Середовищі

Інструментом здійснення підприємницької діяльності є підприємст­во. З правової точки зору підприємство — це самостійно господарюю­чий суб'єкт з правами юридичної особи, який здійснює виробничу, нау-

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання прибутку. Фірма — це установа, яка володіє одним або декількома підприємствами і організовує на них господарську діяльність з метою максимізації при­бутку.

Необхідно розрізняти власне підприємство як суб'єкт господарювання від його правової форми. Підприємство за своєю сутністю — це історич­но визначена, заснована на складній кооперації форма організації продук­тивних сил, яка виступає як економічно уособлений суб'єкт господарю­вання, основна ланка народногосподарського комплексу. В цьому розумін­ні підприємство являє собою єдність двох сторін:

— техніко-економічної — підприємство як механізм поєднання факто­рів виробництва на основі внутрішньої кооперації спеціалізованої праці, кооперації машин і відповідної технології;

— соціально-економічної — підприємство як механізм поєднання фак­торів виробництва у специфічній суспільній формі, тобто арена реа­лізації соціально-економічних відносин, перш за все відносин влас­ності; підприємство як товаровиробник і суб'єкт підприємництва.

Правова форма підприємства, на відміну від власне підприємства, — це комплекс правових норм, які визначають відносини учасників підпри­ємства з оточуючим середовищем. Згідно з Господарським кодексом Укра­їни, підприємство як юридична особа має такі ознаки:

— організаційна єдність, що проявляється в організації трудового ко­лективу відповідно до внутрішньої структури та порядку управління підприємством;

— майнова відособленість, тобто право на володіння власним майном, необхідним для організації виробництва товарів;

— майнова відповідальність, або відповідальність за своїми зобов'я­заннями в межах чинного законодавства;

— право на фірмову відмінність (назва, печатка, торговий знак). Під­приємство має самостійний баланс, несе відповідальність, виступає в суді в ролі позивача і відповідача від власного імені.

Важливим методом здійснення підприємницької діяльності є комер­ційний розрахунок, який базується на співставленні у грошовій формі ви-

Глава 4. МІКРОРШЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

робничих і невиробничих витрат та одержаних результатів господарської діяльності.

Зміст комерційного розрахунку деталізується виділенням у його стру­ктурі певних характеристик:

— самоокупність (беззбитковість), тобто підприємство повинно здійс­нювати процес відтворення шляхом відшкодування господарських витрат;

— рентабельність (прибутковість) означає створення умов для роз­ширеного відтворення за рахунок отримання прибутку;

— самофінансування передбачає використання в якості джерел фінан­сування господарської діяльності власних доходів; залучення на ко­мерційній основі кредитних коштів; емісію і продаж акцій.

За оргаїтаційно-правовою формою підприємств розрізняють одно­осібне володіння, товариство (партнерство) і корпорацію. Одноосібне во­лодіння — це підприємство, що належить одному власнику (або сім'ї), який сам здійснює керівництво, одержує увесь прибуток і відповідає за всіма зобов'язаннями. Відмінними рисами одноосібного володіння є прос­тота в організації та мобільність; безроздільне володіння і розпоряджання капіталом та результатами діяльності; мінімізація невиробничих витрат; високий рівень ризику і банкрутств, бо одноосібне володіння — суб'єкт необмеженої відповідальності.

Партнерство — це об'єднання на договірній основі декількох осіб як співвласників (об'єднання фінансів, відповідальності, знань та досвіду) з ме­тою спільної підприємницької діяльності. Переваги партнерства полягають у досить легкій процедурі організації; в поглибленій спеціалізації управління; можливості зниження бізнесового ризику шляхом його розподілу між учас­никами. Втім, можливі труднощі в управлінні внаслідок розбіжності ділових інтересів партнерів; брак фінансових можливостей для здійснення масштаб­них інвестиційних проектів; висока ймовірність реорганізації і нестабіль­ність. Види партнерства залежать від ступеня відповідальності членів за його зобов'язаннями і ступеня участі в управлінні. Відповідно розрізняють:

— товариство з обмеженою відповідальністю, коли партнери несуть
відповідальність в межах частки участі у статутному капіталі;

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

— товариство з додатковою відповідальністю, коли партнери несуть відповідальність у межах власного внеску, а у разі нестачі коштів відповідають своїм майном у однаковому для всіх розмірі (межі від­повідальності встановлюються при організації підприємства у стату­тних документах);

— повне товариство характеризується повною і рівною для всіх членів відповідальністю у межах власних активів;

— командитне підприємство характеризується розмежуванням відпо­відальності між партнерами. Залежно від статусу одні несуть повну відповідальність, а відповідальність інших обмежена внеском у ста­тутний фонд.

Корпорація — це юридично незалежне підприємство, в якому влас­ність та ризик поділені на частини, відповідальність кожного члена обме­жена його внеском у статутний капітал або вартістю акцій. Власники ак­цій отримують право володіння і користування (для працюючих на цьому підприємстві) майном підприємства і отримують частину прибутку у ви­гляді дивіденду. Корпорація характеризується розмежуванням функцій власності і управління, що суттєво підвищує ефективність управлінських рішень та підприємницької діяльності. З огляду на можливість залучення грошових капіталів через ринок цінних паперів корпорація має суттєві пе­реваги у фінансуванні крупномасштабних інвестиційних проектів та інно­ваційному розвитку. Втім, є й недоліки: досить складна процедура реєст­рації, фінансової та податкової звітності; подвійне оподаткування; наяв­ність монополістичних тенденцій і, відповідно, можливість гальмування інноваційних проектів; високі невиробничі витрати; бюрократизація внут-рішньофірмового управління.

Підприємства (фірми) ринкової національної економіки класифікують за різними критеріями:

■за типом власності;

■за розмірами;

■за видами і сферою діяльності.

Виходячи з різних критеріїв, класифікація підприємств (фірм) може бути представлена у вигляді табл. 4.1.

Глава 4. МІКРОРШЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Таблиця 4.1 Класифікація підприємств (фірм) ринкової національної економіки

Тип (сукупність стійких соці­ально-еконо­мічних ознак підприємст­ва, зумовле­них окреми­ми формами власності)	Економічні форми (відображають господарські зв'я­зки, які існують між підприємст­вами або всере­дині певних орга­нізаційних форм підприємства)	Органааційні форми (відображають спосіб взаємо­дії або з'єднан­ня окремих еле­ментів продук­тивних сил)
1. Державні	бюджетні, госпрозрахункові, комунальні	завод, фабрика, комбінат
2. Недержавні	індивідуальні, сі­мейні, приватні, колективні, орен­дні, акціонерні	картель, синди­кат, трест, кон­сорціум
3. Змішані	спільні (з участю або без участі іно­земного капіталу)	спільне підпри­ємство

Державні підприємства функціонують на базі державної власності у галузях, заборонених для індивідуального і колективного підприємництва, у сфері державного управління і контролю, природної монополії. В Україні існує два типи державних підприємств: державні підприємства, що базу­ються на загальнодержавній власності (наприклад, на наивидатніші пам'ятники матеріальної і духовної культури) і ті, що засновані на комуна­льній власності. Особливу роль відіграють державні підприємства, що не підлягають приватизації. Йдеться про казенні (унітарні) підприємства, які функціонують в оборонній промисловості, випускають екологічно небез­печну продукцію або представляють монополію держави (пошта, зв'язок, митниця, виробництво горілчаних виробів тощо), а також бюджетні під­приємства (переважно у соціальній сфері) і бюджетні установи, які не мають юридичної й господарської самостійності та функціонують в систе-

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

мі адміністративного державного управління. За своїм положенням вони безпосередньо підпорядковані або структурно входять до певних мініс­терств, відомств або органів місцевого самоврядування.

Основою створення недержавних підприємств в умовах перехідних національних економік є роздержавлення і приватизація. Роздержавлен­ня — це ліквідація монополізму держави в усіх сферах суспільно-економічного життя, передусім у відносинах власності. Приватизація, як метод роздержавлення, передбачає трансформацію державної власності у будь-яку іншу форму, перш за все у приватну.

Індивідуальне підприємство створюється і функціонує на базі приват­ної власності громадян і виключно на індивідуальній праці власника.

Сімейне підприємство базується на власності і праці членів сім'ї, на­приклад, фермерське господарство.

Приватне підприємство засноване на приватній власності і функціо­нує на основі праці найманих працівників. Законодавством України не об­межується ні розмір капіталу, який застосовує власник, ні кількість найма­них працівників.

Колективні підприємства засновані на спільній (колективній) власно­сті фізичних та юридичних осіб і виступають у таких формах: колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу; кооператив; колективне підприємство, засноване на власності громадської або релігій­ної організації.

Посередницькі, виробничі та торговельні кооперативи функціонують на базі колективної власності, яка утворюється за рахунок грошових або майнових паїв, виробленої продукції, доходів від її реалізації та іншої дія­льності, що передбачена уставом кооперативу.

Діяльність орендного підприємства заснована на договорі між орен­дарями і власниками про строкове, платне володіння і використання майна, необхідного для здійснення економічної діяльності.

Акціонерне підприємство функціонує на основі статутного капіталу, поділеного на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Воно, як юридична особа, відокремлене від акціонерів, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїм майном. Акціонер відповідає за майно корпо-

Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

рації в межах своєї частки і відповідно до неї бере участь в управлінні ак­ціонерним підприємством.

Спільне підприємство засноване на об'єднанні майна різних власників (змішана форма власності), у числі яких можуть бути юридичні особи та громадяни інших держав. Законодавством України дозволено відкриття і функціонування підприємств зі стовідсотковим іноземним капіталом.

За розмірами та масштабами діяльності виділяють великі, середні і малі підприємства. В Україні, згідно з Господарським кодексом, до ма­лих підприємств належать підприємства: у промисловості і будівництві — з кількістю працюючих до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб; у невиробничій сфері — до 25 осіб; у роздрібній торгівлі — до 15 осіб. Домінуючою організаційно-правовою формою малого і середнього бізнесу є одноосібне володіння і товариство. Великий бізнес функціонує переважно у корпоративній формі.

На пострадянському просторі розвиток малого бізнесу розпочався з 90-х років XX століття і був представлений переважно торговцями, що ці­лком природно для періоду первісного нагромадження капіталу. Останнім часом частка малого і середнього бізнесу в торгівлі зменшується — його витісняють великі роздрібні мережі. Водночас зростає частка малого бізне­су у сфері послуг, будівництві та виробництві.

Загальна кількість підприємств малого і середнього бізнесу в Україні постійно зростає і у 2007 р. збільшилася майже до 2,5 млн одиниць, з них 50,5 тис. — середні підприємства, 309,3 тис. — малі підприємства, 42,9 тис. — фермерські господарства, 2058,2 тис. — фізичні особи-підприємці. Кількість суб'єктів малого підприємництва на 10 тис. населен­ня в середньому по країні складає 478 одиниць. Питома вага зайнятих на малих підприємствах досягає 20% від економічно активного населення країни. За оцінками Держкомстату, малий і середній бізнес формує до 16% ВВП (з урахуванням тіньової економіки).

Основними формами і механізмами господарської взаємодії малого, се­реднього та великого бізнесу є створення об'єднань, підприємницьких сіток, «інкубаторів» малого і середнього бізнесу, система субпідряду, лізинг, фран­чайзинг тощо. Так, об'єднання — це юридичні особи, які створюються на

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

добровільних засадах підприємствами чи установами для спільної діяльнос­ті на основі комерційного розрахунку. Залежно від специфіки структурної організації, управління і контролю розрізняють такі форми об'єднань: кон­церни, конгломерати, консорціуми, господарчі асоціації тощо.

Інтеграція малого, середнього та великого бізнесу, що відбувається у економічно розвинутих країнах, створює нові господарські системи — фі­нансово-промислові групи. Це комплекс різногалузевих виробничих під­приємств (промислових, транспортних, будівельних, наукових) і фінансо­вих установ (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), об'єд­наних спільними економічними і фінансовими інтересами, які здійснюють скоординовану господарську та інвестиційну діяльність з метою завою­вання або збереження домінуючих позицій на відповідному ринку.

Дата добавления: 2015-07-16