоді, коли за допомогою збільшення затрат одного фактора забезпечується зниження затрат іншого фактора. Якщо при виробництві визначеного обсягу продукції збільшення затрат одних факторів не супроводжується зменшенням затрат хоча б одного іншого фактора, то такий процес суперечить принципу ефективності.
Варто зауважити, що лише двофакторна виробнича функція (праця і капітал) дає можливість графічного аналізу виробництва. Якщо ж ураховувати більше факторів, то необхідно застосовувати математичний аналіз.
Виробнича функція Леонтьєва
Виробнича функція Леонтьєва має встановлені незмінні коефіцієнти технології для поєднання вхідних факторів у певних пропорціях, щоб виробити певний рівень вихідної продукції. Лише одне поєднання вхідних факторів, одна технологія, одна факторна пропорція можуть забезпечити виробництво даного обсягу продукції Q.
Якщо взяти два вхідних фактори К і L, то лише одна пропорція К/L, що відображає коефіцієнт технології, забезпечить виробництво даного обсягу продукції Q.
У виробничій функції Леонтьєва неможлива заміна факторів, вхідні фактори використовуються разом тільки у фіксованій пропорції.
Приклад. Для копання рову потрібні одна людина й одна лопата. Щоб прискорити копання, треба пропорційно збільшити і кількість людей, і кількість лопат Збільшення лише, наприклад, кількості лопат не прискорить цієї роботи На рисунку Ізокванти функції вироб-ництва Леонтьєва утворюють прямі кути і будуть перпендикулярними (L- подібними). Рисунок показує нахил променя до осей координат. Він відображає фіксований коефіцієнт технології, розкриває сталі пропорції вхідних факторів, дає нам потрібну пропорцію К/L, що використовується у виробництві. У даному прикладі К/L=1. Уздовж променя, що відображає співвідношення К/L, можуть бути вибрані різні рівні обсягу продукції Q, як результат фіксованих пропорцій вхідних факторів.
Нееокласична виробнича функція
Неокласична виробнича функція передбачає змінні пропорції факторів (велика кількість технологій), плавну зміну факторів (технологій), що фізично і технологічно можуть виробити даний обсяг продукції Q. Оскільки вхідні фактори не є досконало замінними, то Ізокванти цієї функції опуклі, паралельні і мають від'ємний нахил. Нехай для виробництва кількості Q2 продукції в тиждень використовується певна кількість капіталу К3 і праці L3 (точка С). Якщо ж такий обсяг виробництва може бути досягнутий при використанні більшої кількості капіталу і праці (точка D), то ізокванта набере опуклої форми (додатний нахил) між точками С i D. Однак комбінації факторів, яким відповідає відрізок iзокванти СD, позначений пунктиром, не може належати даній виробничій функції, оскільки ті самі Q2 = 200 одиниць можуть бути вироблені з меншими затратами праці й капіталу. Частини ізоквант, які мають додатний нахил, відповідають варіантам виробництва, котрі не можуть бути включені у виробничу функцію, оскільки такий самий обсяг продукції може вироблятися за менших затрат факторів виробництва.
Якщо рухатися по ізокванті донизу, то отримаємо L-інтенсивну технологію. Співвідношення К/L зменшується.

53.

Ізокоста – цем лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад праці та капіталу). Рівняння ізокости як функції витрат з двома змінними має такий вигляд: ТС = L*P_L +K*P_k. Ізокоста – лінійна функція. Ціни факторів розглядаються як незмінні тому незалежно від зміни обсягів виробництва її графік завжди має вигляд прямої. Нахил ізокости дорівнює P_L/ P_k. Він визначає ринкову норму заміщення однієї одиниці капіталу додатковою одиницею праці. В залежності від зміни обсягу нашого виробничого бюджету ми збільшуємо або зменшуємо величину ТС. В цьому випадку ізокоста буде зміщуватись геть від точки відліку координат або навпаки наближатись до неї. При цьому кут нахилу ізокости буде залишатися постійним, тому що як вже зазначалося він визначається співвідношенням цін на ресурси, а вонов цьому випадку не змінюється. Див малюнок: При зміні цін на один з ресурсів при незмінному розмірі виробничого бюджету відбувається зміна кута нахилу ізокости. У випадку, що зображений на малюнку відбувалася зміна ціни на робочу силу (L). При збільшенні ціни на робочу силу графік зсунувся вліво, оскільки в межах данного бюджету ми вимушені наймати меньше робочої сили. При зменшенні ціни графік зсунувся вліво, бо тепер при тому ж бюджеті ми можемо найняти більше робочої сили.

54.

Технологічна та економічна ефективність Виробничі відносини на мікрорівні - це передусім технологічні відносини. Вони визначаються не тільки технічною стороною процесу виробництва, але й інтелектуальни­ми, фізичними можлостями персоналу фірми. Технологія - це сукупність мeтодiв і практичних знань та навичок по виготовленню, зміні стaнy, властивостей напівфабрикатів, які здійснюються у процесі виробництва економічних благ. (Технологія походить вiд грецького techne - мистецтво, майстерність, вміння). Завданням технології є виявлення фізич­них, хімічних, мехaнічних та інших закономірностей з метою використання на практиці найбільш ефектив­них і економічних виробничих процесів. Технологічна ефективність:

:=:> Виробничий процес технологічно ефективний, якщо не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається ме­нша кількість хоча б одного з ресурсів при умові не­збільшення інших видів ресурсів.

:=:> Виробничий процес технологічно ефективний, якщо обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів.

Економічна ефективність:

Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при яко­му досягається мінімізація альтернативної вaртості витрат, що використовуються у процесі виробництва.

=> ТехнолоІія може бути врегульована:

- в засобах виробництва;

- в робітниках (краща освіта та досконала професійна підготовка).

Поняття і параметри виробничої функції

1. Виробнича функція показує співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продyкцiї.

2. Виробнича функція будується для певної технології.

3. Може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь-якої кількості товарів.

Якщо весь спектр комбінацій виробництва уявити як витрати:

- праці (L);

- капіталу (К);

- матеріалів (М),

то виробнича функцiя може бути визначена таким чином:

Q = f(L, К, М),

де Q - максимальний обсяг продукції, що виробляється при даній тexннології і даному співвідношенні праці (L), капітaлі (К), матеріалів (М).

55.

Рівновага виробника ‑ стан виробництва, коли використання факторів виробництва дозволяє отримати максимальний обсяг продукції, тобто коли ізокванта займає найбільш віддалену від початку координат точку. Щоб визначити рівновагу виробника необхіднопоєднати карту ізоквант з картою ізокост. Максимальний обсяг випуску буде в точці дотику ізокванти з ізокостою (мал. 39). З мал. 39 видно, що ізокванта, розташована ближче до початку координат, дає меншу кількість виробленої продукції (ізокванта Q₁). Ізокванти, розташовані вище і праворуч ізокванти Q₂, викликають зміни більшого обсягу факторів виробництва, ніж дозволяє бюджетне обмеження виробника. Таким чином, точка торкання ізокванти і ізокости (мал. 39 – точка Е) є оптимальною, оскільки у цьому випадку виробник отримує максимальний результат.

Мал. 39 Рівновага

Зміна цін на фактори виробництва викликає зміну кута нахилу ізокости. Як показано на мал. 40, за початкової ізокости E₁фірма мінімізує свої витрати в точці A₁, застосовуючи K₁одиниць капіталу і L₁одиниць праці. Якщо, приміром, збільшиться ціна капіталу, його застосовувана величина зменшиться.

Мал.40. Заміна застосовуваного чинника при зміні його ціни.

Щоб зберегти попередній обсяг випуску (залишитися на ізокванті Q), фірмі необхідно здійснити технологічну заміну капіталу працею. Кут нахилу ізокости збільшиться, вона займе положення E₂. Тепер фірма буде мінімізувати свої витрати в точці A₂, застосовуючи K₂одиниць капіталу і L₂одиниць праці.

Кут нахилу лінії ізокости дорівнює відношенню ціни одиниці капіталу до ціни одиниці праці і визначається відношенням граничного продукту капіталу до граничного продукту праці. А так, як в точці обидві ці прямі мають однакову крутизну, то можна стверджувати, що в цій точці співвідношення граничних продуктів капіталу і праці відповідно дорівнює співвідношенню цін одиниці капіталу і праці:

MP_K/MP_L=P_K/P_L(1.1)

Відомо, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею дорівнює співвідношенню граничних продуктів капіталу і праці:

MRTS=MP_K/MP_L(1.2)

Преформулюючи формулу (1.1) з урахуванням формули (1.2), отримаємо:

MP_K/P_K=MP_L/P_L(1.3)

Звідси можна зробити висновок про те, що для мінімізації своїх витрат (при заданому обсязі виробництва) фірмі доцільно заміщувати один фактор іншим доти, доки відношення граничного продукту кожного з факторів до ціни одиниці даних факторів не становитиме рівну для всіх використаних факторів величину.

Інакше кажучи, рівняння (1.3) показує, що при мінімальних сумарних витратах кожна додаткова грошова одиниця витрат на виробничі фактори додає однакову кількість випуску продукції. Фірма мінімізує свої витрати тоді, коли витрати на виробництво додаткової продукції однакові, незалежно від того, який додатковий виробничий фактор застосовується.

56.

Дата добавления: 2015-08-10