Усна народна творчість як складова середньовічної літератури

Головним джерелом літератури кожного народу є усна народна творчість. Найдавнішим видом народної поезії були трудові пісні. Вони виникли на основі ритмічних вигуків, які полегшували людям виконання різних трудових процесів. З трудових пісень з'явились обрядові, в яких за допомогою міміки і жестів відтворювались важливі аспекти життя общини - вдале полювання, добрий урожай, перемога над ворогом тощо. Рано виникають і календарні пісенно-ігрові дійства, присвячені, наприклад, довгожданій весні, яка приходить на зміну важкому зимовому періоду. Народна творчість, яка лягла в основу середньовічної літератури, багато століть розвивалась в усній традиції. В ній ще довго відбивалися обряди, вірування, звичаї язичницької доби. Великий вплив на всі аспекти життя середньовічної Європи мало християнство. Християнський світогляд складався в боротьбі з античним світосприйняттям і язичницькою релігією варварів. Але церква була неспроможна відразу викорінити язичницькі традиції. Релігійним заборонам народ протиставляв жадобу світської музики, пісень, танців, розважальних видовищ. Протягом століть дуже популярними були виступи мімів, жонглерів, шутів, карликів. Надзвичайно живучими виявились комічні жанри середньовічного театру - соті, фарси. Офіційним феодально-церковним святам народ протиставляв безтурботні веселощі таких народних обрядів, як «святкування травня» з обранням королеви або короля весни, з піснями та хороводними танцями, а також багатоденні народно-святкові карнавальні звеселяння під час масниці, великих ярмарок; всілякі «свята дурнів», «свята ослів» тощо. Своєрідність і складність буття європейських народів відбилися у самобутніх жанрах середньовічної літератури. Однак пам'яток, цих свідчень художнього генія і мудрості народної, збереглося небагато, оскільки народна творчість протягом століть розвивалась в усній традиції.

Дата добавления: 2015-07-16