Нац. Меншини

практиці нац.-держ. будівництва

У 20-ті рр. в Україні було створено першу правову базу для вирішення проблем соц.-ек. та культ. розвитку нац. меншин.

Одним із перших актів став декрет України "Про заходи забезпечення рівності мов і про сприяння розвитку укр. мови" від 1 серпня 1923 p., який підтверджував рівність мов усіх нац.стей, що населяли Україну.

Першочергова увага зверталася на розширення мережі нац. шкіл, організацію навчання дітей рідною мовою.

Уже в 1929/30 навч. році в республіці діяло 1539 шкіл з рос. мовою на­вчання, 786 — єврейською, 628 — нім., 381 — пол., 121 — молд., 73 — болг., 16 — грецькою, 15 — чес., 10 — узб., 8 — тат., 2 — ассірійською. Підготовку вчителів та ін. спеціалістів здійснювали кілька нац. інсти­тутів і 9 нац. секторів (факультетів) інститутів нар. осві­ти, а також 8 пед., 19 індустріальних, 18 сільськогосп. технікумів та 14 нац. відділень ін. технікумів.

Культ.-освітню роботу провадили понад 600 нац. бібліотек, майже 100 клубів, понад 350 сіл. будинків культури та 300 хат-читалень. Функціонувало 7 єврейських, польський та грецький театри.

Мо­вами нац. меншин у республіці виходило близько 500 газет і понад 100 журналів.

На випуску літератури спеціалізувалось окреме держ. видавництво — Держнацменвидав.

У системі Академії наук діяли Інститут єврейської культури та Інститут пол. культури.

ОСВІТА

Уряд України не розробляв свою законодавчу базу, а спи­рався на декрети, вироблені Наркоматом освіти у Москві, було також створено Нар. комісаріат освіти, до компетенції якого увійшло і керівництво галузями культури.

Батьки вимагали гарантувати розвиток нац. школи.

У лю­тому 1920 р. ВЦВК видав декрет "Про застосування в усіх установах укр. мови нарівні з великоруською", в якому зазначалося, що жодна перевага великоруської мови неприпустима. Нар. коміса­ріат почав підготовку працівників освіти з обов'язковим вивченням укр. мови й українознавства.

У 1919—1920 pp. учителі для роботи в школі обиралися.

У поста­нові Наркомосвіти від 10 травня 1919 р. "Про вибори шк. пра­цівників" вказувалося, що пед. персонал шкіл повинен користуватися довір'ям населення, а тому треба, щоб він склав екзамен пе­ред народом у формі виборів на посаду.

Д\ля перепідготовки вчителів було створено короткострокові пед. курси, а також пед. школи, учительські та пед. інститути.

У 1919 р. педкурси пра­цювали в 45 містах України. Згодом мережа пед. курсів і пед-шкіл розширилася.

Водночас уряд України вживав практичних заходів з метою полегшення тяжкого матер. становища вчителів, що склалося в роки гром. війни. У червні 1920 р. Раднарком Ук­раїни підвищив їм зарплату, зобов'язав місц. органи влади надавати матер. допомогу із гром. фондів.

Влада доклала чимало зусиль у боротьбі з голодом, мас. за­хворюваннями.

В Україні в 1922 р. налічувалося близько 1,5 млн без­притульних дітей, сиріт і напівсиріт. Для них організовували дитячі бу­динки.

Так, якщо в 1921 р. налічувалось 806 дит. будинків, то в 1923 р. — 1928. Кількість дітей у них за цей час збільшилася майже втричі. Крім того, тут знайшли притулок понад 250 тисяч дітей із Поволжя, де голод був особливо відчутний. Завдяки вжитим заходам за короткий час із безпритульністю в республіці було покінчено. У ди­т. будинках створювалися сприятливі умови для навчання і виховання дітей-сиріт.

Із поліпшенням ек. становища республіки збільшувались асигнування на освіту. За 1923—1926 pp. вони збільшилися майже в 7 разів, що давало можливість розширювати навч.-матер. базу й збільшувати кількість шкіл та учнів.

Якщо на 1 січня 1923 р. в Ук­раїні було 17110 шкіл, у яких навчались 1417,8 тис. школярів, то в 1926 р. - 17632 школи і 2105,7 тис. учнів. Але на кінець відбу­довного періоду ще понад 40 % дітей шк. віку залишалося поза школою, особливо в сіл. місцевості, хоча кількість шкіл тут збіль­шувалася швидше, ніж у містах.

Будуючи нову школу, влада дбала про забезпечення її учителями. Їх готували курси, педшколи та інститути, збільшився і поліпшився їх склад. Якщо в 1922—1923 pp. у школах України було 46 тис. вчителів, то в 1925-1926 pp. — 52 тис.

У др. пол. 20-х рр. було запроваджено всеобуч. У поч. школі в 1927 р. ним охоплювалось до 65 %о дітей шк. віку, а в 1929 р. — 71 %. Особливо повільно запроваджувалось заг. навчання на селі.

Основним типом загальноосв. школи в Україні лишалася семи­річна трудова школа.

Починаючи з 1928/29 навч. року вел. частину семирічних шкіл у містах було реорганізовано у фабрично-за­водські семирічки (ФЗС),а в селах - у школи колгоспної молоді (ШКМ). У центрі уваги органів нар. освіти постали питання тру­д. виховання і політехн. навчання.

У жовтні 1930 р. Наркомосвіти України скликав Перший Всеукр. з'їзд з питань політехн. навчання. З'їзд прийняв пра­вильні рішення, але на практиці вони не виконувались. Навч. про­грами, плани, підручники були недосконалими і часто змінювалися. Це негативно позначалось на підготовці учнів, особливо при вступі до сер. і вищої спец. школи, на вихованні кваліфікованих кадрів.

По-іншому складалася система освіти в зах. регіонах України. З перших рр. встановлення пол. влади в Галичині гол. завданнями шк. адміністрації стали обмеження мережі укр. шкіл і їх полонізація. Пол. шк. адміністрація провадила по­літику повної централізації, заміни укр. учителів на польських, обов'язкового введення пол. мови. У сер. 20-х рр. укр. школи перетворено на двомовні.

Кількість укр. шкіл поступово зменшувалась, а польських збільшувалась, з часом укр. було лік­відовано повністю.

СЕРЕДНЯ, СПЕЦІАЛЬНА І ВИЩА ШКОЛА Організація вищої і сер. спец. освіти в Україні розгорнулася широко з 1920 р. після закінчення гром. війни.

Більшість населення не мала загально­осв. знань, необхідних для вступу до вузу, а тому при вищих навч. закладах створювалися підготовчі курси, що готували контин­гент студентів для вузів, — робітничі факультети. Набирали на них за рекомендаціями парт., рад., профсп. організацій, ко­мітетів незам. селян, військ. частин.

На кін. 1921 р. налі­чувалось 12 робітфаків, а в 1925 р. — вже 31, де навчалося близько 7,5 тис. студентів. Понад 90 % робітфаківців становили робітники і селяни, їм видавалися стипендії, обмундирування, вони постачалися за нормами тилового червоноармійського пайка, забезпечувалися гурто­житками і користувалися безоплатним проїздом залізницями. Усіх, хто закінчував робітфаки, приймали до вищих навч. закладів відповідних профілів без вступних іспитів.

У 1920—1921 pp. на базі сер. техн. та агроном. шкіл було організовано технікуми з метою підготовки кадрів сер. ква­ліфікації для всіх галузей нар. господарства. Так, в 1921 р. на­лічувалось 145 технікумів, а в 1922 р. частину з них було віднесено до розряду вищих навч. закладів, що готували кадри вузької спеціа­лізації, а частину реорганізовано в профшколи; проведено реформу ви­щих навч. закладів — університетів та інститутів. Так, із при­родничих та іст.-філол. факультетів було створено інститу­ти нар. освіти (IHQ) з факультетами соц. і проф. виховання (соцвиху і профвиху). Мед. факультети виокремлювались у мед. інститути (Київ, Харків, Одеса, Катеринослав). Реоргані­зовано було також муз.-драм. та худ. інститути, створено низку сільськогосп. вузів, техн. вузи, інститути політехн., технологічний, гірничий та ін.

Усього в 1927/28 навч. році в Україні було 39 вищих навч. закладів, у яких навчалося 29141 студент.

Починаючи з 1929 р. було проведено уніфікацію сер. спец. та вищої освіти по всій країні. Спеціалістів вищої кваліфікації мали готувати тільки інститути, а сер. - технікуми за галузевим принципом; вони передавалися у відання відповідних наркоматів та відомств. За Наркоматом освіти залишалось програмно-методичне керівництво навч. процесом.

З метою підготовки кадрів сусп. наук та соц.-ек. дисциплін в Україні в цей час було створено Соціалістичну акаде­мію, Інститут червоної професури, Ком. університет, які мали готувати викладачів суспільствознавчих дисциплін для всіх навч. закладів,

НАУКА

Для організації наук. роботи в загальнореспубл. масштабі в 1921 р, у складі Укрголовпрофосвіти Наркомосу було створено Наук. комітет, якому підпорядковували­ся веі наук. установи республіки.

На Всеукр. академію наук (ВУАН) покладалася координа­ція роботи наук. установ республіки та окремих учених, надавалося право присвоювати вищі наук. звання, було передано в її відання наук.-дослідні інститути та установи, що діяли в Україні.

У трьох її відділах — іст.-філол., фізико-матем. та соц.-ек. — в 1922 р. працювало понад 30 наук. установ.

Більш плідною була іст.-філол. секція, де продуктивно працювали Інститут укр. наук. мови, Етнографічна та Архео­логічна комісії.

В 1921 р. організовано Археолог. інститут. Членами секції були історики Д. Багалій, М. Слабченко, О. Оглоблін, О. Гермайзе, Д. Яворницький, літературознавці С. Єфремов та В. Перетц, етнограф А. Аобода, філолог і сходознавець А. Кримський, мистец­твознавець О. Новицький. Провідним виданням українознавчих студій став журнал "Україна". М. Грушевський продовжував працювати над багатотомною "Історією України-Руси".

У фізико-матем. відділі ВУАН налічувалось найбільше ака­демічних кафедр — 30. На св. рівні провадилися дослідження на кафедрах прикладної математики (Д. Граве), чистої математики (Г. Пфейффер), математичної фізики (М. Крилов), експерименталь­ної зоології (І. Шмальгаузен) та ін. Тут працювали відомі хіміки В. Кістяківський, Л. Писаржевський та ін.

У соц.-ек. відділі ВУАН плідно працював під кер. М. Птухи Демограф. інститут — перша у світі наук.-дослідна установа з демографії, де творчо працювали вчені К. Воблий, який започаткував вивчення ек. географії Украї­ни, та історик права М. Василенко. Дійсними членами ВУАН стали засновник укр. школи фізіології рослин Є. Вотчал, ботанік В. Фомін, біолог М. Кащенко, геолог П. Тутковський. Вони вивча­ли природу України, її клім. особливості, геологічну будову, флору і фауну, продуктивні сили республіки та їх використання з метою піднесення ек. країни.

Академія наук допомагала в налагодженні роботи кафедр, об'єдну­вала і спрямовувала роботу наук. установ периферії.

Успішно розвивались мед. та біологічна науки. Д. Заболотний, О. Богомолець, В. Воробйов, О. Корчак-Чепурківський, О. Палладій, М. Стражеско, В. Філатов збагатили медицину новими теорет. дослідженнями. Вел. практичним досягненням в Україні стало те, що вже на сер. 20-х рр. було ліквідовано холеру, віспу, чуму. У листопаді 1922 р. у Києві відкрито Наук.-досл. інститут тубер­кульозу, вчені якого, зокрема Ф. Яновський, завдяки вакцинації домо­глися успішної профілактики цього захворювання.

24 липня 1925 р. ЦВК СРСР ухвалив постанову про Академію наук як вищу всесоюзну установу. У результаті ВУАН втрачала свою самостійність, перетворювалась на філіал АН СРСР.

Крім установ Академії наук наук.-дослідну роботу проводили галузеві наук. інститути. На кінець 1928 р. в Україні налічувалося І 38 наук.-досл. установ, у яких працювало 3658 наук. співро­бітників і навчалось близько тисячі аспірантів. Вибори нових академіків відбулись у 1929 р., О. Богомольця обрано академіком за спеціальні­стю патофізіологія, О. Динника — механіка, Є. Ор­лова — хімія, О. Леонтовича — фізіологія, О. Палладіна — біохімія, Є. Патона — електрозварювання, Г. Проскуру — аерогідродинаміка, А. Сапєгіна — ботаніка, Д. Третьякова — зоологія, М. Федорова — гірнича техніка, О. Шліхтера — економіка, П. Тичину — літерату­рознавство, Д. Яворницького — етнографія.

У зв'язку з реконструкцією нар. господарства широко розгор­талася наук.-дослідна робота в галузях техн. наук — металургії, машинобудуванні, енергетиці, буд. техніці. Створюється низка нових наук. установ. Є. Патон у 1928 р. організував кафедру інженерних споруд (розпочалися наук. дослідження в галузі електрозва­рювання). Створюються кафедри гірничої механіки, техн. аерогід-родинаміки, Всесоюзний наук.-досл. інститут кам'яновугільної промисловості в Харкові з філіалами в Донецьку, Тулі, Свердловську й Новосибірську, Наук.-досл. інститут промислової енергетики та автоматизації електричних установ. Організовано наук.-дослідні інститути металів у Харкові (1928) та Дніпропетровську (1929).

Для забезпечення механізації сіл. господарства в 1929 р. у Харкові відкрито Укр. наук.-досл. інститут сільськогос­п. машинобудування та машиновипробування, а в 1930 р. — Укр. наук.-досл. інститут механізації сіл. господар­ства. Широко розгорнулися роботи в галузі генетики й селекції. Тут працювали А. Сапєгін, В. Юр'єв, які вивели цінні сорти пшениці, яч­меню, вівса, кукурудзи.

Дата добавления: 2015-07-25