Заборонені методи війни та їх характеристика

Віроломство і військові хитрощі. Міжнародне гуманітарне право відвіку забороняє віроломство, під яким розуміється невиконання обіцянки, даної супротивникові. Прикладом може служити підняття білого прапора як знаку капітуляції з метою наближення до супротивника і подальшого застосування зброї або використання знаків Червоного Хреста для захисту військових об'єктів. Перший Додатковий протокол підтвердив норму: "Забороняється вбивати, наносити поранення або брати в полон супротивника, удаючись до віроломства" (п. 1 ст. 37).

На відміну від віроломства військові хитрощі вважаються правомірними. Вони відрізняються від віроломства тим, що не порушують обіцянки, даної супротивникові. Найбільш поширена хитрість - маскування. У роки Великої Вітчизняної війни Радянська армія активно використовувала, наприклад, таку хитрість, як будівництво помилкових аеродромів.

Пощада. Перший Додатковий протокол підтвердив звичаєву норму, що забороняє ненадання супротивникові пощади. У ньому йдеться: "Забороняється віддавати наказ не залишати нікого в живих, загрожувати цим супротивникові або вести військові дії на такій підставі" (ст. 40).

Бомбардування грають все більш важливу роль серед методів ведення війни. З урахуванням широти дії вони досить детально регламентуються правом. Основний принцип полягає в тому, що вони повинні бути направлені на військові, а не на цивільні об'єкти і не повинні бути "невибірковими". Це витікає з принципу, закріпленого ще Петербурзькою декларацією 1868 р., який обмежив законну мету війни ослабленням збройних сил супротивника.

Конкретні обмеження встановлені Гаагською конвенцією 1907 р. (Положення про військові дії на суші). Заборонено бомбардування незахищених міст, будівель і інших жилих місць.

Екологічні методи і засоби ведення військових дій. Використання екологічних методів і засобів ведення військових дій вже мало місце. Під час війни у В'єтнамі США широко застосовували дефоліанти - хімічні речовини, що ведуть до опадання листя в лісі. В результаті бувальщини виведені з ладу крупні лісові масиви, постраждали люди, включаючи американських військовослужбовців. Після цього з'явився термін "екоцид", під яким розуміються злочинні дії, що завдають значної шкоди природі.

Підводна війна. Методи ведення війни з використанням підводних човнів створюють ряд складних проблем для гуманітарного права. Основна породжена практикою потоплення торгових судів без попередження при здійсненні морської блокади супротивника. З урахуванням досвіду Першої світової війни в 1936 р. був підписаний Лондонський протокол про ведення військових дій підводними човнами. Було встановлено, що підводні човни не повинні топити торгові судна, не забезпечивши безпеку пасажирів, команди і документів, за винятком випадків, коли судно відмовляється зупинитися для огляду.

Під час Другої світової війни прагнення ослабити виробничий потенціал супротивника привело до необмеженої підводної війни. Введення практики військових конвоїв зробила вимогу попередження нереальним. В цілому в підводній війні з урахуванням її специфіки повинні застосовуватися загальні норми гуманітарного права.

142. Міжнародно-правовий захист жертв війни (тоже как-то многовато)(((

Кажучи про захист жертв війни, мають на увазі забезпе­чення сторонами конфлікту міжнародно-правового захис­ту для таких категорій осіб: поранені, хворі, особи зі скла­ду збройних сил на морі, що постраждали від аварії кораб­ля, військовополонені, цивільне населення, тобто надання їм такого статусу, який гарантував би гуманне поводження з ними та виключав насильство, знущання, глум над осо­бою тощо.

Основними міжнародно-правовими актами, які визнача­ють правове становище вказаних осіб, є чотири Женевські конвенції 1949 р. і Додаткові протоколи І та ІІ 1977 р. До поранених і хворих відносяться як військовослужбовці, так і цивільні особи, які внаслідок травми, хвороби, іншого фізичного чи психічного розладу, інвалідності потребують медичної допомоги чи піклування і які утримуються від будь-яких ворожих дій. Це й пасажири корабля, що зазнав аварії, особи, які наражаються на небезпеку на морі й інших водах, вагітні жінки, породілля, новонароджені діти. Ре­жим поранених і хворих поширюється і на особовий склад ополчень і добровольчих загонів, партизан, осіб, які сліду­ють за збройними силами, але не входять до їхнього скла­ду, на військових кореспондентів, обслуговуючий склад, на членів екіпажів торгового флоту, населення неокупованої території, яке береться за зброю з наближенням ворога.Держави, що воюють, повинні поводитися із жертвами війни за будь-яких обставин гуманно, надавати їм макси­мально можливу медичну допомогу та догляд. Якщо такі осо­би опиняються у владі іншої сторони конфлікту, вони вва­жаються військовополоненими. Щодо цих осіб забороняють­ся такі дії: посягання на життя та фізичну недоторканність; взяття в заручники; колективні покарання; погрози вчини­ти вищевикладені дії; проведення медичних чи наукових дослідів; позбавлення права на неупереджене судочинство; застосування практики апартеїду й інших негуманних дій на підставі расової дискримінації. Військові повинні дозво­ляти цивільному населенню та благодійним організаціям за власною ініціативою підбирати поранених, хворих і піклу­ватися про них, і за такі дії ніхто не повинен переслідувати­ся та засуджуватися. Сторони конфлікту за можливості ма­ють реєструвати полонених, поранених і хворих для подаль­шої передачі державі, громадянами якої вони є.

Дата добавления: 2015-11-14