Читайте также: |
|
У 90-ті pp. за умов набуття Україною статусу незалежної держави виникла нова культурна реальність, яка охоплює і нову художню реальність. На нову художню реальність впливає: поступова зміна характеру відносин між людьми разом із зміною у виробничих відносинах; незавершений процес зміни соціальної орієнтації та ідеалів нового соціального вибору; переоцінка цінностей і формування їх нової ієрархії; розширення діапазону особистісного акценту і в соціумі, і на культурному просторі.
Спостерігається тенденція руйнування мистецьких закладів, аматорських художніх колективів тощо, повалення кумирів та ідеалів радянської культури. Разом із тим утворюються численні недержавні творчі художні колективи — театри-студії, творчі об'єднання на комерційних засадах, виникають раніше блоковані нові естетичні потреби. Формуються нові відносини між учасниками художнього життя (митець — публіка — критика — громадськість). Змінюється статус, а відповідно, роль і функції художньої культури, яка стає одним із визначальних чинників прогресу суспільства,
розвитку його державності і в той же час потенційним збудником міжнаціональних напружень.
У мистецтві з'являється, хоча й недостатньо потужний, але вагомий в художньому плані соціально-критичний напрямок, який відбиває реалії нашого життя з характерної притчево-опосередкованої іронічної точки зору.
Молоде покоління митців вільніше відчуває себе в атмосфері світової культури, добре обізнане з течіями сучасного мистецтва. Воно прийшло в мистецтво в епоху постмодернізму, яка розширила образно-естетичні уявлення. Якщо класичний модернізм абсолютизував принципове новаторство, стилістичну чистоту та єдність, передбачав постійну зміну образно-пластичних систем, що претендували на створення певних моделей естетично-філософського відтворення світу, то специфіка постмодернізму — в його принциповій еклектиці, яка відбиває нову «екологічну» цілісність людського буття та самого мистецтва.
Отже особливістю нинішнього стану культурного життя в Україні є переосмислення цінностей культури. Це, насамперед, подолання розриву соціокультурних зв'язків між поколіннями, між нині існуючими індивідами та їх етнокультурними традиціями, подолання відчуження національної культури від національних коренів, від власної історії тощо.
Це повернення до загальнолюдських цінностей, а саме: до цінності самої людини, розвитку національних культур, держави, демократії, ринкової економіки тощо. Осмислення цих цінностей як загальнолюдських має особливе значення в ситуації відродження культури, бо вони значною мірою визначають її майбутнє, дають змогу глибше зрозуміти ціннісний потенціал української культури, її сучасний суперечливий стан, а саме: невідповідність її історичного потенціалу його реальним деформованим виявам.
Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 73 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Греченко | | | Формування нової соціокультурної дійсності та її риси |