Регіональні особливості земельної реформи.

Формування ринкових відносин в аграрному секторі відбувається на основіземельної реформи. У Постанові Верховної Ради України «Про земельну реформу», прийнятій 15 березня 1991 року, вказано, що земельна реформа – це комплекс правових, економічних, політичних і організаційних заходів,здійснення яких забезпечує удосконалення земельних відносин, перехід до нового земельного ладу. Сутністю аграрних перетворень є зміна власності на селі, що передбачає роздержавлення і приватизацію землі, відродження приватної власності та створення реального плюралізму різних форм власності. Завдання земельних перетворень полягає в перерозподілі земель з одночасним наданням їх у власність громадян і юридичних осіб з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.Перетворення земельної власності здійснюється в Україні в 3 етапи:- роздержавлення і приватизація земель;- паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність аграрних підприємств;- реструктуризація сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові структури.Аналізуючи стан проведення земельної реформи в Україні, можна відмітити, що створені умови для рівноправного розвитку всіх форм власності, вільного вибору селянами сфери прикладання своєї праці. Дано поштовх для розвитку різних форм господарювання. Починаючи з 1991 р. виконано значний обсяг робіт з реформування земельних відносин.Однак позитивні досягнення у здійсненні земельної реформи до кінця 90-х років не привели до радикального і ефективного оновлення сільськогосподарського виробництва, пожвавлення інвестиційних процесів в інших галузях виробництва, підвищення добробуту населення. Заходи земельної реформи не отримали належного фінансового забезпечення. Саме тому, з метою забезпечення ефективного використання потужного потенціалу земельних ресурсів України в 2001 р. було розроблено і схвалено Указом Президента України від 30.05.2001 р. «Основні напрями земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки». Метою цієї реформи є забезпечення ефективного використання та підвищення цінності земельних ресурсів, створення оптимальних умов для суттєвого збільшення соціального, інвестиційного і виробничого потенціалів землі, перетворення її у самостійний фактор економічного зростання.Формування земельних відносин в цей період базується на принципах:- непорушності права приватної власності на землю;- включення землі у ринковий обіг;- соціальної справедливості у перетворенні земель;- узгодження темпів і основних напрямів реформування земельних відносин та відносин в аграрному секторі економіки. 37. Ґрунтовий покрив регіонів України, їх кадастрова оцінка.

Україна характеризується значною різноманітністю ґрунтового покриву. Так, при великомасштабному грунтовому картографуванні, що велося останнім часом, виявлено близько 650 видів грунтів, а загальна кількість ґрунтових відмін, які сформувалися в Україні становить кілька тисяч.

На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті сірі лісові і темно-сірі опідзолені грунти.Дерново-підзолисті та дернові грунти формуються в умовах надмірного зволоження на переважно безкарбонатній основі, мають підвищену кислотність ґрунтового розчину. Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. В Україні найбільш поширені ґрунти середнього і слабкого ступеня опідзолення. Під заболоченими лісами чи на післялісових луках формкються їх оглеєні відміни. Розріз (профіль) цих ґрунтів поділяється на добре виражені горизонти, верхній гумусовий шар незначний - 18-24 см. Дерново-підзолисті грунти бідні на гумус, його вміст у верхньому горизонті становить тільки 0,7-2,0 %.Для підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива. Дерново-підзолисті ґрунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію ґрунтового розчину. Для покращення умов росту сільськогосподарських культур їх вапнують. На зволожених місцевостях під сосновими лісами (борами), а також на піщаних терасах заплав зустрічаються дерново-борові ґрунти. Ці ґрунти (без впровадження певних агротехнічних заходів) характеризуються низьким вмістом гумусу, несприятливими фізичними властивостями, відносно низькими врожаями. В межах виходу на поверхню відкладів крейди на Поліссі, особливо в його західній частині, сформувались одні з найбільш родючих грунтів, якими є дерново-карбонатні (вони ще відомі під назвами перегнійно-карбонатні або рензини).Дерново-карбонатні ґрунти малопотужні, щебенюваті.

У цілому ґрунти України характеризуються винятково високою природною родючістю. Переважають різновиди чорноземних грунтів, а серед них- найродючіші типові чорноземи, звичайні чорноземи і південні чорноземи (ці грунти відповідно займають 18,1; 27,7 та 8,9 % загальної площі орних земель держави). Майже 10 % орних земель припадає на опідзолені та реградовані чорноземи, близько 6 %- чорноземи і дерново-скелетні грунти на щільних лордах, чорноземи на супіщаних і піщаних лордах, лучно-чорноземні грунти. Значні площі припадають на дерново-підзолисті (близько 7 %), опідзолені (5 %) і сірі лісові (6,7 %) грунти, які характеризуються відносно високою природною родючістю. Поширені також каштанові (близько 9 %), лучні (2 %), дерново-оглеєні (1,3 %), буроземні (0,4 %) та інші різновиди грунтів.

Дата добавления: 2015-11-14