Криміналістична профілактика злочинів

Одним з основних напрямів у сфері боротьби зі злочинністю є розробка і застосування заходів щодо її попередження. Наукове забезпечення цієї сфери здійснюється кримінологією, криміналістикою та іншими кримінально-правовими галузями.

Криміналістична профілактика, як діяльність уповноважених суб'єктів і напрям наукових досліджень, базується на загальних кримінологічних рекомендаціях щодо встановлення причин і умов, що сприяють конкретним злочинам, вживанню спеціальних криміналістичних заходів для їх профілактики, запобігання і припинення. Виходячи з цього, сутність криміналістичної профілактики -- це сфера практичної діяльності та один із наукових напрямів криміналістичної науки.

Правову основу попередження злочинів становлять норми різних галузей права. Відповідні положення, що стосуються попереджувальної діяльності, містяться в ряді міжнародних правових актів: Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про цивільні і політичні права, Кодексі поводження посадових осіб з підтримання правопорядку, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою та ін. Правові основи криміналістичної профілактики злочинів містяться у відповідних нормах КПК, законах України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про судову експертизу» та інших нормативно-правових актах.

Встановлення причин злочину й умов, що сприяли його вчиненню, є однією з обставин, які підлягають доказуванню у кримінальній справі. Так, відповідно до ст. 23 КПК при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причини й умови, які сприяли вчиненню злочину. Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов (ч. 1 ст. 231 КПК). Суд, за наявності на те підстав, виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, і вимагають прийняття відповідних заходів (ч. 1 ст. 232 КПК).

Одним із завдань оперативно-розшукової діяльності є припинення правопорушень (ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Якщо при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення у справі і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі про них зазначити у своєму висновку (ст. 200 КПК, п. 2 ст. 13 Закону України «Про судову експертизу»). До таких фактів можуть належати обставини, що сприяли вчиненню злочину, встановлені під час проведення криміналістичної, судово-економічної, товарознавчої та інших видів експертиз.

Важливе значення має положення ст. 97 КПК, яке встановлює, що одночасно з ухваленням рішення про порушення кримінальної справи або відмові в цьому приймаються всі можливі заходи щодо запобігання злочину або припиненню його.

Отже, потреби практики, вимоги закону і логіка розвитку науки зумовили потребу в формуванні криміналістичної профілактики як окремої криміналістичної теорії, що досліджує і розробляє:

1) закономірності утворення, виявлення і дослідження слідів прояву криміногенних обставин (чинників) при підготовці, вчиненні або приховуванні окремих видів злочинів;

2) техніко-криміналістичні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації дослідження обставин криміногенного характеру, захисту окремих об'єктів від злочинних посягань;

3) тактико-криміналістичні прийоми і засоби виявлення й усунення обставин криміногенного характеру;

4) криміналістичні методи виявлення безпосередніх причин злочинів і умов, що сприяли їх вчиненню, а також їх профілактики, запобігання і припинення.

Криміналістична профілактика, як один із наукових напрямів криміналістики, покликана розробляти рекомендації щодо встановлення обставин, які сприяли вчиненню певного виду злочинів, що спричинили слідоутворення, а також застосуванню запобіжних заходів криміналістичними методами, прийомами і засобами.

Суб'єктами криміналістичної профілактики у відповідних видах і формах її застосування є органи дізнання (оперативно-розшукові органи), слідчий, експерт, прокурор, суд (суддя).

У практичній діяльності щодо з'ясування обставин, які сприяли вчиненню злочинів, і застосування заходів для їх попередження склався певний досвід здійснення профілактичної функції правоохоронних органів і суду, що включає як власне криміналістичну профілактику, так і загальні кримінологічні рекомендації.

Профілактична робота при розслідуванні злочинів повинна проводитися протягом усього провадження у справі, включаючи вживання термінових заходів, спрямованих на негайне попередження злочинів. У цьому розумінні велике значення має виявлення і попередження латентних злочинів, коли при розгляді слідчим заяв і повідомлень виникає потреба припинити злочинні дії. У подібних випадках використовуються рекомендації, розроблені на основі кримiнолого-криміналістичних досліджень латентних злочинів, зокрема, дані про особливості їх характеристики, ознаки і способи їх підготовки, вчинення і приховування.

Успішна профілактична діяльність слідчого залежить від ефективності провадження слідчих дій, до яких насамперед належать допит, огляд і призначення судових експертиз, а також тактичні операції, серед яких слід виділити такі, як виявлення обставин, що сприяли вчиненню злочину, що має виражену профілактичну спрямованість.

У випадках, коли за відсутності достатніх підстав до порушення кримінальної справи проводяться перевірочні дії по заявах, що надійшли, і повідомленнях про злочин, заходи, які може застосовувати слідчий, полягають в одержанні пояснень від окремих громадян чи посадових осіб, витребуванні необхідних документів, аналіз яких дає можливість установити обставини, що сприяли вчиненню злочину, запобігти або припинити його (ст. 97 КПК).

Допит кола осіб, пов'язаних із подією злочину, дозволяє уточнити не тільки встановлені факти, а й приховані обставини, у тому числі криміногенного характеру. Значні можливості для виявлення обставин, що сприяли злочину, має допит свідків, пов'язаних із винними особами спільною діяльністю, а також позаслужбовими, особистими стосунками.

При з'ясуванні під час допиту обставин, що сприяли вчиненню злочину, необхідно враховувати можливість отримання свідомо неправдивої або помилкової інформації. Судження допитуваних осіб із зазначених обставин нерідко вимагають перевірки. Так, під час розслідування іноді трапляються випадки, коли обвинувачений, визнавши себе винним у вчиненні злочину, неохоче дає свідчення про додаткові негативні явища, що належать до причин і умов, які сприяли вчиненню злочину.

Стосовно розслідування багатьох злочинів, важливе значення має огляд місця події, а у випадках підробки, фальсифікації -- огляд документів, речових доказів. Поряд із цим важливим джерелом отримання відомостей про умови, що сприяли злочинам, є огляд ділянок території та приміщень, які не є місцем події, зокрема складських і виробничих приміщень тощо. Під час огляду можуть бути виявлені й зафіксовані умови збереження і транспортування матеріальних цінностей, які призвели до їх втрат і псування, що вказує на непридатність складських приміщень для збереження певних видів сировини чи готових виробів і зумовлює випуск неякісної продукції. Можуть бути виявлені також такі суттєві обставини, як недосконалість, непридатність пристроїв, за допомогою яких замикаються приміщення, або відсутність сигналізації.

Експертиза є діючим засобом виявлення обставин, що сприяли злочину, і розробки заходів, спрямованих на їх усунення. Слід мати на увазі, що виявлення зазначених обставин може бути як певною частиною завдання, поставленого слідчим перед експертом, так і самостійним предметом спеціального експертного дослідження.

У діяльності слідчих органів із попередження злочинів використовуються дані узагальнень обставин, що сприяли їх виникненню і характеризують типові криміногенні ситуації.

Спеціальною процесуальною формою профілактичної діяльності слідчого за результатами розслідування конкретного злочину є внесення подання до відповідного державного органу, громадської організації або повідомлення посадовій особі про вжиття заходів щодо усунення причин і умов, які сприяли вчиненню даного злочину (ст. 231 КПК). У цьому процесуальному документі слідчий повідомляє встановлені розслідуванням обставини злочину, аналізує сприяючі причини та умови, пропонує вжити заходів щодо їх усунення.

До інших форм здійснення профілактичних заходів для усунення умов, що сприяли вчиненню злочинів, які доповнюють процесуальні дії слідчого, належать:

а) повідомлення обставин учинення конкретного злочину посадових осіб підприємств, організацій із метою з'ясування чинників, які сприяли злочинній поведінці винного, а також вживання заходів щодо їх усунення;

б) узагальнення відповідей на подання слідчого відповідних органів, організацій, посадових осіб у зв'язку з недостатнім прийняттям ними заходів щодо виявлених нестач для належного реагування (процесуального, прокурорського);

в) публікації у місцевій пресі, виступи по радіо і телебаченню, якщо встановлені розслідуванням чинники, які сприяють учиненню злочинів, мають поширений характер серед певних груп населення (наприклад, поширення наркоманії, хуліганські прояви, побутові конфлікти тощо).

Загальні положення криміналістичної профілактики злочинів конкретизуються в окремих криміналістичних методиках. Найважливіші розробки здійснюються в методиках розслідування злочинів проти життя людини, екологічних, економічних та інших злочинів.

5. Стосовно до слідчої діяльності існує кілька аспектів планування. Це планування роботи окремого слідчого й усього слідчого підрозділу в цілому. Залежно від строку діяльності, охоплюваного плануванням, плани можуть бути перспективними й поточними; за ступенем деталізації й конкретності – схематичними й детальними. За обсягом планування роботи розрізняють планування окремої слідчої дії й планування комплексу дій, спрямованих на з’ясування окремих обставин справи. Існують планування розслідування по конкретній справі й календарне (або зведене планування, що передбачає всю роботу слідчого як по справах, що перебувають у нього в провадженні, так і по інших видах його роботи).
За формою плани можуть бути усними й письмовими. У слідчій практиці найчастіше використовується письмова форма плану, тому що втримати в пам’яті весь його зміст з урахуванням доповнень і коректувань представляється досить складним. Усним планом слідчий обмежується головним чином на початку розслідування, коли виконує невідкладні слідчі дії на місці події, коли в нього ще немає можливості вдумливо проаналізувати всю зібрану інформацію й скласти письмовий план. Виконавши всі невідкладні заходи, слідчий повинен приступити до складання письмового плану розслідування.
Розглянемо види планів, з необхідністю складання яких зіштовхується кожний окремо взятий слідчий або група слідчих (співробітників), об’єднаних провадженням спільного розслідування.
Розрізняють наступні їхні види, використовувані найбільше часто:
план розслідування по кримінальній справі; план підготовки й проведення слідчої дії; календарний план.
Основним видом планування є планування розслідування конкретної кримінальної справи. Від правильності його побудови залежать і з нього випливають всі інші види планування. План розслідування по справі завжди конкретизується, доповнюється планами проведення окремих слідчих дій. Календарний план формується й постійно доповнюється виходячи з необхідності виконання слідчих й інших дій, строки яких уже визначені в планах розслідування окремих кримінальних справ. Він дозволяє відразу оцінити завантаженість слідчого роботою на той або інший день, тиждень у цілому, визначити «вікна» для заняття аналітичною роботою, у тому числі плануванням подальших розслідувань.
В криміналістичній літературі нерідко пропонується включати до плану розслідування кримінальної справи наступні складові: 1) слідчі версії; 2) обставини, що необхідно з’ясовувати; 3) слідчі дії й оперативно–розшукові заходи; 4) виконавці; 5) терміни виконання; 6) примітки.
Зазначена форма плану, як правило, рекомендується у вигляді таблиці, що вміщує названі елементи. Наявність у такому плані колонки, що відображає висунуті по справі слідчі версії, істотно збільшує його розміри. Виникає необхідність по кожній із версій вказувати перелік обставин, що підлягають встановленню, а також слідчі дії й розшукові заходи для її перевірки. При цьому не виключено, що при перевірці різних версій будуть поставлені завдання встановлення тих самих обставин проведенням вже зазначених у плані слідчих дій і розшукових заходів.
Оскільки підготовка та проведення слідчої дії є її етапами, послідовно розташованими один за одним, то й у плані вони повинні бути представлені як окремі частини. Тож, пропонуємо складати план підготовки та проведення слідчої дії, розрахованої на участь більше двох осіб, у наступній формі:
1.Підготовка слідчої дії: а) мета (зазначаються конкретні результати, яких бажають досягти);
б) місце проведення (приміщення або окрема територія, які за необхідності треба заздалегідь підготувати); в) час проведення (дата, початок слідчої дії та приблизний термін її проведення);
г) склад учасників; д) необхідне матеріальне забезпечення (техніко–криміналістичні та інші засоби, транспорт, речові докази, інші предмети для реконструкції обстановки та обставин вчинення злочину тощо).
2. Проведення слідчої дії: а) виконання процесуальних вимог на початку слідчої дії;
б) момент початку дій учасників (реалізації «сценарію» слідчого щодо проведення слідчої дії);
в) дії кожного з учасників в певній послідовності із застосуванням необхідних предметів матеріального забезпечення, включаючи фіксацію технічними засобами (детальний «сценарій» слідчої дії); г) момент закінчення дій учасників; д) виконання процесуальних вимог на кінець слідчої дії.
Для того щоб більш ефективно використовувати свій робочий час, уникати всіляких накладок, учені–криміналісти рекомендують план розслідування по кримінальній справі доповнювати календарним планом. Коли в слідчого у провадженні знаходяться декілька кримінальних справ, наявність такого плану дозволяє не упустити необхідність проведення розслідування по кожній з них, зіставляти їх між собою.

На додаток до планів розслідування може складатися допоміжна документація. Так, при розслідуванні складних багатоепізодних злочинів нерідко застосовуються:
1) схема структури злочинної групи; 2) схема злочинних зв’язків співучасників;
3) схеми документообігу, руху товарно-матеріальних цінностей, структури підприємства (установи, організації), технологічного процесу виробництва тощо;
4) картки на кожного обвинувачуваного із вказівкою відомостей про нього: доказів вини або невинності; пом’якшуючих і обтяжуючих обставинах; дат порушення справи, затримання, винесення постанови про обрання запобіжного заходу, пред’явлення обвинувачення; відомостей про участь захисника; даних, що характеризують особистість обвинувачуваного; відомостей про причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, й іншої інформації (так звані «особові рахунки»);

5) список «зв’язків» обвинувачуваних; 6) так звана «схема-шахматка» (у ній по вертикалі вказуються прізвища підозрюваних або обвинувачуваних, а по горизонталі — епізоди їх злочинної діяльності; у клітинах, утворених перетинанням горизонтальних і вертикальних граф, можна, зокрема, показати, чи брала участь особа в тім або іншому епізоді злочинної діяльності групи, якими доказами її вини володіє слідчий тощо).
У кримінально–процесуальному законі не закріплена необхідність планування слідчим його роботи, а тому криміналістичні рекомендації щодо видів та форм планів можуть братись до відома, але не виконуватись практичними співробітниками. Варто лише відмітити, що доцільність та ефективність планування підтверджена багаторічним досвідом багатьох слідчих та результативністю їх діяльності.

Дата добавления: 2015-11-14