Розділ VIII. Стаття 129

Разом з тим на підставі ст. 144 Конституції України суд може визнати у межах своєї юрисдикції невідповідність Конституції України чи законам України рішень органів місцевого самоврядування, а на підставі ч. 2 ст. 124 Конституції України – акти органів державної виконавчої влади – міністерств, відомств, місцевих державних адміністрацій тощо.

Конституція України відносить рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом до основних засад судочинства. Раніше у Конституції та законодавстві про судоустрій та судочинство закріплювався принцип рівності громадян перед законом і судом.

Як видно, чинний принцип є ширшим і поширюється не тільки на громадян – сторін судового процесу, але й на інших його учасників і має дві сторони, два аспекти – рівність перед законом і рівність перед судом.

Рівність учасників судового процесу перед законом є похідною від інших норм Конституції України, які визначають рівність конституційних прав і свобод громадян та рівність перед законом (ст. 24), а також компетенцію органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19).

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом передбачає єдиний правовий режим судочинства, який забезпечує реалізацію їх процесуальних прав.

Що стосується іншої сторони коментованої засади судочинства – рівності усіх учасників судового процесу перед судом, то вона є похідною і від засади доступності судового захисту та наявності права на судовий захист, оскільки громадяни мають право звертатися до суду (ч. 1 ст. 55 Конституції), юрисдикція якого є необмеженою і поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ч. 2 ст. 124 Конституції).

Рівність усіх учасників судового процесу перед судом також визначається фундаментальним конституційним положенням про інституалізацію судової системи як єдиної системи судів загальної юрисдикції і недопущення створення надзвичайних та особливих судів (ст. 125 Конституції України). По суті це означає існування єдиного та доступного для усіх суду, що завжди визнавалося як необхідна умова верховенства права та гарантованості основних прав і свобод людини і громадянина.

Таким чином, рівність учасників судового процесу перед законом і судом є конкретизацією загального принципу рівності громадян перед законом і судом стосовно сфери здійснення судової влади і судочинства.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом як конституційна засада судочинства потребує конкретизації у процесуальному законодавстві. При цьому зміст цього принципу визначається таким:

· учасники судочинства повинні мати рівний обсяг прав таобов'язків, які відображають їх процесуальне положення (сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, обвинувачений, державний обвинувач, свідки, експерти тощо);

· процесуальне положення учасників судочинства має визначатися їх процесуальними функціями;

· у судочинстві недопустимо «процесуальне сумісництво»,тому що статус учасника судочинства повинен бути єдиним;

· у межах процесуального статусу того чи іншого учасникасудочинства його дії по реалізації процесуальних прав спрямованіна досягнення тих самих юридичних наслідків. Що стосуєтьсяобсягу процесуальних обов'язків, то вони у межах того ж самогопроцесуального статусу є рівними;

· дії суду, спрямовані на дискримінацію того чи іншого учасника процесу, є недопустимими.

Забезпечення доведеності вини – це принципова норма, яка є системоутворюючою нормою, що визначає, поряд з іншими принципами, побудову, структуру та сутність сучасного кримінального судочинства, націлена на забезпечення реалізації прав учасників процесу, обумовлює зміст підсумкових рішень суду. Вона є відбиттям у кримінально-процесуальному праві невід'ємного права особи вважатися невинуватою у вчиненні злочину і не бути підданою кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це принципове, визначальне право закріплене у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» (див. коментар до ст. 62 Конституції).

Реалізація цього принципу має об'єктивний і суб'єктивний аспекти. Об'єктивний аспект полягає в тому, що закон повинен містити такий перелік прав і так врегульовувати певні процедури, щоб суб'єкти доведення вини мали повну можливість реалі-

41 3472

Дата добавления: 2015-11-30