Теоретичний блок

Основні положення

"У сім'ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини-культурної особистості.

Із сім'ї починається суспільне виховання. У сім'ї, образно кажучи, закладаються коріння, з якого виростають потім гілки і квітки, і плоди. Сім'я - це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість школи"

Сухомлинський В.О.

Процес розбудови незалежної Української держави вимагає оновлення змісту та методів виховання людини третього тисячоліття на засадах гармонізації суспільного та сімейного виховання. Сім’я є основним середовищем життєдіяльності дітей, провідною ланкою їх соціалізації. Саме у сім’ї дитина засвоює прийняті у суспільстві норми та цінності, готуючись стати його повноправним членом. Проте, в сучасних умовах погіршення матеріального становища населення, девальвації загальнолюдських та культурних цінностей, дестабілізуючого впливу алкоголізму та наркоманії на стійкість сімейних стосунків, екологічних проблем та інших негативних чинників – все це призводить до збільшення кількості неблагополучних сімей, дітей, що опинилися без батьківського піклування; зниження кількості зареєстрованих шлюбів, рівня народжуваності, збільшення кількості розлучень.

Водночас у суспільстві зростає соціальна цінність сім’ї у вихованні та розвитку особистості дитини. Для більшості людей сім’я сьогодні являє собою необхідний життєвий осередок, який захищає індивіда від деструктивних процесів та продовжує виконувати соціальні функції.

Видатний український педагог М.Г. Стельмахович писав, що сім’я посідає одне з провідних місць серед усіх геніальних винаходів людства. Саме вона є тим могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об’єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних взаємозв’язків. М.Г.Стельмахович подав декілька визначень сім’ї.

Сім’я - це життєдайний осередок, який приводить на світ дітей - цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожний батько й мати мають реальну можливість повторити та продовжити себе у своїх потомках.

Сім’я - неперевершений чинник виявлення людини у всіх її можливих іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук тощо.

Сімейне виховання - вид професійної педагогічної діяльності. Воно здійснюється батьками чи особами, які їх замінюють; змінюється разом з розвитком суспільства, відбиває його успіхи, труднощі та суперечності.

У “Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти” відзначено, що родина є основою держави. Родинне виховання – це природна та постійно діюча ланка виховання, що обумовлює розвиток людини на всіх стадіях її життя.

Основними завданнями сімейного виховання є:

- виховання фізично та морально здорової особистості, забезпечення необхідних соціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини, повноцінного психічного та духовного її становлення, формування навичок здорового способу життя;

- створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості;

- засвоєння моральних цінностей та ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми та в суспільному оточенні, виховання культури поведінки;

- забезпечення збереження сімейних традицій, реліквій, прилучення дітей до рідної мови, виховання в них національної свідомості та самосвідомості;

- виховання поваги до законів, прав та свобод людини;

- залучення дитини до світу знань, виховання поваги до науки, школи, вчителя, розвиток прагнення до освіти та творчого самовдосконалення;

- включення дитини в спільну побутову та господарську діяльність родини, розвиток рис працелюбної особистості, формування почуття власності та навичок господарювання;

- формування естетичних смаків та почуттів;

- статеве виховання дітей, повага до жінки, почуття дружби, кохання;

- розвиток внутрішньої свободи, здатності до об’єктивної самооцінки, поваги до себе, відповідальності за свої вчинки.

В основі сімейного виховання лежать загальні педагогічні принципи: цілеспрямованість, науковість, зв'язок виховання з життям, виховання в праці, гуманізм та повага до особистості дитини, єдність вимог, планомірність, неперервність, комплексність та систематичність, врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей.

Основні напрямки виховання дітей у сім'ї:

1. Формування світогляду, розвиток соціальних навичок.

2. Формування основ гуманістичної моралі.

3. Розумове виховання і розвиток пізнавальної активності; інтелектуальний розвиток.

4. Трудове виховання.

5. Формування естетично розвиненої і фізично здорової особистості.

Своєрідність сімейного виховання зумовлюється тим, що саме в сім'ї з раннього віку починається формування особистості; розвиваються фізичні здібності, моральні, естетичні якості дітей, формується любов до праці.

Умовами ефективності сімейного виховання є:

· дружба, духовний контакт між дорослими та дітьми. Діти дуже чуйно реагують на любов та ласку, гостро переживають її дефіцит. Любов до дітей створює почуття захищеності, душевного комфорту. В.О. Сухомлинський писав, що людяність, щирість, чуйність, - цей моральний імунітет набувається тільки тоді, коли дитина в ранньому дитинстві пройшла школу доброти, школу справжніх людських відносин;

· "якомога більше вимогливості до людини, якомога більше поваги до неї." (А.С.Макаренко);

· рівноправний діалог дорослого і дитини;

· право дитини на іншу точку зору;

· взаєморозуміння між учителями та батьками;

· авторитет батьків і вчителів. Важливою умовою успішного виховання дітей у сім'ї є авторитет батьків. Він являє собою вплив батька та матері на дітей, який заснований на любові та повазі до батьків, довірі до їх життєвого досвіду, слів та вчинків;

· свої симпатії та антипатії, норми та правила поведінки, відношення до подій та явищ життя, найчастіше, діти переймають від батьків або членів родини;

· повага до особистості дитини, розуміння її інтересів - необхідна умова для зміцнення авторитету батьків. Справжній авторитет батьків завжди поєднується з педагогічним тактом, уважним відношенням до подій життя дитини. Дуже важливо вміти вислухати дитину та вірно відреагувати на її розповідь. Деякі батьки причиною недостатньої уваги до дітей називають постійну зайнятість на роботі;

· врахування вікових та психофізіологічних особливостей дитини;

· взаємовідносини та спілкування в сім'ї;

· сімейна атмосфера. А.С. Макаренко писав, що батьки виховують дітей не тільки тоді, коли розмовляють з ними, повчають чи наказують їм. Вони виховують дитину в кожний момент свого життя: коли одягаються, розмовляють з іншими людьми, радіють чи сумують, сміються, читають газету;

· єдність виховних вимог членів сім'ї та школи;

· спільна трудова діяльність у сім'ї батьків і дітей;

· раціонально організований режим життя сім'ї.

Типові помилки сімейного виховання.

1. Низька згуртованість і розбіжності думок членів сім’ї стосовно проблем виховання дітей. Внаслідок різних виховних підходів членів сім’ї виховання дитини стає суперечливим, непослідовним, неадекватним.

2. Незнання батьками психологічних особливостей своєї дитини.

3. Гіперпротекція (гіперопіка) - це надмірне опікування дитиною, придушення її самостійності та ініціативи, прийняття за неї рішень (позиція батьків: "Я краще знаю як вчинити"), надмірний контроль дитини. Внаслідок надмірної опіки дитина не привчається до самостійності, в неї не формується почуття відповідальності.

4. Гіпопротекція (гіпоопіка) - нестача опіки та контролю дитини з боку дорослих членів сім’ї, що іноді доходить до повної бездоглядності.

5. Емоційне відчуження - психологічна депривація дитини.

6. Виховання в культі хвороби - це ситуація, при якій навіть незначна хвороба дитини дає їй особливі права, ставить дитину в центр уваги сім’ї. При такій виховній позиції у дитини культивується егоцентризм.

7. Виховний контроль через почуття провини. Дитині, яка постійно не слухається, говорять, що вона "не виправдала надії", "доводить батьків до серцевих нападів", тобто дитина замикається у собі через постійні побоювання опинитися винуватою у негараздах батьків.

Для побудови доцільних відносин з сім'єю учня вчитель повинен знати тип сім'ї, її матеріальне становище, рівень освіти батьків та їх зацікавленість вихованням дитини. Існують такі типи сімей:

1. " Нуклеарна" сім'я, що складається з чоловіка, дружини, їх дітей чи без дітей.

2. Сім'я " неповна ", яка складається з батька чи матері з однією дитиною чи кількома. Неповні сім'ї утворюються також внаслідок розпаду шлюбу, окремого проживання батьків чи внаслідок смерті одного з них. За кількістю поколінь у сім'ї неповні сім'ї бувають прості, які складаються з матері (батька) та дітей, та неповні розширені, що складаються з матері (батька), дітей та інших родичів.

3. Повторна сім'я - це сім'я, яка заснована на повторному шлюбі. Разом із подружжям можуть жити діти від даного шлюбу та діти когось із подружжя від попереднього шлюбу.

4. Багатодітною є сім'я, в якій виховується троє чи більше дітей.

5. Неблагополучна сім'я - це сім'я, яка в силу тих чи інших причин повністю або частково втратила свої виховні можливості. Внаслідок цього складаються несприятливі умови для виховання дітей. До неблагополучних сімей належать сім'ї, де батьки зловживають спиртним, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими нормами суспільства; сім'ї зі стійкими конфліктами між батьками, батьками та дітьми, неповні сім'ї, зовні благополучні сім'ї, які припускаються серйозних помилок, прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру.

6. Сім'я соціального ризику - це соціально незахищена сім'я, яка потребує підтримки соціальних служб. Ці сім'ї не можуть повноцінно виконувати свої функції внаслідок складних соціальних умов. Як правило, це малозабезпечені, багатодітні сім'ї, сім'ї, які мають дітей-інвалідів, батьків-інвалідів, а також сім'ї з неповнолітніми матерями.

7. Конфліктна сім'я - це така сім'я, в якій постійно відбуваються конфлікти, що проявляються у лайках, чварах, навіть бійках. В умовах конфліктної сім'ї дитина набуває негативного досвіду спілкування, відчуває вороже ставлення батьків одне до одного. Вона зневіряється в можливості існування дружніх і довірливих стосунків між людьми. В конфліктній сім'ї дитина не засвоює цілий ряд загальнолюдських норм та цінностей, в неї формуються суперечливі почуття до своїх батьків, а інколи, навіть, і відчуження. У конфліктній сім'ї через свари між батьками дитина зазнає сильних психологічних травм.

8. Асоціальна сім'я - це сім'я, яка вступає в конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства.

9. Молода сім'я - це сім'я, в якій вік чоловіка та дружини не перевищує 28 років.

Форми роботи педагогів з батьками - це способи організації їх спільної діяльності та спілкування.

Робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється у двох напрямках: організаційна робота школи з сім'єю та підвищення педагогічної культури батьків.

В організаційній роботі школи з батьками доцільним є поєднання індивідуальних, групових, колективних та масових форм роботи.

Індивідуальними формами роботи вчителя з батьками є відвідування сімей учнів вдома, бесіди з батьками учня, консультації, допомога в організації зустрічей з психологом, лікарем, юристом.

Групові: засідання батьківського комітету, робота з групами батьків (з батьками, що мають одну дитину, з батьками, які зловживають спиртним та ін.).

Основними колективними формами роботи з батьками є класні батьківські збори, лекції, бесіди, конференції, сімейні свята в класі ("День матері", Бабусина скарбничка" тощо).

Масові форми роботи: загальношкільні батьківські збори, збори батьків учнів I-IV, V- IX, X-XI класів, випускників; тижні сім'ї у школі (вечорниці, сімейні естафети, концерти, твори про свою сім'ю та ін.); дні відкритих дверей.

Підвищенню рівня педагогічної культури батьків сприяє:

Ø педагогічна пропаганда у вигляді індивідуальних та індивідуально-групових консультацій серед батьків;

Ø виступи перед батьками психологів, лікарів, юристів;

Ø відвідування батьками уроків;

Ø кабінети педагогічного всеобучу батьків. У кабінеті зосереджено методичні матеріали з питань сімейного виховання, спеціальні стенди, присвячені різним напрямам сімейного виховання, конкретний роздавальний методичний матеріал для батьків (режим дня, харчування, перелік порад для батьків та ін.);

Ø обмін досвідом між батьками з проблем сімейного виховання дітей;

Ø робота з педагогічними ситуаціями, які використовують для розв'язання окремих питань сімейного виховання. Робота з педагогічними ситуаціями дає можливість з'ясувати уявлення батьків про ті чи інші педагогічні проблеми сімейного виховання, а також допомогти здобути певні педагогічні знання. Ця робота має перевагу в тому, що дає можливість розібратися в складних питаннях сімейного виховання опосередковано, на прикладі інших.

Робота з батьками проводиться систематично та планово. Річний план роботи з батьками складається на основі завдань навчання та виховання, з урахуванням особливостей контингенту батьків і дітей, умов їх життя та ін. Плануючи роботу з сім'ями учнів на наступні роки, вчитель виходить із результатів аналізу цієї роботи за попередні роки, враховує зміни, які відбулися в сім'ї.

Педагог повинен утверджувати культ батьків як найперших вихователів і ніколи не принижувати їх авторитету. Батькам слід роз'яснювати, що з рідним домом у дитини завжди пов'язується відчуття роду, родини, відбувається зв'язок поколінь.

Ефективність взаємодії вчителя з батьками учнів досягається завдяки вмінням педагога застосовувати спілкування як соціально- та особистісно зорієнтований процес.

Продуктивність професійно-педагогічного спілкування вчителя з батьками учнів залежить від рівня сформованості його комунікативної культури, наявності в соціально-психологічній структурі особистості властивостей: а) рефлексії - здатності розуміти внутрішній стан батьків учня; б) ідентифікації - здатності ототожнювати себе з батьками учня; в) емпатії - здатності співпереживати батькам учня; г) динамізмі - здатності до ініційованого та гнучкого впливу на батьків у спілкуванні; д) емоційній стійкості - здатністю володіти собою.

Ознаками того, що в процесі спілкування вчитель встановив контакт з батьками учня, є:

1. Взаємне особистісне сприйняття вчителя і батьків, відкритість у стосунках, відвертість у висловлюваннях.

2. Згода з головними змістовими положеннями взаємодії. Сприйняття думок один одного як значущих, розвиток їх у подальшому спілкуванні.

3. Наявність емоційного резонансу.

4. Збереження інтересу до подальшої взаємодії.

Налагодження з батьками доброзичливих взаємостосунків відбувається без значних ускладнень, якщо вчитель будує спілкування з батьками цілеспрямовано, враховує ситуацію, заздалегідь обмірковує зміст бесіди, її хід, можливі варіанти.

У спілкуванні з батьками потрібно уникати повчального тону та зауважень. Це дратує батьків, викликає в них опір проти втручання в особисті справи.

Дата добавления: 2015-11-14