Сутність демократичного політичного режиму

У переведенні із грецької "демократія" означає "влада народу" (>demos - народ,cratos - влада). Більше розгорнутий визначення демократії, що було класичним, дали американським президентом А. Лінкольном у його відомоїгеттисбургской промови (1863 р.): правління народу, обраний народом й у народу. Але, попри очевидність трактування демократії, як народовладдя, існує низка проблем, які стосуються змісту та функціонування демократії. Це питання викликають серйозні суперечки, що відбилося у появі різних теорій демократії. Наголос робиться їхньому різні властивості: свободу (лібералізм), рівність (марксизм), участь народу прийняття рішень (>партисипаторная теорія, чи демократія участі), конкуренцію за голосів виборців між елітами (елітарні теорії).

Перша вистава про демократію як форми правління виникла античної Греції. Аристотель визначав демократію як "правління всіх". Але у розгляді історії становлення демократії можна знайти, що поняття "все" і "народ" який завжди збігалися. З усіх що у минулому прикладів найдемократичнішій була "первісна демократія", де рішення приймали все дорослі члени роду чи племені.

У період розкладання первісного суспільства виникає військова демократія, де народ, інакше кажучи з правом брати участь у управлінні, і брати участь, обмежувався лише збройними чоловіками. У древніх Афінах, котрі подарували світу досвід першої прямий політичної демократії, під народом порузумівались лише дорослі вільні чоловіки. Саме вони мали права брати особисту участь у роботі народних зборів і голосувати. Жінки, раби,метеки (особисто вільні переселенці) політичних прав або не мали. Отже, в Афінах демократія поширювалася лише з кілька тисяч жителів. Ця влада змушена була далекою від досконалості ще й тому, що придушував інакомислення, приймаючи форму тиранії "більшості". Так, афінська демократія засудила до смерті Сократа, і навіть могла зрадити будь-якого непопулярного громадянина остракізму (вигнання із міста терміном на 10 років). Відомо, що з Афін був вигнаний полководець і політик Фемістокл зі словом: "Ти - краще нас, а ми мусимо кращих". Цієї долі ледь уникнув і знаний прибічник афінської демократії Перикл. Нарешті, відзначимо, що демократія давнини існувала з допомогою інституту рабовласництва. Так само звуженою була категоріяграждан-народа в середньовічних муніципальних демократіях - в феодальнихгородах-республиках.

Найбільшими подіями, заклали основи демократичної тенденції, з'явилися Англійська революція (1688 р.), Війна за незалежність Північної Америки (1775-1783 рр.) і Французька революція (1789 р.). У які у цей період документах: Білле про права (Англія), Декларації незалежності й Білле про права (США), Декларації правами людини і громадянина (Франція, 1791) - було висунуто демократичні цінності й принципи, які проглядаються й у сучасної практики функціонування системи представництва, взаємовідносини гілок влади законодавства у галузі правами людини.

Але більш зрілих форм демократія досягла у середині ХХ в., коли почали реальністю рівні всім верств українського суспільства громадянські й політичні права. Зазначимо, сучасна демократія відрізняється від попередніх історичних моделей та інші суттєвими ознаками: захистом правами людини, визнанням права опозиції (тих, які у цей час залишився у меншості) відстоювати свою думку та критикувати уряд.

Сучасні політики часом зловживають словом демократія. Більшість сучасних партій перебувають у назві термін "демократична". Практично всі сучасні політичні режими, навіть авторитарні, претендують на демократичність. Така довільність у вживанні поняття "демократія" і саме розмаїтість трактувань її сутності спонукає окремих найбільш авторитетних учених дійти невтішного висновку, що демократія - це "поняття, геть немає піддаєтьсяопределению"1. Проте політологи, різні міжнародних організацій використовують це поняття, погодившись щодо критеріїв, дозволяють віднести той чи інший режим до демократичного.

Що таке сучасна політична демократія? У узагальненому плані яку можна з'ясувати, як режим, у якому народ має можливість реалізувати своєї волі безпосередньо або через своїх представників, а влада відповідає громадянами за дії.

Сутність демократії конкретизується у певному сукупності цінностей, інститутів власності та процедур. Розглянемо основні їх.

1. Суверенітет народу. Визнання цього принципу означає, що є джерелом влади, саме його вибирає своїх представників влади й періодично їх змінює. Визнання цього принципу означає, що конституцію, форма правління можуть змінитися при загальним злагоді народу і з встановленим, закріпленим у законі процедурам.

2. Періодична виборність основних органів влади дозволяє забезпечити чіткий легітимний механізм спадкоємність влади. Державна влада народжується з чесних виборів, а чи не з військових переворотів і змов. Влада вибирається визначений і обмежений термін.

3. Загальну, однакову виборче право і таємне голосування. Демократичні вибори припускають реальну змагальність різних кандидатів, альтернативність вибору. Реалізація принципу "один громадянин - вони одностайно" розкриває сенс політичного рівності.

4. Гарантія основних правами людини. Права людини характеризують принципи відносин держави та громадянами і визначаються як свободи. Свобода - це захищеність особи сваволі іншим людям і місцевої влади, захист від злиднів і голоду. У преамбулі Загальної Декларації правами людини, прийнятої Генеральною асамблеєю ООН в 1948 р., описані чотири свободи: свобода слова, свобода переконань, свобода зі страху і свободу через потребу. Ці, і навіть інші свободи асоціюються з кількома категоріями прав.

5. Громадянські права. Цими правами люди користуються як приватні особи, і а громадян сваволі влади. До них віднести рівність усіх громадян перед законом, декларація про приватне життя, право не піддаватися катуванням, покаранню без суду, свободу віросповідання та інших.

6. Політичні права дають громадянинові можливість участь у процесі управління і проводити прийняття рішень законодавчими і виконавчими органами: право обирати й бути обраним, свобода висловлювання політичних суджень, свобода голосування, декларація про демонстрації, декларація про створення політичних і суспільних організацій, право подавати петиції владі.

7. Соціальні й економічні права. Реалізація цих прав - необхідна умова забезпечення політичного рівності. Пов'язано це про те, що проголошення політичного рівності не усуває сформована практика, коли окремі громадяни силу свого громадського статусу добробуту мають більші можливості проводити влада, використовуючи при цьому ЗМІ, безпосередні контакти з урядовими чиновниками, приятельські зв'язки. Реалізація соціально-економічних прав покликана згладити те що соціальну нерівність й тимчасово підвищити цим активність пересічних громадян у житті. Нарешті, ці права закріплюють умови життя, котрі виступають своєрідним імунітетом проти страху потреби, наприклад страху перед безробіттям, злиднями. Вони містять у собі декларація про гідний рівень життя, гарантії соціального захисту, декларація про освіту й що у культурному житті, доступом до охороні здоров'я. Зміст економічних прав зафіксовано у Міжнародному пакті про економічні, соціальних і культурних правах (1966 р.). Вони містять у собі право кожної людини заробляти собі життя працею, що він вільно вибирає, право на справедливі і сприятливі умови життя. Реалізація цих прав вимагає підкріплення гарантіями проти дискримінації у прийомі працювати, газу в оплаті праці за ознаками статі, релігії, раси чи мови. Забезпечення соціальних і нових економічних прав передбачає активність держави у розробці та здійсненні соціальних програм.

Розглядаючи перспективи розвитку демократії, ряд авторів указує на актуалізацію у майбутньому вимог гарантій рівності у сфері екології.

Зазначимо, що воля слова, свобода друку, доступом до засобам інформації розглядаються демократичної громадськістю як необхідні умови реалізації інших прав. Ці свободи дозволяють громадянам критикувати уряд, висловлювати протест проти порушення будь-яких індивідуальних і колективних прав, брати участь у дебатах по найважливішим громадським проблемам.

Демократична практика останніх десятиліть характеризується визнанням необхідності гарантувати колективні права релігійних, перебігу етнічних та мовних меншин. Вони містять у собі гарантії проти прояви дискримінації у будь-якій формі, і навіть декларація про збереження самобутності. Декларація Генеральної Асамблеї ООН (1992 р.) до цих правам зараховує такі: розвивати свою культуру, сповідувати свою релігію і обряди, використовуватиме спілкування свою мову, брати участь у процесі ухвалення рішень, що стосуються цієї групи та інших.

Конституція - документ, що закріплює правничий та свободи громадян, зобов'язання держави щодо захисту цих правий і який передбачає механізм вирішення суперечок між особистістю й державою.

Принцип поділу влади законодавчу, виконавчу і судову у будівництві державної машини дозволяє уникнути можливості зловживань будь-якої гілка влади.

Наявність розвиненою системи представництва (парламентаризму).

Політичний плюралізм (рис.). Дає можливість легально діяти як політичним і суспільною рухам, які підтримують політику уряду, а й опозиційних партій і організаціям.

Демократична процедури прийняття рішень: вибори, референдуми, парламентське голосування та інших.

Принцип більшості передбачає вживання рішень більшістю голосів за одночасного визнання права меншини виявляти незгоду. Меншість (опозиція) проти неї виступати з на адресу правлячої влади й висувати альтернативні програми, створювати свої об'єднання.

Дозвіл конфліктів мирним шляхом.

Дата добавления: 2015-07-20