ЛІТЕРАТУРА. Становлення укр

Становлення укр. рад. літератури відбувалось у напруженій боротьбі з різноманітни­ми літ. групами й течіями, що в порев. час з'являлися, як гриби після дощу, і претендували на гегемонію в літературі. Серйозним гальмом в об'єднанні письменницьких організацій були політ. й естет. пролеткультівські настанови. Згодом вони почали домагатись "автономії" від держави, проте більше шкодили справі культ. будівництва, ніж допомагали. Відмежування культури від "бур­жуазного" суспільства на практиці було ігноруванням кращих традицій минулого, що стало грубою помилкою.

Звільняючись від впливу модерністично-декадентських течій, укр. письменники вже в роки гром. війни дали зразки справжньої поезії, зокрема "На майдані", "Псалом залізу", "Сійте", "Як упав же він" П. Тичини, "Удари молота і серця", "Червоні зорі" В. Еллана-Блакитного, "Закзик", "Гартована поезія", "Червоний заспів" В. Чумака, "Відплата", "Червона зима" В. Сосюри, "Світло зі Сходу", "Гудок" М. Терещенка, "Мої коломийки" І. Кулика та ін. На той час ці твори справляли вел. вплив на шир. загал в Україні.

Із переходом до мирного будівництва посилився бурхливий розви­ток укр. літератури.

З'явилися сотні нових творців: А. Головко, П. Панч, М. Ірчан, І. Дніпровський, І. Кириленко, П. Усенко, Олесь Досвітний, І. Микитенко, Іван Ле, М. Бажан, О. Копиленко, Ю. Яновський, Ю. Смолич, О. Довженко, Остап Вишня, Є. Плужник, С. Скляренко та ін. Розкривається талант письменників, що прийшли в літе­ратуру незадовго до революції або в роки гром. війни: П. Ти­чини, М. Рильського, В. Сосюри, І. Кочерги та ін.

Центрами літ.-мист. життя стають клуби, сільбуди, бібліотеки, редакції газет і журналів, проф. спілки.

З'являються літ., драм., муз. гуртки, Лише в Києві у 1921 р. вони працювали більш як у 30 клубах.

Створюються і проф. літ. та мист. об'єднання, зокрема спілка сел. письменників "Плуг", яка ставила за мету, "грунтуючись на ідеї тісного союзу рев. селянства з пролетаріатом, йти разом з останнім до створен­ня нової, соціаліст. культури і ширити ці думки серед сел. мас України без різниці нац.стей", а також спілка пролетарсь­ких письменників Гарт".

Спроби партії об'єднати письменників у єдину творчу організацію з чітко вираженим ідейним спрямуванням вилились у гостру літ. дискусію, розпочату М. Хвильовим у 1925 р. Він і його прихильники під приводом боротьби за високу худ. якість літератури, за звільнення її від малоталановитих людей створили нову літ. організацію — Вільну академію пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ).

Вони стояли на позиціях самобутності укр. нац. духов­ності та європ. традицій.

Існували й інші літ. об'єднання. У січні 1927 р. під знаком об'єднання літ. сил навколо актуальних завдань соціаліст. будівництва було створено Всеукр. спілку пролетарських письменників (ВУСПП). Близько до ВУСПП стояло об'єднання комсом. письменників "Молодняк", створене в Києві наприкінці 1926 р.

Під постійною парт. критикою була група письменників, що стояли на близьких до ВАПЛІТЕ позиціях, згуртованих у літ. організаціях "Аспіс" (1923), "Ланка" (1924—1926) і "Марс" (май­стри рев. слова), яка проіснувала до 1934 р.

Якщо загалом характеризувати літ. напрямки того часу, то мол. покоління письменників насамперед було пов'язане із символіз­мом і футуризмом. Названі літ. напрямки не дають повної кар­тини розвитку літератури в Україні. Це були лише основні течії літ. руху, пошуки нових форм і модерних засобів самовиявлення.

Провідним жанром перших рр. рад. влади залишалася поезія. Поряд з її подальшим розвитком із сер. 20-х рр. почали з'явля­тися прозові твори широкого епічного плану — романи й повісті.

Прозу цього покоління репрезентують А. Головко (роман "Мати"), Б. Антоненко-Давидович, який викликав гостру дискусію своїм рома­ном "Смерть" (1928), де показав неприйнятність більшовизму в Ук­раїні. До цього періоду належить роман "Міжгір'я" Івана Ле, "Чорне озеро" В. Гжицького, в яких нац. питання в перші роки рад. влади стало першоплановим.

Найталановитішим письменником цієї генерації був Ю. Яновський, відомий романами "Майстер корабля", "Чотири шаблі", де вишуканою мовою змальовано нестримних у почуттях, одчайдушних повстанців, які нагадують запорожців.

Драм. твори Я. Мамонтова, І. Кочерги, М. Ірчана ("Родина щіткарів" і "Підземна Галичина"), А. Головка ("В червоних шумах"), В. Минка ("Лісові круки"), Д. Бедзика ("Шахтарі"), І. Микитенка, О. Корнійчука та інших авторів свідчили про бурхливий розвиток укр. драматургії, театр. мистецтва.

На поч. 20-х рр. на зах.укр. землях також активі­зується літ. життя.

У Львові в 1922 р. створилися дві літ. групи: перша — "Логос", що об'єднувала поетів катол. на­прямку — В. Линниченка, М. Луксицького, О. Моха, О. Семчука (об'єднав їх журнал "Поступ");

друга — при журналі "Митува". До неї входили мол. літератори.

Невдовзі було створено об єднання при журналі "Літ.-наук. вісник", який відновив свою діяльність у 1922 р. турботами публіциста і критика Д. Донцова. У цьому жур­налі друкувалися Ф. Дудко, М. Матвіїв-Мельник, В. Стефаник, Мар­ко Черемшина. З-поміж нової генерації найактивнішими були Є. Маланюк, Ю. Липа, О. Стефанович, Ю. Дараган, Б. Кравців, О. Лятуринська, Л. Мосендз, Ю. Клен та ін.

ТЕАТР

20-ті рр. позначилися інтенсивним розвитком театр. мистецтва.

Наркомос України в 1923 р. мав на обліку понад 500 театрів, куди входили театри для дітей.

Репертуар театр. колективів становила укр., рос. й заруб. класика — п'єси І, Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого, М. Старицького, М. Кропивницького, Лесі Українки,1. Франка, М. Гоголя, О. Островського, А. Чехова.

Із кожним роком дедалі вагоміше місце починає посідати укр. рад. драматур­гія, яку репрезентували І. Кочерга ("Фея гіркого мигдалю"), Є. Кротевич ("Син сови", "Сентиментальний чорт"), Я. Мамонтов ("Веселий хам", "Коли народ визволяється", "До третіх півнів").

У театрах поряд з митцями старшого покоління впевнено завойову­вали сцену мол. актори — І. Замичковський, О. Сердюк, Н. Ужвій, К. Осмяловська, П. Нятко, К. Кошевський, І. Мар'яненко, О. Вату-ля, А. Бучма, Ю. Шумський та ін.

Театри ім. Т. Шевченка та ім. І. Франка досягли високого худ. рівня, постійно користувалися вел. любов'ю у глядача.

Теат­ру ім. І. Франка як одному з провідних у республіці, поборнику peaлістичних принципів мистецтва було присвоєно звання Держ. драм. театру.

На поч. 1920 р. серед провідних театрів України найяскравіше вирізнявся театр "Березіль", кер. якого був Лесь Курбас. Втілен­ням творчих пошуків театру стали вистави, постановку яких Лесь Курбас здійснював у різних стилях: традиційно-реалістичному ("У пущі" Лесі Українки), психологічному "Чорна Пантера і білий Ведмідь", "Гріх" В. Винниченка), символічному ("Драм. етюди" О. Олеся), нар. гротеску ("Різдвяний вертеп"), імпресіоністичному ("Йола" (~'. Жулавського). Етапною в творчості митця і в історії укр. театру стала вистава "Гайдамаки" за поемою Т. Шевченка. До складу нього театру входили актори А. Бучма, Н. Ужвій, І. Мар'яненко, И. Гірняк, В. Чистяков, Н. Титаренко, О. Добровольська та ін.

Одним із провідних осередків укр. театр. життя був Львів. Тут у 1920 р. зусиллями Г. Нички створено укр. неза­лежний театр. Режисером його у 1921 р. став О. Загаров, який при­їхав з Наддніпр. України разом із дружиною М. Марською, ар­тисткою київ. театру. Він познайомив публіку з новим укр. і зах.європ. репертуаром. Ядром драм. ансамблю були визначні актори М. Крушельницький, М. Бенцаль з дружиною, Г. Борисоглібська, Г. Савичева, Б. Блавацький, Л. Лісович та ін. У 1922 р. фін. скрута змусила О. Загарова залишити театр, і трупу очолив И. Стадник. Театр продовжував працювати, роз'їжджа­ючи гал. містечками з опереточним репертуаром. Цього часу працювали й ін. театри, зокрема "Богема" П. Сороки у Львові, роз'їзні театри О. Карабіневича, Л. Кемеровського і В. Миткевичевої.

КІНО

Зважаючи на величезне виховне й агітаційне значення кіно.

В Україні було здійснено низку організ. заходів, спря­мованих на його подальший розвиток.

У березні 1922 р. було створено Всеукр. фотокіноуправління (ВУФКУ), якому підпорядковувались усі кінематографи і підприємства з виробництва кінофільмів.

Тоді ж при Наркомосвіті республіки було створено Гол. комітет контролю за ре­пертуаром (Головрепертком), а весь кінопрокат об'єднано в Радкіно.

На початку своєї роботи кіностудії України мали низький мист. рівень, переважала пропагандистська продукція, яка у примітивній формі відтворювала рев. ідеї. Дещо поліпшилося становище у 1923—1924 pp.: почала збагачуватися тематика, насамперед за рахунок уведен­ня в репертуар соц. тем, пов'язаних з нац. проблемами. Особливо активізувався цей процес у період українізації: на екрани вийшла низка фільмів з іст. ("Тарас Трясило") та побутовими сю­жетами ("Микола Джеря" за мотивами повісті І. Нечуя-Левицького, "Борислав сміється" І. Франка, "Fata morgana" M. Коцюбинського).

Більшість худ. фільмів розповідали про рев. боротьбу в роки гром. війни та іноземної інтервенції. Це були переваж­но екранізовані літ. твори. Серед кінофільмів за спеціально на­писаними сценаріями найпомітнішим став фільм "Остап Бандура" (Од. кінофабрика, реж. В. Гардін, сценарист М. Майський, у головній ролі М. Заньковецька). Він разом з докум. кіно­стрічкою "Асканія Нова" демонструвався на Паризькій виставці 1925 p., чим був покладений початок шир. виходу рад. кінофільмів на заруб. екрани.

Популярними укр. реалістичними фільмами 20-х рр. ста­ли "Два дні" режисера Г. Ставового (1927), "Нічний візник" Г. Тасіна (1928) та двосерійний фільм "Тарас Шевченко" П. Чардиніна, го­л. ролі в яких зіграли А. Бучма, І. Замичковський. "Тарас Шев­ченко" з успіхом йшов на екранах Чехословаччини, Канади, Голландії.

На вищий рівень вивів укр. кінематограф О. Довженко. Пер­ший свій фільм "Звенигора" він зняв у 1928 р. Наступні "Арсенал" і "Земля" митець створив під впливом ілюзій, надій та щирої віри у не­переможність добра, яке принесла революція. За змістом обидва твори вписуються в ідеол. схему тієї пори. Фільм "Земля" був неоднознач­но сприйнятий критиками-сучасниками. З одного боку, висловлювалося заг. захоплення твором на Всесв. виставці у Брюсселі (1958), його було визнано і внесено до першого десятка "кращих фільмів усіх часів і народів". Тим часом Д. Бєдний, М. Горький, Р. Роллан звинувачували О. Довженка у красивостях, натуралізмі, хаотичності розкриття сюжету. Але попри такі полярні оцінки фільми О. Довженка і сьогодні доносять до нас подих того часу та романтично-піднесене бачення його митцем.

Творчий шлях О. Довженка позначений пошуками компромісу — він намагався поєднати у своїх творах ідеологеми, декларовані партією, і своє бачення сучасності. Фільми "Аероград", "Щорс", "Мічурін" були популярними і водночас хибували пустоцвітами та необ'єктивністю ви­світлення іст. подій.

Співець романтики життя і краси опинився в полоні жорстокої реальності, з якої так і не зумів вирватися.

МУЗИКА

Період 20-х рр. був одним із найінтенсивніших у розпитку укр. музики.

У вел. містах Украї­ни створювались оперні та муз.-драм. театри, філармонії.

Зу­силлями композиторів мол. покоління вирішується одне з невирішуваних в умовах царизму завдань — вивести укр. музику з провінціалізму і відірвати її від вокальної однобічності.

Почали цей рух композитори старшого покоління — М. Леонтович, Я. Степовий і К. Стеценко.

Займаючи посаду завідувача секції музики при Всеукр. комітеті мистецтв, Я. Степовий зосереджує увагу па створенні першого укр. оперного театру. З допомогою органів освіти К. Стеценко із захопленням організовує кілька хорів з метою зробити їх проф., розгортає активну діяльність, пов'язану із за­снуванням нотної друкарської справи. М. Леонтович плідно працює над створенням муз. творів.

Але рання (майже одночасна) смерть цих зачинателів нової укр. муз. культури обірвала їхні плани.

Визначними постатями муз. кіл Києва стали А. Ревуцький, автор симфонії і багатьох фортепіанних творів;

Б. Лятошинський, май­стер композиції та аранжувань, представник модерного напрямку в укр. музиці. Він написав три симфонії, два концерти для форте­піано з оркестром, близько 50 пісень на слова Т. Шевченка, І. Фран­ка, М. Рильського, робив обробки нар. пісень, писав музику до фільмів, зінструментував оперу М. Лисенка "Тарас Бульба", як педа­гог разом з А. Ревуцьким виховав цілу плеяду композиторів.

Серед творців модерної музики плідно працювали В. Косенко, ком­позитор і піаніст; М. Вериківський, диригент, що писав симф. та хорові твори, балетну музику; В. Костенко, автор опер "Кармелюк", "Кочубеївна", "1917", "Карпати", монографії про укр. музику.

У ці самі роки творили Г. Хоткевич, К. Богуславський, М. Фоменко та ін.

Провідною у творчості композиторів була обробка нар. пісень і створення мас. пісні. З'являються перші твори укр. ро­мансу.

Багато працював композитор П. Козицький, який написав кілька вокальних композицій на тексти П. Тичини, В. Сосюри та ін. поетів, симф. твір-сюїту "Козак Голота", присвячену нар. героєві Устиму Кармелюку.

Посилюється інтерес людей до творчості. При культосв. закла­дах, профспілках створюються сотні, а згодом тисячі хор. і муз. колективів, відкриваються концертні зали. Широкого розмаху на­буває концертна діяльність, провідне місце належить хор. колекти­вам, насамперед капелі "Думка" (створена в 1920 p.), яка за роки відбудовного періоду об'їздила всю Україну, Дон, Кубань, Грузію, Азербайджан. У 1929 р. капела виїжджала з гастролями до Франції, де її концерти пройшли з величезним успіхом.

У цей період активно працюють провідні гал. композитори С. Людкевич та В. Барвінський. У др. пол. 20-х рр. до них долучи­лися композитори мол. генерації Б. Кудрик, Н. Нижанківський, Р. Сімович, А. Рудницький, М. Колесса, А. Лисько, В. Вітвицький. Інтенсивне муз. життя викликало потребу створення організації проф. музикантів, нею став Союз укр. проф. му­зик (СУПРОМ), який видавав журнал "Укр. музика"; працю­вали муз. видавництва "Торбан", "Диригентський порадник" та інші, у яких виходили друком нотні видання.

Дата добавления: 2015-07-25