Характеристика напрямку

1) Напрямні:

а) певні проблеми громади вимагають вищих технічних навиків для ефективного їх вирішення.

б) такі технічні знання і навики можуть бути недоступними для громади, тому такі навики повинні застосовуватися людьми з-за меж громади.

в) використання технічних знань та навиків ззовні має бути контрольованим громадою.

2) Стратегія

Стратегія передбачає застосування технічних навиків ззовні для вирішення особливої проблеми громади. Сюди входить зібрання членів громади разом для визначення потреб та необхідних технічних навиків для забезпечення цих потреб, запрошення відповідного технічного експерта для надання поради громаді, пропонуючи вибір технічних засобів, що можуть бути застосовані до вирішення даної проблеми, та підведення громади до прийняття рішення про застосування необхідних навиків. Рішення завжди мають прийматися громадою, а не експертом. Щоб цей принцип діяв, необхідно розробити двосторонню угоду про розподіл ролей між громадою та запрошеним технічним експертом. Ці ролі повинні чітко окреслити роботу технічного експерта, як особи, що надає поради та застосовує необхідні технічні навики, але не приймає остаточних рішень.

Якщо ж це можливо, то дана модель також передбачає набуття громадою технічних навиків та знань, що забезпечуються технічним експертом ззовні, шляхом навчання та тренінгу. Це не тільки задовольнить потреби громади, але й дасть можливість громаді набути потрібних технічних знань та навиків, щоб задовольняти власні потреби у майбутньому.

Напрям технічної допомоги може бути дуже складною стратегією до виконання, оскільки вона може легко перетворитися на напрям громадських послуг, де технічний експерт не тільки забезпечує необхідні технічні навики, але й приймає всі рішення про застосування всіх навиків до певної проблеми. Необхідно досягнути делікатного балансу, де технічні навики завжди подаються технічним експертом, але основна робота планується відповідно до рішень, прийнятих громадою.

Для досягнення вищезгадуваного балансу, був запропонований ряд питань, на які, як громада так і технічний експерт, повинні дати відповідь. В свою чергу зосередження на цих питаннях допоможе у дотримані напрямку розвитку громад, а не громадських послуг. (Крістенсон та Робінсон 1989) Ось ці питання:

- на чиїх цінностях базується робота, громади чи експерта?

- до якої міри громада бере участь у визначенні цілей?

- до якої міри цей процес збільшить можливості громади вирішувати власні проблеми?

- до якої міри технічний експерт може діяти самостійно?

- чия проблема вирішується, громади чи експерта?

- чи можливі якісь альтернативи для громади? Якщо так, то чи має вона достатньо влади для вибору?

- чи є представлена вичерпна і достовірна інформація про природу та наслідки технічної допомоги?

- чи буде ця технічна підтримка сприяти залежності громади від технічного експерта?

3) Роль працівника з розвитку громад

У напрямку технічної допомоги працівник з розвитку громад відіграє декілька ролей. Він діє як вчитель для набуття громадою знань доступних з певних пунктів технічної допомоги, що можуть бути застосовані до технічної проблеми громади. Працівник з розвитку громад також діє як контактна особа, що зводить громаду з необхідним технічним експертом ззовні. Він також відіграє фасилітативну роль у інформуванні про прийняття рішень у громаді, враховуючи внесок експерта, що стосуються того, як надана технічна допомога буде застосована. Нарешті, працівник з розвитку громад, працюючи з технічним експертом, діє як тренер, що передає технічні навики громаді.

4) Джерело влади

У даному напрямку влада розділяється між громадою та технічним експертом.

3. Обґрунтувати роль груп самодопомоги в організації соціальної роботи на рівні громади

Дуже важливим напрямом дій соціальних працівників у громаді є організація груп самодопомоги. Соціальні працівники допомагають групам самодопомоги отримати необхідне приміщення, обладнання, захищають їх інтереси в адміністративних органах, надають професійні послуги, є ініціаторами створення нових груп. Контактуючи з групами самодопомоги, соціальні працівники тим самим сприяють розвитку неформальної системи допомоги, необхідної для нормального функціонування громадянського суспільства. У США більше 15 мільйонів людей є учасниками груп самодопомоги, в Іспанії - понад 5 мільйонів. Найвідоміша група самодопомоги - «Анонімні Алкоголіки». У багатьох країнах діють групи самодопомоги для невиліковно хворих людей, що роблять специфічну медичну та психосоціальну допомогу. Діяльність груп самодопомоги традиційно найбільш активна серед представників етнічних меншин в багатонаціональних країнах.

В цілому, участь у справах громади є традиційним для професійних соціальних працівників у зарубіжних країнах.

Групи взаємодопомоги (чи самодопомоги) не нове поняття для України. Звичай колективної, сусідської взаємодопомоги був традиційним способом громадського життя українців і виразно простежується в українських традиційних звичаях колективної cпівпраці селян не тільки при виконанні невідкладних трудомістких робіт, а у боротьбі за свої права.

У житті дореволюційного села паралельно з офіційним (юридичним) правом зберігала силу ціла система народних правових звичаїв, які протягом століть передавалися від покоління до покоління. Колективно вирішувались питання, пов'язані з земельною власністю, наслідуванням майна, орендою, особистим наймом, провиною членів общини тощо. Усна творчість українців відобразила погляд народу на громаду як велику колективну силу: «Громада — великий чоловік», «Що громада скаже, то й пан не поможе» та ін.

Відсутність досконалого законодавства, прозорого ринку землі та правовий нігілізм населення в сільських громадах сучасної України як ніколи спонукає до взаємодопомоги та підтримки при вирішенні складних питань як всієї громади так і окремих громадян, адже не завжди нам вдається заробити і зберегти матеріальні блага в необхідній кількості. Особливо ускладнюється життя під час кризи, але в нашому розпорядженні завжди є ми зі своїми знаннями, навичками і ресурсами і є ті кому необхідна наша допомога.

Групи самодопомоги (взаємодопомоги) – групи, учасники яких, поділяючи певні особисті інтереси, маючи подібний досвід, обєднуються для співпраці з метою реалізації власних потреб чи потреб громади завдяки обміну інформацією, взаємопідтримці, іноді – представництву.
Об’єднання людей у групи само -, взаємодопомоги може бути довільним (на основі спільних для всіх учасників проблем), за ініціативою (на основі прагнення ініціаторів спільними діями досягти бажаних змін у громаді чи оточенні).

Люди створюють або вступають у такі групи, щоб підтримати один одного, поділитись досвідом у подоланні труднощів, навчитися отримувати і надавати допомогу, мати середовище для неформального спілкування.

Для груп самодопомоги характерні такі ознаки:

· Гнучка структура, що зумовлює її мобільність у наданні допомоги;

· Участь людей з подібними життєвим досвідом, ситуацією, проблемою, які хочуть і намагаються змінити своє життя;

· Почуття причетності; готовність допомагати іншим, взяти на себе частину їхніх турбот;

· Демократичність у прийнятті рішень з будь – яких питань внутрігрупового життя;

· Спрямованість індивідуальної і колективної діяльності на задоволення інтересів і потреб учасників групи; право і можливість кожного вийти з її складу, якщо вона перестає відповідати цим критеріям;

· Недопустимість і неможливість використання лідерами (керівниками) системи заохочень і санкцій як засобів силового тиску;

· Віра в групові цінності, колективний ентузіазм, впевненість у можливості досягти бажаних змін,

· Обмін інформацією про досвід і зміни, взаємодопомога;

За тривалістю діяльності групи самодопомоги можуть бути короткочасними (які протягом одного- двох місяців інтенсивно працюють над розв’язанням конкретних проблем) і довготривалими (учасники яких об’єднують довготривалі, постійні інтереси).

Традиційно розвиток груп самодопомоги охоплює такі стадії, як заснування (початок), неформальна організація, формування лідерства (керівництва), початок формальної організації, призначення оплачуваного штату і професійних працівників. Однак це не означає, що для всіх груп вони є обов’язковими.

Група самодопомоги може бути організована як професіоналом так і людьми з подібними проблемами. На перших порах професіонал може допомагати учасникам в організації внутрігрупових процесів, скеровувати їх, доки група не почне оптимально функціонувати за рахунок власних організаційних ресурсів.

Іноді для більш ефективної роботи довготривалих груп самодопомоги, кількість учасників яких перевищує дванадцять осіб, доводиться ініціювати створення координаційного органу в складі координатора групи, його заступника, секретаря (скарбника), а також представників професійної консультативної ради, кожен з яких має певні обов’язки.

Координатор збирає збори групи, представляє її інтереси, забезпечує розроблення правил роботи, статуту, плану дій, визначає їх мету, залучає до співпраці волонтерів тощо. Він повинен добре володіти мистецтвом спілкування і продуктивної співпраці з іншими людьми. На зустрічах, зборах йому необхідно весь час пам’ятати, що має справу з людьми, які, перебуваючи у стані стресу, отримують мінімальну сдопомогу або взагалі позбавленні її, а дехто навіть утратив віру в те, що його проблеми можуть когось хвилювати і що хтось здатний йому допомогти. Тому координатор має бути готовим і здатним наснажувати всіх учасників групи.

Заступник координатора здійснює всю організаційну і представницьку роботу за відсутності координатора або виконує конкретні доручення й тому має володіти аналогічними навичками і якостями.
Секретар (скарбник) формує і зберігає документацію, яка стосується роботи в групі, збирає кошти для спільних потреб і стематично (наприклад, щоквартально) доповідає групі про витрати і потреби.

Відповідальний за зв'язок з громадськістю організовує циркулювання інформації у групі, повідомляє її учасникам про всі зміни, зустрічі тощо, розміщує оголошення та інформацію в ЗМІ, розповсюджує брошури, буклети, листки, методичні посібники.

Відповідальний за поповнення фондів, ресурсів налагоджує контакти з громадськістю, підприємцями, фондами, здатними і готовими фінансово забезпечити повсякденні витрати групи. Нерідко він організовує цілеспрямовані акції (лотереї, продаж кондитерських виробів тощо) для отримання необхідних засобів

Такий розподіл повноважень не є обов'язковим для кожної групи, а залежить від конкретної внутрігрупової ситуації, її взаємодії із зовнішнім середовищем, а тому, як правило, поєнуєднує в собі загальні (універсальні) й особливі (властиві конкретній групі) аспекти.

При групі самодопомоги може діяти консультативна рада з фахівців, які мали б бути близькими у погдядах на основні питання її функціонування. Це помітно підвищує довіру учасників до ініатив і справ групи, додає їй привабливості в очах людей, які цікавляться її діяльністю. Користь від цього мають клієнти (взаємодія з консультативною радою допомагає їм раціонально організовувати свою співдіяльність) і фахівці соціальної роботи, отримуючи цінний для осмислення і вдосконалення своєї роботи емпіричний матеріал.

Група може вести реєстраційний журнал, фіксуючи в ньому відвідувачів, телефонні дзвінки, письмову кореспонденцію, пропозиції учасників тощо. Зафіксована в ньому інформація прислужиться як основа для бази даних, без якої неможлива систематизація відомостей про історію створення групи, її учасників, справи.

Після кількох зібрань групи може спостерігатися зниження кількості її учасників. Інколи причина цього полягає в усвідомленні ними того факту, що їхні надії не виправдовуються або очікування суттєво відрізняються від очікувань лідера та інших членів групи. Завчасне обговорення очікувань від групи може зменшити відсоток «відсіву».

Зі зміцненням групи виникає потреба і бажання поділитись своїми знаннями щодо організації взаємодопомоги та взаємопідтримки, розширюються міжгрупові зв'язки, що є передумовою створення місцевих, регіональних і національних товариств. З часом група взаєморідтримки, нагромадивши певний досвід роботи, розширивши свої ряди може трансформуватися в нове організаційне утворення – громадське об'єднання, професійну соціальну службу тощо.

Запорукою успішного функціонування групи само- і взаємодопомоги і є вміння її учасників використовувати наявні ресурси та відшоковувати нові. Такими ресурсами можуть бути асоціації фахівців, громадські організації і доброчинні фонди, церква, виробники фармацевтичної продукції, представники місцевого бізнесу, міліція, політики і філантропи та ін.
Групи самодопомоги, залучаючи ресурси громади, волонтерів та інших громадян, сприяють розділу відповідальності між державнимиутвореннями громадянського суспільства.

Дата добавления: 2015-07-25