Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Давньоримська релігія

Виникнення та розвиток іудаїзму | Ведична релігія | Індуїзм | Сикхізм | Конфуціанство | Релігія давньої Японії |


Читайте также:
  1. Ведична релігія
  2. Давньоєгипетська релігія
  3. Релігія давніх слов'ян
  4. Релігія давньої Японії

Початок цивілізації на Апеннінському півострові пов'язують із заснуванням Риму (753 до н.е.). Суспільство Давнього Риму складалося з трьох триб (племен) — латинян, сабінян і етрусків. У кожній трибі було десять курій, а в курії — десять родів, які складалися з родин. Кожна курія мала спільні землю, божества, обряди. Члени курії збирались у "священному місці" (де було вогнище), приносили жертву своєму богові та здійснювали культову трапезу. Виконував релігійні церемонії куріон (військовий керівник курії).

Рід очолював "патер фаміліас", він мав необмежену владу над життям і смертю будь-кого з роду. Члени роду, які брали участь у куріальних зборах, звалися патриціями, вони були повноправними громадянами. Крім них, у римському суспільстві були ще вільні, але без політичних прав плебеї, можливо, вихідці із сусідніх общин. Існувала й численна група рабів.

Римляни поклонялися Юпітеру — богові неба, світла, володарю погоди і дощу, носію перемоги; Юноні — дружині Юпітера; Мінерві — богині родючості, покровительці мирної праці й ремесел, наук і мудрості, медицини й мистецтва; Марсу — богові війни. Вірили вони і в численних дрібних божеств, духів, часто вдавалися до ворожіння і магічних дій.

Поступово відбувалося злиття культів курій і триб у більш-менш єдину релігію міста-держави. Особлива заслуга у формуванні початкової давньоримської релігії належить другому із семи царів Риму — Нумі Помпілієві, якого вважають його засновником. Давньоримський історик Тіт Лівій у своїй "Історії від заснування Риму" зазначає, що Нума Помлілій, одержавши владу, вирішив встановити у місті порядки, згідно з правом і законами, їх авторитет мав забезпечуватися страхом перед богами.

Нума Помпілій встановив посаду верховного жерця бога Юпітера, оскільки цареві, який теж був верховним жерцем, доводилось часто залишати Рим, вирушаючи у походи. А кидати місто без верховного жерця не можна було. Верховний жрець мав двох помічників — жерців богів Марса і Квіріна. Цар встановив посаду понтифіка (члена найвищої жрецької колегії), якому доручив наглядати за жертвопринесеннями. Отже, Нума Помпілій започаткував процес упорядкування релігійного культу, формальний бік якого згодом набув у давньоримській релігії виняткового значення.

Римляни старанно дотримувалися всіх обрядових норм. Вважалося, що найменше порушення їх могло розсердити божество. Всі заклинання, магічні формули, звернення і заклики до богів були чітко нормовані: не менше — бо це зневага до бога, якому поклоняються; не більше — бо це зневага до інших богів. Потрібно було суворо дотримуватися календаря поклонінь, а також враховувати всі обставини поклоніння, жертвопринесення (сприяють вони йому чи ні). Жрецтво мало певну спеціалізацію: жреці-фламіни обслуговували якогось одного бога; жреці-авгури ворожили, беручи за основу характер польоту птахів; жреці-гарусники ворожили на нутрощах тварин; жреці-весталки доглядали вогнище в храмі богині Вести. Всіх їх обирали, їхню працю не оплачували, проте вони мали значний вплив у суспільстві.

РЕЛІГІЯ РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

Республіканський період в історії Давнього Риму (кінець V ст. до н.е. — ЗО р. до н.е.) характеризувався піднесенням могутності держави. У межах цього історичного періоду майже два з половиною століття точилася боротьба плебеїв з патриціями, яка завершилася поділом суспільства на кілька станів: сенаторський (нобілітет); вершники (багаті громадяни, які служили в кінноті й були основою римського війська); міський (люмпен-пролетаріат) і сільський (дрібні й середні землевласники) — плебс. Значну частину населення становили раби, кількість яких збільшувалася за рахунок поневоленого населення.

Усі державні справи вирішували коміції (народні збори), сенат (державна рада) і посадові виборні особи (магістратура). До неї належали: консули (найвищі виборні особи); претори (помічники, заступники консула, згодом — вищі урядові особи); цензори (особи, що відали проведенням цензу — оцінки Майна громадян, стежили за їх поведінкою та політичною благонадійністю); едили (стежили за громадськими спорудами, храмами, постачанням міст продовольством, громадським порядком); квестори (відали фінансовими та судовими справами); народні трибуни (охороняли права плебеїв від посягання патриціїв); в особливих ситуаціях — диктатори. За певних умов на ці посади могли бути обрані й плебеї. Отже, Давній Рим був аристократичною демократичною республікою. Щоправда, демократія була не для всіх.

Політична історія Римської республіки була буремною, що позначилося на розвитку і функціонуванні в суспільстві релігії. Республіканський Рим успадкував давню релігію царської епохи. Але вона не могла встояти перед впливом еллінської культури, і вже в III ст. до н.е. почалася її еллінізація, в римську релігію прийшли грецькі культи. Грецькі боги Деметра, Діоніс, Кора, Меркурій стали римськими Церерою, Лібером, Гермесом, культ бога-цілителя Ескулапа — культом Асклепія тощо.

На початку II ст. до н.е. остаточно склався культ 12 головних богів: Юпітера та Юнони, Нептуна і Мінерви, Марса і Венери, Аполлона і Діани, Вулкана і Вести, Меркурія і Церери. Всі вони мали відповідних богів у грецькому пантеоні. Були встановлені ритуальні трапези богів. На центральному місці Рима, де відбувалися збори громадян і всі державні події, — Форумі — було встановлено антропоморфні статуї богів. Усі релігійні справи вирішував сенат.

Наприкінці 2-ї Пунічної війни з Карфагеном (218—201 до н.е.) в Римі поширився східний культ Кібели, оскільки там з'явилися його прихильники зі Сходу. Стали поклонятися Кібелі й римляни. В 194 р. до н.е. на честь Кібели було засновано Мегалезійські ігри.

Давньоримська держава майже постійно вела загарбницькі війни, завоювавши до кінця III ст. до н.е. всі італійські землі, підкоривши Карфаген, Македонію і Малу Азію. У II—І ст. до н.е. римляни вже були на південному узбережжі нинішньої Франції, завоювали східне узбережжя Середземного моря, підкорили нові землі в Малій Азії (Віфінтію, Понт, Фригію). В середині І ст. до н.е. захопили територію аж до Ла-Маншу. Тоді ж було завойовано землі на північ від Балкан та Єгипет.

До початку нової ери Давній Рим був світовою державою. Римляни зверхньо ставилися до культур підкорених народів, вважаючи їх варварськими, але не рахуватися з ними не могли.

Релігія в цей час стала вкрай політизованою. Передусім вона задовольняла релігійні потреби громадян. Водночас була і зброєю в боротьбі за владу, що яскраво виявилося на завершальному етапі існування Римської республіки.

Правитель, прийшовши до влади, привласнював собі і верховенство у релігії, використовував її авторитет для закріплення своєї влади.

В середині II ст. до н.е. політична ситуація значно загострилася. Одне за одним спалахували повстання рабів, посилювався соціальний протест сільського плебсу, населення провінцій. У сенатській верхівці загострилася боротьба за владу. В І ст. до н.е. Рим охоплює громадянська війна, у 88 р. до н.е. вперше в його історії було запроваджено військовий режим. Демократичні порядки поступаються місцем диктатурі. Зростання авторитету політичного, військового діяча Гая Юлія Цезаря (100—44 до н.е.) після низки військових перемог привело його до одноосібної влади. Сенат надав Цезарю довічну диктатуру, трибунську владу, звання "імператора", "отця вітчизни" тощо.

Римські імператори ставилися до богів, як до рівних: коли буря знищила флот Юлія Цезаря, він начебто вигукнув, що і всупереч Нептуну досягне перемоги, і на найближчих святкуваннях усунув з урочистої процесії статую цього бога. Ще домагаючись влади, Юлій Цезар підкреслював свою причетність до богів. Виголошуючи промову на похованні своєї тітки Юлії, він заявив, що його рід сходить по матері до царів, а по батькові — до безсмертних богів. Це було відвертим використанням релігії для досягнення політичних цілей і одночасним обґрунтуванням її політеїзму: потрібно було багато богів, щоб серед них утвердити і культ диктатора. Тому в Римській імперії природний процес розвитку релігії до монотеїзму був пригальмований.

релігія Римської імперії

Період існування Римської імперії починається з 27 р. до н.е. Після вбивства в 44 р. до н.е. Юлія Цезаря прибічниками республіки владу узурпував Октавіан (63— 14 до н.е.). З народження він мав ім'я Гай Октавіан Фурін, після усиновлення Юлієм Цезарем — Гай Юлій Цезар Октавіан, з 40 р. до н.е. — Імператор Цезар, а з 27 р. до н.е. до його імені додавали "Август" ("звеличений богами", "рівний богам"). Він встановив принципат (зосередження влади в руках однієї особи, відверта диктатура рабовласників із збереженням республіканських установ).

Август був помірковано-релігійним і марновірним, боявся грому і блискавки, вірив у сни й прикмети. Будучи консерватором, намагався відродити давньоримську релігію, відновлював старі й будував нові храми. Був він верховним жерцем — великим понтифіком, авгуром (жерцем-птаховорожієм), членом колегії П'ятнадцяти (квінде-цемвірів), членом колегії Семи епулонів (організовували релігійні трапези), членом Арвальського братства (навесні обходили римську міську смугу з молитвами про врожай). До культу Юпітера він додав культ Венери, яку вважали праматір'ю роду Юліїв. Про ставлення Августа до своїх божественних предків свідчить повідомлення Светонія: після здобуття Перузії "... він відібрав з тих, хто здався, триста чоловік усіх станів і біля олтаря на честь божественного Юлія перебив їх, як жертовну худобу". Август неприховано піклувався про культ свого "генія".

Задля зміцнення авторитету римських імператорів Август вніс поправки в римський юліанський календар: місяцю секстилію дав своє ім'я ("август"), місяцю квінтилію — ім'я Юліїв ("іюль"). Свій культ поширював і в підлеглих країнах. У Єгипті його вважали фараоном і сином бога Сонця — Ра, на його честь було висвячено храм Кесаріон в Александра. Численні храми були присвячені Августу і в інших містах. Після його смерті в 14 р. н.е. владу успадкував Тіберій Клавдій Нерон (42 до н.е. — 37 н.е.), а сенат ухвалив спорудити Августу храм і встановити його культ.

У період принципату одна за одною змінювалися династії. Останні десятиріччя перед новою ерою та її початок були сповнені насильств, жорстокості, вбивств, зрадництв, ненависті, переслідувань.

Давньоримська релігія безвідмовно обслуговувала суспільство. Особливо розвинутими були її комунікативні риси. Римляни, сповідуючи демократичні принципи, п важали колегіальність не лише в управлінні державою, а у повсякденному житті. Релігія надавала їм можливо* для такого спілкування. Принесення жертв, наприклад, завжди було колективним. Усі релігійні, громадянські, ділові, побутові справи вони вирішували відповідним] групами. Релігійні зібрання полегшували спілкування. То-1 му релігія органічно вписалася у спосіб римського життя, привчала до дисципліни і покори. У ній чітко був окреслений моральний аспект, вона піддавалась філософському тлумаченню. Обожнення імператора було головним у ній, а імператорська влада безпосередньо поширювалася на всі релігійні справи.

Поширеними були там і східні культи, особливо серед низів. Ці культи обіцяли їм потойбічне щасливе життя, що замовчувала римська міфологія. Користувалися певною увагою східні культи й у вищих колах. У І ст. до н.е. особливо популярним був Аполлон Тіанський, якого вважали чи то філософом, чи то магом, чи просто шарлатаном. Астрологія, магія, ворожіння мали неабияку популярність. Вважали, що астрологія, попри свою сумнівність в деталях, істотна загалом, оскільки людиною і Всесвітом керують одні й ті самі об'єктивні закони.

Імператорська влада, намагаючись зберегти політеїстичну релігію, де їй відводилося чільне місце в широкому пантеоні, протистояла впливові східних культів. Але неможливо було зупинити природний процес релігійного взаємовпливу, і вже імператор Калігула (правив з 37 по 41 н.е.) споруджує богині Ісіді храм на Марсовому полі, де римляни споглядали релігійну драму вбивства Осіріса Сетом і його воскресіння. Спадкоємець Калігули Клавдій (41—54 до н.е.) звеличує фригійську Кібелу.

У II ст. н.е. в Римській імперії поширився мітраїзм. Прагматично мислячі римляни захоплювалися розмірковуваннями про добро і зло. Зло у них — наслідок не невдоволення богів, а дії бога Аоімана. Мітраїстські містерії, що відбувалися таємно, були особливо привабливими. А за імператорів Діоклетіана і Максиміана культ Мітри став державним.

Серед східних культів постала й нова релігія, якій належало велике майбутнє, — християнство. Зародилося воно в першій половині І ст. н.е. в Палестині як одна із сект іудейської релігії. Поступово утвердилося в центрі імперії — Римі. Велику роль в цьому відіграв апостол Павло. Процес поширення християнства в Римі був складний. Його то дозволяли, то забороняли, а християни піддавалися гонінням. Тим часом згасав вплив давньоримської релігії. Нарешті в 313 р. імператори Костянтин і Ліціній видали указ про офіційну рівність християнства з усіма іншими релігіями. У 324 р. його було оголошено державною релігією Римської імперії. Відтоді почалося гоніння римської релігії: руйнували храми і святилища, розбивали статуї богів. Давньоримську релігію назвали язичництвом, тобто релігією "язиків" — народів, підлеглих Риму, оскільки християнство у провінції поширювалося не так швидко. Під гаслом боротьби з язичництвом ("поганством") нищили античну культуру.

Але давньоримська релігія, як і вся культура Давнього Риму, залишила глибокий слід в історії світової цивілізації, який відчутний і нині.


Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 68 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Давньоєгипетська релігія| Релігія давніх слов'ян

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)