Мазепа Іван Степанович — гетьман України (1687—1709 рр.); видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII — поч. XVIII ст.

Народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти. Початкову освіту отримав у школі Київського братства, згодом закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії, де здобув блискучу європейську освіту, досвід європейського політичного та культурного життя. Знав кілька іноземних мов. Формування національно-політичних переконань І. Мазепи відбувалося під час служби при гетьманах П. Дорошенкові та І. Самойловичеві, які мали програми відродження самостійної й соборної української держави.Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами.

Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури, зокрема творiв Афанаciя Заруднього, Дмитра Туптала, Григорiя Двоєслова та багатьох iнших.

Опосередковано діяльність Мазепи вiдбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало пiдставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII — на початку XVIII ст. унiкального стилю — «мазепинського барокко». Крім того, целеспрямована політика І. Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не лише на розвитковi уciх галузей мистецтва, але й в сферi фiлософiї, теологiї, суспільних та природничих наук.

Коштом І. Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькicть церковних споруд. Найвiдомiшими з них були будiвлi в таких монастирях, як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, Чернiгiвський Троїцько-Iллiнський, Лубенський Мгарський, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухiвський, Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральнi собори у Києвi — Святої Софiї, Переяславi та Чернiговi, церкви в Батуринi, в Дiгтярiвцi та iншi.

Крiм будiвництва нових, або перебудови старовинних храмiв княжої доби, гетьман робив церквам коштовні подарунки. Серед них iкони, хрести, чашi, митри, ризи, дзвони, срiбнi домовини для святих мощей, богослужбовi книги, виготовлені з коштовних матеріалів, оправленi та оздобленi золотом, срiблом, коштовним камiнням, парчею, оксамитом та шовком.Гетьман І. Мазепа також опiкувався станом православної церкви за межами України. Серед подарункiв, зроблених Мазепою iноземним православним патрiархатам, найбільш відомим є срiбна плащениця, що зберiгається у вiвтарi грецького православного собору Воскресіння при Гробi Господньому в Єрусалимi i використовується лише в особливо урочистих випадках. I ншим вiдомим дарунком було Євангелiє 1708 р., переписане та оздоблене гравюрами коштом для богослужбового вжитку православних ciрiйцiв м. Алепо. Крiм цих подарункiв, гетьман видiляв певнi кошти на милостинi та допомогу православним християнам за кордоном.

Києво-Могилянська академія – духовний центр східноєвропейського православного регіону в XVII-XVIII ст.

Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615 року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного^[4].

У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польської та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна.

Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V 1694 року та Петра I 1701 року^[5]. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання провадилось латиною^[6].

Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито^[7]. Натомість 1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія.

Класифікація мистецтв

Традиційно види мистецтва поділяються за способом втілення художнього образу та за формою чуттєвого сприймання.

За способом втілення художнього образу розрізняють:

просторові мистецтва — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, декоративно-прикладне мистецтво та дизайн.

часові мистецтва — радіо, музика, література

просторово-часові — кіномистецтво, театр, танець, циркове мистецтво, відеогра тощо.

За формою чуттєвого сприймання розрізняють

слухові — музика, радіо

зорові — архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія

зорово-слухові — театр, кіно, відеогра.

Ця класифікація не є універсальною, оскільки з появою писемності й нотної грамоти мистецтво слова й музика набули графічних зображень. Також в мистецтві слов зображення літер набуло самостійного естетичного значення - мистецтво каліграфії в Східних цивілізаціях. У кожній із цих трьох груп художньо-творча діяльність може користуватися:

знаками зображувального типу, що передбачають подібність образів з чуттєво сприйманою реальністю (живопис, скульптура, графіка; література, акторське мистецтво);

знаками незображувального типу, що не допускають впізнавання в образах реальних предметів, явищ, дій і звернених безпосередньо до асоціативних механізмів сприйняття (архітектурно-прикладні мистецтва, музика й танець);

знаками змішаного типу, властивими синтетичним формам творчості (синтезу архітектури або декоративно-прикладного мистецтва з мистецтвами образотворчими; словесно-музичному — пісенному й актерсько-танцювальному — пантомімічному синтезу.

Також мистецтва можна класифікувати за використовуваними матеріалами:

традиційні й сучасні матеріали (фарби, полотно, глина, дерево, метал, граніт, мармур, гіпс, хімічні матеріали, продукти серійної індустрії й т.д.) — архітектура, скульптура, живопис і т. д.

сучасні способи зберігання інформації (сучасна електротехніка, цифрові обчислювальні машини) — медіамистецтво

звук (чутні коливання повітря) — музика

слово (одиниця мови) — література

людину-посередника — (актор, клоун тощо).

Одним із перших до класифікації мистецтв звернувся поет Горацій: писав, що поезія - це живопис, що говорить, а живопис - німа поезія. Більш ніж 2000 років таке визначення вважалося вичерпним. У XVIII ст. Лессінг у трактаті «Лаокоон» звернув увагу читача на те, що один і той самий образ не може бути однаково зображений у різних видах мистецтва. Жахливе, страшне в слові впливає на читача, але скульптор не може передати всю послідованість подій, тому має обирати момент, який поєднає в собі передуючі й подальші події. Скульптурна статуя «Лаокоон» зображує різні стадії боротьби людей із чудовиськом, останню з яких демонструє сам давньогрецький жрець. Скульптор завжди залишає надію на роз'язку драматичної ситуації, тому що це складає динамізм композиції.

Словесне мистецтво зображує всі події по черзі, в окремих деталях, та це не створює враження краси. Для подолання цих складнощів талановитий автор залишає місце фантазії читача. У літературному творі не сказане, пропущене може важити більше, ніж детальний опис стану головного героя.

Література як вид мистецтва

Літерату́ра (від лат. litterae — буква, літера), іноді книжництво, письменство — сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства. Література відображає та зберігає знання й культуру народу та певного історичного періоду. Водночас вона є різновидом мистецтва, власне, мистецтвом слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; результатом творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер. Художня література розцінюється як вид мистецтва. У художній літературі автор намагається розповісти про світ, людину та їхні проблеми через призму свого власного бачення, використовуючи поетичні засоби. Здебільшого персонажі та події, описані в художній літературі, вигадані, однак таким чином, щоб знайти відгук в особистому досвіді читача. Художня література багатопланова й різножанрова. Спираючись в основному на розважальний принцип, вона також часто підіймає важливі для світогляду людини й суспільства філософські, етичні та естетичні питання й теми.

Основні види та жанри мистецтва.

Різні види мистецтва складалися історично як вираження багатства проявів дійсності та індивідуальних особливостей її сприйняття людиною. Виділяючи який-небудь вид мистецтва, приймають до уваги форму і матеріал певного прояву мистецтва, що склався історично, його основні функці ї та предметні класифікаційні одиниці. Наприклад, формою літературної творчості є єдність та завершеність певного мовного повідомлення, відповідно, мова є її матеріалом, воно призначене для індивідуального причитування та сприйняття на основі уяви, а в якості її олениць постають його окремі жанри: романи, оповідання, поеми та ін. В конкретних видах мистецтво представлене так: література, театр, графіка, живопис, скульптура, хореографія, музика, архітектура, прикладне і декоративне мистецтво, цирк, художня фотографія, кіно, телебачення, тощо. Інколи види мистецтва подають у більш узагальненому варіанті: вербальні (словесні) мистецтва (1), музичні мистецтва (2), театральні мистецтва (3), пластичні мистецтва (ті, що втілюють у певний матеріал більш-менш конкретні образи – живопис, скульптура, графіка) (4), монументальні мистецтва (комплексне урочисте мистецтво, як-от архітектура, будівлі театрів, пам´ятні комплекси та ін.) (5), умовні мистецтва (декоративні або символічні) (6).

Поділ мистецтва на види обумовлений кількома чинниками:

1) естетичним багатством і розмаїттям дійсності;

2) духовним багатством естетичних потреб і здібностей людини;

3) багатством і різноманіттям культурних традицій, художніх засобів і технічних можливостей мистецтва.

Оскільки множинність видів мистецтва дозволяє естетично більш-менш повно освоювати світ у всій його складності і багатстві, то не існує головних і другорядних мистецтв. Кожний вид має свої сильні та слабкі сторони порівняно з іншими мистецтвами, але всі вони перебувають у відношеннях взаємного доповнення (що особливо яскраво проявляється у певних видах синтетичного мистецтва, наприклад, в телевізійному мистецтві або у певних сучасних інсталяціях).

Книгодрукування в Україні

Друка́рство — принцип одержання відбитків письмових знаків за допомогою тиснення був відомий вже в давньому Єгипті і державах Межиріччя, де за тисячі років до Р. Х. вироблялися печатки з ієрогліфічними знаками. Перші друковані книги староукраїнською мовою видав Швайпольт Фіоль у своїй друкарні в Кракові («Осьмогласник» (1491) з дереворитом «Розп'яття», «Часословець» (1491), «Тріодь пістну» (не датована) і «Тріодь цвітну» (1491)).

Вперше друкована книга в Украïнi з'явилася у другiй половинi XVI
ст., а до цього книги були рукописнi. Переписування книг це була дуже
копiтка, виснажлива робота. На одну книгу йшло дуже багато часу: i рiк,
i бiльше. Тому подiєю величезноï культурноï ваги стало
запровадження книгодрукування в Нiмеччинi у серединi XV столiття, яке
швидко було запозичене практично всiма краïнами вропи, у тому числi
й Украïною. У 1464 роцi воно виникло в Iталiï, у 1470 роцi у
Францiï, у 1473 роцi в Голландiï та Угорщинi, у 1474 роцi в
Iспанiï, у 1480 роцi в Англiï.Початок слов'янського
друкування припадає на 1491 рiк, коли вiдомий друкар Фiоль у
Краковi надрукував двi книжки Часословець» i Осмоглас- ник».
Обидвi книги набранi кирилiвським шрифтом, який є основою
сучасноï украïнськоï та росiйськоï азбуки. На жаль,
життя i дiяльнiсть Фiоля Швайпольта закiнчилося трагiчно. Саме за
друкарську дiяльнiсть вiн був заарештований кракiвською
iнквiзицiєю. Це сталося у 1491 роцi.
Батьком украïнського друкарства вважають Iвана Федорова. Iван
Федоров народився близько 1510 року (точна дата його народження
невiдома). Вважають, що вiн навчався у Кракiвському унiверситетi, який
закiнчив у 1532 роцi i здобув ступiнь бакалавра. У 50-х-60-х роках XVI
столiття працював дияконом у церквi Нiколи Гостужського в Московському
Кремлi, паралельно працюючи в анонiмнiй друкарнi, яку невдовзi було
закрито. Згодом переïжджає до Львова, де з великими
труднощами вiдкриває друкарню. У 1574 роцi вiн друкує
Апостол», який вважається першою украïнською друкованою
книгою в Украïнi. Ця книга вийшла тиражем 1000 примiрникiв обсягом
560 сторiнок (збереглося 77 книг). У Львiвськiй друкарнi Iван Федоров
видає й Азбуку» перший слов'янський пiдручник, надрукований
кирилiвським шрифтом. Обсяг книги 80 сторiнок (збереглося декiлька
примiрникiв).
У 1576 роцi Iван Федоров переïжджає до Острога, де на кошти
князя Острозького вiдкриває друкарню, i за чотири роки (з 1578 по
1581) випускає у свiт Азбуку», Псалтир», Новий
Завiт» (988 сторiнок!), Книжку зiбрань речей найпотрiбнiших коротко
викладених» та Хронологiю». За бажанням i на кошти князя
Острозького (засновника Острозькоï вищоï школи) у 1581 роцi
IванФедоров видає один з шедеврiв давньоукраïнського друкарства
— повну слов'янську Бiблiю» (1256 сторiнок, тираж 2000
примiрникiв).У 1582 роцi переïжджає знову до Львова, планує вiдкрити
власну друкарню, але смерть перервала всi плани й намiри. 5 грудня 1583
року перший украïнський друкар Iван Федоров помер. Похований у
мiстi Львовi в Онуфрiïвському монастирi. Друкар книг, перед тим
небачених» такий напис викарбовано на надгробнiй плитi людинi,
життєвим кредо якоï було духовне насiння розсiвати по свiтi i
всiм роздавати належну ïм духовну поживу».
Пiсля смертi Iвана Федорова у 1583 його друкарське устаткування перейшло
до Львiвськоï Братськоï друкарнi. У 1977 р. скульптори Б.
Борисенко i В. Подольський у Львовi спорудили пам'ятник славному
украïнському першодрукаревi, у цьому ж роцi вiдкрито музей i
присвоєно його iм'я Львiвському полiграфiчному iнституту (нинi
Академiя друкарства).
Iван Федоров багато зробив для розвитку друкарськоï справи. Саме
вiн уперше ввiв друкований шрифт, ще задовго до реформи Петра I
використав скорочений шрифт гражданку», вперше помiстив у книгах
гравюри свiтського змiсту, сторiнки оздоблював рамками, орнаментом тощо.
З 20-х рокiв XVII ст. найбiльшим центром книгодрукування в Украïнi
стає Києво-Печерська лавра. Лаврська друкарня видавала
переважно церковно-служебну, богословську лiтературу, але не обходила
своєю увагою i навчальну, свiтсько-полiтичну лiтературу та
вiршованi твори (Служебник», Псалтир», Акафiст»,
Триодь», вангелiє вчительне», Часослов», Лексiкон
словеноросский» та багато iнших). Видання Києво-
Печерськоï лаври вiдзначалися високою полiграфiчною технiкою.
Титульний аркуш прикрашався гравюрами на сюжет книги, текст кожноï
сторiнки був обрамлений орнаментом або рамкою, оправа книг виготовлялася
iз дощечок, обтягнутих шкiрою або дорогою тканиною, прикрашалася
тисненням, орнаментом, а в центрi вмiщувався «медальйон iз
зображенням сцен iз релiгiйних творiв. Сам текст творiв був надрукований
червоними i чорними фарбами, використовувалися рiзнi шрифти.У 1625 роцi у мiстi Малинi (на Житомирщинi) була заснована паперова
фабрика, у цей же перiод було виготовлено новий друкарський шрифт, що
пiдняло книгодрукування в Украïнi ще на вищий
рiвень. То ж не випадково, що до 1648 року в Украïнi функцiонувало
25 друкарень, iснувати дуже зручнi мандрiвнi друкарнi.

Дата добавления: 2015-07-16