Читайте также:
|
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
ЕКОЛОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ
ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Тема 3. Культурний простір
План
1. Типи культурних форм: національні культури, регіональні культури, цивілізації.
2. Зв’язок культури та цивілізації в генетичному плані.
Основні поняття і терміни: національні культури, регіональні культури, цивілізація, ознаки цивілізації, структурні зв’язки культури і цивілізації, спільні риси культури і цивілізації, відмінні риси культури і цивілізації, варварство, дикунство, цивілізаційний процес.
Література:
Типи культурних форм: національні культури, регіональні культури, цивілізації.
Поняття культурної форми використовується в культурологічній літературі неоднозначно. Його визначення кінцевого завершення не отримало і смисл його залежить від контексту, в якому воно застосовується. З інформаційно-семіотичної точки зору форми культури – це форми, в яких існує, зберігається і розвивається інформаційно-знаковий зміст суспільного життя. Вони виступають як засоби, за допомогою яких визначаються умови, необхідні для задоволення й розвитку людських потреб і здійснюєються „програмне забезпечення” життєдіяльності. Культурні форми досить різноманітні й числені. Розглядаючи культурний простір у масштабі всього людства, можна виділити в ньому відносно автономні галузі:
● національні культури;
● регіональні культури;
● цивілізація.
Це найбільші типи культурних форм. Всередині їх історично утворюються різноманітні культурні форми меншого „рангу”, які займають окремі підгалузі їх простору. У складі національних культур, наприклад зберігається „підгалузі” етнічної культури. На сучасному етапі в кожній достатньо розвинутій культурі виділяється як її особлива форма масова і елітарна культура.
У різних народів, в різні історичні періоди їх існування складалися різні культурні форми, в яких люди віднаходили засоби для задоволення своїх потреб. До них належать релігійні уявлення і обряди, філософія, мистецтво, спортивні ігри тощо. Окремі з них замкнуті і не виходять за межі вузької племінної та етнічної спільності (форми побуту, місцеві обряди і звичаї, святкові ритуали) інші набувають інтернаціональних особливостей і стають формами загальнолюдської культури (філософія, наука, мистецтво).
Регіональна культура – це культурні спільноти, які утворюються у відповідному географічному ареалі і протягом тривалого історичного часу зберігають свою специфіку. Поняття „регіональна культура” може розглядатися на двох рівнях, а саме: в масштабах планети (наприклад, культура Латинської Америки, культура західноєвропейського регіону) та на рівні окремих територіальних одиниць держави (культура західної та східної України).
Національна культура – тісно пов’язана з поняттям „нація”, „етнос” і становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних чинників.
Протиставлення культури і цивілізації виникло в Німеччині в ХVІІІ – ХІХ ст. Соціально історичним підґрунттям цих понять було соціально-економічне становище Німеччини того часу. Німеччина складалась із багатьох карликових феодальних держав і не мала національної політичної самосвідомості, проте єдність національної культури була яскраво вираженою.
Протиставлення культури і цивілізації стало можливим внаслідок осмислення німецькою наукою стану культурної єдності в межах одночасної політичної роздробленості. Німецький соціолог Фердінанд Тенніс в кінці ХІХ ст. сформулював уявлення про напрям еволюції соціальної організації від общин до суспільства і виділив два типи соціальних відношень: общинні і суспільні.
Общинні відношення ґрунтуються на емоціях, симпатіях, душевних уподобаннях, зберігають власну самоідентичність (у міру наслідування традиціям), в міру емоційних зв’язків, характерних для спільнот (сім’я, сусіди, родина, етнос, нація).
В основі суспільних відносин лежить раціональний обмін, вони мають речову природу. Вони можуть існувати між розділеними і чужими один одному людьми, колективами, державами. Тут домінує раціоналізм, холодний розсудок.
Якщо поняття „культура» складне на науковому рівні і добре окреслюється іншими поняттями на рівні буденному, то поняття „цивілізація” на тому й іншому рівнях є найбільш неоднозначне. Звичним для нас стали поняття: цивілізація майя, інків, ацтеків, антична, візантійська, західна.
„ Цивілізація (лат. civilis – громадський, державний) – це:
● форма існування істот, наділених розумом;
● синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства;
● ступінь розвитку матеріальної та духовної культури;
● процес становлення громадського суспільства;
● відносно самостійне соціально-історичне утворення, локалізоване в просторі й часі, що може мати ієрархічні рівні”.
Спочатку термін використовувався для означення епохи, якій передували дикунство і варварство. На побутовому рівні під терміном „цивілізація” розуміється найвищий ступінь у розвитку певної спільноти.
Розмежовуючи поняття культури і цивілізації можна відмітити деякі, характерні для них риси:
● культура – внутрішнє надбання людини, що розкриває міру її духовного багатства. Цивілізація являє собою зовнішній по відношенню до людини світ;
● культура тісно пов’язана з расовою й національною специфікою людських груп. У цивілізації переважають загальнолюдські глобальні масштаби;
● культура передбачає наявність у ній релігії, без якої неможлива будь-яка духовність – рушійна сила будь-якої культури;
● цивілізація безрілігійна.
„ Культура має душу, цивілізація – тільки методи і способи ” (М. Бердяєв).
У специфічних культурних формах вирішується завдання збереження, відтворення і примноження соціальної інформації. Виховання і навчання, звичаї і традиції, міфи і сказання, бібліотеки і музеї – це культурні форми, в яких здійснюються збереження і передача майбутнім поколінням людей досвіду попередніх культур.
Можна виділити основні властивості культурних форм.
● Просторова ніша. Кожна культурна форма займає в просторі культури якусь „нішу”, тобто місце, де створюються і функціонують феномени культури, що відносяться до своєї форми, і де відбувається діяльність людей з цими феноменами. Культурна форма діяльності виникає та існує тому, що вона задовольняє потреби людей у цих смислах.
Прикладом культурної ніші була значно поширена така культурна форма проведення дозвілля, як настільні ігри: карти, доміно, лото, шашки, шахи тощо. Усі вони відзначаються тим, що потребують певної розумової активності. Щоб грати в них, потрібно мати деякий запас знань і вмінь.
● Семантичний і соціальний потеціал. Сукупність смислів просторової ніші будь-якої форми культури становить її культурний потенціал. Його можна розглядати в двох планах інтенсивному та екстенсивному.
В інтенсивному плані йдеться про об’єм смислового змісту культурної форми, тобто про сукупність знань, цінностей, регулятивів, з якими пов’язана діяльність у ній.
Для того, щоб рівень семантичного потенціалу культурної форми не знижувався, його потрібно постійно відтворювати, поповнювати. Зниження семантичного потенціалу може виявитися в примітизації діяльності: з неї зникає майстерність, намагання досягти вдосконалення.
У ході аналізу смислового змісту якої-небудь культурної форми в екстенсивному плані береться до уваги сила впливу його на культуру і суспільство в цілому, тобто ступінь впливу даної культурної форми на явища багатополярного світу суспільного життя.
● Товариство „причетних ”. Кожна культурна форма має своїх носіїв, або адептів, - причетних до неї осіб, які так чи інакше підтримують її існування. Входження до тієї чи іншої культурної форми якоюсь мірою впливає на мислення і поведінку її носіїв. У групах формуються відповідні норми відношення до „своїх” і „чужих”, групова солідарність, ієрархія за рівнем досягнень, традиції, ритуали тощо.
2. Зв’язок культури та цивілізації в генетичному плані.
В мовному арсеналі сучасності, а не лише в гуманітарному та соціологічному знанні, термін „ культура ” та „ цивілізація ” є одними із найбільш вживаних. Вони, а також похідні від них терміни, досить часто використовуються як синоніми: ми кажемо „ культурність ”, але так само можемо сказати й „ цивілізованість ”, „ культурний ” – „ цивілізований ” та ін.
Саме слововживання підказує нам, що ці явища дуже тісно пов’язані між собою. Ранні прояви культури, пов’язані із такими втручаннями людини в природні процеси, при якому вона надає природному матеріалу нових форм, нового впорядкування, а також функціонування в межах надвітальних потреб людини, внаслідок чого вже за часів „ сивої давнини ” виникають „ артефакти ”, що мають особливе призначення: вони створюються зовсім не для задоволення фізіологічних потреб організму та забезпечення його простого виживання. До таких найдавніших артефактів відносять:
● статуетки;
● різноманітні малюнки;
● позначки на кістках та камені;
● складні та витончені знаряддя праці з каменю та кістки;
● примітивні види житла;
● посуд з глини та ін.
Сам термін „ цивілізація ” пов’язаний із латинським словом „ civitas ”, що означає „ місто”, „міський ”. Проте вже за часів Римської імперії це слово позначало цілий спектр ситуацій та якостей, пов’язаний із громадянством та державністю. Цей важливий момент із достатньою очевидністю засвідчується появою міст.
Спільне проживання великої кількості людей в містах вимагає принципово нового способу впорядкування та організації людської життєдіяльності, а саме:
● розвиненого розподілу праці, а також її кооперації, взаємного узгодження та доповнення;
● централізованого управління, оскільки велику кількість людей треба було підпорядкувати якомусь встановленому для всіх однотипному порядку;
● довготривалого планування спільних людських дій;
● запровадження складних видів діяльності (наприклад, транспортування, будівництво, водопостачання та ін.);
● запровадження різноманітних форм узгодження людських інтересів, забезпечення умов їх співжиття та ін таких, як судочинство, навчання, медична допомога, встановлення норм успадкування майна та ін.
Генезис цивілізаних форм життя, напевне, зумовлений не лише культурним розвитком, а й іншими та інакшими соціальними потребами, зокрема потребами:
● в створенні стабільних форм людських взаємин;
● в узгодженні інтересів великої кількості людей, їх потреб і прагнень;
● у винайденні та запровадженні оптимальних форм людського співжиття, які б надавали можливість якомога більшій кількості людей досягати реалізації своїх життєвих цілей за умов спільної життєдіяльності.
Цивілізація ж більш стурбована суспільними умовами та результатами такого існування, вона опікується ефективністю використання людської життєвої енергії, пошуками форм, що забезпечували би стабільність та виправданість прийнятих форм людського співжиття, опікується прибутками, надлишками, здобутками.
Творці культури та духовності, часто схильні задовольнятися в житті дуже скромними умовами, полюбляють жити й творити на самоті, в той час як в цілому людська соціальна життєдіяльність може бути тільки суспільною. Та й здобутки творців можуть бути оціненими лише в людських спільнотах.
Отже, культура і цивілізація постають двома сторонами людського реального буття: людина шукає опори для своїзх душевних актів в тому, що здатне жити поза наявністю умов для її фізичного існування. Ясно, що десь та якось прагнення культури та цивілізації перехрещуються, накладаються одні на одних, підсилюють та знесилюють одне одного, але це є відмінні прагнення, відмінні, проте – невіддільні. В цьому проявляється одна із драм людського буття взагалі та культурно-історичного процесу людства зокрема.
В історії дослідження цивілізації фігурує досить багато імен видатних мислителів Франції, Німеччини, Англії, Росії. У 1873 р. у „ Словнику ”, виданому у Франції Літтере, зазначалося: „ Цивілізація є станом того, що цивілізоване, тобто сукупністю поглядів та звичаїв, що встановлюється в результаті взаємодії та взаємних впливів виробничої діяльності, релігії, мистецтв та наук ”.
Певні теоретичні міркування саме під таке розуміння цивілізованості підвів американський соціолог та культуролог Л. Морган в праці „ Первісне суспільство. Дослідження прогресу людства із дикого стану у варварський та із варварського до цивілізації” (1877).
Інтерес до цивілізації як явища та до виявлення змісту її як поняття особливо зростає у ХХ ст. Найбільш відомими в цей час стають концепції О. Шпенглера, А. Крьобера, А. Тойбні та П. Сорокіна. Досить резонансною та багато в чому пророчою постала книга Освальда Шпенглера „ Занепад Європи ”, в якій цивілізація розглядалась як трагічна, але неминуча сторінка в розвитку будь-якої автентичної культури; вичерпавши внутрішні потенції до самовдосконалення, творчості, незацікавлених духовних прагнень, культура починає консервуватись, втрачати гнучкість та динамізм, прагнути вже не самовиявлення, а ефекту, масовості. Все це і постає симптомами цивілізації, яка, врешті, і позначає занепад та загибель культури.
Американський антрополог Альфред Крьобер в своїй праці „ Конфігурація культурного росту ” (1944) розглядав цивілізацію як „ природно дані в історії одиниці ”.
У зв’язку із тим, що наприкінці ХХ ст. кількість праць, а разом із тим і кількість нових трактувань цивілізації суттєво зросла, інколи робиться в цілому виправданий висновок про те, що поняття цивілізації в сучасній науці ще не набуло достатньої визначеності та певного статусу. Відомий англійський словник Вебстера нараховує сім основних значень терміну цивілізація:
● ідеальний стан людської культури, що характеризується відсутністю варварства, оптимальним використанням людських фізичних, духовних та моральних ресурсів;
● певний стан або ж стадія у розвитку культури;
● ступінь культурного розвитку, пов’язаний із писемністю та технологіями;
● насильницьке запровадження особливого типу культури серед народів, які вважаються такими, що не відповідають критеріям культурності;
● нормативна поведінка або нормативне мислення;
● територія із високим рівнем культури;
● міський комфорт.
Самі по собі, за своєю сутністю культура та цивілізація є:
● різними проявами виходу процесів людської суспільної історії на достатньо високий рівень свого функціонування;
● різними сторонами єдиного процесу історичного функціонування соціальної за сутністю та суспільної за характером людської життєдіяльності;
● реалізацією різних важливих потреб людини та суспільства.
Культура і цивілізація не співпадають між собою, оскільки мають різні джерела та чинники становлення, різін суб’єкти творення, різні спрямування та різне ставлення до знання, техніки, технології. У своїй взаємодії вони покликані стимулювати та підсилювати одне одного, проте внаслідок своїх відмінностей вони можуть входити у досить відчутні суперечності та навіть конфлікти.
Дата добавления: 2015-07-19; просмотров: 491 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Тема: Культурний простір та зв’язки. | | | Пам’ять святителя вшановується церквою 28 серпня. |