Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Культура в часи перебудови та становлення незалежності України

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА НАПЕРЕДОДНІ XXI СТОЛІТТЯ | Греченко | Лозовий | Формування нової соціокультурної дійсності та її риси | Культура України в умовах зростання національно-культурної ідентичності | Література | НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ. ЄДНІСТЬ І ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ СВІТОВОЇ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУР | ВИЩА І СЕРЕДНЯ СПЕЦІАЛЬНА ОСВІТА | ЛІТЕРАТУРА | УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА 90-Х РОКІВ |


Читайте также:
  1. I Блок: Общая культура
  2. II. Культура В Аграрном Обществе
  3. II. Культура Востока.
  4. III Блок: Культура нравственного саморазвития
  5. III. Педагогическая культура родителей. Условия успешного воспитания в семье
  6. XII. КОНФЕССИОНАЛЬНАЯ КУЛЬТУРА КРАЯ.
  7. XVI. КУЛЬТУРА

У першій половині 80-х років керівництво СРСР постало перед вибором: розпочати реформи застарілої системи чи залишити все, як є. В результаті боротьби прихильників цих двох тенденцій до влади прийшов представник молодшого покоління партійної номенкла­тури М. Горбачов. Було розпочато реформи в економіці та політиці, соціальному і духовному житті. Новий курс партії передбачав радикальні економічні перетворення, демократизацію суспільного життя, розширення глас­ності. Планувалося побудувати "гуманний, демократич­ний соціалізм", в якому поєднати ринок з централізо­ваним плануванням, політичну толерантність з керівною роллю КПРС, суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави.

Однак практика перебудови радянського суспільства показала, що ця система важко піддається реформуван­ню, перебудова, що здійснювалася керівництвом краї­ни зверху, не досягла поставленої мети. Проте вона зумовила революційний процес знизу, який і призвів до розвалу держави. "Нове мислення", проголошене М. Горбачовим, мало визначити перевагу загальнолюд­ських цінностей над класовими. Цьому сприяла низка радикальних заходів: припинилося глушіння зарубіжних радіостанцій, було підписано перші договори про роз­зброєння та скорочення стратегічних озброєнь, виведе­но радянські війська з Афганістану та країн Східної Європи, завдяки цьому впали комуністичні режими та "Берлінська стіна", що роз'єднувала німецький народ. Розпочався роз­пад блоку країн — учасниць Варшавського договору і РЕВ. Світова соціалістична система перестала існувати.

Складовою перебудовчого процесу стало національно-державне відродження в республіках СРСР, зокрема в Україні. Щоправда, коли гласність завойовувала позиції в Москві та інших регіонах Союзу, Ук­раїна внаслідок консервативності мислення першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького залишалася заповідником застою. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції розбурхала інтелігенцію, яка була невдоволена повільними темпами змін. Почали створюватися "не­формальні" об'єднання і групи. У 1989 р. утвердилася перша масова політична організація, опозиційна до КПУ, — Народний рух України за перебудову. Почала оприлюднюватися інформація про маловідомі сто­рінки української історії XX ст. — про Українську Народну Респуб­ліку, Центральну Раду, голодомор 1933 p., сталінські репресії, ОУН-УПА. Розгорнулася дискусія щодо правомірності національної симво­ліки. Почався масовий вихід з КПРС.

Важливим випробуванням для демократії стали вибори народних де­путатів СРСР навесні 1989 р. Вперше за роки радянської влади на одне місце претендувало кілька кандидатів. Так, на 175 мандатів на­родних депутатів СРСР від республіки було висунуто 650 кандидатур. Незважаючи на перешкоди, народними депутатами СРСР було обра­но багатьох прихильників радикальних реформ, серед них письменни­ки Д. Павличко, В. Яворівський, Ю. Щербак, Р. Братунь. У березні 1990 р. відбулися вибори до Верховної Ради УРСР, де з 442 обраних депутатів 111 було обрано від демократичного блоку. Вибори засвідчи­ли, що монополія компартії на владу похитнулася, а Україна одержала демократично обраний парламент.

Демократизація суспільства активізувалася завдяки появі політичних партій, опозиційних до КПРС. У 1990—1991 pp. на ґрунті різних "не­формальних" об'єднань, організацій, груп виникло близько 20 партій, серед яких найвпливовішими були Українська республіканська партія, Демократична партія України, Українська селянська демократична партія, Партія демократичного відродження України, Партія зелених України та ін. Більшість із них були нечисленні, слабкі організаційно і мате­ріально. Безперечно, вони не могли конкурувати з КПРС, яка ще контролювала реальні важелі влади. Але їх кількість та конструктивна позиція завдали відчутного удару по монополії КПРС в утриманні влад­них структур.

Під натиском опозиції 16 липня 1990 р. Верховною Радою була прийнята Декларація про державний суверенітет України, а 2 серпня — Закон "Про економічну самостійність Української РСР". Такі самі про­цеси відбувалися в усіх союзних республіках. Консерватори із союзно­го керівництва 19 серпня 1991 р. зчинили заколот і запровадили над­звичайний стан у країні. Дії гекачепістів остаточно дискредитували ком­партію. Скориставшись повною деморалізацією Компартії України, Верховна Рада 24 серпня 1991 р. прийняла "Акт незалежності Украї­ни", який був підтверджений на всенародному референдумі 1 грудня того ж року. Водночас було прийнято рішення про деполітизацію армії та правоохоронних органів, з ЗО серпня Президія Верховної Ради заборо­нила діяльність Компартії України. Частина колишніх комуністів у жовтні створила Соціалістичну партію України. 7—8 грудня 1991 р. президенти України А. Кравчук та Росії Б. Єльцин і голова Верховної Ради Білорусії С. Шушкевич під час зустрічі на білоруській землі у Біловезькій пущі оголосили про припинення існування СРСР. Кожна республіка ставала суверенною державою, а замість СРСР було заяв­лено про створення Співдружності незалежних держав.

Таким чином, Україна мирним шляхом здобула незалежність і су­веренітет, почався процес утвердження державності. Цьому значною мірою сприяло визнання України світовим співтовариством. Лише за грудень 1991 р. Україну визнали 62 держави, а впродовж 1992 р. ще 64. У день прийняття Акта незалежності України парламент подбав про оборону держави, прийнявши постанову "Про військові формуван­ня в Україні", якою всі війська, дислоковані на території республіки, підпорядковувалися Верховній Раді, було створено Міністерство обо­рони України. 4 листопада 1991 р. було прийнято закони "Про дер­жавний кордон України", "Про Збройні сили України", "Про Націо­нальну гвардію України". Восени цього ж року було утворено Службу безпеки України, прийнято важливі закони "Про прокуратуру", "Про громадянство України" та ін.

На початку 1992 р. було затверджено національну символіку дер­жави: Гімн на музику М. Вербицького "Ще не вмерла Україна", ма­лий Герб — тризуб князя Володимира та Прапор — синьо-жовте

знамено. Одночасно йшла реорганізація органів влади, створювалася дипломатична служба України.

Найважливішою подією в закріпленні суверенітету і незалежності Української держави стало прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Конституції України. Цей день святкується як на­ціональне свято. Відтепер українці остаточно визначилися як окремий, великий повноцінний етнос, що має власну історію, культуру, державу. Згідно з Конституцією України держава сприяє консолідації та розвит­кові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.


Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 65 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Собор української духовності| НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)