Структура мислення

Кафедра менеджменту

Реферат

з дисципліни логіка:

«Мислення та мова»

Виконала:

студентка

I курсу групи ММТ-12

Валашенко Дарина

Викладач:

Кандидат філософських наук

Печеранський Ігор Петрович

Черкаси-2014

План

Вступ…………………………………………………………………....3

1. Діяльність і мислення ………………………………………………..4

2. Структура мислення …………...…………………………………….6

3. Види і типи мислення ……………………………………………….9

Висновок……………………………………………………………...13

Список використаної літератури……………………………….....14

Вступ

Головна функція мови полягає в тому, що вона є інструментом мислення. У промові ми формулюємо думку, але, формулюючи її, ми її і формуємо, тобто створюючи мовну форму, мислення саме формується. Мислення і мова не ототожнюючи, включаються в єдність одного процесу. Мислення в мові не тільки виражається, але здебільшого воно у мові і відбувається. Таким чином, між мовою і мисленням існує не тотожність, а єдність; в єдності мислення і мови провідним є мислення, а не мова; мова і мислення виникає у людини в в єдності на основі суспільної практики. Мислення людини органічно пов'язане з мисленням і мовою, при цьому необхідно відрізняти мову від мови. Мова єдиний для всіх людей, що користуються їм, мова - індивідуальна

Мислення людини є об'єктом вивчення філософії, психології, соціології та інших наук. Науки, що вивчають мислення людини, на підставі свого предмету і методу дослідження дають специфічне визначення поняттю "мислення". Найпоширенішим у філософії та конкретних науках є визначення мислення як вищої форми відображення об'єктивної дійсності у порівнянні з чуттєвим відображенням чи "живим спогляданням". Відображення дійсності — одна з головних функцій мислення, але поступово, в процесі історичного розвитку, мислення людини ускладнювалося і почало виконувати нові функції — прогнозування майбутнього, проектування нових видів діяльності, рішення проблем, що виникають перед людиною і людством та ін. Мова - це система умовних символів, за допомогою яких передається поєднання звуків, що мають що мають для людей певне значення і сенс. Мова - це сукупність вимовних або сприймаються звуків, які мають той же зміст і те ж значення, що і відповідні їм система письмових знаків.

2.Діяльність і мислення

Оскільки науки, які вивчають мислення людини, виходять із принципу єдності мислення і діяльності, визначимо, що таке діяльність.

Діяльність є специфічно людським способом буття людини і її взаємовідношення з оточуючим світом, у процесі якого вона творчо пізнає світ, змінює його і самого себе. Головними характеристиками діяльності людини є цілепокладання, предметність, історичність, єдність опредметнення і розпредметнення.

Цілепокладання як головна ознака діяльності — це формування цілі-суб'єктивного образу бажаного і втілення її в дійсність за допомогою певних засобів.Предметність означає перетворення людиною явищ дійсності в предмет знаряддя і засоби реалізації цілей.¹ Немає безпредметної діяльності. Сам предмет діяльності може виступати як в матеріально-речовинних формах, так і ідеально-образних, знаково-символічних формах.

Історичність означає об'єктивний процес розвитку самої діяльності, реальна зміна форм і типів діяльності.

Опредметнення означає "перетворення людських сил і здібностей з форми живої діяльності у форму застиглої предметності", або, інак­ше кажучи, створення предметного світу, другої штучної природи шляхом практичної реалізації даних від природи творчих сил і здібностей, а розпредметнення означає "переведення застиглої предметності в органічні моменти живої діяльності, перетворення об'єктивованих у предметах людських здібностей і соціального смислу на надбання індивідів"², або, інакше кажучи, процес включення (переходу) предметів об'єктивного світу із його особистої сфери у сферу людської діяльності. Процеси опредметнення і розпредметнення завжди проявляються в нерозривній єдності. Історично діяльність людей стала поділятися на практичну (матеріальну, фізичну) і теоретичну (розумову, ідеальну). 4

Практична діяльність або практика (від грец. "ргахіз" - дія, діяння, активність, діяльний) — це є безпосередня, чуттєво-конкретна, матеріальна діяльність, яка забезпечує існування людини і суспільства, веде до історичного розвитку суспільства, до якісної зміни способу життя. Практична діяльність або практика спрямована на зміну і перетворення природи з метою її соціального привласнення, на зміну і перетворення суспільних відношень з метою їх удосконалення, перетворення самої людини з метою розкриття її творчих сил і здібностей.

Теоретична або ідеальна діяльність —це діяльність розуму, мислення, духу, що являє собою систему інтелектуальних операцій з абстрактними об'єктами і знаками.

У процесі діяльності людини виникає особливий феномен — рефлексія. Термін "рефлексія" (від лат. "ге/іехіо" - звертання назад) має такі значення: 1) відображення; 2) роздуми, самоаналіз, спрямованість свідомості, мислення на самих себе; 3) дослідження суб'єктами діяльності результатів своїх практичних і теоретичних дій ("як зробив?", "чи правильно зробив?", "чому не так зробив?").

Практична і теоретична діяльність людини нерозривно взаємопов'язані і створюють феномен суспільної (соціальної) діяльності. Видами соціальної діяльності, в яких практичне і теоретичне, матеріальне та ідеальне виступають у нерозривній єдності, є гра, навчання, робота (праця).

Залежно від професійної спрямованості, соціальна діяльність людей поділяється на виробничу, громадську, пізнавальну, спортивну, адміністративну та ін.

Основним видом діяльності, без якої неможливо здійснювати всі інші види діяльності, є комунікативна діяльність або спілкування (діалог суб'єктів діяльності).

Структура мислення

Зміст мислення (думки) — це предмети, явища, процеси об'єктивного світу, які відображаються в мисленні, або предмет думки, або те, про що людина думає. За змістом думка може бути істинною або хибною. "Істинність" і "хибність" — це основні логічні категорії, за допомогою яких дається логічна оцінка певному висловлюванню, що містить у собі думку про дійсність. Вперше визначення істини дав Арістотель. Він визначив істину як відповідність висловлювань (суджень) дійсності, а хибність — як їх невідповідність дійсності, і навів такий приклад: "Отже, не тому ти блідий, що ми правильно вважаємо тебе блідим, а навпаки, якраз тому, що ти блідий, ми, які стверджуємо це, говоримо правду".

Зміст мислення не може існувати без форми. Форма мислення — це спосіб організації думки, спосіб її побудови та виразу. Форма мислення виражає дещо загальне, інваріантне в різних за змістом думках. Люди виражають свої думки в таких логічних формах: у поняттях, висловлюваннях (судженнях), умовиводах. По формі думка може бути побудована правильно і неправильно. Формальна правильність розсудів і міркувань, висновків означає їх відповідність законам мислення. Закони мислення — це необхідні, суттєві, стійкі, повторювальні зв'язки між думками у процесі розсудів та міркувань про предмети, явища і процеси об'єктивного світу.Між змістом думок за істинністю чи хибністю і формально правильною побудовою цих думок може виникнути суперечність, тобто за формою думка може бути побудована правильно, а за змістом вона є хибною. Цю суперечність використовують люди для побудови навмисно хибних розсудів (софізмів).Структура будь-якого міркування складається з двох основних компонентів:

♦ засновків;

♦ висновку.

Засновки — це висловлювання, в яких міститься вихідне, відоме знання.

Висновок — це висловлювання, в якому міститься нове знання і яке отримують логічним шляхом із засновків.

♦> Розглянемо класичний приклад міркування, який наводиться майже в усіх підручниках з логіки ще з часів середньовіччя:

Усі люди є смертними.

Сократ — людина.

Сократ є смертним.

У цьому міркуванні висловлювання:

♦ «Усі люди є смертними»;

♦ «Сократ — людина»

можна вважати засновками, а висловлювання, яке стоїть під рискою,

♦«Сократ є смертним»

можна вважати висновком цього міркування.

Звичайно, у житті ми ніколи так не міркуємо. Як правило, в процесах реальної комунікації люди опускають деякі засновки, а іноді й висновки міркувань, тобто скорочують їх.

Однак якщо ви хочете провести ґрунтовний логічний аналіз міркувань супротивника, грамотно розкритикувати його точку зору, виявити помилки, наявні в його міркуваннях, побудувати обгрунтоване спростування його позиції з якогось питання, перш за все ви повинні вміти відновлювати міркування у повному вигляді, тобто вміти з'ясовувати усі засновки і висновки міркувань співрозмовника.З першого погляду здається, що нічого складного в такій елементарній операції немає. Однак, як свідчить досвід, дуже багато людей не тільки не вміють цього робити, а навіть не замислюються над цим. У результаті ми маємо дискусії, де кожний учасник говорить про своє, бо сприймає міркування співрозмовника як певний потік слів, навіть не намагаючись проаналізувати його. 7

Спробуємо на прикладах розглянути цю логічну операцію.

♦ Одного разу до давньогрецького філософа Сократа прийшов молодий чоловік за порадою. Його цікавило питання: «Чи слід йому вже одружуватися?» Сократ подивився на нього і відповів:«Одружишся ти чи не одружишся, все одно будеш каятися» Довго розмірковував молодий чоловік, щоб з'ясувати, що мав на увазі Сократ. Спробуємо разом з ним відновити міркування Сократа у повному вигляді, тобто з'ясуємо всі його засновки і висновок.Але перш ніж ви розпочнете роботу — одне зауваження: не намагайтеся, виконуючи це завдання, наводити свої власні думки щодо одруження, пам'ятайте, нас цікавить лише точка зору Сократа.А тепер правильна відповідь. Повне міркування Сократа має такий вигляд:

Якщо ти одружишся, то будеш каятися.

Якщо ти не одружишся, то будеш каятися.

Ти одружишся або не одружишся.

Отже, ти будеш каятися.

♦ Свого часу давньоримський філософ Лукрецій Кар, автор відомої книги «Про природу речей», навів таке міркування: «Те, що змінюється, руйнується, і, отже, гине”. Відновимо його у повному вигляді.

Те, що змінюється, руйнується.

Те, що руйнується, гине.

Отже, те що змінюється, гине.

Ми розглянули невеликі за обсягом міркування, і у вас був час подумати над ними. Уявіть тепер, що йде усна дискусія, диспут, полеміка. Співрозмовники можуть наводити для обгрунтування власної позиції з певного питання значно більші міркування. Це може бути навіть не одне міркування, а ціла їх низка. Якщо ви володієте логічним прийомом відновлення міркування у повному вигляді і можете чітко з'ясувати, з чого виходив ваш супротивник і до чого 8 він прийшов, то, звичайно, у вас буде більше шансів розібратися у суті питання і кінець-кінцем одержати перемогу в суперечці.

3. Види і типи мислення

У філософській та психологічній літературі дається класифікація мислення за типами, видами, засобами на певних підставах. Так, до типів мислення відносять конкретне і абстрактне, інтуїтивне і дискурсивне, наочно-образне і концептуальне (понятійне, системне).

Конкретне мислення — це розумовий процес відображення і оперування найпростішими, конкретними поняттями, які визначають предмети і явища об'єктивного світу в їх безпосередній данності людині.

Абстрактне мислення — це розумовий процес сходження від конкретного до абстрактного, тобто, пізнаючи конкретний предмет чи явище, суб'єкт пізнання абстрагується (лат. аЬзігакііо - уявне відвертання) від несуттєвого в предметі і виділяє суттєве, яке фіксується засобами мови у формі понять (абстракцій). Головна особливість абстрактного мислення — це оперування абстрактними поняттями і на їх підставі створення нових абстракцій за допомогою логічних методів аналізу, синтезу, узагальнення тощо.

Дискурсивне (лат. сіівсигзиз - міркування) — це розсудливе, обгрунтоване попереднім знанням мислення. Поняття "дискурсивне мислення" ще має значення як "логічне", "обгрунтоване", "доказове", тобто мислення, яке доводить певні положення з точки зору їхньої істинності, переконливості.

Недискурсивне мислення — це інтуїція та уявлення. Термін "інтуїція" (лат. іпіиШо - пильно, уважно дивитись) має дуже багато значень. У сучасній літературі його вживають у таких значеннях:

—миттєве осягнення сутності речей, миттєве розуміння чогось, миттєвий умовивід; 9

—передбачення оптимального варіанта в пошуку, передчуття проблеми;

—згадування, раптова здогадка;

—здатність швидко розглянути суть питання;

—здатність до синтезу знання;

—загальний погляд або узагальнене сприйняття;

—інсайт, або відкриття;

—підсвідомий розум, який дає істину, обминаючи логічні міркування і доведення.

Отже, інтуїція — це такий розумовий процес, який миттєво охоплює істину (суть проблеми, питання, задає напрям пошуку та ін.) без суворого логічного доведення і приводить до нового знання. В цьому розумінні інтуїція (інтуїтивне мислення) протиставляється дискурсивному (абстрактно-логічному) мисленню, яка "досягає" істини більш довгим шляхом на підставі доведення і спростування.

На рівні двох універсальних типів відображення дійсності у мозку людини — чуттєвого, наочно-образного та абстрактно-логічного мислення — вирізняють чуттєву та інтелектуальну інтуїцію.

Уявлення — це інтелектуальна здатність відтворювати образи минулого, також створювати образи майбутнього у певній понятійній формі. Залежно від функціональної ролі, уявлення поділяють на творчі і нетворчі. Наприклад, здатність уявити собі образи минулого (згадувати минуле) є не творчою, а репродуктивною уявою, проте створення образів майбутнього є, безумовно, проявом творчої уяви.

Види мислення — практичне (емпіричне) і теоретичне, професійне (як єдність практичного і теоретичного мислення). їх різновидами є буденне і наукове, філософське і художнє, інженерне і технологічне, і т.д.

В історії філософії поділ мислення людини на практичне і теоретичне вперше був здіснений філософами античності (Платон, Арістотель), 10

в Новий час Кант, Гегель та інші філософи визначали особливості практичного і теоретичного мислення, їх функції.

Практичне мислення формується і розвивається у процесі безпосередньої життєдіяльності людини. Воно нерозривно зв'язано з конкретними діями, які здійснює людина в таких видах діяльності як гра, навчання, професійна робота, суспільна праця і виконує функцію обгрунтування діяльності. Психологи називають практичне мислення "мисленням в дії".

Практичне мислення спрямоване на вирішення практичних завдань і проблем; на вирішення проблемних ситуацій, які виникають перед людиною або соціальною групою; інтелектуальну підготовку до фізичного перетворення дійсності — постановка мети, складання плану дій, пошук засобів, необхідних для досягнення мети.

Термін "практичне мислення" також використовують у значенні як доцільне, обумовлене лише метою і діями людей. Для характеристики практичного мислення можна скористатись принципом середньовічного філософа У.Оккама — "Не множити сутність без потреби".

Логічність означає, наскільки логічно зумовлена (обгрунтована) та або інша діяльність, поведінка, чи виводиться вона з необхідністю із попередньої; чи імпульсивна вона, чи логічно обгрунтована попереднім планом, програмою.¹В практичних розсудах (висловлюваннях і умовиводах) головним є усвідомлення і доведення про необхідність, або бажаність, або потрібність здійснення певних дій. Бажаність, потрібність, необхідність, доцільність є вихідними положеннями (принципами, постулатами), на підставі яких у сфері практичного мислення логічно обґрунтовується здійснення планів і програм (намірів).Теоретичне мислення — це сфера "умогляду" (за Арістотелем), сфера "чистого" розуму, який будує теоретичні системи знання, не звертаючись безпосередньо до чуттєвого досвіду; це сфера всезагальних

абстракцій (понять). Всезагальним Арістотель називав "те, що є завжди і всюди".

У процесі реального мислення сучасної людини практичне і теоретичне мислення взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Практичне мислення здійснюється у процесі безпосередньої, чуттєво-конкретної взаємодії людини з оточуючим його світом. Воно:

а) наповнює теоретичне мислення новим змістом, дає вихідний матеріал для теоретичного аналізу і синтезу, для формування і розвитку нового знання в науці, філософії;

б) конкретизує теоретичне знання шляхом розробки особливих понять і методів для його практичного використання, тобто здійснює процес "сходження" від абстрактного до конкретного, від всезагального до одиничного.

Теоретичне мислення формує системи знання (теорії), які використовуються на практиці й, таким чином, дають можливість більш глибоко "оволодіти" предметами і явищами об'єктивного світу, зрозуміти їх сутність.

Висновок:

Головна функція мови полягає в тому, що вона є інструментом мислення. У промові ми формулюємо думку, але, формулюючи її, ми її і формуємо, тобто створюючи мовну форму, мислення саме формується. Мислення і мова не ототожнюючи, включаються в єдність одного процесу. Мислення в мові не тільки виражається, але здебільшого воно у мові і відбувається. Таким чином, між мовою і мисленням існує не тотожність, а єдність; в єдності мислення і мови провідним є мислення, а не мова; мова і мислення виникає у людини в єдності на основі суспільної практики.
Мислення людини органічно пов'язане з мисленням і мовою, при цьому необхідно відрізняти мову від мови. Мова єдиний для всіх людей, що користуються їм, мова - індивідуальна.
Мова - це система умовних символів, за допомогою яких передається поєднання звуків, що мають для людей певне значення і сенс.
Мова - це сукупність вимовних або сприймаються звуків, які мають той же зміст і те ж значення, що і відповідні їм система письмових знаків.
Мова без засвоєння мови неможлива, в той час як мова може існувати і розвиватися незалежно від конкретної людини, за законами не пов'язаним ні з його психологією, ні з його поведінкою. Сполучною ланкою між мовою і мовою виступає значення слова, оскільки воно виражається як в одиницях мови, так і в одиницях мови.

Список використаної літератури:

1. http://pidruchniki.ws/1165101148049/dokumentoznavstvo/mova_mislennya

2. http://ekomedtd.com.ua/bleti-do-ekzamenv-ta-vdpovd-na-nix/77-zvyazok-mislennya--movi.html

3. http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=71716

4. http://ua-

5. http://www.nayka.podcova.net.ua/ekzamenats-yn-pitannya-do-kandidatskogo-spitu/mislennya-mova-prirodna-shtuchna-mova

6. http://www.rusnauka.com/7_NMIV_2010/Philologia/60053.doc.htm

7. http://svitohlyad.com.ua

8. http://svitohlyad.com.ua/osvita/myslennya-i-mova/

Дата добавления: 2015-07-20