Аспекти лінгвістичного опису фразем

Розділ 1. Фразеологізми як об’єкт мовознавчих досліджень

В науковій літературі фразеологія визначається як сукупність одиниць зі сталим значенням у певній мові. Предмет фразеологічних досліджень становить природа фразеологізмів та їх категоріальні ознаки, а також виявлення закономірностей функціонування їх в мові [46, с.197]. У фразеології вивчають специфіку фразеологізмів як знаків вторинного формування, зокрема – як продукту особливого вигляду вторинної непрямої номінації, представленої різного роду синтагматичною взаємодією слів – компонентів у процесах переосмислення і формування нового значення вихідного поєднання або певного слова.

Фразеологія — це розділ мовознавства, що вивчає сталі звороти мовлення, склад фразеологічних одиниць і висловів мови. До складу фразеології входять ідіоми, порівняння, крилаті вислови, прислів'я, приказки, стійкі формули, звороти науково-термінологічного характеру, афоризми, сталі вислови з виробничо-технічної сфери та ін. [4, с. 91]. Їхня роль полягає зокрема в заповненні лакун у лексичній системі мови, яка не може повністю забезпечити найменування пізнаних людиною сторін дійсності.

У англійській мові визначення фразеології дав дослідник Arnold I.V. «Phraseology means the branch of linguistics dealing with stable word – combinations characterized by certain transference of meaning» [3, с. 38 ]. А фразеологізм у англійській мові має аналогічне значення як і в українській мові, «Phraseological Unit – a word group with a fixed lexical composition and grammatical structure; its meaning, which is familiar to native speakers of the given language, is generally figurative and cannot be derived from the meanings of the phraseological unit’s component parts» [3, с. 40].

В німецькій мові автор багатьох праць з фразеології німецької мови Harald Burger так визначив фразеологію, «Unter Phraseologie versteht man die Disziplin der Sprachwissenschaft, die sich mit Phraseologismen, also mit festen Wortverbindungen beschäftigt» [18, с. 26]. А фразеологічні одиниці визначаються дослідником Elke Donalies у своїй праці «Basiswissen Deutsche Phraseologie» «Unter einem Phraseologismus versteht man in der Sprachwissenschaft eine zu einer festen Form verwachsene Folge von Lexemen (Komponenten; Konstituenten), also eine bestimmte Art eines Syntagmas (= grammatische Fügung (Wortverbindung) aus i. d. R. mehreren Wörtern) [17, с. 29].

В українській мові фразеологізм (від фраза і грец. λογισμος судження), фразеологічна одиниця, фразеологічний зворот, фразема — нарізнооформлений, але семантично цілісний і синтаксично неподільний мовний знак, який своїм виникненням і функціонуванням зобов’язаний фраземотворчій взаємодії одиниць лексичного, морфологічного та синтаксичного рівнів [15, с. 383]. У багатьох випадках ФО з’являються чи не єдиними мовними виразниками предметів, властивостей, процесів, ситуацій, інших явищ людського життя. Утворення фразеологізмів послаблює суперечність між потребою мислення та обмеженими лексичними ресурсами мови. В тих же випадках, коли фразеологізм має лексичний синонім, вони звичайно, розрізнюються у стилістичному відношенні.

Висока інформативність ФО є результатом взаємодії щонайменше двох його компонентів, структурного та семантичного. Під структурою ми розуміємо зовнішній бік ФО, а семантика вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів.

Аспекти лінгвістичного опису фразем

До сьогодні у сучасному мовознавстві багато вчених лінгвістів займалися вивченням функціонування фразем у різних аспектах.

Упродовж тривалого часу не було чіткого наукового обґрунтування фразеології як окремої лінгвістичної дисципліни. Питання фразеології, зазвичай, були предметом розгляду у наукових працях із граматики, стилістики, лексикографії, історії мови та загального мовознавства.

Нині фразеологія самостійна лінгвістична дисципліна, яка має свій об’єкт та методи дослідження.

Онімний компонент у фразеологізмах. Відкритість проблеми семантичного статусу онімів у фразеологізмах (Д. В. Ужченко [103]) пояснюється різними позиціями вчених щодо розуміння їхньої ролі у формуванні фразеологічного значення. Одні дослідники (О. Л. Березович [4], В. М. Мокієнко[11]) вважають, що культурні конотації, які тривалий час відзначаються стабільністю в межах певної мови, сприяють формуванню символіки в оніма, тим часом прихильники парадигматичної асемантичності онімів (Р.І. Охштат [12]) уточнюють, що з безпоняттєвого знака на рівні мови онім перетворюється в апелятив на рівні фразеології. Кожний онімний клас має свої особливості, а тому у фразеологізмах може і не мати символічного значення, виконуючи лише номінативну функцію.

Найбільш прийнятною є думка вчених про повноправний, хоча і специфічний (екстралінгвальний) статус онімів, які відіграють основну роль у мотивації фразеологізмів. До конотацій оніма дотичний асоціативний фон, що експлікує його у свідченнях етносвідомості, тобто в актах мотивації, а не власне номінації (О. Березович [5]). Основою мотивованості є внутрішня форма фразеологізму, яка розглядається як обов’язкова образно-смислова характеристика мовного знака (А. М. Кравчук [10], Н. М. Пасік [14]). За такого підходу актуалізується поняття лінгвокультурної мотивації, під якою в дослідженні розуміється психоментальна операція встановлення образності фразеологізмів з онімним компонентом, яка ґрунтується на лінгвокультурній інформації, закодованій у символіці оніма. Залежно від внутрішньої форми фразеологізму, мотивація може бути експліцитною (асоціативною) та імпліцитною (виявляється шляхом етимологічного аналізу).

Джерелом лінгвокультурної інформаціїонімного компонента є соціум, історія, література, античність, християнство.

В ході аналізу наукової літератури з досліджуваної проблеми ми виявили такі аспекти вивчення фразеологічних одиниць. Семантичний аспект репрезентований у працях таких дослідників як Л.В. Васильєв, О.П.Левченко, Д.В. Ужченко, Б.М. Ажнюк та інші. Семантичне поле, термін, вживаний в лінгвістиці найчастіше для позначення сукупності мовних одиниць, об'єднаних якимось загальним (інтегральними) семантичним ознакою; іншими словами – що мають певний загальний нетривіальний компонент значення.

У своїх працях Л. М. Васильєв пропонує розмежовувати семантичні класи слів (у них можуть входити і фразеологізми) і семантичні поля (поряд зі словами та фразеологізмами вони включають також граматичні засоби мови) [6, с.45].

Автор відзначає, що семантичне поле інтуїтивно зрозуміло носію мови і є для нього психологічною реальністю, воно автономне і може бути виділено як самостійна підсистема мови. Одиниці семантичного поля пов'язані тими чи іншими системними семантичними відносинами. Виходячи з цих тверджень кожне семантичне поле пов'язане з іншими семантичними полями мови і в сукупності з ними утворює мовну систему.

Елементи окремого семантичного поля пов'язані регулярними та системними відносинами, і, отже, всі слова поля взаємно протиставлені один одному. Дослідник відзначає, що семантичне поле сприймається носіями мови як деяке самостійне об'єднання, співвідносне з тією чи іншою областю людського досвіду, тобто психологічно реальне [6, с.95]. Поля парадигматичного типу, одиницями якого є лексеми, які належать до однієї частини мови і об'єднані спільною категоріальної семой у значенні, нерідко також іменуються семантичними класами або лексико-семантичними групами.

Останнім часом у лінгвістиці дослідження національної специфіки семантичних особливостей фразеологічних систем національних мов набувають все більшого поширення. Слід зазначити, що особлива увага приділяється взаємозв'язку фразеологізмів з мовними картинами світу та культурами народів. Більшість дослідників у цьому руслі намагаються вибрати якусь певну тематичну групу сталих виразів у відповідності до домінуючого компоненту фразеологізму, щоб охарактеризувати тип мотивації та етнонаціональні особливості фразеологічного пласту цієї групи.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли відроджується національна самосвідомість народу, вивчення фразеологічних одиниць як символьних засобів матеріального і духовного усвідомлення світу певним етносом викликає особливий інтерес у дослідників (Б.М.Ажнюк, Л.І.Даниленко, В.М.Телія, Ю.А.Фірсова та ін.).

Ономастична фразеологія є яскравим репрезентантом культурного надбання етносоціуму, виразником ментальності, інтелектуальних цінностей, побуту, звичаїв, історії носіїв певної мови.

Своєрідність онімів у мові викликає нагальну потребу вивчення особливостей їхнього функціонування у фразеології. При семантичній трансформації відбувається символізація онімів. Вони вичерпують свої ономастичні функції та перестають бути вираженням абсолютної одиничності. Семантичні перетворення та якісні зміни, яких зазнають фразеологізовані оніми, свідчать про часткову, а іноді й повну подібність таких власних назв до апелятивів.

Існують два основні напрями в процесі семантизації власних назв (Р.І.Охштат, Н.М.Пасік). Перший напрям пов’язаний із функцією позначення конкретного індивіда: власна назва співвідноситься з певним суб’єктом або об’єктом, символізує їхні ознаки і набуває узагальненого значення. При цьому оніми утворюють семантичне ядро фразеологізму: нім. ein salomonisches Urteil, Gang nach Kanossа, укр. соломонові стайні, муки Тантала, англ. the cask of Danaides, honest Abe. Основу другого напряму символізаціїонімів становить абстрактна природа власних назв, що домінує над конкретною. Через уведення інших компонентів з яскраво вираженою семантикою власна назва виступає у своєму загальнокатегоріальному значенні (ім’я взагалі) і може слугувати контекстуальним синонімом до слів «чоловік», «жінка», «річка”, “місто”, “предмет”, “цей”, “інший”, “там” тощо: нім. ein fauler Heinz, fliegendes Gretchen, fern von Madrid, укр. як баба Палажка, скриня Пандори, англ. Jack Horner, Buridan’s ass.

Проведений компонентний аналіз семантики фразеологізмів з ономастичним компонентом дає змогу зробити висновок про те, що основні значення в системах різних мов універсальні, що обумовлено загальнолюдськими законами логіки, структурою мислення та ідентичною реалізацією пізнання й думок. Проте в кожній мові існує також певний набір основних значень, притаманних саме їй як відображення неповторних особливостей культури народу – носія даної мови. Фразеологічні одиниці, відтворюючи у своїй семантиці тривалий процес розвитку культури етносу, фіксують і передають із покоління в покоління культурні установки й стереотипи та відіграють важливу роль у творенні мовної картини світу того чи іншого народу. Оніми є яскравими лексичними компонентами національно забарвлених ФО, носіями та трансляторами різноманітної і достатньо широкої національно-культурної інформації.

Поява у зоонімов антропоцентричних прирощених смислів, включення зооморфізму до складу фразеології свідчить про суб'єктивне визнання мовною особистістю значущості тварин у загальній інтерпретаційній картині світу, що визначається традиційною моделлю переносу якостей тварин на людину і навпаки. В основі універсальних прирощених смислів зооморфічній фразеології лежить загальне етимологічне джерело (Біблія, давньогрецькі та латинські тексти, байки Езопа), поява етноспецифічних збільшень у зооморфізмі залежить від неповторного історичного досвіду кожного етносу, а також свідчить про появу несформованих правил асоціативного мислення у кожного етносу. Тварини за своєю природою ближче до людини і більше втягнуті їм у світ своїх перетворень, більше пов'язані з історичним розвитком цивілізації. Культові зображення тварин - найдавніший прояв творчості людини. Культ тварин – перша грань, яку людина провела між собою і світом природи, визнаючи ще її панування, але, вже не ототожнюючи себе з нею. І як би згодом ні знижувалася роль тварин в духовній культурі, анімалізм завжди залишається тим сенсоутворювальним фоном, на якому формуються мовні і культові стереотипи [24, с. 128]. У системі мови назви тварин утворюють особливе семантичне поле – зооніми. Зооніми можуть функціонувати в якості самостійних лексичних одиниць, можуть вони також входити до складу різних фразеологічних зрощень, ідіом, прислів'їв, приказок, де вони можуть функціонувати в якості людинозначущих або предметозначущих метафор: мишача метушня, хід конем, собаку з'їсти в чому-небудь та ін. У більшості випадків висловлювання з зоонімамі втратили свою мотивацію і відносяться до ідіом: підкласти кому-небудь свиню - «влаштувати кому-небудь гидоту». Зооморфізми можуть зустрічатися як у вигляді окремих лексем - укр.: Ворона, осел, ведмідь, орел, англ.: Bear, bull, pig, fox нім.: Affe, Elefant, Hunde,Fische, так і в якості компонентів зоофразеологічних одиниць, таких як, наприклад: укр.: Кіт у мішку, (бігти) як щури з корабля, підсадна качка, собака на сіні, телячі ніжності, бідний як церковна миша, цап-відбувайло, вовк в овечій шкурі [17, с. 95, 148, 172]; англ.: as blind as a bat, like a bear with a sore head, play cat and mouse, white elephant, a big frog in a little pond [14, с. 63, 138, 274]; нім.: die Katze im Sack kaufen, melkende Kuh, Hundemüde [18, с. 64, 89].

Часто вживаються порівняння та метафори, засновані на подобі між твариною і людиною. Порівняння можуть бути поділені на логічні (необразні) і образні, які, у свою чергу, включають в себе порівняння-словосполучення з формальними елементами like, as, as if, наприклад: like a bull in a china shop, crazy like a fox, quiet as a mouse, і порівняння-складні слова з елементами-like, -shaped, -looking, що вживаються як епітети, наприклад, monkey-looking [14, с. 139]. У метафорі подобою надається вид тотожності.

Наступний аспект вивчення фразем це етнокультурний аспект. Етнокультурний аспект у своїх працях розглядали такі дослідники Б.М. Ажнюк [4], Є.М. Ярославський [19], В.В. Жайворон [34] та ін.Займаючи провідне місце серед національно-специфічних компонентів культури, мова виступає одним з найвиразніших засобів репрезентації національної самобутності. Мовні засоби у поняттєво-семіотичній сфері обряду, фольклорі репрезентують архаїчну, «наївну картина світу» (Ю.Д. Апресян) [2, с. 348]. Виконання мовою функції передачі етнічної ментальності «полягає не в тому, що виражається мовою, а в тому, як виражається» [2, с. 384]. З цього погляду цікавим виступає традиційне дискурсивне вживання мови (фольклорні тексти замовлянь, вірувань, оповідей-міфів (казка, переказ, легенда тощо), вербальних фрагментів весільних та інших обрядів), яке визначає для свого носія напрями світосприймання [2, с. 481].

У дослідницькій парадигмі етнолінгвістики особливе місце відводиться фразеології, вивчення якої потребує активізації, оскільки вона є засобом відображення в мові національної специфіки, носієм елементів, що у значній різноманітності і повноті характеризують етнічну картину світу [16, с. 52]. Вважаючи мову душею народу, дослідники душею мови справедливо визначають її фразеологію, адже фразеологічний склад є яскравим і своєрідним носієм національно-культурних особливостей мовної системи, оскільки фразеологія виступає тією сферою мовної діяльності, «де, з одного боку, в мовних фактах яскраво відбиваються етнопсихологічні особливості соціуму, а з другого, – чітко простежується вплив мови на формування його менталітету» [13, с. 33].

«Особливість» місця фразеології у процесі виявлення в мові етнічної історично-культурної пам’яті визначається її чітко вираженим антропологічним характером, адже своєю специфічною номінацією фразеологічні одиниці здебільшого охоплюють ті фрагменти дійсності, «які безпосередньо пов’язані з психічними процесами, діяльністю людини, її індивідуально-психологічними особливостями» [28, с. 7].

У фразеології захована уся багатогранність історичного буття народу, його життя, побут, звичаї, мораль, сила духу, біль і гнів, страждання і надія [19, с. 1]. Вивчення етносимволіки народних афоризмів можливе шляхом реконструкції глибинного значення, занурення в їхній культурний зміст [38, с. 15], тому цілком природним є той факт, що багато вчених різних напрямів (етнографи, фольклористи, історики, мовознавці) у своїх дослідженнях апелюють до історико-етимологічного плану фразеологічних одиниць, убачаючи в ньому цінне фактографічне джерело [21, с. 5].

Водночас фразеологія характеризується значним ступенем національної маркованості: щодо вивчення різноетнічних мовних картин світу ефективним виступає «аналіз національно-специфічних фразем і специфіки мотивації (внутрішньої форми) фразеологізмів» [17, с. 19], оскільки вони відображають відмінності між народами у площинах як духовної, так і матеріальної їхніх культур» [1, с. 32]. Особливо це стосується ідіом, оскільки ідіоматику дослідники вважають «святою святих» кожної національної мови; вона неповторним способом маніфестує дух та своєрідність нації [24, с.174].

Фразеологічні одиниці, несучи в собі залишки різних (родинних, календарних) давніх обрядів, разом з рештою стійких мовних одиниць, що відображають стихію народної духовної культури (етнофраземи), утворюють «сакральну народну фразеологію» (М.Толстой). Етнолінгвістичне вивчення народної фразеології повинне відбуватися комплексно, ґрунтуватись на широких історико-культурних рецепціях, шляхом використання матеріалів «етнографії, міфотворчості, релігії, фольклористики у їх словесно-змістовному вираженні» [16, с. 52]. Етнокультурна інтерпретація таких фразеологічних одиниць, на думку дослідника В. І. Коваля, пов’язана з численними складнощами, адже перед дослідником-лінгвістом у такому випадку постає потреба апелювати не лише до власне мовних, але й до складних (зазвичай архаїчних) позамовних закономірностей, малодоступних відомостей [8, с. 193].

Фразеологізми, на думку О. Л. Кононової, – це «універсальний банк даних», який утримує в собі інформацію про навколишню дійсність певного етнічного хронотопу, про особливості виникнення у свідомості сучасника цієї дійсності (який творив її, пізнавав і відображав вербальними засобами) образів, що стали основою фразеологічної номінації [9, с. 141].

Образна основа фразеологізмів відбиває характерологічні риси народного світобачення, що входять як складова частина до поняття «менталітет». На основі цього в мовознавстві (як і в культурології та філософії) сформувався та став загальновизнаним погляд на фразеологічний склад мови як на найбільш прозору підсистему мови для втілення лінгвальними засобами концептів «мови» етнокультури [23, с. 1]. У зв’язку з цим слушною видається думка О. О. Селіванової, яка фразеологізми будь-якої мови трактує як лінгвосеміотичні феномени, що формують «особливу «підмову», одне з концентричних кіл мови, у якому в усталеній формі зберігаються і транслюються уявлення етносу про світ, культурна й історико-міфологічна інтеріоризація дійсності та внутрішнього рефлексивного досвіду народу» [88, с. 11]. У зв’язку з цим етнокультурна реконструкція народних афоризмів виступає одним зі шляхів, що дозволяє виявити народну природу сучасної української мови [88, с. 16].

Отже, дослідження зв’язків етнофразем з контекстом їх виникнення неодмінно виводить вектор пошуку на рівень народного дискурсивного мовлення, репрезентація якого відбувається у вербальних кодах архаїчної народної обрядовості і святковості, традиційної звичаєвості, які втілюють стійку парадигму етнічного світогляду, що ґрунтується на архетипних віруваннях, породжених колективною свідомістю соціуму. Проходження таким шляхом є продуктивним рухом у напрямку занурення до праглибин народного духу.

Не менш важливий є класифікаційний аспект вивчення фразеологізмів. Класифікацію фразеологізмів здійснюють учені на основі різних ознак. У сучасному мовознавстві відомі кілька типів класифікації фразеологізмів, які прийняті й для української фразеології. За семантичною злитістю компонентів розрізняють: а) фразеологічні зрощення, б) фразеологічні єдності, в) фразеологічні сполучення (класифікація В.В. Виноградова). До них додаються ще фразеологічні вислови (за класифікацією М.М. Шанського). Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. В. Гаврин. Класифікація Б.О. Ларіна відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень.

Найбільшого поширення у курсах мовознавства набула класифікація, виконана В.В. Виноградовим [21] на семантичній основі. Автор виокремлює три типи фразеологізмів: фразеологічні зрощення (ідіоми), фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення.

· Фразеологічні зрощення

· Фразеологічна єдність

· Фразеологічні сполучення

Поза трьома групами фразеологізмів, виділених дослідником, залишилися народні прислів’я, приказки, примовки, крилаті вислови, термінологічні словосполучення.

Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою В.В.Виноградова, М. М. Шанський виділив четвертий клас— фразеологічні вирази, до яких належать стійкі в своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які не тільки є семантично подільними, але й складаються цілком із слів з вільним значенням.

Серед фразеологічних виразів автор розрізняє дві групи: 1) фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження, наприклад: людина — це звучить гордо; хрін від редьки не солодший; мовчання – знак згоди. 2) фразеологічні вирази номінативного типу – це мовне кліше, виражені переважно простим словосполученням: пленарне засідання, ринкові відносини, охорона здоров’я, золоті руки, трудові успіхи, чорне золото [37]. Наприклад: трудові успіхи, палії війни, вищий учбовий заклад і т. ін.

За класифікацією дослідника Б.О. Ларіна [54] фразеологічні сполучення поділяються на а) перемінні словосполучення; б) стійкі словосполучення,; в) ідіоми.

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. В. Гаврин. Дослідник у своїй праці виділяє шість основних типів:

1. Образно-виразні стійкі сполуки,

2. Еліптичні сполуки,

3. Термінологічні фразеологізми,

4. Афористичні фразеологізми,

5. Контекстологічні сполуки,

6. Ідіоми [54].

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в дослідженнях Л. А. Булаховського, який визначає такі групи:

1) прислів'я і приказки;

2) професіоналізми, що набули метафоричного вжитку;

3) усталені вислови з анекдотів, жартів;

4) цитати й образи з «Старого» і «Нового» завітів;

5) численні ремінісценції античної старовини;

6) переклади поширених іншомовних висловів;

7) крилаті слова українських та іноземних письменників;

8) влучні фрази видатних людей.

Генетична класифікація, надзвичайно корисна з погляду історичного вивчення фразеології кожної національної мови, на жаль, не може охопити всіх фразеологічних одиниць, бо далеко не завжди можна навіть при спеціальних дослідженнях точно встановити джерело виникнення того чи іншого вислову.

Заслуговує на увагу класифікація фразеологічних одиниць за граматичною формою і семантичними ознаками, опрацьована в ряді праць В.Л. Архангельським. У ній фразеологічні одиниці поділяються на фраземи і стійкі фрази [54].

За походженням (етимологією) фразеологізми поділяються на:

1. Сталі вислови з народної.

2. Професіоналізми.

3. Переклади з інших мов або запозичення фразеологізмів без перекладу.

4. Вислови з античної культури.

5. Біблійні та євангельські вислови.

6. Вислови відомих людей (афоризми, цитати).

Із стилістичного погляду фразеологічні одиниці групуються на розмовно-побутові, народно-поетичні фразеологізми. В окрему групу виділяються книжні фразеологізми, які використовуються переважно в писемній формі наукового, офіційно-ділового, публіцистичного та художнього стилів: болючі проблеми, заходи адміністративного впливу, зійти з орбіти, коефіцієнт корисної дії.

Фразеологізми за співвіднесеністю з окремими частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням (за тим, шо вони позначають — предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції — і якими членами речення виступають), бувають:

· іменникові

· прикметникові

· прислівникові

· вигукові

Розглянуті класифікаційні схеми кожна по-своєму допомагають з'ясувати природу фразеологічних одиниць, схарактеризувати особливості їх функціонування і еволюцію їх у мовній системі. Велику цінність становлять прислів’я і приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різноманітні сфери життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради, вчать, наставляють і виховують людей

Лінгвокультурний аспект вивчення фразеологізмів. Лінгвокультурологічні дослідження активно проводилися такими вченими як А. Вежбицька, Р.М. Кізінг, тощо. У своїх працях дослідник В.А. Маслова стверджує, що термін «лінгвокультурологія» виник у зв’язку з роботами фразеологічної школи, очолюваної В.М. Телія і так визначає суть науки та її завдання. Лінгвокультурологія – це наука, що виникла на перетині лінгвістики та культурології, і яка досліджує вияви культури народу, відображені та закріплені у мові [3, c.107]. Завдання лінгвокультурології – це експлікувати культурну значимість мовної одиниці, тобто культурні знання, на основі зіставлення прототипної ситуації фразеологізму чи іншої мовної одиниці, його символьного прочитання з тими кодами культури, які відомі чи можуть бути запропоновані носію мови лінгвістом.

Питання взаємозв’язку мови та культури є одним з найактуальніших питань, які привертають увагу лінгвістів багатоплановістю дослідження. Мова до певної міри визначається культурою, але ступінь впливу культури ще досі не визначений. Твердження, що культура впливає на спосіб використання мови є беззаперечним, адже мова є вербальним її вираженням. На підтвердження цього процитуємо Е.Сепіра, котрий писав: «Не можу я визнати і справжньої причинної залежності між культурою і мовою. Культуру можна визначити як те, що суспільство робить і думає. Мова є те, як думають… Цілком справедливим є і те, що історія мови й історія культури розвиваються паралельно» [5, с. 171].

Зіставлення мов i культур виявляє як загальне, так і специфічне, що є зумовленим своєрідністю культури конкретного народу.

Національно-специфічні елементи культури відіграють важливу роль у процесі інтеркомунікації: під час спілкування з іноземцями, вивчення іноземної мови, перекладу, сприйняття різноманітних текстів. Акт міжмовної та міжкультурної комунікації відбудеться, якщо відбудеться адекватне порозуміння двох учасників комунікативного акту, які належать до різних національних груп [4, с. 18].

При лінгвокраїнознавчому підході до дослідження фразеологізмів головну роль відіграє зміст іншомовних одиниць. Лінгвокраїнознавчий аналіз ФО неможливий без урахування таких чинників як: історії країни та її культури, суспільних ритуалів та звичаїв, духовних цінностей та ідеалів.

Досліджуючи фразеологізми, ми дійшли висновку, що народні уявлення англійців знайшли своє втілення у численних ФО на позначення «купівлі» Ядерними елементами часто виступають зоосемізми, фітоніми, компонент «гроші». Прикладом фразеологізму на позначення «купівлі» із зоокомпонентом є buy a pig in a poke [14, с. 145] – купувати/купити кота в мішку [6, с. 405], який має значення « придбати що-небудь, не бачачи й не знаючи його якостей». Національно-культурна семантика мови найяскравіше виявляється у таких мовних одиницях як фразеологізми. Фразеологічний запас сучасної англійської мови є зосередженням фонових знань, що допомагає краще вивчити культуру країни.

Фразеологічні одиниці як проблема перекладу один із важливих аспектів вивчення фразем. Фразеологізми справедливо вважають одним із невичерпних джерел посилання експресивності та поглиблення логізації викладу. Вони збагачують наше уявлення про навколишню дійсність, відчутно поповнюють словниковий склад мови. Фразеологізми як яскравий стилістичний засіб, здатний зробити мову сильною і красивою, образною і переконливою. Проведене дослідження ще раз довело наскільки багатою та різноманітною є фразеологія англійської та української мови.

Переклад фразеологізмів – це особлива проблема, адже передати їх слово в слово зазвичай неможливо, через те, що вони являють собою єдиний образ, звідси – необхідність їх розгляду, як єдине семантичне ціле; а заміна їх словами в прямому значені може спричинити зникнення атмосфери звичних читачу образів.

Проблеми фразеології у мовознавстві активно досліджуються в роботах О. І. Чередниченко, Д. В. Ужченко, В. Я. Теклюк, А. І. Молоткова та інших вчених. Ними неодноразово зазначалося, що їх недоречне або неправильне використання робить мову не тільки убогою, але і стилістично неграмотною. Доречно ж застосовані фразеологізми оживляють і прикрашають як усне мовлення, так і літературні твори.

Однією з основних особливостей фразеологічних одиниць, яка відрізняє їх від вільних словосполучень, є ідіоматичність. Саме через цю характеристику загальне значення фразеологізму не дорівнює сумарному значенню його компонентів, часто це значення не має нічого спільного із значеннями слів, які входять до нього [6, с. 53].

Багато фразеологізмів виникли на основі якогось історичного факту: to dine with Duke Humphrey – залишитися без обіду [8, с. 128].

У фразеологізмах часто міститься метафоричний елемент. Їх не можна перекладати дослівно. У багатьох випадках вони мають явно виражене національне забарвлення. Це все та ряд інших факторів призводить до того, що фразеологічні одиниці часто не мають абсолютних відповідників в іншій мові. Складність перекладу ідіом полягає у тому, що перекладач повинен уміти їх розпізнати і підшукати відповідний український варіант.

З точки зору перекладу фразеологічні звороти – приказки та прислів’я – зручно розділити на 3 групи.

До першої групи відносяться такі прислів’я та приказки, які повністю співпадають з українськими – як по змісту, так і по формі. Такі приказки та прислів’я, які повністю співпадають в різних мовах, мають своїм джерелом загальний прототип і часто є калькою з грецької або латинської, рідше інших мов.

До другої групи належать прислів’я і приказки, які співпадають по змісту, але не співпадають за образом, який лежить в їх основі: As well be hanged for a shepp, as for a lamb – Сім бід – один одвід. Сім смертям не бути, а одної не минути [8, с. 28]; To buy a pig in a poke – Купити кота в мішку [6, с. 40].

При перекладі таких фразеологічних одиниць рекомендується користуватися такими відповідниками, які закріпилися в мові, оскільки при їх перекладі перекладач повинен притримуватися принципу перекладу чогось звичного таким же звичним. У протилежному випадку приказка або прислів’я викличе у читача враження чогось несподіваного та оригінального. Тому англійську приказку: At a snail’s pace – Як на волах, не можна перекладати - із швидкістю равлика [8, с. 31].

До третьої групи відносяться приказки та прислів’я, які не мають відповідників в українській мові – ні за змістом, ні за образом. Вони перекладаються або описово, або при допомозі приказки, створеної перекладачем.

Прислів’я і приказки часто мають чітко виражений національний характер, тому вони не можуть бути використані при перекладі, не дивлячись на те, що вони повністю співпадають по змісту. Так, англійську приказку: To carry coal to Newcastle, не можна перекладати українською приказкою – їздити в Тулу зі своїм самоваром, оскільки це внесло би в переклад чуже національне забарвлення. У таких випадках доводиться або давати близький до оригіналу переклад, або перекласти цю приказку із зміною образу: Ніхто не возить вугілля в Ньюкасл, робити щось безглузде/ недоцільне/ непотрібне; В ліс дрова возити; В криницю воду лити.

Підсумовуючи вищесказане, зазначимо:

- найкращий спосіб передати фразеологізм фразеологізмом. Це є можливим тріоді, коли англійська та українська мови запозичили фразеологічний зворот з інших мов (найчастіше класичних);

- переклад фразеологічним аналогом. При такому перекладі слід враховувати, що український образ повинен бути нейтральним щодо національного забарвлення: Сan the leopard change his spot? – Горбатого могила справить [8, с. 29];

- Переклад калькою, тобто спроба скопіювати англійський образ і створити свою фразеологічну одиницю: Rome was not built in a day – Не одразу Рим будувався [8, с. 144];

- Описовий переклад, відмова від перекладу фразеологізмом.

Методологічний аспект вивчення фразеологізмів. Фразеологія кожної мови – це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатющий матеріал про його історію, звичаї, ідеали, мрії та сподівання. Немає такої ділянки, галузі життя народу, яка б не характеризувалася фразеологічними одиницями [3, с. 15]. У фразеологізмах відображені явища розумової діяльності, психічного стану, взаємин між людьми, стану людського організму, дається оцінка людей, явищ, дій тощо.

Відомо, що фразеологізм є одиницею мови. Фразеологічна одиниця фіксується як у словниках загального типу, так і в фразеологічних словниках та довідниках. Отже, існують певні методи вивчення фразеологічних одиниць, тому їх потрібно знати і правильно застосовувати на практиці, оскільки кожен метод має свої характерні особливості. Методи вивчення фразеологічних одиниць мають свою специфіку та структуру, у цьому аспекті досить актуально ознайомитися з методами вивчення фразеологічних одиниць. Адже дуже важливо їх правильно застосовувати та розрізняти один від одного.

Науковий пошук у цих напрямках здійснювало багато науковців. Досить плідними є дослідження російських та українських мовознавців. Розробкою питань теорії фразеології займалися Н. Н.Амосова, В. Л. Архангельський, В. В. Виноградов, А. І. Смирницький, Ш. Баллі, Л. П. Сміта та ін.

Метод вивчення фразеологічних одиниць вперше запропонувала Н. Амосова. Автор розробила контекстологічний метод вивчення фразеологізмів [7, с. 28]. Основні його принципи повинні лягти в основу будь-якого методу вивчення фразеології: вивчення фразеологічних одиниць в умовах їхнього вживання у реченні, вивчення контекстуальної взаємодії слів, а також врахування специфіки мови.

Наступний метод вивчення фразеологічних одиниць – варіаційний, який був запропонований В. Архангельським [19, с. 91].

Його особливостями є:

1) підхід до фразеології як до системи та вивчення реальних варіацій фразеологічних одиниць;

2) виділення фразеологічного значення як особливої лінгвістичної категорії.

Комплекативний метод дослідження фразеології розроблений С. В. Гавриним. Згідно з цим методом виділяють три типи спеціалізованих комплікативів або сполучення слів: 1) експресивно-образні; 2) еліптичні; 3) гносеологічні (афоризми, складні терміни) [4, с. 41]. Наприклад: the ass dreams of thistles – голодній кумі тільки хліб на умі.

Метод фразеологічної ідентифікації був вперше запропонований у 1964 р. Цей метод оснований на різних типах фразеологічних значень, співвідношенні елементів до всієї структури, а також допомагає виділяти фразеологізми серед складних слів та словосполучень.

В ідіомах семантична стійкість виражається в повному або частковому переосмисленні. Наприклад: as cross as a bear – злий як собака. Ні слово cross,ні слово bear не можуть входити до складудефініцій і нарізно мають зовсім різні значення, не пов ’язані із фразеологічним: cross – «перехресний», bear – «ведмідь», але to eat like a horse – дуже багато їсти [6,с. 15].

Наступний метод – це метод фразеологічного опису, який служить для виділення різних типів фразеологізмів. Прикладом цього методу можна навести такі фразеологічні одиниці: pleased as a dog with two tails – дуже задоволений; drunk as a boiled owl – п’яний, як чіп [6,с. 47].

Отже, ознайомившись з методами вивчення фразеологічних одиниць та проаналізувавши їх, можна зробити такий висновок: кожен із методів є досить важливим і цікавим по своєму. Тому досить важливо ознайомитись з кожним із них, щоб вміти правильно застосовувати на практиці, бо кожен із методів має свої характеристики, свою структуру та специфіку.

Список використаних джерел:

1. Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. – Харків, 1987. – 210 с.

2. Амосова Н. Н. Основы английской фразеологии. – М.: Высш. шк., 1989. – 263 с.

3. Архангельский В. Л. Устойчивые фразы в современном русском языке. – Ростов-на-Дону, 1964. – 193 с.

4. Кащеева М. А., Пошакова И. С. Практическая лексикология. – М.: Просвещение, 1974. – 196 с.

5. Смирницкий А. И. Лексикология английского языка. – М., 1956. – 236 с.

6. Kunin A. V. English-Russian dictionary of idioms. – M., 2005. – 503 c.

Література

1. Комлев Н.Г. О культурном компоненте лексического значения // Вестник МГУ. Филология. – 1966. – №5. – С. 15-27

2. Кунин А.В. Курс фразеологии современного английского языка: Учеб. для ин-тов и фак-тов иностр. яз. – М.: Высш.шк., 1986 – 336с.

3. Маслова В.А. Лингвокультурология: Учеб. Пособие для студ. вузов. – М.: Academia, 2001. – 204c.

4. Огольцев В.М. Семантизация культурного компонента языковой единицы в учебном словаре устойчивых сравнений // Словари и культуроведенье. – М., 1982. – С. 130-137

5. Телия В.Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультурологический аспекты. – М.: Школа “Языки русской культуры”, 1996. – 284с.

Дата добавления: 2015-07-16