Інститут української археографії та джерелознавства iм. М. С. Грушевського НАН України 1 страница

Археографiчна комiсiя i Iнститут української археографiї та джерелознавства iм. М.С.Грушевського НАН України є спадкоємцями i продовжувачами дiяльностi осередкiв, якi провадили археографiчну роботу у попереднi епохи, в першу чергу - Київської археографiчної комiсiї (1843),

- Археографiчної комiсiї Наукового товариства iменi Шевченка (1895),

- Археографiчної комiсiї Всеукраїнської Академiї наук (1919),

- Археографiчної комiсiї Центрального Архiвного управлiння (1929),

iнших наукових, учбових, культурно-освiтнiх осередкiв середини ХIХ початку ХХ ст. Пiдвалини наукової нацiональної археографiї, що закладалися протягом другої половини ХIХ ст., розбудовували В.Антонович та М.Грушевський, який 1924 р. очолив Археографiчну комiсiю ВУАН. Попри всi труднощi, комiсiя забезепечила високий науковий рiвень своїх видань, багато зробила для розробки методики публiкацiї документiв i пам'яток, залучення до наукового обiгу широкого кола джерел, пiдготовки фахiвцiв.

Лiквiдована на своєму пiднесеннi, комiсiя залишила солiдний доробок, який лише на початку 1990-х рокiв заслужено дiстав нового життя. 1969 р. була зроблена спроба вiдновити дiяльнiсть Археографiчної комiсiї Академiї наук УРСР. Але чергова хвиля репресiй порушила цi намiри. Нинiшня Археографiчна комiсiя бере свiй початок вiд жовтня 1987 р., коли Президiя АН УРСР затвердила її поновлений склад i призначила Iнститут iсторiї АН УРСР базовою установою для забезпечення її дiяльностi. У червнi 1989 р. Було затверджено Положення про Археографiчну комiсiю та Перспективний план пiдготовки до друку та видання джерел з iсторiї України на перiод до 2000 р.; у лютому 1990 р. зроблений наступний крок до структурного оформлення археографiчного осередку: створено штатну групу Археографiчної комiсiї (15 осiб), яка розгорнула рiзноманiтну за формами науково-видавничу, науково-органiзацiйну й координацiйну дiяльнiсть i стала первiсною ланкою майбутнього iнституту. У жовтнi 1990 р., невдовзi пiсля проголошення Декларацiї про державний суверенiтет України, Президiя АН УРСР прийняла постанову Про створення в АН УРСР Iнституту української археографiї. 25 квiтня 1991 р. Кабiнет Мiнiстрiв затвердив це рiшення. Цей квiтневий день i є днем народження iнституту i визнання археографiї самостiйною дисциплiною джерелознавчого циклу. На Iнститут покладено завдання систематичного i цiлеспрямованого виявлення, опрацювання i публiкацiї документiв i пам'яток писемної iсторико-культурної спадщини, тобто, створення своєрiдної фундаментальної джерельної енциклопедiї українського народу, координацiю та науково-методичне керiвництво археографiчною дiяльнiстю iнших наукових, освiтнiх, культурологiчних установ в Українi, розробку теоретико-методичних проблем сучасної археографiї. Директором Iнституту обрано члена-кореспондента НАН України проф. П.С.Соханя.

Iнститут розробляє 12 основних науково-дослiдних проектiв: Iсторико-археографiчнi та архiвознавчi дослiдження в Українi у ХIХ-ХХ ст. Дослiдження iсторiї археографiї в Українi;iсторiї та долi українських архiвiв пiд час Другої свiтової вiйни;

Археографiчна українiка та реконструкцiя нацiональної писемної спадщини: теоретико-методичнi проблеми розробки iформацiйних документальних систем

Розробка правил видання документiв i пам'яток; розробка теоретико-методичних проблем створення iнформацiйних документальних систем.

Джерела та iсторiографiя iсторiї Лiвобережної України ХVI початку ХХ ст. Пiдготовка до друку документiв, наративних пам'яток лiвобережного походження, пам'яток регiональної iсторiографiї;

Документальнi джерела з iсторiї України ХIV-ХVIII ст. Виявлення, опрацювання та пiдготовка до друку актових та дiловодних джерел з iсторiї України доби середньовiччя та ранньомодерного часу;

Архiв Коша Нової Запорозької Сiчi. 1734-1775 рр. Опрацювання та пiдготовка до друку корпусного багатотомного видання; - Джерела з iсторiї України ХIХ початку ХХ ст.; Пiдготовка до друку епiстолярних i мемуарних джерел, дiловодних документiв державних установ;

Етнографiчно-фольклорна спадщина України Виявлення та пiдготовка до друку епiстолярної спадщини видатних українських етнографiв та фольклористiв;

Архiвна Українiка. Серiя покажчикiв Опрацювання корпусних довiдникiв по окремих проблемах, цiлiсних та реконструйованих масивах джерел з iсторiї України.

Документальнi джерела з iсторiї України ХХ ст. Опрацювання та пiдготовка до друку джерел з iсторiї нацiонально-визвольної боротьби українського народу; з iсторiї української дипломатiї; українсько-польських взаємин; з iсторiї Української Автокефальної Православної Церкви; з iсторiї України доби сталiнiзму;

Iсторiя українського народу в зарубiжних джерелах Виявлення, реєстрацiя i пiдготовка до друку джерел з iсторiї України iноземного походження; документiв з iсторiї культурних, наукових та освiтнiх зв'язкiв українського народу з народами iнших країн;

Iсторичнi джерела та iсторiографiчнi пам'ятки середнiх i нових часiв захiдного регiону України Опрацювання картографiчної спадщини Г. Левассера де Боплана; пiдготовка науково-довiдкового апарату до Iсторiї України-Руси; опрацювання джерел з iсторiї нацiонально- визвольного руху на захiдноукраїнських землях 40-50-х рр. ХХ. ст.; - Некрополi України Пiдотовка серiї довiдкових видань по некрополях Києва, Одеси, Козельця, Чернiгова

Публiкацiї Археографiчної комiсiї та Iнституту реалiзуються

в 28 серiях з пiдсерiями:

Джерела з iсторiї українського козацтва;

Пам'ятки українського лiтописання;

Україна в мiжнародних зв'язках: хронiки, мемуари, щоденники;

Джерела з iсторiї української культури;

Пам'ятки фiлософської культури українського народу;

Джерела з iсторiї церкви в Українi;

Схiднi джерела з iсторiї України;

Актовi та дiловоднi джерела;

Описово-статистичнi джерела;

Пам'ятки української мови;

Пам'ятки полiтично-правової культури України;

Картографiчнi джерела з iсторiї України;

Пам'ятки iсторичної думки України;

Пам'ятки зарубiжної iсторiографiї України;

Етнографiчно-фольклорна спадщина;

Науково-довiдковi видання з iсторiї України;

Джерела з iсторiї суспiльно-полiтичного руху на Українi ХIХ- поч. ХХ ст.;

Джерела з новiтньої iсторiї України;

Проблеми едицiйної та камеральної археографiї: iсторiя, теорiя, методика; Епiстолярна спадщина;

Iсторiософiя; Гарвардська бiблiотека українознавства;

Джерела з iсторiї науки в Українi;

Джерела з iсторiї Вiйська Українського; Мемуари. Щоденники; Державна школа. Iсторiя. Полiтологiя. Право;

Енциклопедичнi видання; Львiвськi iсторичнi працi. Дослiдження;

Львiвськi iсторичнi працi. Джерела.

МІЖНАРОДНІ КОНГРЕСИ УКРАЇНСЬКИХ ІСТОРИКІВ

2000 – м.Чернівці, Перший міжнародний конгрес українських істориків

2003 – м. Кам’янець-Подільський, II Міжнародний Конгрес українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку”

2006 р. – ІІІ Міжнародний Конгрес українських істориків "Українська історична наука на шляху творчого поступу". Кілька сотень науковців-істориків приймав Волинський державний університет ім. Лесі Українки.

На Міжнародний Конгрес прибули понад 300 істориків з різних країн світу- США, Канади, Італії, Франції, Німеччини, Росії, Білорусі, а також з багатьох областей України. Дослідники обговорили актуальні питання української історії від найдавніших часів до наших днів, взяли участь у презентації наукових видань.

У рамках заходу, який триватиме три дні, для гостей передбачені екскурсії у Старим містом, огляд експозиції Музею Волинської ікони та обласного краєзнавчого музею, візити до м. Володимира-Волинського та с. Колодяжного тощо.

В його роботі беруть участь близько 300 науковців, істориків, студентів з України, США, Канади, Франції, ФРН, Італії, Польщі, Росії, Білорусі. Про це повідомив власкор ЗІКу.

Протягом трьох днів на 15 секційних та пленарних засіданнях учасники Конгресу заслухають понад 400 історичних розвідок України від найдавніших часів до сучасності, які охоплюють всі сфери розвитку українського суспільства – від культури до міжнародних відносин.

Учасники конгресу відвідають історичні пам’ятки Луцька, Володимир-Волинського, Колодяжного, переглянуть виставу обласного академічного музично-драматичного театру, експозицію Музею Волинської ікони, побувають на презентації видань Українського історичного товариства (УІК) та науково-історичної літератури.

Учасників Конгресу привітали голова Волинської ОДА Володимир Бондар, ректор ВДУ Ігор Коцан, президент УІК, голова наукової ради Світового конгресу українців, професор Любомир Винар (США), Луцький міський голова Богдан Шиба.

ЗРАЗОК ІНФОРМАЦІЙНОГО ЛИСТА

Міністерство освіти і науки України Українське історичне товариство

(США, Україна, Канада, Європа)

Інститут історії України НАН України Інститут українознавства імені І. Крип'якевича

НАН України

Волинський державний університет

імені Лесі Українки Світова наукова рада

При Світовому Конгресі Українців

Тел.: [phone], 4-83-52; факс: [phone];

e-mail: [e-mail];

e-mail: [e-mail];

Тел.: [phone]; факс: [phone]; e-mail: [e-mail];

З приємністю запрошуємо Вас взяти участь у ІІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків "Українська історична наука на шляху творчого поступу", який відбудеться в м. Луцьку 17 - 19 травня 2006 р. на базі Волинського державного університету ім. Лесі Українки (м. Луцьк, вул. Шопена, 24, корпус № 4, історичний факультет).

Конгрес працюватиме за такими напрямами:

Теорія та методологія історії.

Стан, проблеми і тенденції сучасної української історіографії.

Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни.

Грушевськознавство.

Українське державотворення: історія та перспективи.

Рух Опору в Україні у роки Другої світової війни.

Етнічні українські землі поза межами сучасної України.

Історія української діаспори.

Християнська церква в історичній долі українства.

Україна в сучасній світовій та європейській геополітиці.

Проблеми збереження національних культур в умовах глобалізації сучасного світу.

Історія України у дослідженнях зарубіжних вчених.

Всесвітня історія у дослідженнях українських учених: модерні підходи та інтерпретації.

Заявку на участь у конгресі просимо надіслати до 15 березня 2006 року на поштову або електронну адреси Оргкомітету. В ній вказати тему доповіді та відомості про доповідача (прізвище, ім'я, по-батькові, науковий ступінь та вчене звання, місце роботи, посаду, поштову та електронну адреси, контактний телефон). Після отримання заявок Оргкомітет надсилатиме персональні запрошення на участь у конгресі, яку просимо додатково підтвердити до 5 травня 2006 року.

Організаційний внесок у розмірі 100 грв. для учасників із України та 70 дол. США - для зарубіжних учасників - подається до Оргкомітету під час реєстрації.

Мови конгресу: українська та англійська. Теми доповідей повинні відповідати зазначеним напрямам роботи конгресу. Їх тексти обсягом до 12 сторінок подаються до Оргкомітету під час реєстрації.

Вимоги до оформлення публікації: у правому верхньому куті - ім'я та прізвище автора, далі у круглих дужках - населений пункт і країна; нижче по центру великими літерами - назва статті; посилання на джерела і літературу оформляються у квадратних дужках, де перша цифра - номер джерела чи літератури, друга - номер сторінки. Поля: ліве - 30 мм, верхнє і нижнє - 20 мм, праве - 10 мм. Міжрядковий інтервал - 1,5. Текст в редакторі Microsoft Word for Windows шрифтом Times New Roman, розмір шрифту (кегль) 14 у форматі rtf. Абзацний відступ - 1,5 см.

З питань проведення конгресу звертатися до Оргкомітету за адресою:

43025, Україна, м. Луцьк Волинської області, проспект Волі, 13, Волинський державний університет імені Лесі Українки, каб. 93, проректор з навчальної роботи проф. Гаврилюк Світлана Віталіївна.

Контактні телефони:

Проректор з навчальної роботи проф. Гаврилюк Світлана Віталіївна - 8 [phone];

Декан історичного факультету доц. Шваб Анатолій Георгійович - 8 (03322) 4-64-57;

Електронні адреси:

[e-mail];

[e-mail]

Президент Українського Історичного Товариства імені М. Грушевського Ректор Волинського державного університету імені Лесі Українки

Любомир Винар Ігор Коцан

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМ. В.ВЕРНАДСЬКОГО

Найбільша бібліотека України, головний науково-інформаційний центр держави. Входить до числа десяти найбільших національних бібліотек світу.

Заснована 2(15) серпня 1918 року як Національна бібліотека Української держави, з 1988 року носить ім'я В. І. Вернадського.

Обсяг фондів — близько 15 млн. одиниць зберігання. Це унікальне зібрання джерел інформації, що включає книги, журнали, продовжувані видання, карти, ноти, образотворчі матеріали, рукописи, стародруки, газети, документи на нетрадиційних носіях інформації. Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам'яток слов'янської писемності та рукописних книг, архіви та книжкові колекції видатних діячів української й світової науки та культури. Складові фондів — бібліотечно-архівна колекція "Фонд Президентів України", архівний примірник творів друку України з 1917 р., архівний фонд Національної академії наук України.

Щорічно до фондів надходять 160-180 тис. документів (книг, журналів, газет тощо). Бібліотека комплектується всіма українськими виданнями, отримує примірник дисертацій, які захищаються на території України, веде міжнародний книгообмін з понад 1500 науковими закладами і бібліотеками 80 країн світу. До Бібліотеки як депозитарію документів і матеріалів ООН в Україні надсилаються публікації цієї організації та її спеціалізованих установ. З 1998 р. здійснюється цілеспрямоване комплектування електронними документами, з 2005 — вибіркове архівування науково-інформаційних ресурсів Інтернет.

Пошуковий апарат Бібліотеки має в своєму складі систему бібліотечних каталогів та картотек і фонд довідково-бібліографічних видань обсягом 200 тисяч примірників. Цей фонд включає документи нормативного характеру (закони, укази, постанови тощо), енциклопедії, тлумачні словники, довідники, бібліографічні посібники. Систему бібліотечних каталогів і картотек утворюють генеральний алфавітний каталог, читацькі алфавітний і систематичний каталоги та понад 30 каталогів і картотек підрозділів бібліотеки. З 1994 р. наповнюється електронний каталог, з 1998 — загальнодержавна реферативна база даних "Україніка наукова".

У локальних інформаційних мережах Бібліотеки знаходиться 450 комп'ютерів; на Інтернет-порталі — 3,5 млн. бібліографічних і 240 тис. реферативних записів, а також 50 тис. повних текстів документів; у Інтранет-середовищі — 700 тис. публікацій. Пошук у електронних ресурсах здійснюється програмним модулем WWW-ISIS (ЮНЕСКО).

Універсальними інформаційними ресурсами Бібліотеки користується близько 500 тис. читачів, яким щорічно видається до 5 млн. документів. Щодня Бібліотеку відвідує 2 тис. науковців, фахівців, аспірантів і студентів. Їх інформаційне обслуговування здійснюється в 16 галузевих та спеціалізованих залах основного бібліотечного комплексу, а також у 6 залах філії, де розміщено найбільше в Україні зібрання газет, фонди рукописів, стародруків і рідкісних видань, естампів і репродукцій, нотних видань, зібрання юдаїки, а також значна частина Архівного фонду Національної академії наук України. Інтернет-портал Бібліотеки щодня відвідують до 10 тис. користувачів. Особлива категорія абонентів — інформаційні служби органів державної влади, серед яких Верховна Рада України, Адміністрація Президента України і Кабінет Міністрів України.

Бібліотека — наукова установа в галузі науково-інформаційної діяльності, бібліотекознавства та суміжних наук. Вона має аспірантуру і спеціалізовану раду по захисту кандидатських і докторських дисертацій, проводить щорічні міжнародні наукові конференції, видає науково-теоретичний та практичний журнал "Бібліотечний вісник" і низку збірників наукових праць: "Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития", "Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського", "Рукописна та книжкова спадщина України: археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів", "Українська біографістика", "Українсько-македонський науковий збірник". Спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України Бібліотека видає "Український реферативний журнал «Джерело»".

У Бібліотеці понад 40 підрозділів, що згруповані за напрямами їх діяльності в інститути (бібліотекознавства, української книги, рукопису, архівознавства, біографічних досліджень), центри (консервації і реставрації, культурно-просвітницький, комп'ютерних технологій, науково-видавничий), Фонд президентів України і Службу інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади. В Бібліотеці працюють понад 900 співробітників, з них бібліотечних — 65%, наукових — 20% і допоміжних — 15%. Серед науковців 2 академіки НАН України (О. С. Онищенко, П. Т. Тронько) і член-кореспондент НАН України (Л. А. Дубровіна).

НАЦІОНАЛЬНА ПАРЛАМЕНТСЬКА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ є провідним державним культурним, освітнім, науково-інформаційним закладом. Це загальнодоступна установа з універсальними за змістом фондами і характером обслуговування населення.

Бібліотека утворена 3 березня 1866 р. як Київська російська публічна за розпорядженням царського уряду. Засновниками її виступили відомі громадські діячі: М.В.Юзефович, О.Х.Андріяшев, купці І.М.Зайцев, М.І.Бубнов, І.М.Бродський, М.І.Горовіц, цивільний губернатор М.Г.Казнаков, предводитель дворянства О.О.Горват, поміщик-українофіл Г.П.Галаган та ін. Основою фонду стали приватна книгозбірня письменника і книговидавця В.Г.Барщевського та пожертви киян. На момент відкриття фонд бібліотеки налічував з19 книг у 667 томах та 43 комплекти періодичних видань.

45 років подвижницької праці присвятив Київській публічній бібліотеці з моменту її заснування бібліотекар С.Г.Ярославський (фактично директор), єдиний фахівець в колі тих, від кого залежала доля бібліотеки. В основному вона існувала завдяки пожертвам меценатів, заможних громадян, установ і товариств. Колективним органом управління книгозбірнею призначався розпорядчий комітет, до складу його на протязі п’ятидесяти років входили професори Київського Університету, вчені зі світовими іменами, директори гімназій, видавці, представники духовенства.

Перші 25 років діяльності бібліотеки – це час повсякденного виживання, пошуків виходу з фінансової скрути. За цей час книгозбірня шість разів вимушено змінювала місцезнаходження, адже власного приміщення не мала.

На краще ситуація змінилася у 1891 р. після того, як бібліотека перейшла у підпорядкування міської Думи й стала називатися Київською міською публічною бібліотекою. Поліпшилося фінансування книгозбірні, і у 1901 р. обсяг її фондів становив 30214 томів; майже третину становили пожертви жителів міста. Найбільшими книжковими дарами за всю історію бібліотеки стали колекції: В.М.Юзефовича, високопоставленого петербурзького урядовця (5812 т.); І.В.Лучицького, історика, професора Київського університету (4000 видань); М.О.Тулуба, правника (400о видань); О.О.Беретті, онука уславленого академіка архітектури В.І.Беретті (4000 видань).

Зважаючи на настійливі вимоги громадськості, Дума у 1909 р. приймає рішення про будівництво суто бібліотечної споруди.

У 1911 р. на конкурсній основі, на кошти, зібрані жителями міста через розповсюджену спеціальну облігаційну позику, для бібліотеки було споруджено спеціальне приміщення (архітектор З.Клаве). Воно є найдавнішою київською спорудою такого призначення, включене до переліку пам'яток архітектури початку ХХ ст. Збудоване в дусі італійського ренесансу, прикрашене зовні оригінальними архітектурними деталями, з ліпними орнаментами читальних залів, вишуканим обладнанням, коштовними сходами і масивними красивими люстрами, воно прикрасило центральну частину міста.

Популярність книгозбірні зростала з року в рік. У 1912 р. в ній зафіксовано 75 114 читачів (втричі більше, ніж на початку століття). У 1916 р. книжковий фонд становив близько 80000 примірників, серед яких з’явилися видання українською мовою.

З утвердженням радянської влади розпочався новий етап у діяльності бібліотеки. Її фонди істотно збільшувалися за рахунок марксистської літератури. Дедалі більша увага зверталася на ідеологічне забезпечення політики Комуністичної партії. З цією ж метою бібліотеку у 1923 р. було перетворено в Центральну робітничу бібліотеку ім. РКП (б), у 1934 р. – у Державну обласну ім. ВКП(б).

На початку Великої Вітчизняної Війни, незважаючи на вжиті заходи, евакуювати фонди в глибокий тил не вдалося. В роки окупації бібліотека продовжувала працювати. Її директором було призначено Т.М. Марковську, яка із своїм чоловіком на протязі майже двох років очолювала підпільну організацію бібліотеки. Ця група проводила роботу по збереженню та комплектуванню бібліотеки: вилучали картки цінних книг з каталогів, переховували книжки, свідомо змішували видання з різних відділів, встановили точну документацію того, що було вкрадено німцями.

Всього фашисти вивезли до Німеччини понад 51 тисячу томів найбільш цінних наукових видань. Решту (фонд налічував 271 660 книжок), як і саме приміщення бібліотеки було повністю спалено за лічені дні до визволення Києва.

Відновлення бібліотеки розпочалося восени 1944 р. практично з нуля. Відбудована у своєму первісному вигляді, з новим фондом, вона знову відкрилася для читачів у 1954 р.

В 1957 р. бібліотека стала Державною республіканською бібліотекою УРСР імені КПРС. Розпочався новий етап її діяльності – як центру науково-методичної та бібліографічної роботи для масових бібліотеки республіки. Єдина в Україні, вона почала отримувати з 1962 р. всесоюзний обов’язковий повний примірник друкованих творів і змогла найбільш повно репрезентувати сучасну літературу.

У березні 1966 р. за заслуги у розвитку бібліотечної справи та у зв’язку зі 100-річчям бібліотека була відзначена орденом Трудового Червоного Прапора.

Після проголошення незалежності у 1990 р. книгозбірня стала називатися Державною бібліотекою України, а у 1994 р. згідно з Указом Президента вона одержала статус Національної парламентської бібліотеки України.

Новий пріоритетний напрям діяльності бібліотеки – бібліотечно-інформаційне обслуговування депутатів Верховної Ради України та рад нижчого рівня. З 16 листопада 2000 року в установі почав працювати Канадсько-Український парламентський інформаційний центр.

Національна парламентська бібліотека знаходиться у підпорядкуванні Міністерства культури і туризму України. Вона очолює національну бібліотечну систему держави, є методичним та координаційним центром з питань бібліотекознавства, бібліографознавства, документознавства. Бере участь у розробці державної політики у галузі бібліотечної справи та її реалізації.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ (ЦДАВО УКРАЇНИ)

Адреса: 03110, м. Київ-110, вул. Солом'янська, 24

Тел.: [phone]

E-mail: [e-mail]

Транспорт: трол. № 3 (зуп. "Вул. Андрія Головка")

Час роботи: пн.-чт. 8:30-16:30, пт. 8:30-15:30

Директор: Маковська Наталія Василівна

Заступник директора з основної роботи: Кулініч Юрій Якович

Заступник директора - головний зберігач фондів: Обжелян Алла Василівна

Заступник директора: Савлук Світлана Анатоліївна

Історія

Фонди

Науково-довідковий апарат

Покажчики

Огляди

Науково-довідкова бібліотека

Література

Історія

Центральний державний архів Жовтневої революції та соціалістичного будівництва УРСР (ЦДАЖР УРСР) (1920-1970 рр. у Харкові, 1970-1980 рр. у Києві)

Центральний державний архів Жовтневої революції, вищих органів державної влади і органів державного управління Української РСР (1980-1992)

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (з 1992 р.)

Фонди

3148 фондів, 1963607 справ, 1917-1985 рр.,

18716 од. зб. науково-технічної документації

1917-1985 рр.

У ЦДАВО України зберігаються унікальні документи періоду Української революції 1917-1920 рр., а саме:

Української Центральної ради Української Народної Республіки (березень 1917 - квітень 1918)

Української держави гетьмана П. Скоропадського (квітень - листопад 1918)

Директорії Української Народної Республіки (листопад 1918 - лютий 1919).

Українська Центральна рада, Українська Народна Республіка (УНР) представлені документами таких установ та організацій, як:

Центральні органи державної влади: Українська Центральна рада, Рада Народних Міністрів УНР, Генеральний секретаріат:

органи державного контролю

Міністерство внутрішніх справ

органи юстиції та їх підвідомчі установи

Міністерство закордонних справ: посольства, консульства, представництва, місії, делегації

Міністерство фінансів, банки

Місцеві органи влади: комісари, коменданти, земельні комітети, управи, управління, комітети, старости, військові ради; комісії по виборах в Установчі збори

Фонди галузевого управління господарством

Міністерство продовольчих справ УНР, представники, уповноважені

Народне міністерство земельних справ, Український комітет по постачанню машинами при Міністерстві землеробства, "Селянська спілка"

Міністерство пошт і телеграфів

Міністерство шляхів УНР

Військові фонди: центральні військові установи, фронти, військові з'єднання (армії, корпуси, дивізії, бригади, полки), шпиталі, учбові заклади

Міністерство освіти і підвідомчі йому установи мистецтва і культури (управління преси, видавництва, редакції).

Українська держава гетьмана П. Скоропадського репрезентована у документах таких установ і організацій, як:

Головна квартира гетьмана та військово-цензурний відділ Української держави при головній квартирі

Центральні органи влади: Рада Міністрів Української держави, генеральний суд та державний контроль

Міністерства: внутрішніх справ, юстиції, фінансів; підвідомчі їм організації: головні управління місцями ув'язнення; київський столичний отаман, старости губернські, повітові, сільські; управи волосні, міські; державні варти повітові, міські; інспектори державної варти (за географічною ознакою)

Міністерство закордонних справ та підвідомчі йому установи: посольства в Австро-Угорщині, Німеччині, Фінляндії; консульства у Москві, Тамбові, Петрограді, Пензі, Саратові, при Великому війську Донському

Міністерства: торгівлі і промисловості, морських справ, земельних і продовольчих справ, народного господарства; Державне хлібне бюро та його контори

Міністерство освіти та підвідомчі йому установи: профспілки, споживчі кооперації; Головне управління мистецтва і національної культури

Міністерство військових справ та підвідомчі йому установи: управління: Генерального штабу Української держави, начальника військових комунікацій, військового контролера, артилерії; управи: військово-санітарна, військово-ветеринарна, шкільна. Штаби корпусів, дивізій військ. Військові частини: полки, бригади, сотні, авіаційні частини, військове судочинство; військово-санітарна служба: пересувні шпиталі, розподільчі пункти, спальні лазарети, лабораторії, інтендантські управління; штаби військових комендантів

Національні меншини: міністерства з єврейських справ, великоруських справ, польських справ

Період Директорії Української Народної Республіки представлений документами таких установ та організацій:

Центральні органи влади: Канцелярія Головного отамана республіканських військ, Канцелярія Директорії УНР, Рада Народних Міністрів, Головний уповноважений уряду УНР на Поділлі, Особиста канцелярія голови Ради Міністрів УНР

Органи державного контролю: Тимчасова рада державного контролю, Державний контроль УНР

Установи Міністерства внутрішніх справ

Органи юстиції і міліції: Державний сенат УНР, Верховна слідча комісія УНР по розслідуванню діяльності уряду П. Скоропадського; кримінально-розвідувальні відділи, комісії, управління; губернські, повітові, міські начальники міліції

Дата добавления: 2015-11-14