Онім як національно-культурний компонент у складі фраземи

Проблема дослідження фразеологічних зооморфізмів як засобів відображення особливостей осмислення позамовної (екстралінгвальної) реальності є актуальною в сучасному мовознавстві. Це обумовлено тим, що для будь-якої мови характерним є зооморфізм номінативної системи. Зоофразеологія – це численна, активно функціонуюча фразеотематична група, що становить окрему підсистему загального корпусу фразеології, виразно підкреслюючи зміщення фразеологічної парадигми в бік антропоцентризму [58,с. 358].

Словесна символіка органічно пов'язується з культурно-мовним досвідом, відбиває соціально-символічні особливості мислення, обумовлені народним світосприйманням [42,с. 4]. Тваринні (зооморфні) символи становлять великий прошарок символіки. Тварина - найнаочніша для людини форма інобуття духу, яку вона може оцінювати як надлюдську чи недолюдську, проте яка так чи інакше визначає її місце в ієрархії світобудови [30, с. 177]. У процесі еволюції культури, зміни релігійних систем ставлення людини до тваринного світу змінюється: від обожнення людина переходить до приписування тваринам негативних рис, тобто з'являється протиставлення людина – тварина [31,с. 72].

До складу багатьох фразеологізмів мови входять зооніми (переносні метафоричні лексико-семантичні варіанти назв тварин). Вважається, що причиною виникнення зоонімів є зв’язок, що породжується зіставленням наших уявлень про тварин та рис людської поведінки. Особливістю зоонімів є те, що вони виникають на основі тих характеристик, що дійсно властиві тваринам, або тих, якими люди наділяють тварин у своїй уяві: хитрий як лисиця; вовча натура; наче пава; глуха тетеря; сильний як кінь; плаває як риба; нюх як у собаки; німий як риба; заяча душа [1,с. 31]. Фразеологізми формують групу за критерієм значення, тобто в залежності від тварини, яка використовується для позначення рис людини. Головне у визначенні групи фразеологізмів це семантика. Ми характеризуємо людину різними тваринами на основі тощо, що цій тварині притаманна якась риса. Усі тварини поділяються на свійські та дикі, розряд птахів та комах. Найчастіше людину порівнюють із свійськими тваринами, бо люди більш обізнані про риси цих тварин, невелика частка належить диким тваринам через їх таємничість. Деякі якості у позначенні рис людини визначають риби та птахи.

Багато таких якостей, якими наділяють людей співпадають як в німецькій мові, так і в інших мовах: rot wie ein Krebs – «червоний як рак», stark wie ein Pferd –«сильний як кінь», schwimmt wie ein Fisch – «плаває як риба», schwarz wie ein Rabe – «чорний як ворона», storrisch wie ein Esel – «впертий як осел», schwatzt wie eine Elster – «тріщить як сорока», essen wie ein Spatz – «їсть як горобчик», schlau wie ein Fuchs – «хитрий як лисиця»; або можуть помітно різнитися: dastehen wie die Kuh vorm neuen Tor – «дивитись як баран на нові ворота»; hungrig wie ein Bar – «голодний як вовк (собака)», bose wie ein Wolf – «злий як собака», sanft wie ein Lamm –«смирне телятко». Зооніми використовуються як для позитивного зображення якихось моральних, фізичних, соціальних, інтелектуальних особливостей людини, так і для негативного: ein Wolf im Schlafpelz – «вовк в овечій шкірі», den Bock zum Gartner machen – «пустити козла в город», der Hund auf dem Heu – «собака на сіні» (ФСНМ, с. 353).

Питання взаємозв’язку мови і культури, мови і менталітету окремого народу, мови і народної творчості, увага до семантики мовних одиниць узагалі й до національно-культурної семантики фразеологічних одиниць зокрема розглядалися ще в працях О.Потебні, М.Сумцова, І.Франка, М.Костомарова, пізніше в дослідженнях В. Гнатюка, Б.Грінченка, О.Афанасьєва, В.Іванова, М.Максимовича та інших. У другій половині ХХ ст. співвідношення етнокультури і фразеології вивчали Ф.Медведєв, Р.Зорівчак, Л.Скрипник, Н.Бабич, В.Ужченко, В.Білоноженко та ін.

Національно-культурна семантика особливо помітна насамперед у словах, фразеологізмах і афоризмах, у яких сам зміст культури відбивається більш чи менш безпосередньо. У складі фразеології значну кількість складають фразеологічні одиниці, які кореспондують з реаліями тваринного світу і називаються вченими по-різному: «зоосемічні фразеологічні одиниці», «фразеологія живої природи» (Н.Петрова), «зоофразеологізми», «зоофразеологія» (В.Ужченко), «фразеологічні одиниці із зоосемічним компонентом», «зоосемічна фразеологія» (А.Семотюк), «фразеологічні одиниці з анімалістичним компонентом» (В.Бойко).

Серед складних і багатогранних відносин людини з навколишнім світом особливе значення для розвитку людського суспільства мало взаємовідношення «людина – природа», зокрема, «людина – тваринний світ», оскільки освоєння світу є не чим іншим, як пізнанням його закономірностей.

Різні почуття і переживання людини, що виникають у процесі пізнання природи, знайшли відображення у мові в утворенні людської «другої природи», зокрема, в усталених словесних комплексах, що є мовними пам’ятками культурної історії народу[1]. У системі «другої природи», створеній людиною, відбивається екокультура, в якій природні реалії стають предметом нового формотворення. Фразеологія природи будь-якої мови містить складну емоційну гаму, що відображає як практичний, так і естетичний екологічний досвід людини. Така фразеологія створюється за антропометричним принципом, за яким «людина – мірило всіх речей», унаслідок чого значна кількість природних реалій стає еталоном, символом як у межах фразеологічної системи, так і поза нею[2].

У багатьох мовах складовим елементом мовного уявлення про природу виступають різноманітні мовні знаки, серед яких особливе значення мають ФО із зоонімами, які складають значну групу у фразеології. Природні реалії, найменування яких виступають компонентами ФО, є носіями символіки. Так, в українській і англійській мовах бик (віл) служить для позначення здорової сильної людини (чоловіка): укр. здоровий як бик; англ. as strong as a bull; а в німецькій мові цей зоонім символізує тупість. Пор. ще: в українській мові заєць є уособленням боягузтва, полохливості: полохливий як заєць, заяча душа, заяче серце, боязкий як стріляний заєць (про боягузливу людину). Таке ж значення має цей зоонім і в англійській мові: (as) timid as a hare (букв. «полохливий як заєць»). Така відмінність у символах зумовлена різним сприйняттям дійсності, відмінностями етнокультур.

Назви тварин зустрічаються вже з найдавніших часів у міфології, Біблії, фольклорі. Тваринам надавалося символічне значення, вони зображувалися як священні створіння, мудрі і пророчі істоти. Людина протягом віків співіснувала з тваринами, приручала їх, вивчала їхню поведінку.

У багатьох мовах зоофразеологія містить значний корпус одиниць, в основу яких покладені відомі назви тварин, що мають як подібну, так і різну символіку і служать засобом образної характеристики людини.

Символи – це уявлення, що викликають певні асоціації у конкретному мовноетнокультурному середовищі. Значний вплив на опрацювання теорії символу справили погляди О.Потебні й М.Костомарова. Походження, розвиток і вираження символіки О.Потебня часто пов’язував зі словом, узагалі з мовою, фольклором, етнокультурою. На його думку, слово з самого початку свого виникнення є символом лише однієї певної ознаки, яка входить до позначуваного поняття, виражає ту з них, яка «уявляється народному світогляду найважливішою». З часом слово втрачає прямий зв'язок із внутрішньою формою, а необхідність відновлювати забуте власне значення була однією з причин створення символів. За О.Потебнею, «мова в усьому без винятку символічна»[3].

Становлення і розвиток символів по-своєму пояснював М.Костомаров, який пов’язував їх з міфотворчістю. Міфи й символи обумовлюють і взаємно створюють один одного. Сучасна символіка не є такою самою, якою вона була за язичництва: дещо втратилось, переплелося, ще інше з часом змінилося. Деякі погляди, зберігаючи постійно один головний смисл, служать ніби ієрогліфами для вираження людських відчуттів[4].

Символіка вписана в семантику етнокультурного контексту. Це стосується і назв тварин, що виступають у символічно-образній функції. Варто зазначити, що деякі символи в аналізованих нами мовах можуть бути відповідними лише частково. В англійській мові теж знаходимо фразеологізм із зоонімом свиня, який позначає розумово обмежену людину: (as) stupid as a pig – (букв. «дурний як свиня»), чому відповідає в українській мові «дурний аж світиться». Англомовний соціум еталонізував осла, надаючи йому характеристики «дурний, розумово обмежений». В українській мові осел виступає переважно образом-еталоном упертої, затятої тварини і вживається звичайно на означення впертої людини: впертий як осел. Але в українській мові образ осла використовується також у значенні «впертий» або «нерозумний, дурний» як метафора, без порівняння. Отже, одні і ті ж зооніми у різних мовах можуть бути еталоном різних якостей людини.

Амбівалентною є символіка лексеми собака як в українській, так і в англійській мовах. Він – вірний, надійний друг, з іншого боку, собака – символ нерозумного брехуна, злодійкуватого ненажери, провісника нещастя. Пор.: 1) вірний як собака і 2) бреше як собака, собачі очі.

В українській культурі побутує явлення про собаку як нечисту тварину – любить як собака цибулю, – оскільки в багатьох міфологічних уявленнях цибуля і часник вважаються захистом від нечистої сили[5].

Деякі із зоосимволів – зозуля, голуб, горобець, сорока, лисиця та ін. – є усталеними етнокультурними елементами усного мовлення, художньої літератури, фольклору українського народу. У повсякденному усному мовленні ми вживаємо слова-символи дуже рідко. Хоча символізм мови завжди наявний у мовному найменуванні, але він перебуває у прихованому стані[6], активізуючись у звичайній розмовній мові в переносно-метафоричних образах, якими і є ФО. Символіка сприяє вживанню зо онімів, у першу чергу в компаративних одиницях. За нашими спостереженнями, майже кожен із фаунонімів, що є складниками ФО і часто вживаються у мовленні, має в своєму складі порівняльний компонент-символ: голодний як собака, здоровий як віл, німий як риба, впертий як осел,чепурний як свиня в дощ, худий як тріска. В англійській мові такими компаративними ФО є (as) hungry as a bear (букв. «голодний як ведмідь») – «дуже [голодний]»; в українській мові йому відповідає «[голодний] як вовк (як собака)»; (as) slippery as an eel (букв. «верткий мов в’юн») – «голими руками не візьмеш», (as) brave as a lion (букв. «хоробрий як лев» – «дуже [хоробрий]». Символ – це результат роботи людської уяви, це поєднання чуттєвого і раціонального, це прагнення людини визначитися в часі та просторі через конкретні образи, взяті з навколишньої природи, а також один з мовних засобів збереження нерозривного зв’язку людини і природи.

Зоосемізми, як окремі лексичні одиниці і як компоненти стійких словосполучень, широко представлені у всіх мовах світу й відносяться до одних із найдавніших і поширеніших. Вивчення найменування тварин (фаунізмів, анімалізмів, зоосемізмів, зоонімів) у сучасній лінгвістиці відбувається в самих різних аспектах, у тому числі в переносному значенні у роботах Є.А. Гутман, М.І. Черемісіної, А.І. Богуцької, І.В. Холманських, А.А. Кипріянової, Л.С. Войтик, О.А. Рижкіної та інших. У своїх дослідженнях вчені розглядають образний потенціал зооморфізмів, їх системну організацію, семантико-типологічну характеристику та виявляють національну специфіку зооморфних найменувань.

Існує декілька підходів щодо опису, термінології, семантичної структури слів, що називають тварин. Для прямого значення назв тварин слугують такі терміни, як "зооніми", "зоосемізми". Найбільш зручним для виявлення етнокультурної специфіки анімалістичної лексики є термін "зоонім" – лексико-семантичний варіант слова, що виступає в якості будь-якої або родової назви тварини і як метафорична назва при аналізі лексики з точки зору емоційно-оціночної характеристики людини. А.А. Кипріянова пропонує термін зоосемізм. На її думку, зоосемія – це "надсукупність, яка функціонує в мовах і об’єднує найбільш близькі родовидові сукупності" [4, 9]. Багато робіт відомих лінгвістів В.В. Виноградова, О.А. Ахманової, В.Г.Гак, Н.Д. Арутюнової, Є.С. Азнаурової, В.І. Телія, Д.О. Добровольського та багатьох інших присвячено дослідженню семантичних, словоутворюючих й прагматичних можливостей зоосемізмів та їх похідних, серед яких особлива увага приділяється фразеологізмам із компонентом "зоонім". Це пояснюється тим, що зоосемізми, як окремі лексичні одиниці, а також як компонент стійких словосполучень (виразів), широко представлені у всіх мовах світу.

Анімалізми як об’єкт дослідження, підкорюючись нормам мови, утворюють свої закономірності, що вимагають спеціального вивчення.

З огляду на поширеність і певну універсальність зоонімічної лексики в мовах світу, дослідження в цій галузі нерідко свідчать про частковий або обмежений характер.

Відомо, що мова відбиває не лише актуальний стан культурного розвитку соціуму, а й забезпечує збереження культурних набутків минулих поколінь, а також виступає інструментом створення духовного і матеріального розвитку національної спільноти. В. фон Гумбольдт та Я. Грім наголошували, що мова невід’ємно пов’язана з культурою народу, адже мова вербалізує культурні концепти і є, таким чином, передумовою її виникнення. За концепцією В. фон Гумбольдта, залежність мови від мислення зумовлює концептуальні інтерпретації дійсності людиною й формує картину світу, тобто внутрішню форму мови, яка історично склалася в буденній свідомості представників окремого мовного суспільства та відображає всю сукупність понять про світ й виступає як певний спосіб концептуалізації дійсності [2, 256 ]. Завдяки концепції В. фон Гумбольдта, пріоритетним напрямом сучасної лінгвістики стало дослідження культурних особливостей у мовній картині світу, де кожна мова відображає певний спосіб світосприйняття, що є обов’язковим для всіх носіїв мови. Процес визначення та найменування предметів дійсності подібний до акту творення.

Елементом мовної картину світу можна вважати окреме ключове слово, що входить до ядра лексичної системи мови в сукупності з його асоціативними зв’язками.

Відомо, що в мові закріплюються й фразеологізуються саме ті образні висловлення, які асоціюються з культурно-національними еталонами, стереотипами, що при вживанні в мовленні відтворюють характерний для тієї чи іншої лінгво-культурної спільноти менталітет. У зоолексиці найяскравіше виражаються особливості осмислення позамовної реальності. Це свідчить про індивідуальності образного мислення конкретного народу й про відмінності в ціннісній картині світу різних етносів, що є частиною складних асоціативно-психологічних процесів.

Фауна, як екстралінгвістична база лексикологічного аналізу, знаходить, таким чином, своє специфічне відображення в мові, формуючи її лексичну підсистему, всередині якої виникають свої закономірності, що вимагають спеціального опису в різних соціальних конотаціях слів й сталих виразів у різних мовних культурах. Національна культурна специфіка залежить від того, які уявлення носій мови має про тварину в проекції на людину, які фрагменти її досвіду були лексично зафіксовані, а також у якій мірі представлені ці фрагменти у тій чи іншій мові у вигляді цілісних пріоритетів, образів, символів (асоціації та конотації).

Багатозначністю та фразеологічною активністю в мовах вирізняються назви тих тварин, з якими людина має найтісніші контакти, а саме домашні улюбленці (собака, кіт, Hund, Katze), свійські тварини (свиня, віл, кінь, Schwein, Ochse, Pferd) тощо. Так, у російській мові така риса характеру як тупість асоціюється з віслюком: кто-л. осел в бархатной попоне; кто-л. ученый осел; на ослов не стоит тратить слов. У німецькій мові нерідко цю функцію виконує зоосемізм Ochse (віл): dumm wie ein Ochse (дурний як пень); stur wie ein Ochse – впертий як осел; den Ochsen beim Horn (bei den Hörnern) fassen (packen) – ухопи-ти вола за роги, Ochsen muss man schön aus dem Wege gehen – з дурним зчепитися – дурнем зробитися тощо.

Зоосемізми належать до найпродуктивніших лексем, семантичні структури яких містять найбільшу кількість метафоричних значень, що вживаються для позначення людей. Так, до складу зоосемії входять також зооморфізми – одиниці фразеології із зоокомпонентом. Дослідженням зооморфізмів займалися О.В. Кунін, В.В. Виноградов, О.І. Смирницькій. У розумінні сенсу метафори ми спираємось на надзвичайно важливі положення теорії В.М. Телія про те, що "в основі мовної метафори лежать об’єктивовані асоціативні зв’язки, які відбиваються в конотативних ознаках, що несуть відомості або про буденно-практичний досвід даної мовної спільноти, або про її культурно-історичне значення" [7, 192].

Фразеологія, за словами Л. Й. Ройзензона, є найбільш самобутнім і складним явищем із усіх творінь мовного генія, людини [6, 116]. Вона більшою мірою, ніж інші пласти мовних одиниць, відображає довготривалий процес розвитку народу, своєрід-ність його світосприйняття через призму мови та національної культури; фіксує та передає від покоління до покоління культурні настанови та стереотипи, кодує культурну інформацію та акумулює знання як про саму людину, її відношення до навколишнього світу, так і про сам навколишній світ. Відображення природи, зокрема її тваринного світу, у фразеологічних образах пов'язане з традицією ще дохристиянських часів, коли людина вважала себе частиною природи, а саму природу персоніфікувала, наділила представників рослинного і тваринного світу рисами, притаманними людині. Так, впродовж років у свідомості різних культур і народів сформувались свої стереотипи і уявлення про представників фауни [3, 96-97]. Звідси і фразеологічні одиниці, до складу яких входять назви тварин, що відображують певні людські риси – чи то працьовитість, чи то вірність, лінощі, хитрість.

Сучасні німецькі та українські зоосемізми, в яких людині приписуються зовнішня подібність, характер або поведінка тварини, вказують на особливості прадавнього міфічного мислення й тотемних уявлень (антропоцентризм). Він є "людським фактором" мовної картини світу (В.М. Алпатов, Ю.Д. Апресян, Б.О. Серебреніков), де мова фіксує інформацію, значущу для людини.

Відомо, що зоосемні одиниці можуть функціонувати в якості самостійних лексичних одиниць, та входити до складку різних фразеологічних зрощувань, ідіом, приказок, де вони можуть функціонувати в якості метафор (позначення людини, її харак-теру): хід конем, з’їсти собаку в чому-небудь тощо. Зооморфізми можуть зустрічатися у вигляді окремих лексем: Ochse, так і в якості компонента зоофразеологічних одиниць, напр., die Katze im Sack kaufen; melkende Kuh, Hundemüde.

У німецькій мові поряд із стійкими словосполученнями існують багато приказок та прислів’їв із зоокомпонентом, які є результатом спостережень за об’єктивною реальністю культури німецького народу. Наприклад: begossene Hunde fürchten das Wasser – присл. битому собаці й кия не показуй; Hunde, die viel bellen, beißen nicht – бійся не того, хто гавка, а того, що ластиться, котрий собака багато бреше – мало кусає. Фразеологізмам із зоонімом Hund притаманна негативна конотація збіднілості, злиднів: auf dem Hund sein – терпіти нестатки, бідувати; auf den Hund bringen – розорити, довести до занепаду кого-небудь, що-небудь; auf den Hund kommen – занепасти; den Hund hinken lassen – ухилятися від чого-небудь; вдаватися до хитрощів, викрутів;vor die Hundegehen– пропасти, загинути; збанкрутувати. У сучасній німецькій мові наявна значна кількість зооморфізмів із компаративним значенням: leben wie Hund und Katze жити як кішка з собакою; er schüttet's ab wie der Hund den Regen – йому як із гуски вода; wie ein toter Hund zum Bellen – з нього толку, як із козла молока [6, 353]. Цей фразеологізм цікавий тим, що перекладається на українську мову з іншим зоосемізмом, що вказує на відмінність понятійних систем зіставлених мов. Wie die Hunde um einen Knochen raufen – гризтися як собаки за кістку. В українській мові за допомогою зоосемізму собака виражаються, протиставляються різні прикмети, риси, почуття (людські), ознаки тощо. Наприклад, зла людина протиставляється доброму собаці: На злого чоловіка і собака бреше. Передусім зоосемізм собака в українських казках є насамперед символом злості, брехні й пліткарства, внаслідок чого утворилося прислів’я «Люди – собаки, чого не набрешуть». Проте в українських прислів’ях цей зоосемізм має ширшу символіку, зокрема є символом: вірності – вірний як собака, іти як собака на посвист, собача відданість, дивитися собачими очима; багатства – багатий як пес кудлатий, хто волохатий, той буде багатий; хитрощів, улесливості (облесливий, як собака); фізичного стану людини – змерз як собака, голодний як собака); розумових здібностей людини – великий як ломака, а дурний як собака тощо. Однак, багато ідіом німецької та української мов мають чітко виражений негативний відтінок оцінки. Так, про некрасиву, потворну людину у говірках зазначено: аж собаки гавкають, була у собаки хата – кажуть хвастунові, або іронічне зауваження з приводу хвастання тим, що в кого-небудь було колись. В українській етнокультурі побутує стійке уявлення про собаку як нечисту тварину – (любити) як собака печену цибулю, оскільки в багатьох міфологічних традиціях цибуля й часник розглядаються як обереги від нечистої сили.

Тварини є носіями певних якостей, і семантичні зміни призводять до переносу назв й розвитку вторинних значень. Зооморфізми в німецькій мові – це одна із універсальних тенденцій метафоризації, у результаті якої здійснюється перенесення на-йменувань тварин для позначення людей. Для деяких зоосемізмів в українській та немецькій мовах характерний збіг у смисловій структурі стосовно вживання образу вовка як символу жорстокості й безжальності. Наведемо декілька прикладів: hungrig wie ein Wolf – голодний як вовк; ein Wolf im Schaf(s)pelz – Вовк у овечій шкурі;wiederWolfinderFabel–про Вовка про мовка; j-d durch den Wolf drehen відлупцювати, віддубасити; mit den Wolfen muss man heulen – присл. з вовками житии – по-вовчи вити; Wolf stirbt in seiner Haut – скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться; ein Wolf kennt den anderen Wolf – присл. вовка на вовка не нацькувати; schlafendem Wolf läuft kein Schaf ins Maul – присл. вовка ноги годують; wenn man vom Wolfe spricht, guckt über die Hecke – присл. про вовка річ, а він навстріч. В українській мові зоосемізм вовк висловлює негативне, іронічно-зневажливе або презирливе ставлення до людини з певними негативним звичками, рисами характеру, що суперечать моралі і цінностям, прийнятим у суспільстві, тобто порівнювати її з тваринними інстинктами та поведінкою тварин. Наприклад, дивитися вовком (чортом,бісом)–дивитися презирливо,з ненавистю;жити вовком – жити самотньо, замкнуто; старий вовк – досвідчений; хоч вовків гони – холодно, хоч вовком вий – безвихідь.

Якщо порівняти деякі символи українського та німецького народу, то можна виявити цілий ряд однакових узагальнено-образних значень. Так, зоосемізм лисиця (лис) в обох мовах асоціюється із хитрістю та лукавством: ein (alter) schlauer Fuchs – старий, хитрий лис, хитрун; dem Fuchs beichten – висповідатися лисиці; man fängt auch wohl den gescheiten Fuchs – присл. і хитрого лиса можна зловити; Füchse prellen – перехитрити хитрунів (самого чорта), круг пальця обкрутити; den Fuchspelz anzie-hen – присл. хитрувати, лукавити; da kommt der Fuchs zum Loch heraus – тепер зрозуміло, от і вся хитрість; ein schlafender Fuchs fängt kein Huhn – присл. якби все лис (вовк) лежав, то б досі здох; den Fuchs anziehen (fuchsschwänzeln) – лисом вертітися, прикидатися, Fuchsschwanz streichen – підлабузнюватися, підлещуватися.

У фразеологічному фонді німецької наявні яскраві фразеологічні одиниці з національно-культурним компонентом, напр., wenn die Hunde mit dem Schwanz bellen – «як рак у полі свисне»; wer zwei Hasen hetzt, fängt keinen – «хто два зайці гонить, жодного не здогонить»; der Wolf stirbt in seiner Haut – «скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться»; der Katze Scherz, der Mäuse Tod – «котові жарти, а мишці плач» (ФСНМ, с. 409); mit zwanzig Gäulen – «ні за що в світі»; stirbt der Fuchs, so gilt der Balg – «з поганої вівці хоч вовни жмут»; die Gans will den Schwan singen lehren – «не вчи орла літати, а солов’я співати», які виражають відношення людей до явищ об’єктивної дійсності.

Найменування тварин, що вживаються в переносних значеннях, у всіх мовах служать для образної характеристики людини. Аналогії «людина – природа» і, зокрема, «людина – представник тваринного світу», є дуже давніми, а нині стали вже традиційними. Оскільки в основі зооморфізмів лежать наочні образи, відповідні характеристики є багатогранними і цілісними. Самі назви тварин не мають оцінки, але відповідні ознаки, якщо вони стосуються людини, майже завжди набувають оцінного смислу, приписуючи людині етичні, психічні чи соціальні якості, а також характеристики, що стосуються поведінки [19, с. 37].

При цьому слід зауважити, що наявність символізації рослинного й тваринного світу свідчить про одинакові мотивації. "Народ для своїх образів бере здебільшого те, що має перед очима, і те, що вражає якою-небудь своєю властивістю" [1, 286]. Усі зоосемізми мають антропоцентричне спрямування, тобто описують людину за характером діяльності, емоціями, почуттями, психологічними станами, соціальним становищем, розумовими здібностями, стосунками, характером та зовнішністю. Усі ці ФО з зоокомпонентом відображають різні аспекти поняття "ЛЮДИНА" і відбивають культурні, соціальні, процеси даної нації (соціуму).

Специфіка вживання зоосемізмів для характеристики людини свідчить про те, що мовна картина світу з її об’єктивністю та цілісністю є інтерпретацією відображення світу для кожного носія мови. Наявність спільних та відмінних рис у структурах фразеологізмів, характер і змістова спрямованість асоціацій зумовлені не властивостями тварин, а їх "життям" у національному фольклорно-міфологічному та літературному контекстах кожного народу, особливістю його світосприйняття, а також схожістю соціально-історичних умов життя та загальними закономірностями розвитку людського буття.

КО 2 РАЗДЕЛУ

Серед досить численної за обсягом групи фразеологічних одиниць із зоонімічним компонентом в українській мові виділяємо кілька груп ФО, які характеризують людину, а саме: позначають її розумові здібності, зовнішній вигляд, риси характеру, фізичні особливості тощо. Основними в українській мові є зоофразеологізми з такими значеннями:

ЗФ із семантикою «риси характеру людини»: мухи не зобидить «дуже спокійний, сумирний, лагідний», ні риба ні м'ясо «слабохарактерний, нерішучий, безвольний», мокра курка «безвольна, нерішуча, жалюгідна на вигляд людина», не з заячого пуху «небоязкий, хоробрий, сміливий», мати муху в носі «бути неврівноваженим, примхливим, вередливим»;

ЗФ із семантикою «зовнішній вигляд»: товстий як слон «дуже (товстий)», хоч пацюки (цуценят) бий «дуже гладкий, одутлий (перев. про обличчя)», свині по хвіст «низький на зріст», сороки вкрадуть «гарний, красивий, чистий, привабливий»;

ЗФ із семантикою «розумова характеристика людини»: жуки в голові «дурний, розумово обмежений або ненормальний», курячий розум «розумово обмежений», як баран в аптеці «зовсім не розуміється на чому-небудь»; фізична сила / слабкість, спритність / неспритність, вайлуватість: волові шию скрутить «надзвичайно сильний, дужий», слабкий як кошеня «дуже [слабкий]», [і] муха крилом уб’є «когось легко здолати; фізично слабий, безсилий», незграбний як слон (ведмідь) «дуже [незграбний]»;

ЗФ із семантикою «соціальний статус»: невелика птиця «нічим не визначна особа», хвіст собачий «той, хто нічого не важить у суспільстві», [бідний] як церковна миша «дуже [бідний]», птиця високого польоту «людина, яка займає високе становище в суспільстві, й має владу, вплив», і кішки нема чим годувати, «дуже бідний».

Найпоширенішими ЗФ, які дають характеристику людей в англійській мові, є такі:

ЗФ із семантикою «риси характеру»: funny dog (букв. «забавний собака») – «веселун, потішник», [as] proud as a peacock (букв. «гордий як павич») – «який тримається поважно, гордовито, ходить павичем», to play the hog (букв. «грати в свиню») – «бути егоїстом», [as] tricky as a monkey (букв. «хитрий, спритний як мавпа») – «дуже [хитрий, спритний]», sheep among wolves (букв. «овечка серед вовків») – «про довірливу людину, що опинилася серед небезпечних людей»; [as] timid as a rabbit (букв. «полохливий як кролик») – «заяча душа»;

ЗФ з семантикою «розумова характеристика людини: clever dog (букв. «розумний собака») – «розумник», [as] stupid as a donkey (букв. «дурний як осел») – «зовсім дурний; дурний, аж світиться», strange fish (букв. «дивна риба») – «дивак, дивакувата людина», [as] crazy as a bedbug амер. сл. (букв. «божевільний як клоп») – «який зовсім з глузду з’їхав»;

ЗФ із семантикою «фізичні особливості»: [as] weak as a cat (букв. «слабкий як кіт») – «дуже [слабкий, кволий]», [as] strong as a horse (букв. «сильний як кінь») – «здоровий як віл», [as] fat as a pig (букв. «жирний як свиня») – «дуже [товстий]»;

ЗФ із семантикою «соціальний стан»: poor snake (букв. «бідна змія») – «бідна, нужденна людина», (as) poor as a church mouse (букв. «бідний як церковна миша») – «дуже бідний; бідний як церковна миша», big dog (букв. «великий собака») – «поважна особа, велике цабе; птиця високого польоту».

Серед досліджуваних нами зоофразеологізмів англійської мови найпродуктивнішими є ФО з компонентами-зоонімами dog, cat, horse, fish, bull, bird, sheep, wolf. В українській мові знайдеться не менше, ніж у англійській, зоофразеологізмів із компонентами собака, кіт, бик, віл, корова, вовк муха. Можна зазначити, що одиничними є вислови з зооонімами лев, осел, а фразеологізмів із компонентами кролик, тигр, клоп зовсім не фіксують українські джерела.

Таким чином, багато ФО із зоонімічним компонентом відображають у своїй семантичній структурі специфіку культури народу, особливості його історичного розвитку, певний соціально-економічний лад. ФО з компонентами-зоонімами становлять цікавий матеріал, який дає нам можливість простежити, яким чином ці компоненти впливають на формування національно-культурної семантики. І на сьогодні питання взаємозв’язку національної культури і фразеології все ще залишається одним із найактуальніших питань у дослідженнях з фразеології з різних мов.

Протягом останніх 20 років, становлення України та відродження української самосвідомості значною мірою позначилось і на розвитку філології. Так, усе актуальнішою стає окрема частина етнолінгівістики – лінгвокультурологія, яка вивчає та описує кореспонденції мови та культури у їх синхронній взаємодії і досліджує насамперед живі комунікативні процеси та зв’язок мовних виразів із менталітетом народу [1, 217-218].

Провідна роль зоосемічного компонента (ЗК) у зоофразеологізмах (ЗО) спричинена: вибірковим, чітко окресленим набором характеристичних зоологічних номенів як репрезентантів етнокультури українського етносу з їх яскраво вираженим символьним значенням; вторинністю подачі реалій (денотатів) на базі легко зрозумілих широкому загалу метафор, якими живе етнос і в основі яких лежать певні життєві ситуації, що легко підлягають культурно-націаональній інтерпретації; глибоким вертикальним культурно-національниим контекстом конпонентів фаунонімів, які відповідно конотують семантичну структуру всього зоофразеологізмів; картинністю, образністю ЗФ, продукованих за легкоусвідомлюваними фразеологічними стереотипами, моделями.

Наразі підготовлено достатньо досліджень і публікацій, в яких започатковано вивчення семантики зоосемічного компонента в мовних одиницях. Так, вивчення процесу перенесення стереотипів тваринного світу на риси людської вдачі, поведінку, дії людини, т.зв. процесу стереотипізації, плідно проводять, такі вчені, як О. Селіванова, М. Алефіренко, В. Маслова [3, 4, 5]. Вони частково дослідили витоки зоофразеологізмів, відзначили, що найрізноманітніші зіставлення людей зі звірами і птахами побудовано за природною подібністю, при цьому враховано досвід, характеристики, притаманні тваринам, оповіді про міфічні властивості окремих звірів і птахів. Проведені дослідження дозволили розкрити сутність типології ЗФ, як продукту етнопсихології, унікального народного світосприйняття. Проте, аналіз стереотипів, які сприяли виникненню фразеології, пов`язаної з фауною, є недостатнім для визначення семантики використовуваних у ЗФ зоосемічних компонентів, хоча і є одним із важливих невід`ємних напрямків цієї роботи.

Так, Д. В. Ужченко виділив 12 фразеосемантичних груп (ФСГ) в межах фразеотематичних груп (ФТГ) [2]. Він зокрема розробив складну типологію ЗФ, але, зважаючи на інший предмет свого дослідження, не приділив належної уваги семантиці та класифікації зоосемічного компонента.

Проблеми співвідношення мови й духовної культури, мови й народного менталітету, їх взаємозалежності, увага до семантики мовних одиниць взагалі й до культурно-національної семантики ФО значною мірою започатковані у працях О. Потебні, М. Костомарова, М. Сумцова, І. Франка й одержали своє продовження в дослідженнях О. Афанасьєва, Я. Головацького, М. Зубрицького, Ф. Колесси, М. Максимовича та багато інших. У 20-му столітті взаємовідношення етнокультури і фразеології розглядали В. Білоноженко, М. Демський, Р. Зорівчак, А. Івченко, В. Калашник, Л. Коломієць, В. Коптілов, В. Ужченко та ряд інших. Етнолінгвістичну інформацію, зашифровану в українських ФО, аналізували східнослов’янські та західнослов’янські вчені, серед них В. Іванов, Л. Івашко, В. Коваль, І. Лепешев, Г. Неруш, Л. Ройзензон, М. Толстой, А. Нідерле та ін. Проте, у їхніх працях не приділялась достатня увага саме семантиці зоосемічного компонента у ЗФ.

Природно, що, у підтвердження превалювання принципу культурно-національної орієнтації, таким зоосемічним компонентам як кінь, собака, кіт, вовк, заєць, горобець, журавель, риба, комар та. ін., тобто, – усім активним в українській мові концептам, необхідно приділяти більше уваги, ніж зоолексемам, які належать до інших етнокультур (кенгуру, поні, колібрі). У той же час, культурно-національна семантика закодована саме у зоофразеологізмах, у яких зміст культури, ментальності народу відбивається більш чи менш безпосередньо. У свою чергу, зоосемічний компонент допомагає у межах фразеологізмів не лише конотативно відбивати, а й профілювати поняття (життєві чи уявні ситуації) в рамках досвіду: перцептивного, культурного, емоційного [2].

Зокрема, образи, узяті зі світу тварин, відбивають риси, якими людина наділяє представників фауни та які стереотипізує у власному сьогоденні. З іншого боку, здійснений аналіз показав, що анімалістичні лексеми найчастіше вживаються саме для метафоричного відображення психоемоційних рис людської істоти.

Так, смиренність у національно-етнічній свідомості корелює з такими еталонами-реаліями як агнець (агнець Божий – безвольна, покірлива, розумово обмежена людина (Мельничук Ю. С.); як агнець (акі агнець) – тихий, покірний), ослиця (Валаамова ослиця – покірлива, мовчазна людина, що несподівано висловлює протест, чинить опір), теля (Боже теля – дуже спокійна, лагідна, але безвольна, інертна людина), рідше – пес (собачими очима – дивитися, поглядати віддано, покірно) [6].

Недолугість віддзеркалюється ознаками таких зоосемічних компонентів, як баран, теля, козел (як баран в аптеці – зовсім не розбиратись в чомусь як баран (теля, козел) на нові ворота – недолуго дивитись, вителющуватись, витріщатись), свиня (метати (розкидати, розсипати) бісер (перли) свиням (перед свинями) – марно говорити, доводити щось тому, хто не може збагнути, не здатний або не хоче зрозуміти, що йому кажуть), курка (курячий мозок, курячий розум – хтось нерозумний, нетямущий) [6].

Хитрість, проворність ототожнюється з лексемою собака (собачий нюх – хто-небудь має здатність легко схоплювати, підмічати, розуміти, знаходити та. ін. щось приховане, таємне).

Натомість, психоемоційна риса хитрості у поєднанні з лицемірністю, нещирістю корелює із зоонімами лис (старий лис, стара лисиця – лукава, нещира, хитра людина і т. ін.), крокодил (лити крокодилячі сльози – нещиро уболівати за кого-сь, що-небудь, лицемірити; крокодилячі сльози – удаване, нещире співчуття хитрої, підступної людини).

За допомогою лексем лис та в’юн віддзеркалюється така риса як улесливість (витися (звиватися, крутитися) в’юном (лисом) – підлещуючись, догоджати кому-небудь, упадати біля когось; ходити в’юном–догоджаючи кому-небудь, підлещуватись; запобігати перед кимось).

Працьовитість асоціюється з такими концептами як бджола (як Божа бджола – дуже напружено, посилено працювати), муха (вертітися як муха в окропі – бути дуже зайнятим, заклопотаним), віл (як віл – працювати, робити дуже важко і надмірно; як чорний віл у ярмі – робити, працювати дуже важко, надмірно), квочка, курка (як квочка на яйцях – невідступно, старанно, дбайливо) [6].

Ненадійність стереотипізується з таких фаунонімних лексемах як гадюка, змія (відігрівати (відігріти, вигодовувати) змію (гадюку) біля свого серця (за пазухою) – виявляти турботу, піклуватися про того, хто згодом віддячить злом; підколодна (потайна) гадюка (гадина); підколодний (потайний) гад – підступна, зловмисна людина; пригріти гадюку на грудях – виявити турботу, піклування про того, хто потім віддячує злом; помилитися в комусь), вовк (вовк в овечій шкурі – лицемірна людина, яка під маскою доброзичливості приховує злі наміри), собака (як потайний собака – підступно, таємно) [6].

Така негативна риса людського характеру як жадібність корелює із зоонімами віл (як віл до браги – допастися, добратися; без почуття міри, жадібно), собака (як собака на сіні – такий, що сам не користується чим-небудь й іншим не дає), вовк (як голодні вовки на вівцю – кинутися дуже жадібно; вовчим оком – дивитися, слідкувати жадібно, хтиво), кіт (як кіт до миші – кидатися жадібно, пристрасно; як кіт до сала – допастися, накинутися жадібно, дуже енергійно; як кіт на сало – в значенні поглядати, позирати ласо, пожадливо, заздрісно), муха (як муха до меду – припасти, прилипнути без почуття міри, жадібно).

Настирливість співвідноситься з фаунонімами віл (як віл на рогатину – йти, лізти настирливо вперто, нехтуючи небезпекою), сарана (як сарана – лізти, сунути великою масою, навально; їсти, об’їдати дощенту, повністю).

Отже, зоофразеологічний фонд, основу в якому складають зоосемічні компоненти, як емоційно-образне відбиття “духовної енергії народу” відзначається великою культурно-національною значущістю, виступає джерелом культурологічної інформації, хоч і поданої у формі метафори. Кожен такий ЗК є, по суті, маленьким міфом, саме він створює своєрідну “картину світу”, але неоднорідну в носіїв різних культур.

На відміну від носіїв української мови, для вербалізації певних рис характеру іноземці використовують такі анімалістині лексеми: смиренність – миша (литовський ЗФ – мовчить, мов миша під мітлою), ненадійність – вуж (литовський ЗФ – не грій вужа за пазухою), недолугість – ворона, осел (корейський ЗФ – голова дракона, а хвіст ворони; вірменський ЗФ – голосніше за всіх віслюк кричить) тощо [7].

Такий стан суспільної активності в українській ментальності як зайнятість віддзеркалюється фаунонімами в’юн (як в’юн посолений, в ополонці, на сковороді – вертітися, крутитися дуже швидко, прудко), муха, бджола (мухою (мушкою, бджілкою) літати – швидко ходити, бути проворним; як муха в окропі – хтось постійно зайнятий роботою, перебуває весь час у турботах; проворний, швидкий; проворно, швидко, невтомно), заєць (як солоного зайця – ганяти, гонити; без перепочинку, весь час) [6].

Своєрідною в українській мові є і вербалізація відношення до колективної (суспільної) чи індивідуальної життєдіяльності. Одинокість виражається за допомогою зоонімів байбак (як байбак у норі – жити одиноко), вівця (заблукана (блудна, приблудна) вівця – людина, яка порвала стосунки із тим середовищем, до якого раніше належала), квочка, курка (як квочка в обичайці – сидіти самотньо, ізольовано від інших), сич (старий сич – про старого, з багатим життєвим досвідом, часто відлюдкуватого чоловіка) [6].

Натомість, семантика анімалістичних лексем птах (пташиний базар (ярмарок) – велике скупчення людей), бджола (як бджіл у вулику – дуже багато, безліч; як бджіл по весні – дуже багато, безліч. (Сочивець І. Й.) полягає у протилежному[6].

Використання зоосемічних компонентів при вираженні схожих побутових уявлень в інших народів відрізняється. Зокрема, для віддзеркалення зайнятості мають місце фауноніми мурашка (афганський ЗФ – мурашка мала, та більший за себе вантаж тягне), блоха (ірландський ЗФ – жвавий, як торба бліх), а бездіяльності – креветка (мексиканський ЗФ – креветку, яка спить, відносить течія) [7].

Марність, затратність корелюється із зоосемічними компонентами ведмідь (ділити шкуру невбитого ведмедя – планувати, заздалегідь розподіляючи те, чого ще немає; розпоряджатися чимсь ще не досягнутим), муха (на муху з обухом – затрата великих зусиль на що-небудь незначне, не варте уваги; ціною невиправданих зусиль, затрат; нерозумно), собака (собаці під хвіст – даремно, марно, без позитивних наслідків), горобець (стріляти з гармат по горобцях – затрачати непомірні, великі зусилля там, де вони марні, зайві, недоцільні), заєць (ганяти (ганятися, полювати) за двома зайцями – намагатися одночасно здобути успіх у двох і більше справах; братися за кілька справ одночасно; сипати зайцям солі на хвіст – марно погрожувати, обіцяти заподіяти кому-небудь щось неприємне; мріяти про щось нереальне), курка (носитися як курка з яйцем – виявляти надмірну турботу про щось, приділяти надто багато уваги чомусь (переважно незначному) [6].

Знову ж, враховуючи те, що фауноніми будь-якої лексичної групи характеризують свою національну фразеологічну “картину світу”, свої характеристичні “фразеообрази”, означені побутові уявлення виражаються теж за допомогою інших, відмінних від притаманних українській ментальності зоосемічних компонентів. Так, марність та затратність у англійців профілюється за допомогою лексеми кіт (що більше гладити кота, то більше він задирає хвої хвоста), народів Африки – пацюк (не женись за двома пацюками), болгарів – рак, горобець (вари його, печи його, клади чи в рис, чи в мак, – все одно рак; чекає, що Бог пошле йому смажених горобців), індійців – осел (від биття не буде пуття – осел конем не стане), грузинів – жаба (посадили жабу на килим, а вона – знову в болото!) [7].

Фізичні якості людини можуть виражатись за допомогою такого фаунонімного концепту, як віл (як віл – здоровий; вживається для підсилення ознаки, дуже), сокіл (як підстрелений сокіл – впасти, не володіючи собою, безсило, важко, опуститися на що-небудь) [6].

Для вираження фізичної вади використовуються зооніми тетеря (глуха тетеря – людина, яка погано чує, недочуває; як тетеря – глухий, дуже, надзвичайно), курка (сліпа курка – людина, яка погано бачить) [6].

При вираженні означених якостей у інших етнокультур активними є теж відмінні від української зоолексеми. Так, для з силою у білорусів корелює фаунонім кінь (жартував вовк з конем, тай у жмені зуби поніс), болгар – вивільга (вивільга невелика, а як гніздо захищає, то й гадюку здолає), латишів – їжак (голими руками їжака не візьмеш) [7].

У свою чергу професійні якості мають семантичне відображення у фаунонімних компонентах горобець (стріляний горобець – досвідчена, бувала людина, яку важко перехитрити), риба (як риба у воді – почувати себе вільно, невимушено, добре; бути впевненим, обізнаним), собака (битий (бита) собака – бувала, з досвідом людина), лис (старий лис, стара лисиця – бувала, досвідчена людина; лукава, нещира, хитра людина і т.ін.), птах (стріляний (обстріляний) птах; стріляна птиця – досвідчена, бувала людина, яка багато дечого бачила, зазнала), пташеня (жовтороте пташеня (пташа) – молода, досвідчена людина), сич (старий сич – про старого, з багатим життєвим досвідом, часто відлюдкуватого чоловіка), цап, вовк (як цап (вовк) у (на) зорях – розбиратися, розуміти – уживається як категоричне заперечення змісту зазначених слів; зовсім не розбиратися, розуміти і т.ін.), теля (як теля на нові ворота – дивитися, витріщатися з повним нерозумінням; здивовано, розгублено, спантеличено) [6].

Виразники соціумного статусу, як похідні від досвідченості, професійних якостей корелюють з анімалістичними концептами собака (хвіст собачий – той, хто нічого не важить у суспільстві), птиця (знатна птиця – заможна людина, поважна особа; невелика птиця – особа, яка не має значного становища, нічим не визначна, не дуже важлива за своїм значенням; рідка птиця – той, хто зустрічається, трапляється і т.ін. нечасто; дрібна пташка – той, хто не займає значного місця в суспільстві; одного гніздечка птиці – однакові у чому-небудь; ні пава, ні ґава – який нічим не виділяється; посередній, ніякий (про людину); залітна (зальотна) птиця (пташка) – нетутешня, прибула звідкись людина; птах (птиця) високого польоту – людина, яка займає значне становище в суспільстві і має владу, вагу, великий вплив у якомусь колективі; птах (птиця) не нашого польоту – той, хто не належить до певного кола; важливий птах; важлива птиця – людина, яка займає високе становище у суспільстві й має владу, вагу, великий вплив), пес (зійти (перевестися) на пси – поступово втратити свою силу, значення), вовк (вовчий білет – документ із записом про неблагонадійність його власника), риба (велика риба – поважна особа, впливова особа, суспільної ваги) [6].

Натомість, у представників інших народів для профілювання аналогічних явищ використовують інші, притаманні лише їм зоолексеми. Так, досвідченість, професійність, відповідний статус у латишів може співвідноситися із анімалістичним концептом кіт (кота не треба вчити, як мишей ловити), у німців – риба, голуб, орел (не вчи рибу плавати, а голуба літати; орли мух не ловлять), норвежців – рак (рака знати по клешнях) [7].

Мир та злагода асоціюються із зоонімами голуб (як ті голубки – жити у повній злагоді, дуже дружно), бджола (липнути як бджоли до меду – виявляти свою приязнь до когось або великий інтерес до кого-, чого-небудь; намагатися бути біля об’єкта своєї уваги), риба (як риба з водою – жити дружно, мирно, у злагоді; нерозлучний з ким-, чим-небудь) [6].

Семантика зоосемічних лексем вовк (дивитися, глянути вовком – виявляти неприязне, вороже ставлення до кого-небудь), їжак (їжаком усе – недовірливо, підозріливо, вороже ставитись до кого-небудь; виражати недовіру до когось), собака (як собака палицю – любити – уживається для повного заперечення змісту зазначеного слова; зовсім не любити; як собака – голодний, злий дуже, надзвичайно; як пес санджарівський – злий, лютий дуже, надзвичайно), кіт (як кіт табаку – уживається як категоричне заперечення змісту слова “любити”; зовсім не любити; як кіт із собакою – жити без злагоди, постійно ворогуючи, сварячись; чорна кішка пробігла – хто-небудь посварився з кимсь, між ким-небудь виникла незгода, склалися напружені стосунки) відображає ворожість, злість [6].

І знову ж, з’явившись у своєму, унікальному етнокультурному середовищі, пов’язаному зі своєрідною господарською діяльністю та тваринним світом, зоофразеологічні фонди різних культур мають свої відмінності у використанні зоосемічних компонентів. Зокрема, англійці зі злістю асоціюють фаунонім шершень (лютий, як мокрий шершень), ірландці – кіт (сердитий, як ціла торба котів), болгари – ящірка (позеленів, як ящірка), латиші – ворон (у злого ворона і діти злі), поляки – блоха (надувся, як блоха на морозі). Мир та злагода подекуди мотивується належністю до однієї спільноти (афганський ЗФ - шакал шакалові хвоста не відкусить; естонський ЗФ – вовк вовка не загризе) [7].

Стереотипізація та унікальність світосприйняття української нації зумовлює фразеопродуктивність тих ЗК, за допомогою яких виражається матеріальний стан людини. Так, говорячи про скруту, згадують такі фауноніми як птах (битися як птах у клітці – жити в скрутних матеріальних умовах, переборюючи нестатки, злидні і т.ін.), риба (битися як риба в саку – переборювати нестатки; битися як риба об лід – переборювати нестатки, злидні і т.ін.), вовк (хоч вовком вий – уживається для вираження безвихідного, скрутного становища), рак (сісти, як рак на мілині – потрапити в скрутне становище; як рак на мілкому – лишитися, зостатися без засобів існування, без підтримки, без грошей), миша (як миша в пастці – бути, опинитися у безвихідному становищі; як руда миша зимою – загинути, пропасти напевне, неодмінно, обов’язково; лишитися, зостатися у скрутному становищі, без ніяких запасів, речей і т.ін.; без нічого; як церковна миша – бідний, уживається для підсилення зазначеного слова; дуже бідний) [6].

У той же час, із заможністю асоціюють такі ЗК як бобер (як бобер у салі – дуже добре, заможно, безтурботно), муха (як мусі в меду – дуже добре комусь) [6].

Натомість, заможність у латишів профілює зоолексема воша (живе, як воша в кожусі), німців – миша (живуть, як миші в салі), румунів – качка, (живе, як качка на болоті), бідність у румун – жаба (у нього грошей, як на жабі пуху), чехів – горобець (живуть, як горобці перед жнивами) [7].

Отже, на прикладі результатів аналізу використання зоолексем в українській та інших лексичних системах при зоофразеотворенні встановлено, що вживання та семантика зоосемічних компонентів у зоофразеологічному фонді має у собі безліч етнокультурних (екстралінгвальних, мотивуючих) ознак.

Унікальність профілювання, у складі різних семантико-структурних та історико-етимологічних типів ЗФ, анімалістичними концептами складних явищ, понять зумовлена господарською діяльністю українців, умовами їх життя в тісному сусідстві зі своєрідним тваринним світом, перебуванням у нерозривному зв’язку з притаманною лише території розселення українців фауною.

Втім, виділення культурно-національної конотації (а отже – і культурно-національної семантики) як одного із засобів образності ЗФ не обмежується зіставним аналізом зоосемічних компонентів, оскільки їх імпліцитна семантична структура значно ширша. Експлікація її вимагає аналізу глибинної семантичної структури стрижневого компонента – зоосемічного, на базі ширшого за ЗФ культурно-семантичного контексту, власне, концептуального аналізу. Предметом такого концептуального аналізу може стати будь-який насамперед частотний фаунонім.

[1] Петрова Н.Д. Лінгво-гносеологічні основи динаміки фразеологічної номінації (на матеріалі англійської фразеології живої природи): Автореф. дис… д-ра філол. наук: 10.02.04 / Київський держ. лінгв. ун-т. – К., 1996. – С.13.

[2] Там само. – С.14.

[3] Потебня А.А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. – Х., 1860. – С.1–8.

[4] Костомаров Н.И. Историческое значение южнорусского народного песенного творчества // Костомаров Н.И. Собр. соч.: Ист. Монографии и исслед. – СПб., 1906. – Кн.8. – Т. 21. – С.440–443.

[5] Ужченко Д.В. Семантика українських зоофразеологізмів в етнокультурному висвітленні: Дис… канд. філол. наук: 10.02.01. – Луганськ, 2000. – С.90.

[6] Матезиус В. Язык и стиль // Пражский лингвистический кружок. – М., 1967. – С.456.

Дата добавления: 2015-07-16