Державна бюджетна підтримка

Державна бюджетна підтримка сталого розвитку сільських територій передбачає фінансування організаційних та економічних заході, спрямованих на забезпечення стабільних прогресивних змін у соціальній, виробничій та екологічній сферах з метою комплексного розв'язання соціально-економічних проблем сільських територій.

Фінансове забезпечення розвитку сільських територій має на меті досягнення належного рівня їхньої соціальної, інженерної та інформаційної інфраструктури, подолання процесів деградації населення, підвищення рівня та якості життя і соціального статусу селян.

Формування ресурсної бази бюджетів місцевого самоврядування сільських територій. Бюджет місцевого самоврядування є планом утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування. Доходи, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування, можна згрупувати у такі блоки:

1) доходи, що враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (кошик І);

2) доходи, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (кошик II);

3) міжбюджетні трансферти.

Бюджетним кодексом України визначено перелік податків і зборів, які справляються на відповідних рівнях, а також розподіл надходжень від їхнього справляння між бюджетами різних рівнів. Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при формуванні обсягу міжбюджетних трансфертів, визначено ст. 64 Бюджетного кодексу України. До них, зокрема, належать: частина податку на доходи фізичних осіб (25 %); плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних місцевих рад; реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юридичних осіб та ФОП, що справляється виконавчими органами відповідних місцевих рад; частина державного мита.

Значно ширшим є перелік доходів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. До них, зокрема, належать:

- місцеві податки та збори;

- плата за землю;

- фіксований сільськогосподарський податок;

- податок за першу реєстрацію транспортних засобів тощо.

Частина із них повністю залишається у розпорядженні місцевих бюджетів, наприклад місцеві податки і збори (зокрема, єдиний податок), інша частина – лише у певній пропорції (плата за землю, екологічний податок).

Аналіз структури доходів місцевих бюджетів регіонів України (без урахування трансфертів) свідчить про те, що домінуючим джерелом надходжень є податок з доходів фізичних осіб (більше половини у структурі доходів). Значну частку займають плата за землю (понад 10 %) та фіксований сільськогосподарський податок. Крім того, помітне значення мають єдиний податок та податок за першу реєстрацію транспортного засобу. Натомість частка місцевих податків і зборів, на відміну від більшості розвинених країн, є надзвичайно низькою і становить близько 2 %.

За останні роки спостерігається посилення централізації бюджету, оскільки зростає частка офіційних трансфертів у структурі доходів місцевих бюджетів, зокрема з майже третини на початку 2000-х і до понад половини у 2011 р. Це обумовлює зниження залежності витрат місцевих бюджетів від їхніх доходів, не сприяє заінтерисованності сільських рад у мобілізації дохідної частини своїх бюджетів.

Доходи бюджетів сільських рад формуються насамперед за рахунок податків і зборів, які сплачують підприємства та юридичні особи, розташовані на території відповідної територіальної одиниці. Таким чином, обсяги бюджету залежать від рівня економічного розвитку та величини обов’язкових платежів, в першу чергу агропідприємств. Зважаючи на те, що найбільш прибутковими підприємствами є агрохолдинги, а сплата податків ними здійснюється за місцем державної реєстрації, а не за місцем ведення господарської діяльності, це унеможливлює належне наповнення дохідної частини місцевих бюджетів. Крім того, великі господарські структури, що займаються сільськогосподарською діяльністю, сплачують ФСП, який значно нижчий від тих обов’язкових платежів, які він заміняє (що входять до його складу).

Місцеві податки і збори, що функціонували в Україні до 2011 р. через невисокі розміри ставок не могли суттєво вплинути на обсяги надходжень до бюджетів місцевого рівня. Саме це й було причиною реформування місцевого оподаткування в Україні, що відбулося шляхом прийняття розділу ХІІ Податкового кодексу України. Цим нормативно-правовим актом замість 2 податків і 12 зборів, що до 2011 р. формували систему податкових надходжень місцевих бюджетів, запроваджено два податки (п одаток на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та єдиний податок), і лише три місцеві збори (збір за місця для паркування транспортних засобів; збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; туристичний збір).

Необхідною умовою розширення джерел фінансування розвитку сільських територій є удосконаленняекономічних відносин на селі. Оптимізація заходів державної політики бюджетного фінансування має стосуватися стимулювання розвитку підприємництва в сільській місцевості, включати як внесення відповідних змін до нормативно-правових документів держави, спрощення оподаткування підприємницької діяльності, так і соціально-психологічні, пропагандистські, освітні заходи, спрямовані на формування підприємницької ініціативи, підвищення адаптивності сільського населення до нових суспільно-економічних умов життя; нарощування культурного і освітнього потенціалу.

Бюджетна підтримка розвитку села та сільських територій. Підтримка розвитку сільських територій забезпечується відповідно до положень ряду законів і нормативних документів, зокрема Законів «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17 жовтня 1990 р., «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р., «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» від 18 жовтня 2005 р.; Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року» від 19 вересня 2007 р. №1158, Розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції Державної цільової програми сталого розвитку сільських територій на період до 2020 року» від 3 лютого 2010 р. N 121-р, яке було скасоване наступним урядом.

Таким чином, інституційне забезпечення державної політики щодо сільських територій є недостатнім, а його розвиток – непослідовним. Політика розвитку сільських територій в Україні здійснюється в рамках державної регіональної та аграрної політики. Відповідно, державна підтримка розвитку сільських територій позиціонується за різними напрямами, які не послідовні за роками, фінансуються за залишковим принципом, розпорошені за кількома відомствами (розпорядниками коштів).

Державна підтримка розвитку сільських територій формується переважно з пакета соціальних послуг, спрямованих на формування стабільних і сприятливих соціальних умов на селі. До них належать охорона здоров'я, початкова та середня освіта, забезпечення транспортом, побутовими послугами, торговельною мережею, культурно-просвітницькими закладами, а також певні соціальні програми і пільги для малозахищених верств населення.

Зокрема, по Міністерству аграрної політики та продовольства України діють програми за напрямами реформування та розвитку комунального господарства у сільській місцевості, розвиток фізичної культури і спорту серед сільського населення, оздоровлення та відпочинок дітей працівників агропромислового комплексу, ряд цільових програм з підготовки кадрів, у т.ч. робітничих, державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників ("Власний дім"). У різні роки, було передбачено ряд програм для розвитку сільських територій по Державній службі автомобільних доріг, Міністерству освіти і науки, молоді та спорту, Міністерству охорони здоров'я, Міністерству палива та енергетики тощо.

Відповідно до перелічених тенденцій нині існують такі форми державної підтримки розвитку села та збереження сільських територій: пряма державна підтримка села; підтримка села, пов’язана з розвитком сільського господарства; створення сільських переваг для бізнесу.

Щодо прямої державної підтримки села, то це бюджетні субсидії на розвиток сільської інфраструктури. Програми підтримки розвитку села і сільських територій, пов’язані з розвитком сільського господарства, як правило, фінансується через розпорядника коштів Мініагрополітики, мають і конкретне спрямування (у переліку вище зазначених програм по Міністерству). Створення сільських переваг для бізнесу стосується прямих і непрямих механізмів залучення інвестицій на село, зокрема через пільгове оподаткування для підприємств інших галузей, які ведуть діяльність у сільському господарстві.

Крім того, для розвитку сільського господарства Урядом передбачено кілька програм стимулювання діяльності фізичних осіб – особистих селянських господарств. Вони мають важливе значення як форма підтримки підприємництва на селі, самозайнятості населення, підвищення рівня доходів тощо. Ці програми включають такі заходи:

1. Механізм дотацій за утримання та збереження молодняку великої рогатої худоби. Внаслідок недостатньої уваги до проблем одноосібних селянських господарств поголів’я великої рогатої худоби впродовж десятиріч стабільно скорочувалося. Щоб зупинити цю загрозливу тенденцію, Мінагрополітики впровадило програму компенсації за утримання молодняку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 р. №342 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 р. № 246» затверджено Порядок використання сум податку на додану вартість, сплачених переробними підприємствами до спеціального фонду державного бюджету. Порядок визначає механізм використання коштів за бюджетною програмою “Державна підтримка галузі тваринництва”. Бюджетні кошти, крім інших напрямів, спрямовуються на державну підтримку галузі тваринництва шляхом здійснення виплати спеціальної бюджетної дотації фізичним особам за утримання та збереження молодняку великої рогатої худоби.

Дотація за молодняк виплачується за утримання молодняку, який на момент подання фізичними особами відповідних документів вперше досяг певного віку, у розмірі: - 250 гривень за голову – за молодняк віком від 3 до 5 міс.; - 500 гривень за голову – за молодняк віком від 6 до 8 міс.; - 750 гривень за голову – за молодняк віком від 9 до 11 міс.

У подальшому бюджетна дотація за молодняк виплачується фізичним особам за збереження молодняку у розмірі 250 гривень за кожні наступні три місяці його утримання до досягнення ним одинадцятимісячного віку. Уряд постановив продовжити дотаційний вік молодняку до 15 місяців, виплачуючи за голову худоби 1000 гривень. Подібна підтримка повинна діяти на постійній основі, з року в рік, аби селяни мали впевненість у допомозі з боку держави.

2. Закупівля телиць у населення. Надання спеціальної бюджетної дотації за поголів'я телиць, закуплених у юридичних та фізичних осіб (населення) для вирощування здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 р. № 182 та наказу Мінагрополітики від 15 грудня 2011 р. № 733 «Про затвердження Перерозподілу коштів спеціальної бюджетної дотації за поголів’я телиць, закуплених у фізичних осіб (населення) для вирощування»

Відповідно до зазначених нормативних актів, населення отримає кошти за здану худобу (телиці), а підприємства, що їх придбають, – компенсацію з розрахунку 7 гривень за кілограм живої маси: таким чином, держава компенсує майже половину вартості тварини. З метою стимулювання населення до продажу телиць, ідентифікація тварин покладається на покупця.

Спеціальна бюджетна дотація за поголів'я телиць, закуплених у юридичних та фізичних осіб (населення) для вирощування, надається визначеним на конкурсних умовах сільськогосподарським підприємствам, які придбали у юридичних та фізичних осіб (населення) телиць, отриманих від маточного поголів'я ідентифікованих не племінних продуктивних тварин та запліднених шляхом штучного осіменіння спермопродукцією бугаїв-плідників або природного парування з бугаями-плідниками, допущеними до використання згідно з Каталогом бугаїв молочних, молочно-м'ясних і м'ясних порід. Дотація за поголів'я телиць надається в разі, коли максимальна жива маса однієї закупленої тварини не перевищує 150 кілограмів, розмір дотації становить 200 гривень за одну закуплену голову.

3. Компенсація вартості молока та м’яса, зданих переробним підприємствам. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо підтримки сільськогосподарських товаровиробників» від 2 грудня 2011 р. № 4268 з 1 січня 2012 р. введено змішану схему виплати компенсацій виробникам сільськогосподарської продукції (молока, молочної сировини, молочних продуктів, м’яса, м’ясопродуктів, іншої продукції переробки тварин, виготовленої з поставлених молока або м’яса в живій масі) за рахунок податку на додану вартість, а саме: 70% ПДВ, сплаченого переробниками молока та м’яса, повертається як пряма дотація виробнику (перераховується на спецрахунок даного підприємства). Решта – 30% ПДВ сплачується у спеціальний фонд держбюджету, розподіляється Кабміном для фінансування програм з підтримки сільськогосподарського виробника (зокрема, з цих коштів здійснюється виплата дотації за утримання та збереження молодняку великої рогатої худоби).

У 2013 р. ці пропорції складають 40% та 60% відповідно, а у 2014 р. передбачено рівний розподіл коштів.

Механізм компенсацій визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 р. №282 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для розвитку тваринництва». Кожне селянське господарство, яке здає на переробне підприємство молоко чи м’ясо в живій масі, може претендувати на отримання від переробника, крім оплати вартості поставленої продукції, ще й компенсацію до 14% від вартості проданої продукції.

4. Механізм дотацій на придбання доїльних апаратів власникам селянських господарств, в яких утримується три і більше корів. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 р. № 246 «Про затвердження Порядку використання сум податку на додану вартість, сплачених переробними підприємствами до спеціального фонду державного бюджету» (зі змінами), передбачено, що фізичним особам частково відшкодовуються витрати, пов’язані з придбанням для власного користування нової установки індивідуального доїння вітчизняного виробництва, за умови утримання у своєму господарстві не менш як трьох ідентифікованих та зареєстрованих в установленому порядку корів, в розмірі не більш як 5000 гривень за одиницю обладнання. Порядком передбачено, що спочатку апарат (неодмінно вітчизняного виробництва) купується на власні кошти, а потім вартість компенсується з держбюджету.

Таким чином, основою державної бюджетної політики підтримки сільських територій є орієнтація на соціальні аспекти їхнього розвитку, у центрі яких знаходяться проблеми сільських жителів, що передбачає врахування всіх факторів умов проживання. До них відносяться соціальні, економічні, культурно-освітні і природоохоронні заходи. Важливе значення має ефективне ведення сільського господарства, поступове застосування органічного землеробства, збереження природного і культурного середовища села. З цією метою виділення державних коштів має спрямовуватися пропорційно на підтримку сільськогосподарського виробництва різних організаційних форм, створення умов для інтеграції, зокрема розвитку виробничої і кредитної кооперації, вирівнювання умов збуту через розвиток мережі оптових ринків, проведення заходів підтримки та збереження водного, земельного, лісового та заповідного фондів, розвиток соціальної та інституційної інфраструктури села тощо.

Дата добавления: 2015-08-10