Висновок. Підбиваючи деякі підсумки, слід зазначити, що демократія можна розглядати у різних

Підбиваючи деякі підсумки, слід зазначити, що демократія можна розглядати у різних аспектах:

– в інституціональному аспекті для характеристики політичного режиму, який відрізняється певної сукупністю політичних вимог і правових ознак: зокрема – наявністю громадянського суспільства, принципом поділу влади, виборністю представницьких органів влади на альтернативних засадах тощо.;

– в процесуально процедурному аспекті термін «демократія» використовується для характеристики життєдіяльності будь-якої спільності (як у загальнодержавному, і локальному рівні), зокрема й політичні партії та молодіжні організації, де панує принцип підпорядкування меншини волі більшості, її члени наділені рівні права і обов'язками, й їм декларується рівний доступ обговоренню і сприяють прийняттю рішень;

– в культурологічному аспекті демократія пов'язана з певною культурою суспільства (зокрема і політичною культурою), заснованої за принципами автономії індивіда, терпимості й цивільну відповідальність;

– в ціннісному аспекті поруч ізполитико-институциональним,процедурно-процессуальний і культурологічний аспект поняття «демократія» вказує на певні політичні і соціальну цінність, нерозривно пов'язану до основних засад свободи, правами людини і створення максимальних умов саморозвитку особистості.

Трактування демократії, як політична і соціальна цінності, з погляду, є синтезуючої стосовно попереднім аспектам розгляду демократії.

Хоча у остаточному підсумку у розвитку демократії та поглиблення процесу демократизації відмінність між цими аспектами поступово звужується, тим щонайменше, саме невідповідність інституціональних і процесуальних сфер з культурою суспільства, чи переважним у ньому політичними цінностями зумовлюють як періодичні кризи у розвинених демократіях, і непослідовність, і суперечливість демократизації в перехідні суспільства.

Те саме і частина з існуючих моделей демократії наголошують або різні з вищевказаних аспектів демократії, або різні цінності (наприклад, цінність політичної конкуренції, таЙ.Шумпетера чи цінність свободи в Ф. Хаєка).

Навряд у Росії знайдеться інше політичне поняття, який би так само міфологізоване, як демократія. Тільки кого його стоїть інтелігентська мрія про неозорих своїх правах і свободи народоправства, а інших – імпортований із Заходу вірус вседозволеності, свавілля приватизації й руйнацію традиційних устоїв. І те й інше – міф, тим паче небезпечний, як і ідеалізація демократії, і зневага нею свідчить про незнанні суті явища, теорії та практики функціонування демократичного принципу у системі сучасної державності.

Ті, хто дасть захопити себе буквальним перекладом цього давньогрецького слова як «влада народу», неприємноизумятся, виявивши, що у античну епоху демократія означала, передусім, механізм, процедуру делегування своїх прав, а не неозоре народовладдя – і до того в умовах рабовласництва…

Питання зі демократією у Росії дуже гостра. Відповідно до Конституцією РФ (ст.1) Російської Федерації є демократичну державу. Його демократизм позначається,

передусім, у забезпеченні у ньому народовладдя; поділу влади законодавчу, виконавчу і судову; ідеологічного і політичного різноманіття; місцевого самоврядування. На жаль, які у Конституції РФ норми, що характеризують Російську Федерацію як демократичну державу, практично повною мірою не реалізуються, котрий іноді грубо порушуються. Так, оголошений носієм суверенітету і єдиним джерелом влади Російській Федерації її народ насправді дедалі більше усувається з реальну владу, оскільки вільних виборів, є вищим безпосереднім вираженням влади народу, там, де їх проводяться, що неспроможні визначити волі народу, бо у них зазвичай бере участь небагато виборців.

Не реалізується, повною мірою і принцип поділу влади. Сьогодні цей поділ характеризується майже повсюдним пануванням виконавчої, і навіть президентської влади, що стоїть з усіх іншими владою. Не реалізовані практично у належній вигляді й норми Конституції РФ місцеве самоврядування, до чого, де вона створено, носить їх у значною мірою формально.

Усе це свідчить, що для становлення у Росії справді демократичної держави зажадає ще багато часу й зусиль її народу до створення умов, у яких конституційні норми, що передбачають побудову демократичної держави, можуть бути повною мірою реалізовані. Здається, можна спростувати висловлювання Вальтера «Демократія може існувати лише у невеличкому куточку землі», адже демократія вже реально існує у більшості державах. І демократія чи діє у державі займаної 1/6 частину суходолу, тільки щоб вона прийняла ідеальну форму треба довго працювати з цього.

Що таке демократія в світі, чи можна заявляти про «національних моделях» демократії, чому «світі після 11 вересня» настільки актуальними стали розмови про «межах демократії» І що стоїть за порівняно нової для вітчизняному політичному думки концепцією «керованої демократії»? Відповіді ці запитання багато в чому прояснили для росіян перспективи тієї політичної та суспільної реальності, що очікує нашій ХХІ столітті.

Список літератури

1.Арон Р. Демократия и тоталитаризм. - М., 1993.
2. Бебик В. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. — К., 2000.
3. Брайс Д. Современные демократии. - М.: Прогресс, 1992.
4. История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА М, 1998.
5. История политических и правовых учений. - М.: Юр. лит-ра, 1991.
6. Кельзен Х. О сущности и значении демократии. - М.: Проспект, 1996.
7. Марксистско-ленинское учение о государстве и праве. — М., 1977

Дата добавления: 2015-07-20