Всмоктування

Швидкість дії лікарських речовин залежить від інтенсивності їх всмоктування. Інтенсивність всмоктування визначається чотирма основними факторами: розчинність, концентрація в лікарські формі, інтенсивність циркуляції крові в зоні введення та площа всмоктувальної поверхні. Добре розчинні сполуки всмоктуються і діють значно швидше, ніж малорозчинні, а нерозчинні не всмоктуються взагалі, як наприклад, барій сульфат. Це ж саме стосується і концентрації в лікарській формі – чим більше є молекул діючої речовини, чим більше їх проникає за одиницю часу через мембрани, тим швидше виявляється дія.

Фізико – хімічні фактори, що впливають на проникнення ліків через мембрани

Досягаючи місця дії, лікарська речовина проходить ряд бар’єрів: клітинні мембрани епітелію шкіри, або слизових оболонок, стінок капілярів, усіх без винятку тканин організму і субмікроскопічних органів кожної клітини, у т.ч. збудників захворювань.

Інтенсивність транспортування лікарських речовин залежить від таких фізико хімічних особливостей: об’єм, просторова конфігурація молекул, ступінь іонізації, жиророзчинність іонізованих і неіонізованих форм.

Розрізняють чотири механізми транспортування хімічних речовин через біологічні мембрани: пасивна дифузія за градієнтом концентрації у сторону нижчої концентрації; полегшена дифузія фільтрація через пори мембран у вигляді комплексних сполук з іншими компонентами; активна дифузія –транспортування ферментами переносниками проти градієнта концентрації з використанням енергії АТФ; піноцитоз обволікання мембраною нерозчинних речовин з утворенням заглиблень, піноцитозних пухирців і вакуолею, які потім залишаються в цитоплазмі клітини.

Фільтрація - це загальний шлях переходу для більшості малих водорозчинних, полярних і неполярних сполук. Більшість лікарських речовин є слабкими кислотами чи лугами, тому в розчинах знаходяться в іонізованому або неіонізованому стані.

При полегшеній дифузії транспортуються високоіонізовані сполуки і полярні молекули речовин, які в травному каналі із слизом утворюють нейтральні комплекси, що потім проникають у клітини.

Спеціалізовані транспортні системи забезпечують швидку доставку клітинам через мембрану необхідних органічних іонів і полярних молекул – цукор, амінокислоти, піримідини.

Шляхом активного транспортування проникають іони К, Nа, Cl, амінокислот, відповідних сильних органічних кислот і лугів. іонізовані форми слабких електролітів тощо.

З метою місцевої, рефлекторної та резорбтивної дії застосовують ентеральні і парентеральні шляхи введення лікарських препаратів.

G Ентеральні це такі, що передбачають введення ліків через травний канал.

Оральне введення ліків.

Оральний шлях введення ліків використовується для місцевої дії лікарських речовин на слизову оболонку ротової порожнини, стравоходу, шлунка, кишечника, а також для антимікробної, антигельмінтної та резорбтивної дії.

Ректальний шлях через пряму кишку, введення ліків застосовується для місцевої і резорбтивної дії.

G Парентеральні шляхи введення ліків забезпечують точність дозування і швидку дію лікарських речовин. Сюди відносять ін’єкції, введення ліків через дихальні шляхи, у піхву, матку і на шкіру.

Шляхом ін’єкції вводять рідкі лікарські форми, які не мають сильно подразнювальної дії, за допомогою шприців, ін’єкційних голок та гумових трубок, при суворому дотриманні правил асептики.

Підшкірне введення найбільш поширене в практиці ветеринарної медицини.

Великим тваринам підшкірно вводять ліки найчастіше в ділянці середньої третини шиї; вівцям – на внутрішній поверхні стегна; собакам, кролям і котам у ділянці лопатки або на внутрішній поверхні стегна.

Внутрішньом’язовевведення забезпечує дуже швидке всмоктування ліків з розчинів. Так вводять погано розчинні речовини і суспензії в оліях.

Внутрішньовенне забезпечує відповідну концентрацію ліків безпосередньо в крові за дуже короткий час. Цим шляхом вводять лише водні та водно спиртові речовини, що діють на серце та судини, центральну нервову систему, замінники крові, хіміотерапевтичні, подразнюючі та гіпертонічні засоби.

Внутрішньоартеріальне застосовують рідко, оскільки артерії, розміщенні в товщі тканин, мають пружні стінки, що утруднює введення в них голки.

Внутрішньочеревне очеревина має дуже велику поверхню, а це забезпечує швидке всмоктування лікарських речовин та рідин.

Внутрішньокісткове передбачає дуже швидке всмоктування в кров. Воно застосовується у випадках, коли немає можливість ввести у вену або коли тварина знаходиться в стані колапсу.

Інгаляційно (через органи дихання) можна вводити в організм лікарські речовини газоподібного та аерозольного стану для місцевої, рефлекторної та резорбтивної дії.

У деяких випадках застосовують інтратрахеальне введення ліків і дуже рідко в легені.

Застосування лікарських засобів на шкіру, слизові оболонки, на рани. На шкіру, слизові оболонки та поверхню ран застосовують ліки місцевої, рефлекторної та резорбтивної дії. Це в основному розчини і порошки місцевої та протимікробної дії.

? ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.Які бувають шляхи введення ліків в організм тварин?

2.Який шлях введення найбільш поширений і чому?

3.Які бувають парентеральні шляхи введення?

4.Вимоги, що пред’являються, до ліків призначених для парентерального введення.

5.Визначити основні місця для внутрішньовенних ін’єкцій

5.1 Великій рогаті худобі;

5.2 Свиням;

5.3 Вівцям;

5.4 Коням.

6.Вказати місця для внутрішньом’язових ін’єкцій

6.1 Великій рогаті худобі;

6.2 Свиням;

6.3 Вівцям;

6.4 Коням.

7.Вказати інструменти для введення ліків через рот.

8.Назвати шприци та голки для парентеральних ін’єкцій.

9.Вказати шляхи виведення ліків з організму.

Тестові завдання для самоконтролю і корекції знань

1 варіант

1.Який шлях введення лікарських речовин найбільш поширений?

1.через рот

2.внутрішньовенний

3.внутрішньоаортальний

4.внутрішньоартеріальний

2.При яких шляхах введення обов’язкова стерилізація ліків?

1.через пряму кишку

2.внутрішньому

3.підшкірному

4.інтраназальному

3.При якому шляху введення виключається бар’єрна функція печінки?

1.внутрішньовенному

2.підшкірному

3.через пряму кишку

4.інтраназальному

4.При якому шляху введення лікувальна дія спостерігається через 5-15 хв.?

1.через пряму кишку

2.внутрішньовенному

3.підшкірному

4.інтраназальному

5.При якому введенні відбувається максимальне концентрування лікарських речовин в хворих органах?

1.внутрішньоартеріальному

2.підшкірному

3.внутрішньовенному

4.через пряму кишку

6.При якому шляху введення відбуваються небажані зміни гормональних препаратів?

1.внутрішньовенному

2.через рот

3.підшкірному

4.через пряму кишку

7.При якому шляху введення потрібні пом’якшувальні дії слизу?

1.внутрішньовенному

2.через пряму кишку

3.підшкірному

4.інтраназальному

8.При якому шляху введення не обов’язкова стерилізація лікарських речовин?

1.підшкірному

2.через рот

3.внутрішньовенному

4.внутрішньоаортальному

9.Яким тваринам вводять ліки у вену вуха?

1.вівцям

2.свиням

3.ВРХ

4.коням

10.При якому шляху введення вводиться 1/2 - 1/3 частини лікарських засобів від загальної дози?

1.через пряму кишку

2.внутрішньовенному

3.внутрішньом’язовому

4.інтраназальному

11.При якій дозі наступає смерть?

1.летальній

2.токсичній

3.терапевтичній

4.максимальній

12.Яка доза призначається на один прийом?

1.разова

2.дробна

3.терапевтична

4.токсична

13.Як називається дія лікарських речовин до всмоктування в кров?

1.місцева

2.рефлекторна

3.резорбтивна

4.загальна

14.При якій дії спостерігається утворення злоякісних пухлин?

1.тератогенній

2.канцерогенній

3.мутагенній

4.вибірковій

15.При якій дії лікарських речовин спостерігається найбільш виражена дія на окремий орган?

1.рефлекторній

2.бажаній

3.вибірковій

4.прямій

2 варіант

1. При якому шляху введення лікарських речовин не обов'язкова стерилізація?

1.Внутрішньовенному.

2.Підшкірному;

3.Внутрішньоаортальному.

4.Інтраназальному.

2. Який із парентеральних шляхів найбільш поширений?

1.Через рот.

2.Підшкірний.

3.Внутрішньоартеріальний.

4.Внутрішньоаортальний.

3. При якому шляху введення ліків не можна вводити подразнювальні засоби?

1.Внутрішньоартеріальному.

2.Внутрішньовенному.

3.Через пряму кишку.

4.Інтраназальному.

4. Яке найбільш поширене місце внутрішньом'язової ін'єкції у корів?

1.Внутрішня поверхня стегна.

2.В області шиї.

3.В ділянці крупа (в сідничні м'язи).

4.В ділянці голодної ямки.

5. Яким тваринам вводять лікарські речовини в яремну вену?

1.Собакам.

2.Свиням.

3.Кролям.

4.Коровам.

6. При якому шляху введення вводиться 1/4 частина від загальної дози?

1.Внутрішньовенному.

2.Підшкірному.

3.Ректальному.

4.Інтраназальному.

7. При якій дозі наступає отруєння?

1.Летальній.

2.Терапевтичній.

3.Максимальній.

4.Токсичній.

8. Яка доза призначається на декілька прийомів?

1.Разова,

2.Терапевтична.

3.Максимальна.

4.Подрібнена.

9. Як називається дія лікарських речовин після всмоктування в кров?

1.Місцева.

2.Рефлекторна.

3.Резорбтивна.

4.Загальна.

10. При якій дії лікарських речовин спостерігаються анатомічні дефекти новонароджених?

1.Канцерогенній.

2.Мутагенній.

3.Вибірковій.

4.Тератогенній.

11. Як називається дія при повторному введенні, при якій спостерігається накопичення лікарських речовин в організмі?

1.Синергізм,

2.Антагонізм.

3.Кумуляція.

4.Ідиосинкразія.

12. Як називається дія кількох лікарських речовин в одному напрямку?

1.Ідиосинкразія.

2.Антагонізм.

3.Кумуляція.

4.Синергізм.

13. Як називається протилежна дія лікарських речовин?

1.Ідиосинкразія.

2.Антагонізм.

3.Кумуляція.

4.Синергізм.

14. При якій дії застосовують лікарські засоби, направлені на усунення причин хвороби?

1.Етіотропній.

2.Патогенетичній.

3.Основній.

4.Вибірковій.

15. При якій дії застосовують лікарські засоби, направлені на усунення основних порушень в організмі, що визивають патологію?

1.Етіотропній.

2.Патогенетичній.

3.Основній.

4.Вибірковій.

ЗМІСТ

1.Отруєння тварин лікарськими засобами.

2.Допомога при отруєнні.

3.Профілактика.

¨ Література

1. Хмельницький Г.О., Строкань В.І. Ветеринарна фармакологія з рецептурою К.: Аграрна освіта, 2001. – 41-45с.

2. Хмельницький Г.О., Хоменко В.С., Канюка О.І. Ветеринарна фармакологія. Харків Парітет, 1995. – 13 – 19 с.

! Основні терміни і поняття

Гостра та хронічна токсичність; токсиканти, блювотні – настойка чемериці, апоморфін; адсорбенти – вугілля активоване, тальк; нейтралізація кислот або лугів.

&Теоретичні вказівки

Відомо, що токсичні речовини мають здатність викликати гострі та хронічні отруєння. Це залежить від величини одноразової дози і часу їх дії на організм. Як правило, гостру та хронічну токсичність вивчають на лабораторних тваринах (мишах, щурах), а в останні роки, згідно з вимогами міжнародних організацій (ВООЗ, ЄС та ін.), - на живих прест-об’єктах (рибах гуппі, дафніях, інфузоріях, сперміях бугая, водоростях, мікроорганізмах, культурах клітин тощо).

Крім гострої та хронічної токсичності, при тривалому перебуванні в організмі навіть надзвичайно малі дози багатьох сполук можуть викликати віддалену негативну побічну дію канцерогенну, мутагенну, тератогенну, аллергогенну, ембріотоксичну, гонадотоксичну. Тому всі наявні та потенційні токсиканти мають піддаватися ретельній токсикологічній оцінці за різними показниками.

Широке використання ліків тваринам, особливо груповим методом, збільшує вірогідність їх отруєння або появу небажаної побічної дії.

GНайбільш поширена причина отруєнь неправильне дозування, особливо ліків, що відносяться до отруйних (список А) та сильнодіючих (список Б) речовин. Тому необхідно сурово дотримуватись правил їх зберігання та використання.

Неправильне довготривале зберігання ліків інколи призводить до їх поступового розкладу з утворенням більш токсичних компонентів.

У практиці зустрічаються випадки масового отруєння тварин антигельмінтними та протипаразитарними засобами з простроченим терміном зберігання, якщо вони застосовувались без попередньої перевірки на кількох малоцінних та найбільш уражених тваринах.

Особливо обережно слід застосовувати засоби, здатні до кумулювання (препарати миш’яку, важких металів, серцевих глікозидів), до алергенної дії при повторному введенні (антибіотики, сульфаніламіди, новокаїн та його похідні), при комбінованому застосуванні одночасно кількох препаратів для внутрішньовенного введення наркотиків, аналептиків, кальцію хлориду, протигемоспоридіозних препаратів тощо.

У будь-якому випадку поодинокі, особливо масові захворювання тварин вимагають від фахівця ветеринарної медицини рішучих і конкретних дій.

Перш за все необхідно поставити діагноз. При цьому слід зазначити, що підозру на отруєння тварин викликають обставини: раптовість та масовість захворювання, зв’язок захворювання з прийманням корму та води або із застосуванням ліків, характерний симптомокомплекс (раптова відмова від корму; збудження або пригнічення центральної нервової системи; відсутність гіперемії, за винятком отруєння фенолом та його похідними і отруєння великої рогатої худоби деякими хлорорганічними сполуками; блювота, пронос, збільшення діурезу, нерідко кольки, пітливість, порушення функції дихання та серцевої діяльності).

Отруєння тварин лікарськими засобами дуже важко відрізнити від отруєння пестицидами, кормовими добавками, лікарськими та отруйними рослинами, мікотоксинами тощо. Тому вирішальне значення для постановки діагнозу має аналіз анамнестичних даних. Величезне значення мають також клінічні ознаки та результати патолого-анатомічного розтину трупів або вимушено забитих тварин.

Із характерних змін при отруєннях можна виділити: ураження слизової оболонки стравоходу, шлунка та тонких кишок, наповнення судин черевної порожнини кров’ю, чисельні крововиливи, дистрофічні зміни внутрішніх органів, особливо печінки та нирок, скупчення рідини в грудній і черевній порожнинах, інколи у вмістимому шлунка запах аміаку, фенолу, часнику (при отруєнні фосфідом цинку), мигдалю (при отруєнні ціанглікозидами), темно-вишневий колір артеріальної і венозної крові (при отруєнні нітритами, деякими сульфаніламідами, нітрофуранами), яскраво-рожевий колір крові (при отруєнні ціанідами), сірувато-чорний колір (при отруєннях сполуками свинцю), синьо-зелений колір (при отруєнні міддю), жовтий колір (при отруєнні сполуками хлору), великі крововиливи у порожнинах, під шкірою та у м’язах (при отруєнні антикоагулянтами).

Для підтвердження діагнозу необхідно обов’язково направити у лабораторію ветеринарної медицини зразки кормів, що тварини їли перед захворюванням, питної води, вмістимого шлунка та кишок, внутрішніх органів, які відбираються в суворій відповідності з вимогами ветеринарного законодавства.

Відібрані зразки направляють одночасно для бактеріологічних, вірусологічних та хіміко-токсикологічних досліджень. В окремих випадках направляють також зразки лікарських препаратів, що застосовувались перед захворюванням.

Але при підозрі на отруєння, не чекаючи результатів досліджень, негайно приступають до лікування хворих і профілактики захворювань ще здорових тварин. При цьому необхідно керуватись такими принципами лікування: попередити подальше надходження підозрюваної отрути в організм; попередити або затримати всмоктування в кров отрути, що потрапила в організм; нейтралізувати або ослабити дію отрути, що всмоктувалась у кров; прискорити виведення отрути з організму; відновити функції життєвоважливих органів та систем.

Всі ці заходи спрямовані на те, щоб ослабити загальну негативну дію токсичної речовини на організм тварини, знизити сумарну її дозу від смертельної до токсичної або субтоксичної і в кінці кінців попередити загибель. Щоб виконання цього завдання було реальним, необхідно:

попередити подальше надходження підозрюваної отрути в організм вилучення підозрюваного засобу із схеми лікування та підозрюваного корму та води із раціону, забезпечення тварин доброякісними кормами та водою;

затримати всмоктування підозрюваної отрути в кров:

із шлунково-кишкового тракту призначення блювотних засобів (настойки чемериці, апоморфіну); промивання шлунка великою кількістю води; призначення сольових проносних та глибокої клізми; призначення всередину адсорбентів; хімічна нейтралізація лугів розчинами слабких кислот (оцтової, молочної), нейтралізація кислот розчинами слабких лугів (гідрокарбонату натрію, оксиду магнію), солей важких металів та миш’яку сполуками сірки (тіосульфат натрію та магнію сульфат), органічних сполук розчином таніну та калію перманганату; сполук барію розчином натрію сульфату; сполук фтору розчином кальцію хлориду; формальдегіду розчином амонію ацетату; аміаку та сечовини розчином формальдегіду; сполук міді розчином жовтої кров’яної солі;

із дихальних шляхів припинення інгаляції, провітрювання приміщення, виведення тварин з підозрюваного приміщення;

із шкіри та слизових оболонок зминання теплою водою або однопроцентним розчином натрію; збирання з шкіри дустів та пороків за допомогою пилососа;

нейтралізувати отрути у тканинах організму та послабити їх дію: парентеральним (підшкірно, внутрім’язево або внутрішньовенно) введенням аскорбінової кислоти(вітаміну С) при отруєнні нітратами, нітрофуранами, сполуками важких металів, барбітуратами, деякими пестицидами; атропіну сульфату при отруєнні холіноміметиками, антихолінестеразними засобами та фосфорорганічними і карбаматними пестицидами; бензогексонію при отруєнні адреноміметиками; диетиксину або дипіроксину при отруєнні антихолінестеразними засобами; димедролу при лікарській алергії; диплацину або дитиліну при м’язових судомах; інсуліну при отруєнні жуйних цукровими буряками і патокою; калію хлориду при отруєнні серцевими глікозидами; кальцію хлориду - при отруєнні кухонною сіллю та сполуками фтору; кислоти фолієвої (вітаміну В_с) при отруєнні пестицидами з групи триазину; коразолу, кордіаміну, кофеїн-бензоату натрію при отруєнні наркотиками; метиленової синьки при отруєнні нітратами, нітрофуранами, деякими сульфаніламідами; наркотиків (хлоралгідрат, спирт етиловий, тіопентал-натрію, гексенал, медінал) при сильних збудженнях; натрію нітриту або метиленової синьки, потім гіпосульфіту натрію при отруєнні ціанідами та ціанглікозидами; пахікарпіну гідройодиду, сферофізину бензоату при отруєнні адреноміметиками; стрихніну нітрату при отруєнні наркотиками; тетацин кальцію та унітіолу при отруєння сполуками важких металів та миш’яку;

прискорити виведення отрут з організму: кровопускання, введення ізотонічних розчинів, сольових проносних, уротропіну, лазиксу (фуросеміду), діуретину, гемодезу, а також за допомогою гемосорбції та перитоніального діалізу;

відновити функції дихання та серцевої діяльності: введення коразолу, кордіаміну, лобеліну гідрохлориду, цититону, кофеїн-бензоату натрію, стрихніну нітрату, адреналіну гідрохлориду, ефедрину гідрохлориду, мезатону, штучним диханням або застосуванням кисню.

? ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1.Які ознаки отруєння тварин лікарськими засобами?

2.Від чого залежить степінь отруєння тварин ліками?

3.Які основні правила допомоги при отруєнні?

4.Основні заходи профілактики отруєння тварин ліками.

5.Як можна прискорити виведення отрути із організму?

ЗМІСТ

1.поняття про нейротропні засоби.

2.Загальна характеристика наркотичних засобів їх значення та практичне застосування.

3.Вклад вчених в розвиток наркотичних засобів і теорій виникнення наркозу.

4.Механізм дії наркотичних засобів.

5.Стадії та рівні наркозу.

6.Види наркозу.

7.Наркотичні засоби

7.1 Інгаляційні: хлороформ, ефір етиловий, хроретил;

7.2 Неінгаляційні: хлоралгідрат, тіопентал натрію, гексенал, кетаміну гідрохлорид, спирт етиловий.

8.Загальна характеристика снотворних засобів їх значення та практичне застосування.

9.Препарати: барбаміл, барбітал – натрію, фенобарбітал.

¨ Література

1. Хмельницький Г.О., Строкань В.І. Ветеринарна фармакологія з рецептурою К.: Аграрна освіта, 2001. 45 -60 с.

2. Хмельницький Г.О., Хоменко В.С., Канюка О.І. Ветеринарна фармакологія. Харків Парітет, 1995. 43 58 с.

! Основні терміни і поняття

Нейротропні засоби, наркотичні засоби, транквілізатори, анальгетики, седативні засоби,, стадії та рівні наркозу, види наркозу, спирт етиловий, хлороформ, хлоралгідрат, ефір, кетаміну гідрохлорид. люмінал, барбітал натрію, фенобарбітал.

& Теоретичні вказівки

Нейротропні засоби поділяють на дві групи: ті що діють на центральну і ті, що діють на периферичну нервову системи. Вони в свою чергу поділяються на ті, що пригнічують та ті, що збуджують.

GУ цьому розділі розглядають засоби, які пригнічують функцію центрально нервової системи в цілому (наркотичні та снотворні) і вибірково (нейролептики, транквілізатори, анальгетики, жарознижувальні, седативні, протисудомні).

Засоби, що пригнічують центральну нервову систему.

Наркотичні засоби

Наркоз тимчасова втрата деяких функцій організму, що супроводжується загальною анестезією (відсутність будь якої чутливості), відсутністю свідомості і довільних рухів у результаті повного розслаблення скелетних м’язів. При наркозі настає тимчасовий параліч усіх відділів центральної нервової системи, за виключенням довгастого мозку, життєво важливі центри якого (дихання, судинно рухомий) хоч і пригнічені, але продовжують функціонувати.

Перші повідомлення про застосування препаратів з метою анестезії зареєстровано на вавілонських глиняних плитках близько 2250 років до нашої ери. З цією метою використовували вина, різні напої з насіння блекоти, орпій, гашиш.

Перші способи застосування хімічних сполук для загальної анестезії (наркозу) пов’язані з ім’ям Хемфрі Деві, який у 1795 р. використав в експериментах та тваринах для інгаляції відомий на той час закис азоту. Тільки в 1844 р. його вперше було застосовано для наркозу при видаленні зуба в людини.

Видатний фізик Майкл Фарадей Деві відкрив у 1818 р. наркотичну дію етилового ефіру. Вперше застосував його Мортон лише в 1846р. під час операції на горлі у хворого. З того часу закис азоту та ефір набули поширення в Америці і Європі. Але невдовзі в них з’явився конкурент хлороформ, який був одержаний Юстусом Лібіхом у 1831 р.

GУ Росії широкому використанню інгаляційних наркотиків сприяли роботи відомого хірурга М.І.Пирогова, який значно вдосконалив методи наркозу.

Оре в 1847 р. вперше успішно застосував внутрішньовенно хлораргідрат, у 1902р. М.П.Кравков гедонал.

Механізм дії наркотиків повністю не з’ясований.

Теорії наркозу. Спочатку вчені припускали, що наркотики порушують кровообіг у мозку, значно зменшуючи надходження до нього кисню, викликаючи зворотне порушення функції. Пізніше з’явилась теорія, в основу якої було покладено деякі факти зміни проникності клітинних мембран під дією наркотичних речовин, що легко розчиняються в ліпідах. Детальніша перевірка не підтвердила провідної ролі порушення проникності клітинних мембран.

В останні роки з’явились роботи, які свідчать про гальмівну дію наркотиків на активність ферментів трикарбонового циклу Кребса у нервових клітинах, що призводить до гальмування енергетичного обміну та функцій мозку. Можливо з цим пов’язано послаблення синтезу ацетилхоліну, який є основним медіатором центральних міжнейронних синепсів, що призводить до гальмування передачі нервових імпульсів і пригнічення функції центральної нервової системи. При наркозі настає тимчасовий параліч усіх відділів центральної нервової системи, за виключенням довгастого мозку, життєво важливі центри якого хоч і пригнічені, але продовжують функціювати.

G Клінічно виділяють 3 стадії наркозу:

Перша стадія заціпеніння- проявляється короткочасним заспокоєнням без ознак порушення чутливості, функцій серцево судинної системи і дихання. Але в перший момент вдихання газових сумішей ефіру чи хлороформу, що мають виражену подразнюючу дію, можливе рефлекторне пригнічення дихання, навіть до повної його зупинки.

Короткочасна стадія оглушення змінюється другою стадією – загальним збудженням, яке проявляється сильним занепокоєнням, страхом, підвищеною рухливістю, опором при фіксації, навіть агресивністю. Дихання та пульс нерівномірні, тиск крові підвищений, зіниця ока розширена, підвищена секреція залоз, часте ковтання, можливі блювота, сечовиділення. І.П.Павлов назвав цю стадію “несправжнім збудженням”, тому що в його основі лежать процеси пригнічення (паралічу) кори головного мозку. При цьому підкоркові центри звільняються від гальмівного впливу кори і настає “бунт підкірки”, тобто незлагодженість дії підкіркових центрів. Сучасні електрофізіологічні дослідження показали, що в основі цих явищ лежить подразнююча дія наркотиків на дихальні шляхи, через які рефлекторно збуджуються центри середнього мозку.

Стадія загального збудження добре виражена у коней, собак, котів. Вона поступово, а у деяких тварин раптово переходить у третю стадію –стадію наркозу.

GЗалежно від глибини розрізняють чотири рівні хірургічного наркозу.

Перший рівень називають поверхневим, або базисним, наркозом. Він характеризується розслабленням скелетних м’язів, значним послабленням, але не відсутністю больової і тактильної чутливості, відсутністю шкірного, ковтального, рогівкового рефлексів та акомодації ока при повільному й рівномірному диханні та нормальному пульсі і тиску крові. Цей рівень наркозу інколи застосовують для виконання простих короткочасних операцій.

Другий рівень – легкий наркоз – характеризується відсутністю будь –якої чутливості та рефлексів, повним розслабленням скелетних м’язів, відсутністю довільних рухів при рівномірному діафрагмальному і послабленому грудному диханні та нормальному пульсі і тиску крові. Зіниця ока помірна звужена. Під час наркозу знижується функціональна активність усіх органів та обмін речовин, зменшується теплопродукція та підсилюється тепловіддача, у результаті чого значно знижується температура тіла. У практиці ветеринарної медицини, як правило, застосовують базисний та виражений хірургічний наркоз.

Третій рівень – глибокий наркоз – відрізняється від вираженого слабшим діафрагмальним диханням з поступовим відставанням грудного, прискореним і слабшим пульсом, низьким тиском крові, розширенням зіниці ока, можливе западання язика. Припинення грудного дихання свідчить про кінець стадії хірургічного наркозу. Як правило, при операціях на тваринах, особливо великих, намагаються не допускати глибокого наркозу, оскільки він межує з паралічем довгастого мозку, при якому відновити дихання можна лише за допомогою апаратів штучного дихання та аналептиків.

Четвертий рівень – пробудження або передозування – характеризується поступовим виходом тварини з наркозу: нормалізація дихання та роботи серця, відновлення чутливості та свідомості, поява акомодації ока та звуження зіниці.

При подальшому підвищенні концентрації наркотику в крові замість пробудження настає передозування, яке супроводжується значним послабленням виключно діафрагмального дихання, різким зниженням тиску крові і прискоренням пульсу, розширенням зіниці ока.

Після пробудження в тварин настає тривалий сон, який має виключно важливе значення для повного відновлення функцій організму.

Таким чином, наркоз дає змогу безболісно виконувати найскладніші операції, попереджувати травматичний шок, охороняти персонал і тварин від травматичних пошкоджень, сприяти більш швидкому одужанню та загоюванню ран.

Дата добавления: 2015-07-25