Ведична релігія

Це релігійні вірування давніх індійців періоду розпаду первіснообщинного ладу і формування класового суспільства, які знайшли відображення в давньоіндійських літературних пам'ятках — Ведах.

ОСНОВНІ РИСИ ВЕДИЧНОЇ РЕЛІГІЇ

Основними рисами ведичної релігії було обожествления сил природи, анімізм і первісна магія. Головними богами вважали бога неба Варуна, богиню матері-землі для зручності користування підручником ведична релігія брахманізм розглядаються разом з пізніми релігіями Індії

Притхіви; богів сонця під іменами Сурья, Савітар, Мітра, Вішну, Пушан; бога місяця Сому; бога бурі Рудру; бога-громовержця Індру; бога вогню Агні та ін. Матір'ю богів була богиня Адита. За уявленнями індійців, боги перебували у постійній війні зі злими демонами асурами. Богів і демонів вшановували безпосередньо як сили природи.

Із зростанням майнових та суспільних розшарувань боги почали уособлювати не тільки природу, а й суспільні сили, наприклад Індра став виступати як цар богів і як бог війни, Варуна — як охоронець порядку. Ведична релігія почала освячувати суспільну нерівність.

Культ богів полягав у жертвопринесеннях, супроводжуваних гімнами на честь богів і магічними формулами, які відображали прохання до божества. Жреці утворили окремий стан — варну брахманів.

Деякі положення ведичної релігії (священний характер Вед, обраність вищих варн, культ богів Вішну, РудриШиви та ін.) зберігаються і в сучасному індуїзмі. Пізньоведичну релігію часто називають брахманізмом.

ВЕДИ - СВЯЩЕННІ КНИГИ ДАВНЬОІНДІЙСЬКИХ РЕЛІГІЙ

У Ведах (санскр. — знання) зафіксовано основні уявлення й обрядність давніх індійців. Початок їх створення сягає II тис. до н.е. Спершу вони існували у формі усних сказань і тільки в І тис. були записані, зазнавши протягом цього часу значних змін.

Уся ведична література об'єднана в чотири групи: Самхити, Брахмани, Аран'яки, Упанішади. Кожна з них не є єдиним цілим.

Самхити складаються з чотирьох збірок: Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа. Вони прославляють мудрих, милосердних, могутніх божеств і сили природи, адресуючи їм молитви, прохання, жертвопринесення.

Брахмани (книги, написані брахманами для брахманів) — це коментарі до Самхитів, мета яких полягала в зміцненні ролі та авторитету жерців, обґрунтуванні кастового поділу суспільства.

Аран'яки ("лісові тексти") й Упанішади — це збірки правил для пустельників, старців, заглиблених у пізнання природи, буття. Упанішади (санскр. — сидіти біля вчителя задля пізнання істини) є своєрідним завершенням циклу. До них входять 250 богословсько-філософських творів, поданих у формі роздумів легендарних чи напівлегендарних мудреців. Вони засвідчили рівень духовного розвитку тогочасного індійського суспільства, особливості богословських та філософських поглядів. З певною умовністю Упанішади складаються з шести класичних, чи ортодоксальних, систем: Веданта, Міманса, Санкхья, Вайшешика, Йога і Ньяя.

Один з провідних мотивів Упанішад — походження, розвиток й перспективи людства. У них йдеться і про те, чому людина існує то в стражданнях, то в блаженстві, хто спричиняє це: час, природа, необхідність, випадковість чи Пуруша (особа, яка є Верховним Духом)?

Веданта ("кінець Вед") і Міманса — суто богословські твори, які розглядають співвідношення людської душі Ат-ман зі світовою душею Брахмою. Світова душа розсіяна в усьому світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід безоглядно прийняти все написане у Ведах і достеменно виконувати всі ритуали. В цьому мета і сенс життя. Веданта і Міманса оригінальне вирішують проблему пізнання світу: Всесвіт — це Брахман, пізнає його Атман, але для цього треба спочатку пізнати Атмана. Атман — це людське "Я". Отже, пізнання світу має починатися з самопізнання, самовдосконалення. Самопізнання — вища форма знання, джерело щастя.

Йога і Ньяя розробляють практичні проблеми самовдосконалення за допомогою релігійних і філософських принципів. Йога реалізує принципи Санкхья для досягнення психічного і фізичного самокерування: потрібно звільнити дух, душу від перероджень, перевтілень. Йога пропонує цілу систему вправ, особливо дихання і правил поведінки, для очищення душі, яка після цього може досягти злиття з Атманом.

Ньяя вдається до міркувань щодо логічних засобів самовдосконалення, розвитку аналітичного мислення, форм пізнання. Пізнанню піддане не тільки матеріальне, а й духовне, в тому числі й Атман. За допомогою логічних побудов Ньяя доводить необхідність перевтілення, досягнення мокші (спасіння).

Санкхья вважає, що Брахма не розсіяний в природі, а природа існує незалежно від духу. Це вже матеріалістична тенденція в розумінні світу. Вайшешика містить думки, близькі до атомістичної теорії.

Ведична література дає змогу простежити, як поступово увага давніх індійців переносилася з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вона справила великий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософських шкіл і релігійних течій. Ведичні книги вважають свя­щенними й пізніші ведичні релігії — брахманізм та індуїзм.

. 3.2. Брахманізм

У VI—V ст. до н.е. серед рабовласницьких держав у Давній Індії особливо виділялися Магадха, Кошала і Гандхара. Вільні громадяни і раби — дві основні соціальні групи цих держав. Рабство здебільшого мало патріархальний характер, рабів використовували переважно в домашньому господарстві, для обслуговування вільного населення. Так тривало недовго, згодом рабовласництво стає важливим чинником виробництва.

Населення поділялося на варни — спадкові соціальні групи, пов'язані передусім професійною діяльністю, що визначало їх місце в суспільстві. Шлюби дозволяли тільки в межах варн. Пізніше варни стали називати кастами. Кастова структура суспільства, була зафіксована приблизно у V ст. до н.е. в збірнику "Закони Ману".

Ці закони встановлювали поділ суспільства на чотири касти (варни): брахманів, кшатріїв, вайшіїв і шудр. Найвища — брахмани — жреці, які тлумачили Веди, здійснювали жертвопринесення та інші релігійні церемонії, брали участь у керівництві державою. Варну кшатріїв становила військово-племінна адміністрація. Вони обіймали державні посади, були воїнами, володіли землями. Вайшії — вільні члени общин, які займалися землеробством, скотарством, ремісництвом, торгівлею. Шудри — найнижча вар-на неповноправних, залежних і підлеглих людей. До неї входили особи, які прибули до общин, або місцеві збіднілі вайшії — ремісники, селяни, слуги, дрібні службовці. Вони були обмежені соціальне, в тому числі щодо участі у релігійних церемоніях.

Зафіксований в "Законах Ману" міф так пояснює виникнення варн: Брахма для збереження Всесвіту створив з частин свого тіла людей: з уст — брахманів, щоб вивчали Веди, здійснювали обряд жертвопринесення, отримували і роздавали милостиню; з рук — кшатріїв, щоб охороняли підданих, роздавали милостиню, приносили жертви і вивчали Веди; із стегон — вайшіїв, щоб пасли худобу, роздавали милостиню, приносили жертви, вивчали Веди, займалися гендлярством, лихварством і землеробством; з ніг — шудрів, які повинні покірно служити попереднім варнам.

Дотримання кожним свого закону веде на небо й у вічність, порушення — до загибелі від змішання варн.

Народжені в перших трьох варнах після досягнення певного віку (брахмани — семи років, кшатрії — десяти, а вайшії — одинадцяти) відбували ритуал посвячення у свою варну і отримували шнур, який клали на ліве плече і пропускали під правою рукою. Ця церемонія вводила людину в коло своїх спільників по варні, її називали другим народженням, а членів варн — двічі народженими.

Суспільний розвиток всередині І тис. до н.е. був дуже інтенсивним і потребував ідеологічного обґрунтування. А духовний розвиток суспільства мав переважно релігійний характер. Це спричинило поступове перетворення ведичної релігії на брахманізм (назва походить від назви збірника релігійних текстів — Брахман). Написання текстів Брахмана відносять до VIII—VI ст. до н.е., їх вважають найдавнішими зразками давньоіндійської прози. Брахман містить ведичні за своїм корінням міфи і перекази про історію та культуру індійської давнини. Головне в них — релігійні, ритуальні настанови, обґрунтування особливої ролі та становища жерців цієї релігії —- брахманів.

Брахманізм є вищим ступенем релігійної свідомості, новим етапом опанування людським розумом богів. Його пантеон очолює тріада богів — Трімурті. Головний серед них — Брахма, творець Всесвіту. Поруч з ним доброчинний бог-охоронець Вішну і грізний бог Шива. У них є багато інших функцій, які доповнюють головні. Недарма Вішну і Шива мають по тисячі імен та епітетів. Трімурті і раніше вважали богами, вони становили і ведичний пантеон. Це антропоморфні боги, які мають дружин, дітей, родичів. Наприклад, дружина Шиви — богиня Калі (Друга) — це богиня-матір, яка уособлює народження і смерть, нагороджує і карає. Діти Шиви — Ганеша (людина з головою слона) — бог мудрості й добробуту, успіху і розвитку, та Сканда — бог війни, захисник від ворогів і злих духів.

Особливим у брахманістському пантеоні є бог Вішну. Він уособлює вічну благодійну природу, що доброзичливо ставиться до людини. Як бог-охоронець, дбає про долю людства, будь-коли готовий прийти йому на допомогу. В його образі втілено індійське розуміння спасителя людства. Вішну досягає цього, оселяючись в конкретній людині,

тварині, явищі, об'єкті природи і прислужуючись їм у потрібний час. Це вчення пізніше деталізував індуїзм. Брахманізм наводить десять втілень Вішну, головні з них — в людей-героїв, людей-богів — Раму і Кришну.

В пантеоні брахманізму є й племінні боги, боги окремих місцевостей, сіл і навіть родин, які борються зі злими духами, демонами.

Брахманізм — яскраво виражена анімістична релігія: уся природа одухотворена, всюди існують духи і душі. Душа людини вічна. Після її смерті вона переселяється в тіло іншої людини, тварини, навіть в предмети природи. Таке перевтілення зветься сансарою. Перевтілення людських душ є результатом оцінки людського життя. Винагорода за добро, покарання за вчинене зло в житті — це карма. У кожної людини своя карма, що означає неминучість, збіг не відворотних причин. Ця карма має свої особливості, свої правила для кожної варни, бо Брахма встановив для них дхарми — норми, закони життя — і стежить за їх дотриманням, відповідно оцінюючи життя людини. Якщо людина дотримувалася дхарми, душа її переселиться в тіло людини, яка процвітатиме, матиме успіх у варні, як і попередня людина. Душа може переселитися і в тіло людини вищої касти, навіть в тіло брахмана, а душа брахмана, якщо він дотримувався вимог своєї дхарми, потрапляє в рай. Душа того, хто порушував закони та правила своєї варни, потрапляє в тіло людини нижчої касти, в тіло шудри, раба, навіть тварини, а потім — у пекло.

Брахманізм як новий ступінь релігійного розвитку виявив себе і в релігійному культі. Усі боги мають скульптурне зображення. Брахму зображують чотириликим і чотирируким, підкреслюючи його фізичну досконалість: він усе бачить, чує, може, він вищий за інших богів, не кажучи про людину. Цей фантастичний вигляд Брахми міфологія пояснює так: Брахма створив жінку Сарасваті й закохався в неї, але вона, вважаючи Брахму своїм батьком, всіляко уникала його. Намагаючись бачити її усюди, БрахмаСарасваті піднялася догори, на небо — Брахма надбав і п'яту голову. Так СарасватіБрахма все-таки втратив у боротьбі з Шивою. став чотириголовим. вимушена була стати його дружиною. П'яту голову

Сарасваті — богиня мудрості, наук, письма, музики та співів. Це вродлива жінка з чотирма руками, в яких -— книга, квітка лотоса та барабан, що унаочнювало сфери її діяльності.

Серед особливостей брахманістського культу — поклоніння тваринам, що свідчить про залишки первісного тотемізму. Майже кожне божество ототожнювалося з якоюсь твариною: Вішну — з міфічним птахом Гарудою, Шива — з биком, його дружина Калі — з тигром тощо. Священні тварини — корови і мавпи, священна рослина — лотос.

Культові споруди були примітивними. Здебільшого — ритуальні майданчики з постійним або тимчасовим вівтарем або жертовним вогнищем. Цю роль могло виконувати і домашнє вогнище. Головною культовою дією було жертвопринесення. Воно — сенс життя, головний засіб досягнення кращого перевтілення душі. Непринесення жертв — зло, яке обов'язково стане на заваді кращому перевтіленню.

Віруючий брахманіст все життя дбав про добрі жертви. Жертвопринесення супроводжували всі помітні події у його житті. Укладення шлюбу, народження дитини, посвячення в члени своєї варни, поховання вимагали регламентованих пишних церемоній і жертвопринесень з участю брахмана. Дехто з дослідників вважає, що в брахманізмі, принаймні в перший період його існування, коли він особливо відчував вплив арійської родоплемінної релігії, вдавалися і до людських жертвопринесень. Без брахмана жертви були недійсні. Вони мали бути принесеними у відповідний час, у відповідному місці й у відповідному порядку, із застосуванням відповідних гімнів, молитов, магічних формул і дій. Ритуал жертвопринесень детально викладено в книзі Брахман.

Великого значення надавалось обрядам очищення. Дотримання ритуальної та фізичної чистоти було неодмінною умовою успішного жертвопринесення. Ритуальна практика обов'язково передбачала приготування та вживання соми (інд. "видушувати"). Для цього з рослини (назву не встановлено), вимоченої у воді, вичавлювали сік за допомогою спеціальних каменів, проціджували, змішували його з водою та молоком і випивали під час релігійних церемонні. Сома викликал, галюцинації та екстаз. Пізніше цей напій отримав свого бога. Бог Сома — всезнаючий, небесний, все збуджуючий. Його викликали і йому поклонялися при виготовленні священної соми. Брахманізм особливу роль відводив жерцям цієї релігії — брахманам, які становили особливу варну в суспільстві, їх вважали знавцями й тлумачниками священних текстів, виконавцями жертвопринесень. У дрібних державах брахмани виконували не тільки релігійні, а й світські функції — як чиновники, судді, управителі. Вони відіграли помітну роль у розвитку індійської культури. Ця традиція існує і в сучасній Індії.

Релігійна практика брахманізму покликала до життя інститут гуру. Відомо, що брахмани, кшатрії, вайшії, досягнувши певного віку, відбували обряд посвячення у члени своєї касти. У шудрів цього обряду не було. Готувалися до посвячення вони під опікою вчителя — гуру, в домі якого жили на правах слуги, а гуру вважали своїм духовним батьком. Кожен брахманіст мав свого гуру.

Ще одна особливість брахманістського культу — пустельництво. Пустельник, який покинув свій дім, родину, свою діяльність, живучи самотньо аскетом, для брахманіста був життєвим ідеалом.

Дата добавления: 2015-08-10