Релігія давньої Японії

. 5.1. Синтоїзм

У III ст. н.е. в Японії утворився великий племінний союз Ямато, який став основою давньояпонськоїЯмато називали "тенно" — імператор. Одночасно з племінним союзом сформувалася релігія — синто ("шлях", "вчення богів"), в основу якої покладено одухотворення природи і культ предків. Численні духи, а серед них найвпливовіші — камі вважалися богами, правителями світу, а тому були об'єктом великої уваги і поклоніння. Камі уявляли тваринами, рослинами, камінням, явищами природи і навіть людьми. Поклоніння їм сформували специфічний культ синтоїзму. Його релігійні церемонії складалися з очищення — харі, жертвопринесення — синсей, молитов — норито і вливань рідин — наораі. держави. Правителів

Велике значення в первісній японській культурі відводилося магії, яку застосовували як засіб впливу на надприродні сили. Одночасно виникло жрецтво, оскільки здійснення синтоїстського культу потребувало професійної підготовки. Коли імператор став верховним жерцем, було сформовано жрецьку ієрархію. Відправлення культу, яке раніше здійснювали старійшини родів і вожді племен, стає професійною справою каннусі — господарів камі, жерців, які успадковували своє суспільне становище. У VIII ст. каннусі стають чиновниками департаменту в справах синто. Тоді ж було здійснено "облік" богів, їх виявилось 3132. Поступово склалася їх ієрархічна система на чолі з богинею Сонця Аматерасу. її було оголошено прародителькою нації, передусім імператорської родини. Культ Аматерасу зберігся до нашого часу.

У VI ст. в Японію з Китаю через Корею проникає китаїзований, доповнений конфуціанством і даосизмом буддизм. Існував він у Японії відокремлено, але взаємо­впливів із синтоїзмом не уникнув.

Спершу синтоїзм не мав Священного Писання, ідеї одкровення. Віровчення передавалося і відточувалося у традиціях. З V—VI ст. синтоїзм став державною релігією Японії, а імператор — верховним жерцем. У VII—VIII ст. усна традиція була піддана письмовому оформленню текстів, а водночас — відбору і редагуванню.

За первісною міфологією японців, спочатку існували Небо і Земля, згодом з'явилися три божества, потім ще два, а після них — ще п'ять парних божеств. Усі вони уособлювали різні сили природи. Остання пара богів Ізанагі (він) та Ізанамі (вона) за допомогою списа з наконечником з коштовного каміння, яке символізував фалос, створила в океані великий острів Оногоро, а потім низку дрібних. Так виникла Японська країна. Зробивши це, Ізанамі від осквернення вмерла і потрапила в пекло. Ізанагі, відвідуючи її, створює з лівого ока Аматерасу (богиню Сонця), а з правого — Сузано (бога дощу і бурі). Сузано спустошує країну, від чого Аматерасу ховається в печері, а на землі настає морок. Боги виманюють її з печери, а Сузано вбиває богиню їжі Цзюнь, з якої виростають хлібні злаки. Так починається життя на, землі. Аматерасу стає головною богинею.

За іншим міфом, шлюб Ізанагі та Ізанамі спочатку виявився невдалим, бо був укладений з ініціативи Ізанамі, а така ініціатива мала виходити від чоловіка. Великий дух запропонував подружжю взяти шлюб ще раз, уже з ініціативи Ізанагі, що і було зроблено. У них народилося багато дітей, і всі боги, найкраща серед них — Аматерасу.

Релігійне вчення синтоїзму містить оригінальну анімістичну концепцію. Це безумовний, послідовний політеїзм (світ камі). Камі — верховні божества, покровителі стихій і світів, вони — й локальні божества, покровительство яких зводиться навіть до окремих об'єктів: струмка, каменя, дерева, квітки тощо. Камі — це і душі предків, а поклоніння їм — поклоніння предкам. Синтоїзм сповідує поклоніння космосу і предкам. Мета життя — злиття з космосом і служіння предкам. Такі анімістичні уявлення обожествляють природу. Звідси — своєрідність і синтоїстського фетишизму (для синтоїста природа, світ — суцільний фетиш, об'єкт поклоніння), і синтоїстського містицизму (камі живуть поруч, у цьому світі). Синтоїст не думає про потойбічний світ, нічого не чекає від нього, він переймається лише тим, як турбуватимуться нащадки про його дух після його смерті. А що дух його залишиться у земному світі, у нього сумніву нема.

Ставлення до різних богів неоднакове: одних (сильних, добрих) поважають, інших (кволих та злих) зневажають. Постають вони як люди, звірі, птахи, гори, ріки, трава, дерева. Усе незвичне викликає благоговіння і страх, усе це — камі, наділене надприродною силою.

Синтоїзм як релігія не набув стрункої системи, не має відпрацьованих ритуалів. Він наче розраховує на доповнення інших релігій, зокрема буддизму. Синто — національна релігія японців, у неї вірують лише японці, японець не може не бути синтоїстом. Камі —- тільки японські боги. Синтоїзм, вийшовши з найдавніших племінних культів (культів родини), залишився культом нації. Ці особливості синтоїзму зумовили його готовність до співробітництва з будь-якою іншою релігією, щоб компенсувати свою релігійну незавершеність.

Синтоїстському культові теж властива незавершеність. Він майже цілком зведений до поклоніння конкретним камі та духам конкретних предків, які оселилися в храмі. Синтоїстський храм має дві обов'язкові частини: хон-ден — святилище, де зберігається священний предмет, в якому перебуває божество — синтай, і залу для тих, хто прийшли молитися, — хайден. Будівлі споруджують у чіткому храмово-архітектурному стилі. Зображень богів нема, тільки синтай. Але бувають зображення тварин: лисиць, мавп чи оленів, яких супроводжують відповідні божества. Біля вівтаря — скринька для пожертвувань. Треба кинути монети, плеснути декілька разів у долоні, викласти словами чи подумки свою справу — і вся церемонія.

Крім храмів, бувають невеликі вівтарі в домах віруючих, перед ними теж читають молитви (норіто) і приносять жертви. Існують і складніші храмові обряди, які здійснюються за допомогою каннусі — жерця. Мета обряду — викликати задоволення конкретних камі та духів, зробити їм приємне, нагадати про свою повагу і відданість, принагідно висловити їм своє прохання. Для цього застосовують молитви, заклинання, співи, музику, священні танці (кагура), жертви (реальні й умовні). Оскільки справа ця делікатна, бо все треба зробити так, щоб не викликати нарікань божеств, а тим більше — їх невдоволення і злості, вона повинна бути доручена фахівцям — каннусі. Тому здійснення багатьох обрядів має професійний характер.

Починається обряд з очищення, символічного чи ритуального миття рота і рук біля храму. Потім звертаються до жерця, викладають йому свої потреби, той записує на спеціальну жертовну дощечку, отримує відповідну плату, а далі вже сам звертається до божества. Присутність віруючого при цьому необов'язкова. А щоб ймовірність успіху була вищою, непогано б звернутись до богів іншої релігії, наприклад буддизму.

Щоб стати каннусі, потрібно закінчити відповідний навчальний заклад, одержати один з чотирьох ступенів освіченості (мати духовний сан). Жінка теж може бути каннусі, але це трапляється зрідка. В імператорському храмі обов'язково разом з верховним жерцем є верховна жриця з принцес. У храмі каннусі носить спеціальний одяг: біле кімоно, білу чи кольорову спідницю-плісе, чорну шапочку. Поза храмом — одяг звичайний.

В системі синтоїстського культу є і свята — мацурі, раз чи два на рік, протягом одного чи декількох днів. На свята храм вичищають, вимивають і прикрашають. Сюди прибувають служителі сусідніх храмів. Обряди в ці дні набирають особливої пишності, перетворюються на театралізовані вистави. Ритуальні процесії містять і карнавальні елементи, часто не релігійного характеру. Обряди, які супроводжують мацурі, мають традиційний і притаманний саме цьому храму місцевий характер, у них чітко виявляються ментальність, звичаї жителів окремої місцевості. Ці обряди виникли у II—III ст., на їх формування вплинуло первісне шаманство.

Із синтоїзмом пов'язане повсякденне життя японця — народження дитини, початок її навчання, повноліття, заручини, укладення шлюбу, спорудження будинку, придбання квартири, вирушання в мандрівку чи повернення з неї. У будь-яких родинних святах, інших подіях повинні брати участь камі й духи предків. Синтоїстські звичаї глибоко проникли в побут японців, хоч це не заважає їм звертатись і до інших культів, зокрема буддистського.

Відносини між синтоїзмом і буддизмом в Японії складалися по-різному: були періоди зближення (IX—X ст.), віддалення і навіть ворожнечі. Однак процес релігійного культового синкретизму Японію не минув. У відзначенні народження дитини, укладанні шлюбу, під час місцевих свят, поминок багато буддійських елементів.

Дата добавления: 2015-08-10