Захворювання тонкої кишки

Тонка кишка складається з трьох відділів: дванадцятипалої, порожньої і клубової кишок. Довжина всієї тонкої кишки у живої людини індивідуальна і знаходиться у межах 3-10 м.

Патологічні зміни дванадцяти палої кишки чіткіше виявляються під час її штучної гіпотонії (релаксаційної дуоденографії). Через 10-20 хвилин настає гіпотонія дванадцятипалої кишки, що триває 15-25 хвилин. У цей час через заздалегідь введений дуоденальний зонд заповнюють дванадцятипалу кишку барієвою суспензією і виконують рентгенограму. Проходження харчових мас по тонкому кишечнику відбувається за нормальних умов протягом 6-12 годин, залежно від складу їжі. Натщесерце контрастна барієва суміш проходить тонким кишечником за 4-8 годин. Для прискорення просування контрастної маси кишечником обстежуваному дають випити холодної води, або іншої рідини. При цьому контрастна маса вже через 30-40 хвилин досягає клубово-сліпокишкового клапана.

1 2

Мал..19. Нормальний тонкий кишківник. 1) звичайне контрастування; 2) подвійне контрастування.

Виразки дванадцятипалої кишки мало відрізняються від виразок шлунка.

Мал..20. Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки.

Кращим методом виявлення виразок дванадцятипалої кишки та шлунка є інструментальний метод - фіброгастродуоденоскопія.

Дивертикули дванадцятипалої кишки найчастіше зустрічаються у середній третині низхідної частини кишки вздовж її медіального краю. На рентгенограмах, КТ, МРТ дивертикули виглядають як додаткові порожнини округлої форми, що з'єднуються з просвітом кишки. Характерним є наявність рідини та газу в порожнині дивертикулу, нерівність його контуру, стовщення складок слизової оболонки навколо дивертикулу.

Мал..21. Дивертикул дванадцятипалої кишки.

Ентерит - запальне ураження тонкої кишки, яке при хронічному перебігу призводить до атрофії її слизової оболонки. При контрастному рентгенологічному дослідженні ніжний перистий малюнок зникає, складки слизової оболонки тонкої кишки набряклі, потовщені, внаслідок чого вся стінка стає малорухомою, тонус її змінений: на одних ділянках він знижений, на інших - підвищений. Одні відділи тонкої кишки помірно розширені, в них визначаються скупчення газу і горизонтальні рівні, а інші відділи, навпаки, спастично вкорочені.

Термінальний ілеїт (хвороба Крона) або гранульоматозний коліт найчастіше локалізується в тонкій кишці. Рентгенологічна картина залежить від фази захворювання. Спочатку спостерігається потовщення, випрямлення, зникнення складок слизової оболонки та численні виразки. Характерною є сегментарність ураження, нерівномірність просвіту кишки, набряк слизової оболонки та перебудова рельєфу, що мають вигляд мозаїки. Згодом виявляються ділянки значного звуження тонкої кишки завдовжки від 1 до 20 см (симптом шнура), перистальтика та евакуація різко уповільнена.

Мал..22. Хвороба Крона.

Туберкульоз тонкої кишки найчастіше локалізується в ілеоцекальній ділянці та дистальному відділі клубової кишки та у дванадцятипалій кишці. Виникає вторинно за наявності специфічного осередку ураження у легенях, нирках, кістках та ін. Розрізняють виразкову, пухлиноподібну, стенозуючу та змішану форми туберкульозного ураження. Уражений відділ деформований, має зазублені нерівні контури. Спостерігається запальна інфільтрація клубово-сліпокишкового клапана, ілеоцекальний перехід зяє. Складки стовщені, іноді згладжені, у деяких ділянках мають вигляд поліподібних підвищень, що надає плямистості малюнку слизової оболонки. Кишка ригідна з обмеженим зміщенням. Злоякісні пухлини тонкої кишки рідко зустрічаються.

В дванадцятипалій кишці зустрічаються злоякісні пухлини самої кишки та її сосочків. Головним методом рентгендіагностики є релаксаційна дуоденографія.

Мал..23. Аденокарцинома дванадцятипалої кишки.

Для екзофітного росту характерні ригідність стінки, деформація рельєфу слизової оболонки, наявність дефекту наповнення, порушення евакуації з супрастенотично розширеної ділянки кишки, болючість при пальпації, обмежена рухомість.

При ендофітному характері росту спостерігаються звуження просвіту кишки з наявністю супрастенотичного розширення, відсутність перистальтики, ригідність стінок та складок, деформація рельєфу слизової оболонки, асиметричне звуження просвіту тонкої кишки на певній ділянці.

Характерною рентгенологічною ознакою раку великого сосочка дванадцятипалої кишки є дефект наповнення, який має чіткі контури та різке відмежуванння від здорової тканини. В міру росту пухлина призводить до стенозу великого сосочка дванадцятипалої кишки та ураження жовчної протоки. Диференційна діагностика з раком головки підшлункової залози, що вростає у дванадцятипалу кишку, за рентгенологічними ознаками неможлива. Слід враховувати дані фіброгастродуоденоскопії з біопсією, субопераційної біопсії, КТ, УЗД..

Доброякісні та злоякісні пухлини брижі тонкої кишки зустр чають ^ рідко і протягом тривалого часу клінічно себе не проявляють. На рентгенограмах виявляється розсовування петель тонкої кишки пухлиною та створення вільного від контрастованих петель кишечнику простору.

У теперішній час діагностика пухлин тонкої кишки все частіше базується на висновках РКТ та УЗД. Вони дозволяють виявити пухлину та визначити наявність гіперплазії регіональних лімфатичних вузлів.

Дата добавления: 2015-07-25