Пам’ять святителя вшановується церквою 28 серпня.

Культурний розвиток Русі: персоналії

Нестор Літописець (бл. 1055, м. Київ — 27.10.1113, там само) — преподобний, літописець та письменник-агіограф.

З 1074 р. — чернець Києво-Печерського монастиря; прийняв постриг від преподобного Феодосія. За ігумена Стефана був висвячений у сан ієродиякона. Відомий своїми чернечими подвигами смирення, посту, стриманості, послуху. За дорученням Собору братії монастиря викопав мощі преподобного Феодосія. Був одним із перших літописців, вважається упорядником або автором «Повісті временних літ»; написав також житія св. князів Бориса і Гліба, Феодосія Печерського.

Житіє Нестора Літописця вперше з’явилося у друкованому «Києво-Печерському патерику» від 1661 р. Згодом воно ввійшло у 4-томну збірку житій святих «Четьї-мінеї» Димитрія Ростовського (Данила Туптала).

У церковному календарі день вшанування пам’яті преподобного Нестора Літописця припадає на 9 листопада.

Іларіон Київський (м. і р. н. невід. — бл.1088) — святий православної церкви, схимник, перший київський митрополит-русин (українець), оратор, письменник, філософ, церковно-політичний діяч.

Про життя і діяльність Іларіона повідомляють давньоруські літописи під 1051 (рідше — під 1050) роком.

До поставлення митрополитом був пресвітером домового храму в с. Берестове (під Києвом), відзначався вченістю і благочестям. Входив до кола найближчих радників великого князя київського Ярослава Мудрого. Уже в ці роки Іларіон вів суворий подвижницький спосіб життя. Він викопав собі печеру на березі Дніпра й часто залишався у ній для таємної молитви. Згодом цю печеру зайняв преподобний Антоній Печерський. Від преподобного Антонія Іларіон і прийняв чернечий постриг.

У 1051 р. Собором руських єпископів Іларіон був поставлений митрополитом Київським і всієї Русі. Він увійшов в історію Руської церкви як перший митрополит, призначений на Київську кафедру з ініціативи Ярослава Мудрого, без санкції константинопольського патріарха.

Існує також відмінна від літописної дата затвердження Іларіона київським митрополитом. Зокрема, детальне вивчення історичних документів того часу дозволяє припустити, що Іларіон поставлений митрополитом не в 1051, а в 1044 р. Навряд чи було можливим, щоб патріарх Константинополя надіслав нового митрополита-грека на Русь під час військового конфлікту між Руссю і Візантією в 1043—1046 рр. Однак Русь не могла залишатися без голови церкви, і ним, можливо, обрали Іларіона. Відновлення миру між двома державами змусило Константинополь визнати законність обрання Іларіона на Соборі 1051 р.

Іларіон вирізнявся чудовою для свого часу освітою, був блискучим духовним пастирем і проповідником. Його діяльність припала на період утвердження й зміцнення християнства на Русі. Для досягнення успіху в цій важливій справі митрополит Іларіон надавав великого значення розвитку писемності. Будучи проповідником християнської віри, він писав праці, де прославляв християнство, показував його перевагу над старою вірою. Святитель Іларіон — автор твору «Слово про Закон і Благодать», написаного бл. 1037 р. Крім «Слова» йому належать також «Молитва», «Сповідання віри», «Слово до брата стовпника», а також — твори, настільки близькі до «Слова» своїм стилем і змістом, що один час вважалися його продовженням. У цілому зазначені твори складають досить скромну літературну спадщину, але на тлі літературного процесу середньовіччя значення його величезне: протягом шести століть запозичення зі «Слова» робилися в пам’ятках української і слов’янської літератури. Крім того, використовувалися й ораторські прийоми Іларіона.

Ці уривчасті відомості про Іларіона, стають більш зрозумілими, якщо їх зіставити з літописними повідомленнями про просвітницьку діяльність князя Ярослава Володимировича Мудрого. Так, ще за часів свого князювання в Новгороді Ярослав розпорядився зібрати дітей старост і священиків для навчання їх читанню і письму. Сам Ярослав «любя церковные уставы, попы любяще по велику, излиха же черноризьце, и книгам прилежа и почитая і часто в нощи и в дні», «насія книжными словесы сердца вірных людіи». Поширення князем книжності і писемності на Русі виразилося ще й у тому, що він «собрав писцы многы», організував переписування слов’янських і перекладних грецьких книг, завдяки чому при Софійському соборі в Києві була улаштована перша бібліотека.

Формування Іларіона як письменника й оратора проходило в атмосфері освоєння Руссю нової європейської культури, а його освіченість і талант, треба думати, не залишилися непоміченими при виборі Ярославом претендента на митрополичий престол. Той факт, що саме русин займає посаду митрополита, розцінюється як початок боротьби за незалежність Київської митрополії від грецької. Іларіон, чия діяльність протікала в повній згоді з князем Ярославом, виявився його вірним помічником і однодумцем. Він був співавтором Ярослава в складанні церковного статуту — Судебника. Своєю участю в літописанні, літературною діяльністю Іларіон багато в чому сприяв становленню української духовної культури. Первосвятителем Руської церкви Іларіон був недовго.

У 1054 р. після смерті Ярослава він, очевидно, був усунутий з посади київського митрополита, тому що його ім’я не згадується літописами серед присутніх на похоронах князя. Видається, що колишній митрополит усамітнився у Києво-Печерському монастирі, через що, ймовірно, і був прозваний Схимником. Причислений до лику святих.

Пам’ять святителя вшановується церквою 28 серпня.

Дата добавления: 2015-07-19