Онім як національно-культурний компонент у складі фраземи

Оніми (з грецької – ім‘я, назва) – індивідуальні найменування окремих одиничних об‘єктів. Український мовознавець О. Селіванова підкреслює, що онімічне значення містить співвіднесення з певним референтом (людиною, місцем, твариною, астрономічним об‘єктом тощо), а також компонент відомості імені, стилістичну, оцінну, емотивну й естетичну інформацію [5, с. 426]. Загальне поняття онім розгалужується на численні значеннєві групи: антропоніми, топоніми, ергоніми, теоніми, зооніми, космоніми, хрононіми, хрематоніми, ідеоніми тощо [6, с. 404]. Оніми досить часто стають структурно-семантичним елементами фразеологічних одиниць (далі – ФО) та паремій, оскільки саме індивідуальні номени-компоненти надають фразеологічному виразу певної завершеності форми і змісту, вони начебто прив‘язують вислів до певних осіб, подій та географічних об‘єктів.

Дослідженням ономастичного компонента у формуванні фразеологічного значення займалися українські мовознавці Л. Скрипник, В. Мокієнко, В. Ужченко, Н. Пасік, Ю. Карпенко, Н. Щербакова, А. Кравчук, Н. Хома, однак вивчення фразеологізмів з онімним компонентом є багатоаспектним: онім як концепт, онім як апелятив, онім як засіб для підсилення емоційної та дієвої складової фразеологізму, національна складова онімів у структурі фразеологізму, різновиди онімів у ФО, використання онімів у сталих виразах різного типу тощо,– а тому потребує подальшого наукового розвитку і пошуку.

Проблема дослідження фразеологічних зооморфізмів як засобів відображення особливостей осмислення позамовної (екстралінгвальної) реальності є актуальною в сучасному мовознавстві. Це обумовлено тим, що для будь-якої мови характерним є зооморфізм номінативної системи. Зоофразеологія – це численна, активно функціонуюча фразеотематична група, що становить окрему підсистему загального корпусу фразеології, виразно підкреслюючи зміщення фразеологічної парадигми в бік антропоцентризму [58,с. 358].

Словесна символіка органічно пов'язується з культурно-мовним досвідом, відбиває соціально-символічні особливості мислення, обумовлені народним світосприйманням [42,с. 4]. Тваринні (зооморфні) символи становлять великий прошарок символіки. Тварина - найнаочніша для людини форма інобуття духу, яку вона може оцінювати як надлюдську чи недолюдську, проте яка так чи інакше визначає її місце в ієрархії світобудови [30, с. 177]. У процесі еволюції культури, зміни релігійних систем ставлення людини до тваринного світу змінюється: від обожнення людина переходить до приписування тваринам негативних рис, тобто з'являється протиставлення людина – тварина [31,с. 72].

До складу багатьох фразеологізмів мови входять зооніми (переносні метафоричні лексико-семантичні варіанти назв тварин). Вважається, що причиною виникнення зоонімів є зв’язок, що породжується зіставленням наших уявлень про тварин та рис людської поведінки. Особливістю зоонімів є те, що вони виникають на основі тих характеристик, що дійсно властиві тваринам, або тих, якими люди наділяють тварин у своїй уяві: хитрий як лисиця; вовча натура; наче пава; глуха тетеря; сильний як кінь; плаває як риба; нюх як у собаки; німий як риба; заяча душа [1,с. 31]. Фразеологізми формують групу за критерієм значення, тобто в залежності від тварини, яка використовується для позначення рис людини. Головне у визначенні групи фразеологізмів це семантика. Ми характеризуємо людину різними тваринами на основі тощо, що цій тварині притаманна якась риса. Усі тварини поділяються на свійські та дикі, розряд птахів та комах. Найчастіше людину порівнюють із свійськими тваринами, бо люди більш обізнані про риси цих тварин, невелика частка належить диким тваринам через їх таємничість. Деякі якості у позначенні рис людини визначають риби та птахи.

Багато таких якостей, якими наділяють людей співпадають як в німецькій мові, так і в інших мовах: rot wie ein Krebs – «червоний як рак», stark wie ein Pferd –«сильний як кінь», schwimmt wie ein Fisch – «плаває як риба», schwarz wie ein Rabe – «чорний як ворона», storrisch wie ein Esel – «впертий як осел», schwatzt wie eine Elster – «тріщить як сорока», essen wie ein Spatz – «їсть як горобчик», schlau wie ein Fuchs – «хитрий як лисиця»; або можуть помітно різнитися: dastehen wie die Kuh vorm neuen Tor – «дивитись як баран на нові ворота»; hungrig wie ein Bar – «голодний як вовк (собака)», bose wie ein Wolf – «злий як собака», sanft wie ein Lamm –«смирне телятко». Зооніми використовуються як для позитивного зображення якихось моральних, фізичних, соціальних, інтелектуальних особливостей людини, так і для негативного: ein Wolf im Schlafpelz – «вовк в овечій шкірі», den Bock zum Gartner machen – «пустити козла в город», der Hund auf dem Heu – «собака на сіні» (ФСНМ, с. 353).

Питання взаємозв’язку мови і культури, мови і менталітету окремого народу, мови і народної творчості, увага до семантики мовних одиниць узагалі й до національно-культурної семантики фразеологічних одиниць зокрема розглядалися ще в працях О.Потебні, М.Сумцова, І.Франка, М.Костомарова, пізніше в дослідженнях В. Гнатюка, Б.Грінченка, О.Афанасьєва, В.Іванова, М.Максимовича та інших. У другій половині ХХ ст. співвідношення етнокультури і фразеології вивчали Ф.Медведєв, Р.Зорівчак, Л.Скрипник, Н.Бабич, В.Ужченко, В.Білоноженко та ін.

Національно-культурна семантика особливо помітна насамперед у словах, фразеологізмах і афоризмах, у яких сам зміст культури відбивається більш чи менш безпосередньо. У складі фразеології значну кількість складають фразеологічні одиниці, які кореспондують з реаліями тваринного світу і називаються вченими по-різному: «зоосемічні фразеологічні одиниці», «фразеологія живої природи» (Н.Петрова), «зоофразеологізми», «зоофразеологія» (В.Ужченко), «фразеологічні одиниці із зоосемічним компонентом», «зоосемічна фразеологія» (А.Семотюк), «фразеологічні одиниці з анімалістичним компонентом» (В.Бойко).

Серед складних і багатогранних відносин людини з навколишнім світом особливе значення для розвитку людського суспільства мало взаємовідношення «людина – природа», зокрема, «людина – тваринний світ», оскільки освоєння світу є не чим іншим, як пізнанням його закономірностей.

Різні почуття і переживання людини, що виникають у процесі пізнання природи, знайшли відображення у мові в утворенні людської «другої природи», зокрема, в усталених словесних комплексах, що є мовними пам’ятками культурної історії народу[1]. У системі «другої природи», створеній людиною, відбивається екокультура, в якій природні реалії стають предметом нового формотворення. Фразеологія природи будь-якої мови містить складну емоційну гаму, що відображає як практичний, так і естетичний екологічний досвід людини. Така фразеологія створюється за антропометричним принципом, за яким «людина – мірило всіх речей», унаслідок чого значна кількість природних реалій стає еталоном, символом як у межах фразеологічної системи, так і поза нею[2].

У багатьох мовах складовим елементом мовного уявлення про природу виступають різноманітні мовні знаки, серед яких особливе значення мають ФО із зоонімами, які складають значну групу у фразеології. Природні реалії, найменування яких виступають компонентами ФО, є носіями символіки. Так, в українській і англійській мовах бик (віл) служить для позначення здорової сильної людини (чоловіка): укр. здоровий як бик; англ. as strong as a bull; а в німецькій мові цей зоонім символізує тупість. Пор. ще: в українській мові заєць є уособленням боягузтва, полохливості: полохливий як заєць, заяча душа, заяче серце, боязкий як стріляний заєць (про боягузливу людину). Таке ж значення має цей зоонім і в англійській мові: (as) timid as a hare (букв. «полохливий як заєць»). Така відмінність у символах зумовлена різним сприйняттям дійсності, відмінностями етнокультур.

Назви тварин зустрічаються вже з найдавніших часів у міфології, Біблії, фольклорі. Тваринам надавалося символічне значення, вони зображувалися як священні створіння, мудрі і пророчі істоти. Людина протягом віків співіснувала з тваринами, приручала їх, вивчала їхню поведінку.

У багатьох мовах зоофразеологія містить значний корпус одиниць, в основу яких покладені відомі назви тварин, що мають як подібну, так і різну символіку і служать засобом образної характеристики людини.

Символи – це уявлення, що викликають певні асоціації у конкретному мовноетнокультурному середовищі. Значний вплив на опрацювання теорії символу справили погляди О.Потебні й М.Костомарова. Походження, розвиток і вираження символіки О.Потебня часто пов’язував зі словом, узагалі з мовою, фольклором, етнокультурою. На його думку, слово з самого початку свого виникнення є символом лише однієї певної ознаки, яка входить до позначуваного поняття, виражає ту з них, яка «уявляється народному світогляду найважливішою». З часом слово втрачає прямий зв'язок із внутрішньою формою, а необхідність відновлювати забуте власне значення була однією з причин створення символів. За О.Потебнею, «мова в усьому без винятку символічна»[3].

Становлення і розвиток символів по-своєму пояснював М.Костомаров, який пов’язував їх з міфотворчістю. Міфи й символи обумовлюють і взаємно створюють один одного. Сучасна символіка не є такою самою, якою вона була за язичництва: дещо втратилось, переплелося, ще інше з часом змінилося. Деякі погляди, зберігаючи постійно один головний смисл, служать ніби ієрогліфами для вираження людських відчуттів[4].

Символіка вписана в семантику етнокультурного контексту. Це стосується і назв тварин, що виступають у символічно-образній функції. Варто зазначити, що деякі символи в аналізованих нами мовах можуть бути відповідними лише частково. В англійській мові теж знаходимо фразеологізм із зоонімом свиня, який позначає розумово обмежену людину: (as) stupid as a pig – (букв. «дурний як свиня»), чому відповідає в українській мові «дурний аж світиться». Англомовний соціум еталонізував осла, надаючи йому характеристики «дурний, розумово обмежений». В українській мові осел виступає переважно образом-еталоном упертої, затятої тварини і вживається звичайно на означення впертої людини: впертий як осел. Але в українській мові образ осла використовується також у значенні «впертий» або «нерозумний, дурний» як метафора, без порівняння. Отже, одні і ті ж зооніми у різних мовах можуть бути еталоном різних якостей людини.

Амбівалентною є символіка лексеми собака як в українській, так і в англійській мовах. Він – вірний, надійний друг, з іншого боку, собака – символ нерозумного брехуна, злодійкуватого ненажери, провісника нещастя. Пор.: 1) вірний як собака і 2) бреше як собака, собачі очі.

В українській культурі побутує явлення про собаку як нечисту тварину – любить як собака цибулю, – оскільки в багатьох міфологічних уявленнях цибуля і часник вважаються захистом від нечистої сили[5].

Деякі із зоосимволів – зозуля, голуб, горобець, сорока, лисиця та ін. – є усталеними етнокультурними елементами усного мовлення, художньої літератури, фольклору українського народу. У повсякденному усному мовленні ми вживаємо слова-символи дуже рідко. Хоча символізм мови завжди наявний у мовному найменуванні, але він перебуває у прихованому стані[6], активізуючись у звичайній розмовній мові в переносно-метафоричних образах, якими і є ФО. Символіка сприяє вживанню зо онімів, у першу чергу в компаративних одиницях. За нашими спостереженнями, майже кожен із фаунонімів, що є складниками ФО і часто вживаються у мовленні, має в своєму складі порівняльний компонент-символ: голодний як собака, здоровий як віл, німий як риба, впертий як осел,чепурний як свиня в дощ, худий як тріска. В англійській мові такими компаративними ФО є (as) hungry as a bear (букв. «голодний як ведмідь») – «дуже [голодний]»; в українській мові йому відповідає «[голодний] як вовк (як собака)»; (as) slippery as an eel (букв. «верткий мов в’юн») – «голими руками не візьмеш», (as) brave as a lion (букв. «хоробрий як лев» – «дуже [хоробрий]». Символ – це результат роботи людської уяви, це поєднання чуттєвого і раціонального, це прагнення людини визначитися в часі та просторі через конкретні образи, взяті з навколишньої природи, а також один з мовних засобів збереження нерозривного зв’язку людини і природи.

Зоосемізми, як окремі лексичні одиниці і як компоненти стійких словосполучень, широко представлені у всіх мовах світу й відносяться до одних із найдавніших і поширеніших. Вивчення найменування тварин (фаунізмів, анімалізмів, зоосемізмів, зоонімів) у сучасній лінгвістиці відбувається в самих різних аспектах, у тому числі в переносному значенні у роботах Є.А. Гутман, М.І. Черемісіної, А.І. Богуцької, І.В. Холманських, А.А. Кипріянової, Л.С. Войтик, О.А. Рижкіної та інших. У своїх дослідженнях вчені розглядають образний потенціал зооморфізмів, їх системну організацію, семантико-типологічну характеристику та виявляють національну специфіку зооморфних найменувань.

Існує декілька підходів щодо опису, термінології, семантичної структури слів, що називають тварин. Для прямого значення назв тварин слугують такі терміни, як "зооніми", "зоосемізми". Найбільш зручним для виявлення етнокультурної специфіки анімалістичної лексики є термін "зоонім" – лексико-семантичний варіант слова, що виступає в якості будь-якої або родової назви тварини і як метафорична назва при аналізі лексики з точки зору емоційно-оціночної характеристики людини. А.А. Кипріянова пропонує термін зоосемізм. На її думку, зоосемія – це "надсукупність, яка функціонує в мовах і об’єднує найбільш близькі родовидові сукупності" [4, 9]. Багато робіт відомих лінгвістів В.В. Виноградова, О.А. Ахманової, В.Г.Гак, Н.Д. Арутюнової, Є.С. Азнаурової, В.І. Телія, Д.О. Добровольського та багатьох інших присвячено дослідженню семантичних, словоутворюючих й прагматичних можливостей зоосемізмів та їх похідних, серед яких особлива увага приділяється фразеологізмам із компонентом "зоонім". Це пояснюється тим, що зоосемізми, як окремі лексичні одиниці, а також як компонент стійких словосполучень (виразів), широко представлені у всіх мовах світу.

Анімалізми як об’єкт дослідження, підкорюючись нормам мови, утворюють свої закономірності, що вимагають спеціального вивчення.

З огляду на поширеність і певну універсальність зоонімічної лексики в мовах світу, дослідження в цій галузі нерідко свідчать про частковий або обмежений характер.

Відомо, що мова відбиває не лише актуальний стан культурного розвитку соціуму, а й забезпечує збереження культурних набутків минулих поколінь, а також виступає інструментом створення духовного і матеріального розвитку національної спільноти. В. фон Гумбольдт та Я. Грім наголошували, що мова невід’ємно пов’язана з культурою народу, адже мова вербалізує культурні концепти і є, таким чином, передумовою її виникнення. За концепцією В. фон Гумбольдта, залежність мови від мислення зумовлює концептуальні інтерпретації дійсності людиною й формує картину світу, тобто внутрішню форму мови, яка історично склалася в буденній свідомості представників окремого мовного суспільства та відображає всю сукупність понять про світ й виступає як певний спосіб концептуалізації дійсності [2, 256 ]. Завдяки концепції В. фон Гумбольдта, пріоритетним напрямом сучасної лінгвістики стало дослідження культурних особливостей у мовній картині світу, де кожна мова відображає певний спосіб світосприйняття, що є обов’язковим для всіх носіїв мови. Процес визначення та найменування предметів дійсності подібний до акту творення.

Елементом мовної картину світу можна вважати окреме ключове слово, що входить до ядра лексичної системи мови в сукупності з його асоціативними зв’язками.

Відомо, що в мові закріплюються й фразеологізуються саме ті образні висловлення, які асоціюються з культурно-національними еталонами, стереотипами, що при вживанні в мовленні відтворюють характерний для тієї чи іншої лінгво-культурної спільноти менталітет. У зоолексиці найяскравіше виражаються особливості осмислення позамовної реальності. Це свідчить про індивідуальності образного мислення конкретного народу й про відмінності в ціннісній картині світу різних етносів, що є частиною складних асоціативно-психологічних процесів.

Фауна, як екстралінгвістична база лексикологічного аналізу, знаходить, таким чином, своє специфічне відображення в мові, формуючи її лексичну підсистему, всередині якої виникають свої закономірності, що вимагають спеціального опису в різних соціальних конотаціях слів й сталих виразів у різних мовних культурах. Національна культурна специфіка залежить від того, які уявлення носій мови має про тварину в проекції на людину, які фрагменти її досвіду були лексично зафіксовані, а також у якій мірі представлені ці фрагменти у тій чи іншій мові у вигляді цілісних пріоритетів, образів, символів (асоціації та конотації).

Багатозначністю та фразеологічною активністю в мовах вирізняються назви тих тварин, з якими людина має найтісніші контакти, а саме домашні улюбленці (собака, кіт, Hund, Katze), свійські тварини (свиня, віл, кінь, Schwein, Ochse, Pferd) тощо. Так, у російській мові така риса характеру як тупість асоціюється з віслюком: кто-л. осел в бархатной попоне; кто-л. ученый осел; на ослов не стоит тратить слов. У німецькій мові нерідко цю функцію виконує зоосемізм Ochse (віл): dumm wie ein Ochse (дурний як пень); stur wie ein Ochse – впертий як осел; den Ochsen beim Horn (bei den Hörnern) fassen (packen) – ухопити вола за роги, Ochsen muss man schön aus dem Wege gehen – з дурним зчепитися – дурнем зробитися тощо.

Зоосемізми належать до найпродуктивніших лексем, семантичні структури яких містять найбільшу кількість метафоричних значень, що вживаються для позначення людей. Так, до складу зоосемії входять також зооморфізми – одиниці фразеології із зоокомпонентом. Дослідженням зооморфізмів займалися О.В. Кунін, В.В. Виноградов, О.І. Смирницькій. У розумінні сенсу метафори ми спираємось на надзвичайно важливі положення теорії В.М. Телія про те, що "в основі мовної метафори лежать об’єктивовані асоціативні зв’язки, які відбиваються в конотативних ознаках, що несуть відомості або про буденно-практичний досвід даної мовної спільноти, або про її культурно-історичне значення" [7, 192].

Фразеологія, за словами Л. Й. Ройзензона, є найбільш самобутнім і складним явищем із усіх творінь мовного генія, людини [6, 116]. Вона більшою мірою, ніж інші пласти мовних одиниць, відображає довготривалий процес розвитку народу, своєрід-ність його світосприйняття через призму мови та національної культури; фіксує та передає від покоління до покоління культурні настанови та стереотипи, кодує культурну інформацію та акумулює знання як про саму людину, її відношення до навколишнього світу, так і про сам навколишній світ. Відображення природи, зокрема її тваринного світу, у фразеологічних образах пов'язане з традицією ще дохристиянських часів, коли людина вважала себе частиною природи, а саму природу персоніфікувала, наділила представників рослинного і тваринного світу рисами, притаманними людині. Так, впродовж років у свідомості різних культур і народів сформувались свої стереотипи і уявлення про представників фауни [3, 96-97]. Звідси і фразеологічні одиниці, до складу яких входять назви тварин, що відображують певні людські риси – чи то працьовитість, чи то вірність, лінощі, хитрість.

Сучасні німецькі та українські зоосемізми, в яких людині приписуються зовнішня подібність, характер або поведінка тварини, вказують на особливості прадавнього міфічного мислення й тотемних уявлень (антропоцентризм). Він є "людським фактором" мовної картини світу (В.М. Алпатов, Ю.Д. Апресян, Б.О. Серебреніков), де мова фіксує інформацію, значущу для людини.

Відомо, що зоосемні одиниці можуть функціонувати в якості самостійних лексичних одиниць, та входити до складку різних фразеологічних зрощувань, ідіом, приказок, де вони можуть функціонувати в якості метафор (позначення людини, її харак-теру): хід конем, з’їсти собаку в чому-небудь тощо. Зооморфізми можуть зустрічатися у вигляді окремих лексем: Ochse, так і в якості компонента зоофразеологічних одиниць, напр., die Katze im Sack kaufen; melkende Kuh, Hundemüde.

У німецькій мові поряд із стійкими словосполученнями існують багато приказок та прислів’їв із зоокомпонентом, які є результатом спостережень за об’єктивною реальністю культури німецького народу. Наприклад: begossene Hunde fürchten das Wasser – присл. битому собаці й кия не показуй; Hunde, die viel bellen, beißen nicht – бійся не того, хто гавка, а того, що ластиться, котрий собака багато бреше – мало кусає. Фразеологізмам із зоонімом Hund притаманна негативна конотація збіднілості, злиднів: auf dem Hund sein – терпіти нестатки, бідувати; auf den Hund bringen – розорити, довести до занепаду кого-небудь, що-небудь; auf den Hund kommen – занепасти; den Hund hinken lassen – ухилятися від чого-небудь; вдаватися до хитрощів, викрутів;vor die Hundegehen– пропасти, загинути; збанкрутувати. У сучасній німецькій мові наявна значна кількість зооморфізмів із компаративним значенням: leben wie Hund und Katze жити як кішка з собакою; er schüttet's ab wie der Hund den Regen – йому як із гуски вода; wie ein toter Hund zum Bellen – з нього толку, як із козла молока [6, 353]. Цей фразеологізм цікавий тим, що перекладається на українську мову з іншим зоосемізмом, що вказує на відмінність понятійних систем зіставлених мов. Wie die Hunde um einen Knochen raufen – гризтися як собаки за кістку. В українській мові за допомогою зоосемізму собака виражаються, протиставляються різні прикмети, риси, почуття (людські), ознаки тощо. Наприклад, зла людина протиставляється доброму собаці: На злого чоловіка і собака бреше. Передусім зоосемізм собака в українських казках є насамперед символом злості, брехні й пліткарства, внаслідок чого утворилося прислів’я «Люди – собаки, чого не набрешуть». Проте в українських прислів’ях цей зоосемізм має ширшу символіку, зокрема є символом: вірності – вірний як собака, іти як собака на посвист, собача відданість, дивитися собачими очима; багатства – багатий як пес кудлатий, хто волохатий, той буде багатий; хитрощів, улесливості (облесливий, як собака); фізичного стану людини – змерз як собака, голодний як собака); розумових здібностей людини – великий як ломака, а дурний як собака тощо. Однак, багато ідіом німецької та української мов мають чітко виражений негативний відтінок оцінки. Так, про некрасиву, потворну людину у говірках зазначено: аж собаки гавкають, була у собаки хата – кажуть хвастунові, або іронічне зауваження з приводу хвастання тим, що в кого-небудь було колись. В українській етнокультурі побутує стійке уявлення про собаку як нечисту тварину – (любити) як собака печену цибулю, оскільки в багатьох міфологічних традиціях цибуля й часник розглядаються як обереги від нечистої сили.

Тварини є носіями певних якостей, і семантичні зміни призводять до переносу назв й розвитку вторинних значень. Зооморфізми в німецькій мові – це одна із універсальних тенденцій метафоризації, у результаті якої здійснюється перенесення на-йменувань тварин для позначення людей. Для деяких зоосемізмів в українській та немецькій мовах характерний збіг у смисловій структурі стосовно вживання образу вовка як символу жорстокості й безжальності. Наведемо декілька прикладів: hungrig wie ein Wolf – голодний як вовк; ein Wolf im Schaf(s)pelz – Вовк у овечій шкурі;wiederWolfinderFabel–про Вовка про мовка; j-d durch den Wolf drehen відлупцювати, віддубасити; mit den Wolfen muss man heulen – присл. з вовками житии – по-вовчи вити; Wolf stirbt in seiner Haut – скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться; ein Wolf kennt den anderen Wolf – присл. вовка на вовка не нацькувати; schlafendem Wolf läuft kein Schaf ins Maul – присл. вовка ноги годують; wenn man vom Wolfe spricht, guckt über die Hecke – присл. про вовка річ, а він навстріч. В українській мові зоосемізм вовк висловлює негативне, іронічно-зневажливе або презирливе ставлення до людини з певними негативним звичками, рисами характеру, що суперечать моралі і цінностям, прийнятим у суспільстві, тобто порівнювати її з тваринними інстинктами та поведінкою тварин. Наприклад, дивитися вовком (чортом,бісом)–дивитися презирливо,з ненавистю;жити вовком – жити самотньо, замкнуто; старий вовк – досвідчений; хоч вовків гони – холодно, хоч вовком вий – безвихідь.

Якщо порівняти деякі символи українського та німецького народу, то можна виявити цілий ряд однакових узагальнено-образних значень. Так, зоосемізм лисиця (лис) в обох мовах асоціюється із хитрістю та лукавством: ein (alter) schlauer Fuchs – старий, хитрий лис, хитрун; dem Fuchs beichten – висповідатися лисиці; man fängt auch wohl den gescheiten Fuchs – присл. і хитрого лиса можна зловити; Füchse prellen – перехитрити хитрунів (самого чорта), круг пальця обкрутити; den Fuchspelz anzie-hen – присл. хитрувати, лукавити; da kommt der Fuchs zum Loch heraus – тепер зрозуміло, от і вся хитрість; ein schlafender Fuchs fängt kein Huhn – присл. якби все лис (вовк) лежав, то б досі здох; den Fuchs anziehen (fuchsschwänzeln) – лисом вертітися, прикидатися, Fuchsschwanz streichen – підлабузнюватися, підлещуватися.

У фразеологічному фонді німецької наявні яскраві фразеологічні одиниці з національно-культурним компонентом, напр., wenn die Hunde mit dem Schwanz bellen – «як рак у полі свисне»; wer zwei Hasen hetzt, fängt keinen – «хто два зайці гонить, жодного не здогонить»; der Wolf stirbt in seiner Haut – «скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться»; der Katze Scherz, der Mäuse Tod – «котові жарти, а мишці плач» (ФСНМ, с. 409); mit zwanzig Gäulen – «ні за що в світі»; stirbt der Fuchs, so gilt der Balg – «з поганої вівці хоч вовни жмут»; die Gans will den Schwan singen lehren – «не вчи орла літати, а солов’я співати», які виражають відношення людей до явищ об’єктивної дійсності.

Найменування тварин, що вживаються в переносних значеннях, у всіх мовах служать для образної характеристики людини. Аналогії «людина – природа» і, зокрема, «людина – представник тваринного світу», є дуже давніми, а нині стали вже традиційними. Оскільки в основі зооморфізмів лежать наочні образи, відповідні характеристики є багатогранними і цілісними. Самі назви тварин не мають оцінки, але відповідні ознаки, якщо вони стосуються людини, майже завжди набувають оцінного смислу, приписуючи людині етичні, психічні чи соціальні якості, а також характеристики, що стосуються поведінки [19, с. 37].

При цьому слід зауважити, що наявність символізації рослинного й тваринного світу свідчить про одинакові мотивації. "Народ для своїх образів бере здебільшого те, що має перед очима, і те, що вражає якою-небудь своєю властивістю" [1, 286]. Усі зоосемізми мають антропоцентричне спрямування, тобто описують людину за характером діяльності, емоціями, почуттями, психологічними станами, соціальним становищем, розумовими здібностями, стосунками, характером та зовнішністю. Усі ці ФО з зоокомпонентом відображають різні аспекти поняття "ЛЮДИНА" і відбивають культурні, соціальні, процеси даної нації (соціуму).

Специфіка вживання зоосемізмів для характеристики людини свідчить про те, що мовна картина світу з її об’єктивністю та цілісністю є інтерпретацією відображення світу для кожного носія мови. Наявність спільних та відмінних рис у структурах фразеологізмів, характер і змістова спрямованість асоціацій зумовлені не властивостями тварин, а їх "життям" у національному фольклорно-міфологічному та літературному контекстах кожного народу, особливістю його світосприйняття, а також схожістю соціально-історичних умов життя та загальними закономірностями розвитку людського буття.

Сучасна ономастика визначає власне ім’я як універсальну функціонально-семантичну категорію, особливий тип словесних знаків, призначення яких полягає у виокремленні та ідентифікації одиничних об’єктів (істот та неістот), що виражають одиничні поняття й загальні уявлення про ці об’єкти в мові, мовленні та культурі народу (О.І.Фонякова). Численність власних назв у словниковому складі кожної національної мови, їх надзвичайна різноманітність привертають до себе в наш час особливу увагу дослідників (Б.М.Ажнюк, Д.Вільске, О.Ю.Карпенко, Ю.О.Карпенко, О.Ф.Кудіна, Г.Науманн, І.Е.Ратнікова, О.В.Суперанська,Ч.Фельдешта ін.).

Сутність власних назв традиційно намагаються встановити через їх зіставлення із загальними назвами (Ю.О.Карпенко, І.І.Ковалик, О.В.Суперанська та ін.). Вивчення різних точок зору на природу ВН дало змогу виокремити низку характерних відмінностей онімів від апелятивів, що полягають:

1) у функції, яку вони виконують: індивідуалізуюча та ідентифікуюча функції ВН суттєво відмінні від генералізуючої функції ЗН;

2) у характері зв’язку з позначуваним об’єктом: ВН властива підвищена предметність при послабленому, редукованому (до нуля) зв’язку з поняттям; для слів загальної лексики характерний взаємозв’язок між поняттям та найменуванням;

3) у різному “масштабі” онімів та апелятивів: “масштаб” ВН дорівнює,
як правило, одиниці, оскільки вони позначають один, окремо взятий предмет; у ЗН він завжди більший за одиницю;

4) у залежності ВН від позамовних чинників (соціальних, юридичних, історичних, географічних);

5) у називанні онімами позначуваних об’єктів за допомогою фонетичної внутрішньої форми, а не за допомогою лексичного значення основ, як це притаманно апелятивам;

6) у неперекладності більшості власних назв іншими мовами.

Проблема семантики онімів та висвітлення їхнього значення залишається дискусійним питанням сучасних ономастичних досліджень (О.О.Білецький, В.Бланар, Ґ.Косс, О.Т.Молчанова, О.В.Суперанська та ін.). Визнаючи існування підходів, в основі яких лежить заперечення лексичного значення ВН, ми вважаємо слідом за О.Ф.Кудіною, О.А.Мороз, Ю.А.Фірсовою, що власні назви мають значення в мові та мовленні. Мовне значення онімів складається з родової апелятивної назви “чоловік”, “жінка” (для антропонімів) і “країна”, “місто”, “річка” (для топонімів). У контексті актуалізується мовленнєве значення онімів. Структура значення ВН є складним комплексом, в якому відомості про слово (лінгвістична частина значення) переплітаються з інформацією про позначуваний об’єкт (позамовний аспект значення імені).

Своєрідність онімів у мові викликає нагальну потребу вивчення особливостей їхнього функціонування у фразеології. При семантичній трансформації відбувається символізація онімів. Вони вичерпують свої ономастичні функції та перестають бути вираженням абсолютної одиничності. Семантичні перетворення та якісні зміни, яких зазнають фразеологізовані оніми, свідчать про часткову, а іноді й повну подібність таких власних назв
до апелятивів.

Існують два основні напрями в процесі семантизації власних назв (Р.І.Охштат, Н.М.Пасік). Перший напрям пов’язаний із функцією позначення конкретного індивіда: ВН співвідноситься з певним суб’єктом або об’єктом, символізує їхні ознаки і набуває узагальненого значення. При цьому оніми утворюють семантичне ядро фразеологізму: ein salomonisches Urteil, Gang nach Kanossа, nicht aus Gebersdorf sein. Основу другого напряму символізаціїонімів становить абстрактна природа ВН, що домінує над конкретною. Через уведення інших компонентів з яскраво вираженою семантикою власна назва виступає
у своєму загальнокатегоріальному значенні (ім’я взагалі) і може слугувати контекстуальним синонімом до слів “чоловік”, “жінка”, “річка”, “місто”, “предмет”, “цей”, “інший”, “там” тощо: ein fauler Heinz, fliegendes Gretchen, fern von Madrid.

Основними образними чинниками, що сприяють семантичному перетворенню онімів у складі ФО, є асоціації за подібністю та асоціації за суміжністю. На асоціаціях за подібністю базується метафоричне перенесення найменування з одного денотата на інший: der keusche Joseph – “непорочний Йосип”, schwedische Gardinen – “в’язниця”. Асоціації за суміжністю відображають часові, просторові та причинно-наслідкові зв’язки між предметами і явищами навколишнього світу: frei nach Knigge – “за правилами хорошого тону”, keinen Duden im Blut haben – “писати з помилками”.

Здатність онімів втрачати в мовленні зв’язок з конкретними об’єктами
та розвивати конотативні співзначення апелятивного характеру свідчить про безперервну еволюцію, притаманну одиницям мови і мовній системі загалом.

В основі лінгвокраїнознавчої теорії слова лежить вчення про лексичний фон. Він визначається як «семантичний залишок після вилучення із плану змісту лексеми її поняттєвих сем» [1, с. 5]. Особливо помітна наявність семантичного фону при контрастивному зіставленні лексично еквівалентних слів у різних мовах. Наприклад, слова thistle і чортополох позначають у різних мовах ту саму рослину, тобто мають однакове предметне значення – назва колючого бур’яну. Відмінність семантичних фонів цих слів зумовлена тим, що українське «чортополох» має виразне негативне конотативне забарвлення (чортове зілля тощо). У свою чергу, англійське «thistle» є національною емблемою, символом Шотландії. Це слово входить до складу власної назви рицарського ордену – Order of the Thistle, тоді як в Україні ця мовна одиниця позначає бур’ян, нічим не примітну рослину. На основі цього прикладу можемо погодитися з твердженням Є. Верещагіна та В. Костомарова, що «мова є ще й хранителем (а також виразником) культури, тобто поряд із комунікативною їй властива також функція, яку найзручніше назвати кумулятивною (належність мовного знака до явної і неявної культури» [11, с. 18].

Порівняльний метод аналізу, застосований у нашому дослідженні, базується на ономасіологічному аспекті контрастивної (порівняльної) лексикології [15, с. 16]. У лінгвістичній літературі цей аспект визначають як дослідження структурної та семантичної схожості та відмінності порівнюваних лексичних та інших мовних одиниць різних мов. Процедура такого порівняння має за основу визначення однакового семантичного поля досліджуваних об’єктів та різних конотативних субполів, які й репрезентують узгодження та розбіжність їх номінативних функцій. Так, «ономасіологічний збіг або незбіг має основні параметри для контрастивного аналізу: 1) внутрішня форма (семантичне значення); 2) ономасіологічна структура (повний збіг за будовою та перекладом, частковий збіг, повний незбіг)» [15, с. 25]. Наприклад, ФО Адамові діти (перші люди; люди, які стоять біля джерел якоїсь справи) може бути співвіднесена зі сполученнями the daughter of Eve, the son of Adam. Згідно із встановленими критеріями, можемо зауважити, що наведені стійки сполуки збігаються в семантичних показниках та будові (присвійна конструкція), але відрізняються у перекладі: Адамові діти – дочка Єви, син Адама. Отже, ці фразеологізми є такими, що частково збігаються за ономасіологічною структурою та є повністю тотожними у внутрішньому наповненні.

Унікальність низки англійських фразеологізмів з ономастичним компонентом пояснюється не тільки відмінностями в характері мовної номінації, але й факторами позамовними, насамперед відсутністю в культурі однієї з мов відповідного денотата.

Денотативна лакунарність фразеологічних зворотів зумовлена відмінностями в соціально-економічній, політичній та інших сферах позамовної дійсності Великої Британії та України, наприклад: the Black and Tans («чорно-руді» – англійські каральні загони в Ірландії в 1920–1923 роках), garden seat – місце на другому поверсі двоярусного автобуса, sandwich man (людина з рекламними плакатами на спині та грудях) – в англійській мові; лоби забрити («забирати в царську армію»), зелені хлопці («опришки»), подавати рушники, вернутися з рушниками, дбати про скриню, до третіх півнів – в українській.

До цього ж типу мовних унікалій належать і фразеологізовані власні імена людей: the Swan of Avon (Вільям Шекспір), the Great Unknown (Вальтер Скотт); дочка Прометея (Леся Українка); назви історичних подій: The War of the Roses (війна Троянд), Glorious Revolution (Славетна революція); ряд хрематонімів (власних назв предметів, які придумали люди; вони існують, як правило, у нелітературному обігу): The Great Star of Africa («Велика зоря Африки» – знаменитий діамант), Big Ben («Великий Бен» – годинник на будинку англійського парламенту); укр. Шапка Мономаха тощо [1, с. 16].

Такі мовні одиниці в лінгвістиці отримали назву «реалії».

Реалія – це предмет або явище матеріальної культури, етнонаціональні особливості, звичаї, обряди, а також історичні факти або процеси, які зазвичай не мають лексичних еквівалентів в інших мовах [25, с. 28].

До реалій належать, зокрема: власні імена, монети, посади, деталі костюмів та прикраси, страви та напої, звертання та титули тощо.

Розряд фразеологізмів, що самі є власними назвами, порівняно нечисленний. Сюди входять такі одиниці, як the Man of Destiny (Наполеон), the Iron Lady (Маргарет Тетчер), the Silent Highway (річка Темза); також українські: мати міст руських (Київ), Чумацький шлях (назва сузір’я) тощо. Деякі власні назви можуть мати по декілька синонімічних замінників, наприклад: the Eternal City, the City of the Seven Hills, the Empress of the Ancient World, the Western Babylon, the Papal City – Рим. Хоча основне семантичне значення (денотат) у всіх цих виразів той самий, внутрішня форма (якщо взяти ФО the Papal City) у певному контексті може бути доречним нагадуванням про те, що йдеться насамперед про якийсь один із його аспектів.

Зворотний процес відбувається, коли до структури ФО входить ономастичний компонент. В. Маслова наголошує: «Оскільки переважна більшість фразеологізмів є одиницями апелятивного типу (загальна назва набуває ознак власної), то онімічність як категоріальна властивість онімічного компонента виявляє себе тільки у внутрішньофразовому контексті. Переосмислюючись, онім розчиняється в загальному значенні. Проте залишається формальна оболонка імені, що стає однією з найхарактерніших національних рис плану вираження ФО» [25, с. 30].

У складі фразеологічного фонду є одиниці, у яких роль оніма зводиться до його категоріальних властивостей – вказувати на конкретну особу, об’єкт (реальний чи вигаданий). Такі власні імена є, як правило, етимологічними індикаторами, носіями екстралінгвістичної інформації про певну ФО. Наприклад, виникнення фразеологізму Hobson’s choice (примусовий вибір) пов’язано з іменем власника стайні в Кембріджі у ХVІ ст., який примушував своїх клієнтів або брати крайнього від входу коня, або ж не дозволяв брати взагалі [24, с. 157].

Аналогічні функції виконують оніми у фразеологізмах the three tailors of Tooley Street (невеличка група людей, що видають себе за представників усього народу), Gretna Green marriage (шлюб між закоханими, що втекли), Colchester natives (устриці), as old as Charing Cross (старий як світ), to put on the Ritz (розкішно вдягатися) тощо.

У фразеологізмі the vicar of Bray (безпринципна людина) категорія онімічності виявляється двічі: 1) ойконім (вид топоніма) Bray як назва населеного пункту; 2) антропонім Vicar of Bray – ім’я напівлегендарного вікарія ХVІ ст., який чотири рази змінював свою релігію: двічі був протестантом і двічі католиком. Саме цей складений антропонім є переосмислюваним етимологічним носієм фразеологічного значення. Семантичний механізм переосмислення можна зіставити зі стилістичним прийомом антономасії (заміна назви предмета назвою його особливості, прикметної риси), він характерний для онімів і поза фразеологією, наприклад: Демосфен замість оратор, Арістотель замість філософ тощо [26, с. 59].

Окрім суто денотативного онімічного значення, власним назвам у складі фразеологізму властивий також певний семантичний фон. Наприклад, антропонім Cocker, що входить до складу фразеологізмів according to Cocker (точно, за всіма правилами), not to come up to Cocker (не підпадати під загальне правило), не просто називає конкретну особу – англійського вченого, автора поширеного в ХVІІ ст. підручника з арифметики, але має ще й метонімічне значення «підручник Кокера, зібрання математичних правил і формул». Таким чином, до семантичного фону оніма потрапляють семи «обумовлений правилами, точний, пов’язаний із точною наукою», які переходять у цілісне значення ФО. Мотивування фразеологічного змісту набуває певної лінгвістичної опосередкованості.

З цього погляду показовим є вираз to set the Thames on fire (прославитися чимось надзвичайним). Гідронім «the Thames» хоча й зберігає повністю зв’язок із денотатом, може бути без шкоди для змісту словосполучення замінений іменником river (ріка). Це свідчить про те, що провідна роль у семантиці стійкого виразу належить не власне оніму, а його поняттєвому відповіднику «river», тоді як сама власна назва вказує на приналежність аналізованої ФО до англійської культури, на відміну від to cross the Rubicon (зробити рішучий крок), Alladin’s lamp (чарівний засіб). За даними досліджень у галузі фразеології, у французькій, німецькій та латинській мовах існують вирази, у яких позицію компонента the Thames займають відповідно ріки Сена, Рейн та Тібр [1, с. 83].

Характерним прикладом з погляду функціонального навантаження оніма у складі ФО є вираз Hamlet with Hamlet left out (щось позбавлене своєї суті). За спостереженнями Б. Ажнюка, перше вживання компонента Hamlet у складі цієї ФО репрезентує однаковою мірою онімічну функцію індивідуалізації й апелятивну семантику «людина високих ідеалів, борець за справедливість». Друге його вживання є іменем лише за зовнішніми ознаками, насправді виступаючи носієм виключно апелятивної семантики. Згідно з внутрішньофразовим контекстом, семантика компонента Hamlet 2 віднімається від компонента Hamlet 1, а їх різниця якраз і складає образну основу цілісного значення фразеологізму [1, с. 32]. Варто зауважити, що цією різницею є саме онімічна функція імені Гамлет, яку можна пояснити словами «просто назва, ім’я, пустий звук».

Тавтологічне використання імені у складі ФО може бути опосередковано морфологічно, наприклад, to outherod Herod (перевершити самого Ірода). У цьому випадку компонент – herod виконує функцію гіперболізації значення «жорстокість, нещадність» у складі імені Herod. За таким зразком, шляхом підстановки імені виникають інші подібні вирази, наприклад, to outcrum Crum (Galsworthy), to outjoseph Joseph (Thackeray) тощо [1, с. 32].

Багато імен, що вживаються у фразеології, зобов’язані своєю фоновою семантикою літературним джерелам, із яких вони запозичені. Імена можуть відображати характеристику персонажа: Cordelia’s gift (тихий, ніжний жіночий голос; Корделія – героїня трагедії Шекспіра «Король Лір»), What will Mrs Grundy say? (що скажуть люди?; Місіс Гранді – персонаж комедії

Т. Мортона, є втіленням ходячої моралі); сюжетну лінію твору: to do a Crusoe on one (залишити когось на самоті) або перше й друге одночасно: in the Pickwickian sense (у переносному, необразливому значенні), the last of the Mohicans (останній представник явища, що відмирає) тощо.

Спільність джерела фонового значення може бути підставою для семантичної взаємодії онімів у межах однієї ФО [1, с. 33]. Так, у виразі to give one a Roland for an Oliver (дати гідну відсіч, відплатити тим самим) знаходить відображення епізод із французького середньовічного епосу – «Пісні про Роланда», де йдеться про боротьбу двох рівних за силою рицарів. Уживання неозначеного артикля а перед антропонімами (в англійській мові це відхилення від норми) свідчить, що іменна пара Roland – Oliver виступає як загальна назва, а онімічна функція пов’язує їх із джерелом фонової семантики, тобто пояснює історичне підґрунтя.

При порівнянні апелятивів (загальних назв) з онімами, доходимо висновку, що у кожній мові є (за визначенням А.О. Білецького) своєрідні «пустишки» серед власних назв [див.: 25, с. 54]. Це лексичні форми з індивідуалізуючою семантикою. Проте навіть такі «пустишки», входячи до складу фразеологізму, виявляють фоновий семантичний компонент, що має велику вагу для формування вмотивованості фразеологічного значення. Наприклад, у ФО Brown, Jones and Robinson або Tom, Dick and Harry (пересічні англійці) використано таку фонову ознаку цих антропонімів, як поширеність, часту вживаність, буденність. Це стосується і вищезгадуваних виразів to astonish the Browns (здивувати чимось незвичайним, кинути виклик суспільним забобонам), to keep up with the Joneses (прагнути перевершити своїх сусідів і знайомих у сфері соціального престижу).

В українській мові подібною лінгвокраїнознавчою конотованістю наділений антропонім Іван, який переважно асоціюється з поняттям «проста людина, трудівник, бідняк». Саме таке семантичне поле у складі цього імені створює передумови для опозиції Іван – пан, яка лежить в основі низки ФО: що вільно панові, то не вільно Іванові; пан з паном, а Іван з Іваном; пан з паном погодяться, а Іван у спину дістане; не дай Боже з Івана пана та інші [5]. Для порівняння зазначимо, що наявність етнокультурного фону у російських антропонімів відзначали Є.М. Верещагін, В.Г. Костомаров [11] та А.В. Суслова й О.В. Суперанська: «імена на кшталт Мімі, Зізі в дореволюційній літературі були типовими для дворянських панночок, що виховувались у французькому дусі» [44, с. 128].

Як свідчить досліджуваний матеріал, джерелом виникнення фонової семантики можуть бути не тільки позамовні фактори. У процесі семантичної взаємодії з внутрішньофразовим контекстом і між собою компоненти-оніми можуть реалізувати в ролі семантичного компонента таку свою ознаку, як граматична категорія роду, наприклад: there is not so bad a Jill, but there is as bad a Will (немає поганих жінок, а є погані чоловіки), a good Jack deserves a good Jill (гарний чоловік заслуговує гарної жінки). Виділення граматичних семантичних полів, які репрезентують опозицію man – woman, продиктовано тут внутрішньофразовим контекстом, і опозиція ця виявляється в цілісному значенні ФО. Неозначений артикль а перед антропонімами Jack та Jill указує на часткову втрату ними онімічної функції, узагальнює їх, як у випадку із ФО to give one a Roland for an Oliver.

Цікаво також відзначити збіг фонових екстралінгвістичних показників зі звичайними поняттєвими ознаками – the daughter of Eve – жінка, дочка Єви. Провідна семантична роль тут належить не самому поняттю «стать, жінка», а екстралінгвістичним деталям – не просто жінка, а ще й якості, котрі можуть їй приписуватися згідно зі старозаповітним сюжетом про гріхопадіння людини.

Іноді фразеотворча функція компонента-оніма може обмежуватися тим, що граматична сема поширюється на вираз у цілому. Найпоказовішим у цьому плані є порівняння синонімічних ФО Bess o’Bedlam і Tom o’Bedlam, що означають, відповідно, «божевільна» та «божевільний». Граматична однорідність означуваного й означального властива переважній більшості онімічних ФО, наприклад: sister Ann (вірний друг (про жінку), merry Andrew (блазень, фіґляр), the faithful Adam (старий вірний слуга).

Нормативна невідповідність граматичного роду означуваного й означального, наприклад, у стійкому виразі a Miss Molly (мазунчик (про хлопчика), виступає як один зі способів перетворення граматично зв’язаної семи в лексичну. Подібним механізмом переосмислення іменного компонента наділена ФО a Nancy boy (чоловік із невластивими йому жіночими манерами).

Існуюча в українській мові зменшено-пестлива форма Івась (від Іван) виявляє у внутрішньофразовому контексті приказки чого Івась не навчиться, того й Іван не буде знати семантичний компонент «вікова характеристика, дитина». Але поза опозицією Івась – Іван цей компонент позбавлений семантичної функції, а є просто формальним ім’ям людини – кожний Івась має свій лас.

Значний інтерес становлять семантичні можливості власних назв із погляду синтагматики, особливо за наявності в контексті кількох онімічних компонентів.

Синтагматика – план вивчення мови, що передбачає вивчення мовних одиниць із погляду їх синтагматичних відношень, котрі можна пояснити як зв’язки та залежність між мовними елементами, які одночасно існують у лінійному ряду (тексті, мові) [38, с. 601].

Синтагматичні зв’язки між власними назвами в такому випадку опосередковуються проміжними ланками. У приказці Bacchus has drowned more man than Neptune таким посередником є значення слова to drown – топити. Це сполучення слів можна записати у вигляді двох простих речень, поєднаних сурядним зв’язком: Neptune has drowned many men. Bacchus has drowned more. Як бачимо, слово «to drown» є спільним елементом для обох речень (синтагм) і виконує функцію зв’язної ланки.

Зв’язок компонента Neptune із цією ланкою зумовлюється його лексичним значенням «бог морів», тобто така сполучуваність цілком природна. А от ім’я Bacchus, яке означає «вино, міцні напої, пияцтво», пов’язане із цим дієсловом метафорично: drunk – drowned in alcohol. Аналогічне переосмислення лексичної одиниці «to drown» спостерігаємо у ФО to drown one’s sorrows (топити своє горе у чарці), яка так само входить до семантичного поля «пияцтво».

Дієслово to drown внутрішньо є носієм значення «рідина». Цей семантичний компонент співвідноситься з відповідними онімами: він певним чином поєднує поняття «water» (Neptune) та поняття «wine, liquor» (Bacchus).

Порівняно велика частотність онімів у складі ФО та аналіз деривації окремих фразеологізмів дають підстави дослідникам висловити припущення про структурну релевантність власного імені як компонента фразеологізму [1, с. 36]. Інакше кажучи, можна припустити, що у фразеологічній системі існує тенденція до якомога ширшого використання власних імен у ролі компонентів ФО.

На користь цієї гіпотези свідчить етимологічний аналіз фразеологізму the blue Peter (прапор відплиття, прощання). Уважають, що компонент Peter походить від спотвореного французького слова partir (від’їжджати, покидати) [1, с. 19]. Показово, що зміна звукової оболонки цього компонента відбувалася в напрямку його перетворення на демотивований, «семантично порожній» компонент-онім. Те саме відбулося із фразеологізмом mother Carey’s chicken (буревісник). Mother Carey – перекручене латинське mater cara – «мати Божа» – перетворилося зі стійкої атрибутивної сполуки нефразеологічного типу у складений онімічний компонент ФО. Імовірно, що таке ж походження має цей компонент і в складі виразу Mother Carey is plucking her geese (іде сніг)» [1, с. 19].

Цікавим виявився аналіз ФО before one can say Jack Robinson (не встигнеш і рота розкрити). На думку Б.М. Ажнюка, онім у складі цієї одиниці позбавлений навіть мінімальної семантичної функції [1, с. 37]. Дослідник вважає, що походження цього імені невідоме, і була ця особа реальною або вигаданою визначити неможливо. За словами вченого, «немає в цій ФО також вказівок на використання латентної семантики імені та його диспозиційних властивостей (наприклад, короткозвучність, здатність бути швидко вимовленим), що могли б співвідноситися з фразеологічними ознаками» [1, с. 37]. Б.М. Ажнюк наголошує на тому, що пояснити вживання цього компонента можна лише його структурною роллю у складі ФО. Зіставлення з українським смисловим еквівалентом не встигнеш і рота розкрити можна розглядати як вказівку на те, що вся семантична інформація англійської ФО закладена у словах before one can say…, а закінчення фрази потрібно лише для її структурної завершеності, оскільки з погляду змісту фразеологізму неважливо, що саме має бути вимовлено.

Натомість Л. Ройзензон подає інше пояснення використання цього оніма [36]. Учений стверджує, що в англійців ім’я Jack асоціюється з веселим хлопцем, хитрим та прудким: нібито в Англії колись жив хлопець на ім’я Jack Robinson, який приходив погостити до своїх друзів, але йшов швидше, ніж встигали повідомити про нього [36, с. 128]. Згідно з таким тлумаченням, використання цієї власної назви у складі фразеологізму цілком зумовлене.

Щодо семантичного спрощення, то цьому явищу підлягають переважно антропоніми. Їх роль у фразеологічній структурі зводиться або до функції граматично головного компонента, або до функції формального суб’єкта чи об’єкта дії: an honest Joe (проста, чесна людина), Jack in office (чиновник), lazy Lawrence (ледащо, нероба), Jack is as good as his master (який господар, такий і слуга). В українській мові такими прикладами можуть бути де Сидір козам роги править; де Макар телят пасе; вискочити як Пилип з конопель; що буде, то буде, а ти, Марку, грай тощо. Для фразеологізмів цього типу дуже характерне вживання онімів, що римуються у внутрішньофразовому контексті, наприклад: з нашої Параски ні серця, ні ласки; сиди, Тетяно, бо ще рано; не лакомся, Грицю, на дурницю; який Сава, така й слава; бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці; у всякого Мусія своя затія та інші. В англійській мові римування зумовлює вживання певних онімів у таких ФО, як: plain Jane, Joe Blow, even Stephen та ін.

Позиційно такі оніми є частковими аналогами неозначено-особових займенників one, somebody або іменника person. Проте їх категоріальна здатність індивідуалізувати вносить суттєву особливість у функціонування цих лексем як компонентів ФО. Наприклад, у виразі to appeal from Philip drunk to Philip sober (домагатися перегляду поспішно прийнятого рішення) семантика дієслівного сполучення to appeal from … to … вказує тільки на перенесення дії з одного об’єкта на інший. Компонент-онім завдяки притаманній йому властивості індивідуалізувати вказує на те, що об’єкт в обох випадках той самий. Неозначено-особовий компонент one (або person) такої індикації тотожності в подібному мікроконтексті не міг би забезпечити.

Про тенденцію до використання власної назви як складника фразеологічної структури свідчить також існування лексично вмотивованих ФО, стрижневі компоненти яких є перевтіленими у форму онімів повнозначними загальними лексемами: Johnny Newcome (новачок), Miss Right (підходяща партія, майбутня дружина), Mr Big (велике цабе), Mr Clean (людина бездоганної репутації), Sir John Lackland (особа, що не є землевласником); в українській мові Сахар Медович (підлабузник), чи ти бува не з Брехунівки? (чи ти не брешеш?), видно що з Хамівки (про нахабну людину). До складу таких одиниць входять і ФО предикативного типу: my name is Short (я поспішаю, у мене немає часу).

Власні назви в наведених англійських ФО, як правило, двочленні. Один із компонентів є носієм власне лексичного значення (Clean, Right, Newcome), інший – указує на те, що маємо справу з власними назвами. Цим вказівником іменної категоріальності може бути: – «семантично порожній» онім (Johnny у складі ФО Johnny Newcome); – повнозначна лексема (Miss у складі ФО Miss Right); – морфологічний формант (-fordshire у складі вигаданої назви графства Bedfordshire (від bed – ліжко); be off for Bedfordshire – лягати спати).

Особливий розряд власних назв становлять етноніми, тобто назви національних та етнічних спільнот людей або «колективні імена». Поряд з онімічною функцією індивідуалізації вони також наділені деякими семантичними ознаками, що зближують їх із загальними назвами. У складі фразеологізмів вони нерідко виконують функцію звичайних прикметників: French window (вікно, що доходить до підлоги), French chalk (тальк), Russian tea (чай із лимоном). У всіх наведених сполученнях етнонім вносить уточнюючий елемент у значення стрижневого компонента. Наприклад, ФО French window хоча й може бути перекладена на українську мову словосполученням «засклені двері», але англійцем осмислюється все ж таки як різновид вікна, а не дверей, тобто головна властивість – пропускати світло, а не служити входом чи виходом.

Під впливом означення-етноніма поняттєва семантика стрижневого компонента ФО може в процесі переосмислення зазнавати іноді суттєвих змін, наприклад: German silver (не срібло, а сплав міді, цинку та нікелю), Dutch gold (сплав міді й цинку); для порівняння – Yorkshire pudding (йоркширський пудинг) і Tottenham pudding (корм для свиней із варених відходів) тощо.

Існування низки англійських ФО, утворених на базі етноніма Dutch та наділених негативно забарвленим значенням, «можна пояснити англо-голландською конкуренцією на морях та війнами ХVІІ ст.» [1, с. 40]. Ряд прикладів, наведених у цьому зв’язку О.В. Куніним: a Dutch bargain (угода, що закінчується випивкою), Dutch comfort (невелика втіха), Dutch defence (удавана оборона), Dutch feast (бенкет, на якому господар п’яніє швидше за гостей), I’m a Dutchman if … (я буду не я, якщо…) [20, с. 93], – можна доповнити виразами to talk to one like a Dutch uncle (докоряти, повчати когось), Dutch nightingale (жаба), Dutchman’s drink (останній ковток, що спорожнює пляшку) та іншими.

Імовірно, що згадана англо-голландська конкуренція була першим поштовхом для виникнення низки ФО чи сприяла популяризації фразеологізмів з етнонімом Dutch, тоді як вирази з іншими етнонімами не вийшли за межі регіональних говірок. Проте, враховуючи екстралінгвістичні фактори, не слід випускати з уваги існування не менш важливих лінгвістичних передумов виникнення ФО наведеної групи. Велику роль відіграють структурно-семантичні потреби фразеологічної моделі. Якщо вони збігаються з екстралінгвістичними мотивами, то структурне місце оніма заповнюється саме компонентом Dutch, а не якимось іншим. Таким чином може формуватися певна мовна традиція з культурно-етнічним забарвленням. У відповідності з нею, творення фразеологізмів зі схожою образністю може тривати й тоді, коли позамовні причини, що її викликали, відійшли в далеке минуле.

Господарські, політичні, культурні зв’язки з іншими народами, складні перипетії історії, безперечно, позначилися на мовній інтерпретації етнонімів, зокрема у складі ФО. Скептично-поблажливе ставлення до сусідів-французів відчувається в семантиці фразеологізмів to assist in the French sense (бути присутнім, але не брати участі), to pardon someone’s French (вибачити комусь вживання лайливих слів), to frighten the French (налякати, тероризувати) та ін.

На підставі функціонування у складі певних ФО багатьом онімам приписують різноманітні якісні оцінки: дратівливість – to turn Turk (стати зарозумілим, дражливим, жорстоким); свавілля, жорстокість – to catch a Tartar (зустрітися з лютим суперником, взяти за дружину справжню фурію); логічна непослідовність – Irish bull (анекдотичне протиріччя); нещирість – to weep Irish (вдавати смуток) тощо.

Характерні риси національної психології, безсумнівно, знаходять своє відображення в семантиці етнонімічних ФО. При цьому ступінь їхньої участі завжди лінгвістично зумовлений. Абсолютизація екстралінгвістичного фактора неминуче веде до однобічного тлумачення такого двоїстого за своєю природою мовного знака, яким є ФО.

За свідченням дослідників [23, с. 56], вирази народної фразеології часто позначені тонким, а іноді й грубим гумором, іронією чи сарказмом. Фразеологізму так само, як «слову та мові властива соціально-естетична активність ще до того, як вони стали матеріалом творчості художника» [50, с. 187].

Способи творення комічного та його об’єкти свої у кожної мови, вони складають один із суттєвих аспектів національно-мовної характеристики фразеологічної системи.

Для створення гумористичного ефекту часто використовується країнознавча інформація. Наприклад, місто Колчестер у графстві Ессекс відоме своїми устрицями, звідси ФО Colchester natives (устриці); за назвою вулиці, на якій розташована відповідна установа, утворився вираз the Old Lady of Threadneedle Street. Цей фразеологізм увійшов до вжитку завдяки реальній карикатурі Джона Гілрея (1797), на якій прем’єр-міністр Вільям Пітт намагався заволодіти золотом старої леді, яка сиділа на зачиненій скрині. Гроші політику були потрібні для війни з Наполеоном. Карикатура мала такий підпис: «Political Ravishment, or The Old Lady of Threadneedle Street in Danger») [60]. Для зазначених ФО їх внутрішня форма є лише вербалізацією якоїсь позамовної ситуації, смішної за своїм змістом. Створення комічного образу в таких стійких виразах має багато спільного із шаржем, карикатурними малюнками чи прийомами клоунади.

Варто наголосити, що фразеологізм як одиниця мови характеризується значною сконденсованістю семантичної інформації у відносно малих лексичних обсягах [40, с. 69]. Наприклад, ФО Jerusalem pony є не просто евфемістичним замінником слова «віслюк», яке має ряд пейоративних конотацій, а містить також асоціативну згадку про відомий євангельський сюжет. Фразеологізм Adam’s ale (вода) співвідноситься завдяки компоненту ale із тематичною групою «міцні напої» – так би мовити, погляд на воду очима любителів елю. У підтексті внутрішньої форми цього фразеологізму є натяк на те, що вода – напій здоровіший і моральніший від елю, адже вона була його замінником у часи Адама, тобто до гріхопадіння людини.

Розгляд фразеологічної семантики з урахуванням інформативності мовних одиниць привертає увагу до такого важливого аспекту ФО, як їх національна атрибуція. «Атрибуція – це діагноз національної приналежності ФО, їх автохтонності, органічності у фразеологічному фонді певної мови» [1, с. 89].

ФО як продукт мовної творчості певної національності може являти собою її самоназву або самохарактеристику, а іноді, і перше, і друге одночасно: John Bull (типовий англієць), to slaughter King’s English (калічити англійську мову), British phlegm (млявість, флегматичність). Національна приналежність цих фразеологізмів очевидна не тільки через їх компонентну маркованість, але й завдяки специфіці означуваного, опису певних рис.

Культурно-національна своєрідність онімічних ФО не вичерпується смислотворчою функцією компонента-імені. Як засвідчує аналіз, цілому ряду власних назв у складі ФО властива суто структурна функція. Однак, навіть компонент-онім, у якого немає жодної фонової семантики, самою своєю присутністю, своїм планом вираження надає ФО відчутно національного колориту. Урахування особливостей національної психології, їх взаємодії зі структурно-семантичними та системними характеристиками мовного знака є невід’ємною частиною комплексного підходу до аналізу фразеологізмів.

Онімні фразеологізми і сьогодні залишаються актуальними і затребуваними, оскільки всебічно характеризують мораль і вади характеру, фізичні ознаки і діяльність сучасної людини. Ці мініатюрні поетичні форми – а саме так можна назвати фразеологізми – мають незвичайну глибину і народну філософію, часто будуються як віршовані рядки, з римами, співзвуччям, при створенні використовуються художні поетичні засоби: метафора, епітет, синекдоха, метонімія, порівняння, гіпербола, літота, каламбур, гра слів. Фразеологізми з онімним компонентом дуже яскраві, образні, легко запам‘ятовуються і спадають на думку в слушну мить, до того ж вони більш дієві, адресні, універсальні.

[1] Петрова Н.Д. Лінгво-гносеологічні основи динаміки фразеологічної номінації (на матеріалі англійської фразеології живої природи): Автореф. дис… д-ра філол. наук: 10.02.04 / Київський держ. лінгв. ун-т. – К., 1996. – С.13.

[2] Там само. – С.14.

[3] Потебня А.А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. – Х., 1860. – С.1–8.

[4] Костомаров Н.И. Историческое значение южнорусского народного песенного творчества // Костомаров Н.И. Собр. соч.: Ист. Монографии и исслед. – СПб., 1906. – Кн.8. – Т. 21. – С.440–443.

[5] Ужченко Д.В. Семантика українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвітленні: Дис… канд. філол. наук: 10.02.01. – Луганськ, 2000. – С.90.

[6] Матезиус В. Язык и стиль // Пражский лингвистический кружок. – М., 1967. – С.456.

Дата добавления: 2015-07-16