Розділ 1. Зародження теорії культурного релятивізму в роботах Ф. Боаса, А. Кребера.

________________________________________

«_______»___________________2014 р.

Київ – 2014

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Зародження теорії культурного релятивізму. Боас, Кребер……………4

Розділ 2. Культурний релятивізм М. Херсковіца………………………………...12

Розділ 3. Подальший розвиток теорії. Дискусія навколо культурного релятивізму та проблеми універсальності прав людини…………...…………..21

Висновки……………………………………………………………………………24

Список літератури…………………………………………………………………26

ВСТУП

Актуальність дослідження. Міжнародна спільнота складається з найрізноманітніших держав, що мають власну історію, правові традиції і культурні цінності. В сучасних умовах глобалізації, та зі швидким зростанням міжкультурних комунікацій зростає проблема сприйняття однієї культури іншою. Епоха колоніалізму та абсолютного панування європейської цивілізації закінчилася і ми опинилися в ситуації де відсутній всезагальний культурний взірець, яким раніше вважала себе Європа. Цивілізації відрізняються одна від одної своєю історією, мовою, культурою, традиціями і релігією. Люди, які відносяться до різних цивілізацій, мають різні точки зору на взаємини між Богом і людиною, індивідом і групою, чоловіком і дружиною, а також різні погляди па співвідношення прав і обов'язків, свободи і влади, рівності і ієрархії. Ці відмінності формувалися століттями, і вони не скоро зникнуть. Вони більш фундаментальні, ніж відмінності в сфері політичних ідеологій і політичних режимів. Теорія культурного релятивізму може запобігти проявам нетерпимості і допомогти налагодити справжній міжкультурний діалог, що і зумовило вибір теми дослідження.

Об’єкт дослідження: теорія культурного релятивізму.

Предмет дослідження: культурний релятивізм як протиставлення універсалізму.

Мета: дослідити значення теорії культурного релятивізму в постколоніальному, глобалізаційному суспільстві.

Завдання: Дослідити зародження культурного релятивізму в роботах Франца Боаса, та Альфреда Кребера. Прослідкувати становлення культурного релятивізму Мелвіла Херсцовіца. Проаналізувати сучасні проблеми, пов’язані з теорією культурного релятивізму.

РОЗДІЛ 1. ЗАРОДЖЕННЯ ТЕОРІЇ КУЛЬТУРНОГО РЕЛЯТИВІЗМУ В РОБОТАХ Ф. БОАСА, А. КРЕБЕРА.

Рубіж 40-50-х років в світовій етнології позначився появою нових наукових шкіл в США та Європі, серед яких вагоме місце цайняв культурний релятивізм. Культурний релятивізм (лат. relativus - відносний) - соціологічний і культурологічний термін, що фіксує, по-перше, світоглядну тенденцію, що склалася в рамках європейської культури на рубежі XIX-XX ст. як реакцію на кризу просвітницького раціоналізму і гуманізму, втрату віри в прогрес, справедливість і торжество розуму.

«Культурний релятивізм визнавава обмеженість цінностей, моральних кодексів, наукових та естетичних теорій, художніх форм і віросповідань, що призводило до розхитування загальнолюдських принципів моралі і мистецтва. Отже, незважаючи на ряд позитивних моментів, ідеї культурного релятивізму переростали в культурний нігілізм. По-друге, в культурології під культурним релятивізмом розуміють також погляди, які стверджують множинність культур, шляхів їх розвитку та ціннісних систем, культурно-історичних типів» [10, с. 472].

Ідеї культурного релятивізму знайшли своє відображення в роботах таких культурологів, як Н. Я. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі, П. А. Сорокін, Ф.Боас, М. Мід, Р. Бенедикт та ін.

Прихильники культурного релятивізму заперечували принципи єдності всесвітньої історії та людства, виступали проти теорії однолинейного еволюціонізму і європоцентризму; вони вважали, що кожна культура має свою домінуючу рису, свій «фокус», навколо якого зібрані інші її елементи.

Культурологічна позиція послідовників культурного релятивізму полягає в позитивному затвердження того, що будь-яка культура може бути зрозуміла тільки в її власному контексті і лише тоді, коли вона розглядається в її цілісності. «Культурний релятивізм протистоїть егоцентризму і проголошує абсолютну самобутність будь-якої культури» [10, с. 472].

Історія людства доводить, що прогрес культури даної групи залежить від представилися їй випадків винести уроки з досвіду своїх сусідів; відкриття, зроблені в одній групі, поширюються в інших групах, і чим різноманітніше контакти, тим ширші можливості вчитися. Ці ідеї висунув Франц Боас, а найбільш яскравого відображення вони знайшли в роботах М. Херсковіца.

Ідеї Франца Боаса на десятиліття вперед визначили основні теоретичні постулати не тільки етнографії, а й ряду інших магістральних напрямків культурної антропології. Боаса називають архітектором сучасної етнології. Відправною точкою для розвитку теоретичної доктрини Франца Боаса послужив науковий скептицизм по відношенню до всіх прийнятих в його час теорій і методів вивчення психології людини. Він відкидав всі факти, що були традиційно визнаними антропологією 19-го століття за аксіому, але не були доведеними, з його точки зору. Насамперед, це стосувалося еволюціонізму, тобто, вчення про те, що людські суспільства, соціальні інститути, культура розвиваються від нижчих форм до вищих. Фактично, Боас запропонував створювати етнологію абсолютно заново, проголосивши, що всі попередні етнологічні школи мали хибні посилки і приводили до помилкових висновків. Його ідея полягала в тому, щоб заново накопичувати етнографічні дані (причому до якості і доказовості матеріалів польових досліджень Боас пред'являв вимоги, котрі значно перевищували ті, що були прийняті до нього), а потім заново робити узагальнення, поступово виробляючи нові методи і нові концепції.

Відкидаючи спрощений і поверхневий еволюціонізм, Боас зі свого боку відстоював історичний метод дослідження. Поняття " історична проблема", "історичний метод", "історичне дослідження" та інші постійно повторюються у всіх його теоретичних висловлюваннях. Він вважав, що "кожна культурна група має свою унікальну історію, залежну частково від своєрідного внутрішнього розвитку соціальної групи, а подекуди від сторонніх впливів, яким вона піддається". Тому правильним методом Боас вважав "вивчення динамічних змін" в окремих суспільствах. [8, с. 176-189.]

Кінцевою метою науки про людину Боас вважав, як уже говорилося, реконструкцію історії людства. Але для цього, говорив він, треба спочатку вивчити історію кожного окремого народу.

Боас виходив з тієї передумови, яка дає максимальний простір для створення нових теорій і підходів, що кожна культура має свій власний унікальний шлях розвитку, тобто виходив з повного культурного плюралізму. Можна сумніватися в тому, чи був Боас дійсно внутрішньо переконаний в істинності культурного плюралізму, але він використовував його як інструментальний засіб дослідження культур окремих племен і, як показала подальша практика, культурний плюралізм виявився дуже плідною методологічною передумовою для проведення польових досліджень.

Кожна культура може бути зрозуміла тільки як історичне явище. За Боасом ми розглядаємо кожну конкретну культурну форму як ціле і намагаємося простежити шляхи її розвитку аж до її сьогоднішнього стану. Досліджуване явище перебуває в постійному русі. «Думка про стабільність примітивної культури не відповідає фактам, всюди, звідки ми маємо подібні відомості, ми бачимо форми предметів і звичаї в постійному русі. Однак це зовсім не обов'язково шлях прогресу. Культура якогось індіанського племені, вважав Боас, не менше складна, ніж культура розвиннутої європейської нації, і якщо відмінність між ними полягає в тому, що одна з них має писемність, а інша ні, то це не більше ніж звичайна міжкультурна відмінність. Дійсно, багато безписьмових мов мають складнішу структуру і більш розвинену граматику, ніж письмові мови і немає ніяких підстав стверджувати, що з плином часу структура мови ускладнюється, а не спрощується.» [6, с. 54.]

Головною тезою Боаса в науковій полеміці стало заперечення проти застосування загальних теорій і загальних схем при вивченні культури різних племен і народів.

"Наукове вивчення узагальнених соціальних форм вимагає... щоб дослідник звільнився від всіх оцінок, заснованих на нашій культурі. Об'єктивне, суворо наукове дослідження можливо тільки, якщо нам вдасться увійти в кожну культуру на її власній базі, якщо ми розробимо ідеали кожного народу і включимо в наше спільне об'єктивне вивчення культурні цінності, які виявляються серед різних гілок людства" [11, с. 11].

Боас постійно, протягом усього життя, наполягав на необхідності детального та всебічного вивчення етнологією конкретних культур, обмежених історико-географічних областей, хоча погоджувався, що не це є кінцева мета.

Взагалі, що таке культура для Боаса? Культура, в розумінні Боаса, це сукупність моделей поведінки, які людина засвоює в процесі дорослішання і прийняття нею своєї культурної ролі. Боас стверджував, що дані етнології доводять, що не тільки наша мова, знання і вірування, але навіть і наші емоції є результатом нашого суспільного життя та історії культупи, до якої ми належимо. Таким чином, підходу Боаса був притаманний цілком відвертий соціокультурний детермінізм при розгляді кожної конкретної культури зсередини, з точки зору її носія (тобто такий погляд на людське суспільство, коли і поведінка, і образ думок індивіда цілком пояснюються причинами соціальними чи культурними, а особистісні особливості людини та її вільна воля ігнорується) і відвертий агностицизм при розгляді тієї ж культури ззовні (затвердження неможливості пізнати сутність і причини будь-якого явища, зокрема, культурного розвитку). Історія формування культури, її майбутнє покриті завісою таємниці. Подібність і відмінність культур не залежить ні від їх географічного місця розташування, ні від природних умов. Більше того, схожість і відмінність культур на одному з етапів їх розвитку зовсім не вказує на те, що та ж культурна дистанція зберігатиметься і згодом. Всі ці тези стали основоположними для подальшої антропології [6, с. 55-56].

Після тривалого періоду польових досліджень племен американських індіанців Боас прийшов до висновку, що будь-який культурний елемент повинен розумітися тільки в цілісному культурному контексті, частиною якого він є. Саме Боас поклав початок дослідженням культури як цілісності, як системи, що складається з безлічі узгоджених, внутрішньо зв'язкових, як би "притертих" один до одного частин. Запозичення елементів однієї культури іншою культурою не може протікати як механічний процес і зовсім не є автоматичним наслідком культурних контактів. Навіть коли процес запозичення відбувається, запозичений елемент культури переосмислюється і набуває в іншій культурі іншого значення, ніж мав на тій, звідки був запозичений. Так наприклад, Боас стверджував, що "якщо звукові стимули вимовляються мовою однієї народності, а чує їх представник іншої народності, то останній не сприймає їх безпосередньо, а інтерпретує і класифікує їх в категоріях своєї власної мови, як мінімум в перший момент." [14, с. 146].

Спробувавши коротко резюмувати принциповий внесок, зроблений Боасом в американську (і світову) етнографічну науку, його можна звести, мабуть, до чотирьох основних положень:

1) Необхідне конкретне і всебічне історичне вивчення окремого народу, його мови, культури, антропологічного типу.

2) Потрібно вивчати культурну взаємодію народів, що створює спільність культури всередині певних географічних ареалів. Ці ареали можна картографувати, і в межах кожного слід шукати конкретні форми взаємного впливу народів, дифузію окремих культурних елементів.

3) Потрібна найбільша обережність при спробах вивести загальні закони розвитку людства та культури. Ці закони, очевидно, існують, але пізнати їх дуже важко. Особливо не слід обманюватися зовнішньою подібністю явищ, які можуть виявитися глибоко різними по суті і мати різне походження.

4) Не слід переносити "наші" критерії моральної оцінки на народи іншого культурного типу. Свіжі, новаторські ідеї Франца Боаса, його глибока ерудиція в етнографії та суміжних науках, строгість його наукового методу, непідкупна чесність у наукових висновках - все це робить цілком зрозумілим, що саме Боасу судилося стати творцем нового напряму в американській етнографії. До цього треба додати видатний педагогічний талант вченого. Він умів привернути молоді сили до наукових досліджень. Учнів і послідовників у Боаса було багато; вони розвивали потім його ідеї в різних напрямках. Склалося навіть думка, що взагалі вся новітня етнографія в Америці створена однією людиною (Боасом!) на відміну від європейських країн, де етнографія розвивалася з різних джерел і створювалася багатьма діячами [12]. При всій наївній спрощеності цього погляду якась частка істини в ньому все ж є.

Багаторічні інтенсивні дослідження окремих індіанських племен і культурних "ареалів" етнографами школи Боаса дозволили вже в перші десятиліття ХХ століття приступити до складання великих зведених і узагальнюючих праць, а також довідників і етнічних каталогів по американській етнографії. Таким грунтовним довідником був виданий ще в 1907-1910 рр. двотомний " Handbook of American Indians north of Mexico" під редакцією Ходжа, що містить короткі дані про всіх індіанських племенах в алфавітному порядку, а також новітній аналогічний довідник, складений Джоном Суонтоном, де історичні та статистичні відомості про племена згруповані по штатах, а точність доведена до перерахування всіх населених пунктів.

Справжньою ж, власне науковою зведеною роботою з узагальненням всіх найважливіших даних з етнографії корінного населення Америки є широковідомоа книга Кларка Уісслера «Американський індіанець». Вона найбільш показова і в сенсі послідовного застосування методу Боаса і розвитку його ідей.

Можливо, найбільш послідовним з учнів Боаса був Альфред Луїс Кребер (1876-1960), один з найстарших за віком і один з найбільш талановитих дослідників. Багато років присвятив він детальному вивченню індіанських племен Каліфорнії, де, як відомо, спостерігалася крайня етнічна і мовна строкатість і де збереглися особливо архаїчні явища в культурі. Крім безлічі окремих статей з різних питань етнографії каліфорнійців (як і деяких інших народів) Кребер видав фундаментальне дослідження - зведення всього, що відомо про ці нині майже зниклі племена.

Що стосується принципового розуміння завдань і предмета етнографії, то Кребер послідовно тримався тези боасової школи: головний предмет етнографії ("антропології ") - це людська культура, точніше - культура людських "груп". Вельми докладно виклав він свої теоретичні погляди з цього предмету в ґрунтовній праці "Антропологія" - чи не першому вагомому навчальному посібнику з цієї науки в США. Найбільш же коротко і чітко викладені погляди Кребера на завдання етнографії в одній з останніх робіт - у введенні до збірки дрібних статей з каліфорнійської етнографії. Він писав тут, що хоча принципово всі культури світу, колишні і теперішні, складають один суцільний і нерозривний континуум, який важко розсікти на частини, але практично можна ділити всю область людських культур на дві категорії: культури народів неписемних та писемних ("нецивілізованих" і "цивілізованих"); етнографія займається першими, а власне історична наука - останніми.

Зважаючи на відсутність письмових джерел етнограф вивчає культуру даного народу переважно статично, в одній площині. Але можливо і історичне заглиблення, притому двояке: "мікроскопічне" і "телескопічне". Перше полягає в тому, що використовується пам'ять живих людей, що дозволяє поглибити вивчення принаймні на одне покоління. Друге, "телескопічне" розширення історичної амплітуди досягається залученням порівняльного матеріалу по іншим народам, подібним "типологічно" або близьким географічно.

Кребер, до речі, дуже несхвально відгукувався про деякі нові тенденції в американській етнографічній науці - про прагнення вивчати етнографічним методом сучасні високоцивілізовані країни, про вивчення "акультурації ", про висунення на перший план "практичного ", прикладного боку етнографічних досліджень.

У великій історіографічній праці про "культуру", написаній спільно з Клайдом Клакхоном, Кребер ретельно розсортував різні визначення поняття "культури" в американській і європейській науковій літературі. В незавершеній роботі "Каталог цивілізацій і культур" міститься спроба порівняльного аналізу особливостей цивілізацій - європейських(антична, мегалітична, кельтська, скандинавська, російська); азіатських - Давній Схід, Індія, Тибет, Індонезія, Китай, Північна Азія та ін; Океанії, Африки і Нового Світ. Тут культури відсталих позаєвропейських народів вписуються в коло загального розвитку світових цивілізацій.

У «Антропології» та ряді інших робіт 50-х років він відстоював тезу про неможливість пізнання культур без розуміння їхньої ціннісної основи, а її зрозуміти можна лише на підставі співпереживання. «Це не означає, - на думку А. Кребер, - що треба стати повноцінним членом іншої культури… але необхідно визнати, що цінності треба відчути, співпережити [16, с 295].

Велику наукову активність мали й інші учні Франца Боаса. З них особливо виділялися троє: Олександр Гольденвейзер, Роберт Лоуі і Пол Радін.

Плідно розвинурв ідеї Боаса видатний американський етнолог Мелвіл Херсковіц. У широко узагальненій формі Херсковіц виклав свої погляди у великій праці "Людина і її здобутки", яка пізніше була перевидана в більш стислому вигляді під назвою "Культурна антропологія".

Дата добавления: 2015-07-19