Читайте также:
|
П.9
15. Зайнятість та безробіття.
Зайнятість як економічна категорія - діяльність працездатного населення, спрямована на створення продукту. Зайнятими вважаються ті, хто бере участь у виробництві продукції, виготовленні товарів і наданні послуг. Повнота зайнятості економічно активного населення визначається за кількістю відпрацьованих днів за певний відтинок часу. Економічно активне населення це:
- особи найманої праці;
- постійні працівники;
- сезонні працівники;
- сезонні та випадкові працівники й особи, котрі тимчасово не працюють з об'єктивних причин;
- особи, які навчаються і суміщають роботу в режимі неповного робочого дня;
- учні й особи, що відбувають професійну підготовку на виробництві та отримують стипендію або заробітну плату.
Безробіття - складне економічне, соціальне і психологічне явище, що виникає і відображає економічні відносини стосовно вимушеної незайнятості працездатного населення.
У сільському господарстві безробіття може мати різні причини і тому його поділяють на декілька видів.
Фрикційне безробіття є динамічним, за якого безробітні шукають або чекають на отримання роботи в найближчий час. Воно також пов'язане з добровільним звільненням із низько-оплачуваної та малопродуктивної роботи і переходом на високо-оплачуванішу, сприяє руху працівників з одних галузей в інші. Фрикційне безробіття часто перетворюється на структурне.
Структурне безробіття пов'язане зі структурними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв, скороченням випуску продукції у випадку переорієнтації виробництва, закриттям шкідливих підприємств.
Циклічне безробіття постійно змінюється за масштабами і спричинене спадом виробництва. Цей тип безробіття пов'язаний з дефіцитом попиту, коли попит на товари і послуги зменшується і зайнятість скорочується.
Рівень безробіття визначається як відсоткове відношення кількості безробітних до загальної суми робочої сили:
16. Ефективність виробництва, суть та показники.
Ефекти́вність виробни́цтва — найважливіша якісна характеристика господарювання на всіх рівнях.
Під економічною ефективністю виробництва розуміється ступінь використання виробничого потенціалу, що виявляється співвідношенням результатів і витрат суспільного виробництва. Чим вище результат при тих самих витратах, тим швидше він зростає в розрахунку на одиницю витрат суспільно необхідної праці, та чим менше витрат на одиницю корисного ефекту, тим вище ефективність виробництва. Узагальнюючим критерієм економічної ефективності суспільного виробництва виступає рівень продуктивності суспільної праці.
Ефективність виробництва — це показник діяльності виробництва по розподілу й переробці ресурсів із метою виробництва товарів. Ефективність можна вимірити через коефіцієнт — відношення результатів на виході до ресурсів на вході чи через обсяги випуску продукції, її номенклатури.
Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється при визначеній взаємодії трьох визначальних його факторів: персоналу (робочої сили), засобів праці й предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал виробляє суспільно корисну продукцію чи виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої й упредметненої праці, а з іншого — результати виробництва. Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу й рівня їхнього використання.
для визначення ефективного використання кожного фактора виробництва окремо, застосовується система конкретних показників: продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріале-віддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; еколого-ефективність
17. Товар та його властивості. Поняття конкурентоздатності продукції.
Товар - це продукт праці, який має дві властивості: по-перше, задовольняє певну потребу людини; по-друге, здатний обмінюва-тись на інші блага в певних пропорціях. Отже, йому властиві спо-живна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга. З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:
1) здатність задовольняти певну потребу людини;
2) придатність для обміну на інші товари.
Конкурентоспроможність можна визначити як спроможність деякого класу об'єктів (товар, підприємство, країна) займати визначену ринкову нішу. Конкурентоспроможність характеризує ступінь відповідності окремого класу об'єктів визначеним ринковим потребам: пропозиції (товару) - попиту на нього, підприємства - можливості забезпечити конкурентні переваги, країни - соціально-економічній моделі розвитку.
Конкурентоспроможність товару зазвичай визначається такими елементами:
- властивостями даного товару;
- властивостями конкуруючих товарів;
- особливостями споживачів;
- загрозою появи нових конкурентів;
- загрозою появи товарів-замінників;
- незалежністю постачапьників;
- вибірковістю покупців;
- суперництвом конкурентів між собою.
Конкурентоспроможний товар має конкурентні переваги. Конкурентні переваги поділяються на два основних види:
- найнижчі витрати;
- диференціація товарів.
Конкурентна перевага у вигляді визначення найнижчих витрат відображає здатність підприємства розробляти, випускати і продавати товар з мінімальними витратами порівняно з конкурентами. Диференціація товарів визначає здатність підприємства забезпечити покупця унікальною цінністю у вигляді товару нової якості, особливих споживчих властивостей чи післяпродажного обслуговування.
18. Витрати та інвестиції. Валові та чисті інвестиції.
Витрати в економіці — зменшення економічних вигод в результаті вибуття грошових коштів або іншого майна
Інвести́ція, капіта́льні вкла́дення (від лат. invest, вкладення коштів) — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками:
1. За об'єктами вкладень розрізняють реальні та фінансові інвестиції
2. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інвестиції.
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції..
4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.
5. За регіональною ознакою розрізняють внутрішньодержавні та закордонні інвестиції..
Розрізняють інвестиції валові та чисті.
Валові інвестиції — це загальний обсяг інвестування за певний період, що спрямоване на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних засобів.
Чисті інвестиції — це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.
Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення обсягу випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо сума валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань, то це означає, що економіка розвивається.
19. Попит:суть,визнач. Обсягу. Крива попиту.
Попит — це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.
В цілому закон попиту відображає головну тенденцію — згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.
Нецінові фактори, які впливають на попит:
* рівень доходів у суспільстві;
* розміри ринку;
* мода, сезонність;
* наявність товарів-субститутів (замінників);
* інфляційні очікування.
* Графік попиту (Крива попиту) — відношення між ринковою ціною товару і грошовим виразом попиту на неї.
* Крива попиту показує вірогідну кількість товару, який вдається продати за певний час та за певною ціною. Що еластичніший попит, то вища ціна може бути встановлена на товар. Еластичність попиту — це реакція ринку на відсутність товару, можливість його заміни, ціну конкурентів, пониження цін, небажання покупців міняти свої споживчі звички і шукати дешевші товари, підвищення якості товарів, природне зростання інфляції і на інші чинники.
* Вплив ринку
* Всіх виробників (продавців) на ринку об'єднує пропозиція: при низькій ціні продавець запропонує менше товару або може його притримати; при високій — запропонувати більше товару; при дуже високій — спробує максимально збільшити виробництво. Так утворюється ціна пропозиції — гранично мінімальна ціна, за якої продавці готові реалізовувати свої товари…
Еластичність попиту вимірюється кількісно через коефіцієнт еластичності за формулою:
20. Фактори виробництва. Їх взаємозв’язок. Виробнича функція.
Фа́ктори виробни́цтва (англ. factors of production) — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (наявні, вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори.
В економічній теорії виділяють чотири основних фактори виробництва: праця, капітал, земля і підприємницькі здібнос
Праця- це є функціонування робочої сили, а в більш широкому плані - процес свідомої, доцільної діяльності. Його роль у перетворенні елементів природи в речі, здатні задовольняти потреби людини і суспільства, величезна. Всі сучасні засоби виробництва значною мірою результат минулої праці.
Капітал - це будь благо, що приносить його власнику додатковий дохід. Капітал, який використовується у виробництві, називають засоби виробництва.
Земля як фактор виробництва виступає загальним умовою виробництва. Особлива роль належить їй в сільському господарстві. Разом з тим вона відіграє велику роль у всіх галузях економіки. На ній будуються виробничі будівлі та житлові будинки, дороги та інші споруди. Земля - обмежений ресурс; в міру зростання населення, розвитку людської діяльності проблема використання цього ресурсу стає все гостріше.
Підприємницькі здібності в якості самостійного фактора виробництва сталі розглядатися порівняно недавно (у другій половині XX ст.) Під впливом праць економіста Й. Шумпетера. Підприємницькі здібності-це специфічні здібності людини, що дозволяють йому знаходити і використовувати найкращу комбінацію ресурсів у процесі відтворення, створювати і застосовувати нововведення, йти на допустимий виправданий ризик. Мета підприємця - отримання не просто прибутку, а ще додаткового прибутку в результаті нового (інноваційного) поєднання факторів і методів виробництва. Отже, проблема розподілу доходу між власниками факторів ще більше ускладнюється.
Взаємодія розглянутих вище чинників означає процес виробництва, процес створення необхідних предметів для задоволення потреб людини і суспільства. Імпульс до такої взаємодії виходить насамперед від підприємця як найбільш активного учасника суспільного відтворення. Однак взаємодія не є процес простого механічного з'єднання підприємницьких здібностей, робочої сили і засобів виробництва. Щоб воно відбулося, необхідно подолати «бар'єр» у вигляді тієї чи іншої форми власності на фактори виробництва. Кожний з факторів знаходиться у власності окремих осіб, а засоби виробництва до того ж можуть знаходиться у власності окремих об'єднань осіб або держави. Оптимальні умови для поєднання факторів мають місце, якщо власність на всі фактори виробництва зосереджена в одних руках. У випадку приватної власності необхідно або купити відсутні ресурси, або взяти їх в оренду, або укласти індивідуальний чи колективний договір.
21. Розвиток форм власності. Законодавство України про власність.
Власність — об'єктно-суб'єктна категорія. Коли йдеться про форми власності, мається на увазі критерій, що визначає її суб'єкта, тобто того, кому належать об'єкти власності. Суб'єктами виступають фізичні особи, тобто громадяни своєї країни або іноземної держави, юридичні особи — різного роду колективні об'єднання й організації, а також держава. Об'єктами власності можуть бути матеріальний та інтелектуальний продукт, земля, природні ресурси, акції, облігації, інші цінні папери тощо.
критерії: форма присвоєння та форма права власності. За формою присвоєння розрізняють власність: індивідуальну, колективну і державну.
Індивідуальна власність включає особисте підсобне і трудове господарство, а також особисту власність громадян.
Колективна власність представлена різного роду кооперативами, колективними підприємствами, товариствами й асоціаціями.
Нарешті, державна власність виступає залежно від державного устрою у формі загальфедеральної, регіональної, муніципальної.. Тільки за умов свободи створені блага стануть власністю його творця й у такому разі матеріальною (економічною) основою свободи людини стануть здобутки його праці. Приватна власність виникла в далекій давнині внаслідок природноісторичного процесу. Вже через об'єктивні чинники вона стала прогресивним явищем. Але навіть у ті давні часи економічне знання, що народжується, але ще не перетворилося на науку, вже неоднозначно трактувало значення приватної власності в людському суспільстві. Види власності — акціонерну і кооперативну можна назвати приватно-колективними, бо вони інтегрують дві основи — приватне та колективне присвоєння засобів виробництва та його результатів.
Закон України "ПРО ВЛАСНІСТЬ"
Стаття 3. Суб'єкти права власності.
1.Суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.
Суб'єктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути також інші радянські республіки, Союз РСР, інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.
2. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.
3. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.
4. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.
23. Зародження та розвиток економічної науки. Роль економ теорії в житті суспільства.
Економі́чна тео́рія — наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людини і груп людей у виробництві, розподілі та споживанні життєвих благ з метою задоволення потреб при обмежених (рідкісних) ресурсах, що породжує проблему економічного вибору і конкуренцію за їх використання. Це наука, яка вивчає економічні закони і економічні відносини.
Економічна теорія зародилася і сформувалася в надрах філософії, а потім відокремилася від неї в рамках загального процесу диференціації наук і спеціалізації вчених, що було обумовлено безперервним накопиченням знань і неможливістю охоплення всього їх масиву окремими дослідниками. У XIX столітті економічну теорію починають викладати у формі окремих курсів на юридичних факультетах університетів, в XX столітті з'являються особливі економічні факультети, спеціалізовані економічні вищі і середні спеціальні навчальні заклади, економіку починають вивчати в середніх школах, ліцеях, гімназіях, коледжах, формується коло професійних економістів.
Значення економічної науки полягає передусім у тому, що вона досліджується економічним законом, механізм їх дії, а такі знання визначають економічну політику уряду. Економічна політика означає комплекс наукових ідей і положень, довго-, середньо- і короткотермінових завдань, цілеспрямованих дій з керівництва народним господарством. Наприклад, знання сутності закону грошового обігу є передумовою проведення правильної грошової політики, випуску в обіг такої кількості грошей, яка не спричиняє інфляцію. Знання закону вартості є невід'ємною умовою науково обґрунтованої цінової політики. Порушення вимог дії економічних законів зумовлює нестабільність економічної системи, гальмування темпів економічного зростання, зниження життєвого рівня населення. Отже, економічна теорія виконує практичну функцію, яка полягає у виробленні наукових основ управління народним господарством, обґрунтуванні доцільності переходу до інших форм власності та ін. З цією метою вивчають прогресивний досвід розвинутих країн світу і розробляють рекомендації по його використанню.
24. Інфля́ція — тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.
Розмір множини товарів, ціни на які зростають, та довжина процесу зростання цін є важливими характеристиками поняття інфляції. Наприклад, слід вирізняти відносне зростання цін, за якого ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше (нафта, наприклад), ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними. Відповідно, зростання цін в одному періоді та відсутність або ж надто слабке зростання в наступних не є інфляцією.
За величиною темпів розрізняють такі типи інфляції:
Споживчу інфляцію можна розподілити на такі складові:
Причини виникнення інфляції:
25. Економічна політика та макроекономічна рівновага. Основні макроекономічні цілі.
Экономическая политика — совокупность мер, действия правительства по выбору и осуществлению экономических решений на макроэкономическом уровне. Реализация экономической политики предполагает достижение общественно значимых целей. Цели экономической политики определяются состоянием экономики страны в данный момент
На том или ином этапе экономического развития страны целями экономической политики могут быть:
1. Обеспечение стабильного роста национальной экономики;
2. Поддержание эффективного размера занятости;
3. Cтабилизацию уровня цен, борьба с инфляцией;
4. Обеспечение сбалансированного внешнеторгового баланса.
Основными элементами, составляющими экономическую политику являются:
Макроекономіка — галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу.
Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка командно-адміністративна економіка, змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка. Субєктами макроекономіки є: держава, підприємства, домогосподарства. Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв'язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв'язки в економіці; з іншого — розкривати можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Суб'єкти макроекономіки:
1. Сектор домашніх господарств.
2. Підприємницький сектор.
3. Держава (встановлює інституційні зв'язки).
4. Зовнішній економічний сектор.
26. Сутність і функції грошей. Види.
Гро́ші — особливий товар (універсальний), що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку, деякі національні гроші виконують функції світових.
Гроші виконують ряд важливих функцій:
розрізняють дві групи носіїв грошових властивостей: повноцінні (товарні та металеві) і неповноцінні (паперові та кредитні)[2]:
Товарні гроші — це різновид грошей, які є товаром (наприклад худоба, зерно, ракушки, хутра). Купівельна спроможність товарних грошей ґрунтується на вартості, властивій конкретному товару, який виступає в ролі грошей.
Кредитні гроші — це права вимоги до фізичних або юридичних осіб, спеціальним чином оформлений борг, зазвичай у формі переданого цінного паперу, які можна використовувати для покупки товарів (послуг) або оплати власних боргів.. Кредитні гроші несуть в собі ризик невиконання вимоги. Кредитні гроші пройшли наступний шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.
27.
Економічна теорія — багатопланова суспільна теоретична наука, яка послідовно протягом всього свого існування набула цілісної системи наукових поглядів та уявлень про економічне життя суспільства, закономірності розвитку народного господарства, його суб'єктів в умовах ринкових відносин. Економічна теорія, як і всі науки, має свої об'єкт дослідження та предмет вивчення, які в процесі розвитку господарської діяльності людини та суспільства постійно набувають нових характерних рис і особливостей. Людина виступає активним учасником і суб'єктом економічного життя суспільства, виробником матеріальних благ, які необхідні для задоволення її потреб та інтересів. Згодом виникають нові потреби, забезпечити які можна лише шляхом організації ефективної діяльності в рамках сім'ї, колективу, фірми, підприємства, галузі, регіону, країни або всього світу. Тому економічна теорія має складний предмет, що постійно формується та розвивається.
Предмет економічної теорії залежно від рівня дослідження економічних явищ і масштабу функціонування економіки має складну багатоярусну структуру: суперекономіка(світова), макроекономіка(національна),мезоекономіка(економіка окремих сфер господарства),мікроекономіка(фірми, підприємства,сімейн. Госп
Пізнавальна функція економічної теорії полягає в тому, що вона вивчає і пояснює істотні риси, закономірності та зв'язки господарського життя. Економічна теорія відкриває нові економічні процеси і явища, розвиває свій категоріальний апарат, систематизує економічні знання та узагальнює конкретні факти розвитку економіки.
Крім того, вона опрацьовує науково обгрунтовані рекомендації для ефективної практичної діяльності всіх суб'єктів сфери економіки, тобто виконує практичну функцію.
Методологічна функція економічної теорії полягає в тому, що вона є базою, фундаментальною основою системи конкретних економічних наук.
Реалізація виховної функції економічної теорії грунтується на необхідності формування у кожної людини економічного мислення та економічної поведінки. Вивчаючи економічну теорію, людина поліпшує свої досягнення у професійній діяльності, свідоміше реагує на всі вияви господарського життя, стає активним суб'єктом перетворень в економіці суспільства.
Економічна теорія, виконуючи свої функції, відповідає на запитання про те, що і чому відбувається в економіці, і справляє важливий вплив на економічну політику держави та розвиток права.
28. Капітал фірми.
Ресурси — це капітал фірми, тобто благо, використання якого дає можливість збільшити майбутні блага. Структуру капіталу фірми можна характеризувати на основі різних критеріїв.
За ресурсним (функціональним) критерієм капітал фірми складається, по-перше, із засобів виробництва, які функціонують як основний та оборотний капітал фірми. Основний капітал — капітал у вигляді засобів праці, що зберігає свою споживчу вартість протягом кількох циклів виробництва (більше року), переносячи свою вартість на новостворений продукт частинами, в міру зношування. Оборотний капітал поділяється на оборотний капітал у сфері виробництва — капітал у вигляді предметів праці, що повністю переносить свою вартість на новостворений продукт протягом одного циклу виробництва; оборотний капітал у сфері обігу — капітал у вигляді готової продукції, запасів товарів; оборотний капітал у грошовій формі.
По-друге, складовою капіталу фірми є її людський капітал — знання, вміння людей, які вони набули внаслідок навчання, професійної підготовки та практичного досвіду.
По-третє, діяльність сучасної фірми спирається на інтелектуальний капітал, складовою якого є інтелектуальна власність фірми. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про власність" "об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів та послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці". Слід зазначити, що цілком слушно вважати людський капітал в аспекті інтелекту робітників фірми складовою її інтелектуального капіталу.
29. Еластичність пропозиції.
Визначення еластичності пропозиції за ціною Еластичність пропозиції за ціною (або цінова еластичність пропозиції) вимірює реакцію виробників на зміни в цінах. Цінова еластичність пропозиції визначається як зміна величини пропозиції (у відсотках), яка поділена на зміну в цінах (у відсотках). Цінова еластичність пропозиції позначається Еs Ф ормула коефіцієнта еластичності пропозиції за ціною
Оскільки крива пропозиції має позитивний нахил, ціна і величина пропозиції змінюється в одному напрямку, тоді й цінова еластичність пропозиції позитивна. Як і еластичність попиту, цінова еластичність пропозиції може бути:
1) якщо еластичність пропозиції більша від 1, то пропозиція еластична (рис. 6.7);
2) якщо еластичність пропозиції дорівнює 1, то пропозиція має одиничну еластичність;
3) якщо еластичність пропозиція менша за 1, то пропозиція нееластична (рис. 6.8).
Графік пропозиції (крива пропозиції) показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.
Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції — це витрати виробництва. Як відомо товари, виготовляються фірмами заради прибутку. Наприклад, фірми вирощують пшеницю. Вони вирощують пшениці більше, тому що в цей час вигідніше продати пшеницю, ніж іншу культуру. І навпаки. 
Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції — це технічний прогрес. Новий посівний матеріал, більш ефективніший трактор, краща комп'ютерна програма сівозміни — все це дозволяє фермерові понизити витрати виробництва і змінити пропозицію свого товару. Виробничі витрати — ключовий елемент довготривалої дії на «криву пропозиції».
30. Сутність та функції банків, їх види.
Ба́нк — кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредити та здійснює послуги по фінансовим операціям.
Банк -фінансове підприємство,яке виконує комплекс базових функцій (акумулює грошові кошти та інші цінності,надає кредити,випускає в обіг гроші та цінні папери,здійснює грошові розрахунки та інші функції) з метою привласнення прибутку.
У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:
1. За формою власності:
o державні;
o акціонерні;
o кооперативні.
2. За масштабами операцій:
o роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);
o оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.
3. За територіальним охопленням:
o міжнародні;
o регіональні;
o банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).
4. За колом виконуваних операцій:
o спеціалізовані;
o універсальні.
5. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на публічні та приватні акціонерні товариства та пайові банки. Существенные особенности банковской деятельности (отличающие её от производственной, торговой и др.):
31. Підприємництво: види, цілі, роль.
Підприє́мництво, підприє́мницька дія́льність — самостійна, ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Підприємці — це люди, які займаються підприємництвом.
Основними формами підприємництва є приватне, колективне і державне. Використання тої або іншої форми підприємництва залежить від того, діє підприємець самостійно чи в кооперації з іншими підприємцями, використовує для бізнесу лише своє майно чи залучає і майно інших осіб, використовує лише особисту працю чи залучає і найманих робітників.
Виробниче підприємництво — це будь-яка матеріальна, інтелектуальна, творча діяльність, яка пов'язана з виробництвом продукції, товарів, наданням відповідних послуг, створенням певних духовних цінностей. Зміст цього виду підприємництва полягає в тому, що підприємець, використовуючи в якості чинників власні або придбані засоби праці і робочу силу, організовує виробництво продукції, послуг, духовних цінностей для подальшого продажу покупцям з метою отримання прибутку.
Комерційне підприємництво характеризується діяльністю, яка пов'язана з операціями й угодами з купівлі-продажу товарів і послуг. В цьому бізнесі підприємець виступає в ролі торговця, комерсанта, який купляє товари для подальшого перепродажу. Товар закуповується, звичайно, за оптовими (гуртовими) цінами, а продається — за більш високими договірними. За рахунок різниці між гуртовою і роздрібною ціною торговий підприємець створює для себе прибуток і покриває витрати, які пов'язані з реалізацією товару.
Фінансове підприємництво — це особливий вид комерційної діяльності, який пов'язаний з купівлею-продажем національної й іноземної валют і цінних паперів. Підприємець купує дані фінансові ресурси у їх власників, а потім з вигодою для себе перепродає покупцям. Різниця між цінами купівлі-продажу грошових ресурсів складає прибуток (маржу) фінансового підприємця.
Метою підприємницької активності є виробництво і пропозицію ринку такого товару, на який є попит і який приносить підприємцю прибуток. Прибуток - це надлишок доходів над витратами, що отримується в результаті реалізації прийнятого підприємницького рішення з виробництва та постачання на ринок товару, щодо якого підприємцем виявлено не задовольняється або прихований попит споживача.
Іншими словами, прибуток підприємця (якщо мова йде дійсно про підприємця, а не про звичайний діловій людині) складається ніби з двох елементів:
• звичайна прибуток ділової людини;
• надлишок над звичайним прибутком ділової людини.
32. Інвестиції та джерела інвестування.
Інвести́ція, капіта́льні вкла́дення (від лат. invest, вкладення коштів) — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.
Фінансове визначення інвестицій — всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу.
Економічне визначення інвестицій — видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.
Також Можна дати такі визначення інвестицій:
Інвестиції на мікрорівні — вкладення у розвиток продуктивних сил і відносин економічної власності.
Інвестиції на макрорівні - вкладення у розвиток економічної системи, в яку крім цих двох сторін суспільного способу виробництва входять ще техніко-економічні, організаційно-економічні відносини і господарський механізм.
Джерела інвестицій. Основними джерелами інвестування на мікрорівні є:
власні фінансові ресурси — прибуток після сплати податків, амортизаційні відрахування, заощадження трудового колективу, продаж частини активів та ін.;
залучені фінансові ресурси — кошти від продажу інвестиційних цінних паперів, пайових та інших внесків фізичних та юридичних осіб, венчурний капітал та ін.;
позичені фінансові кошти — кредити банків, кредити бюджетних організацій, випуск боргових цінних паперів тощо;
бюджетні асигнування.
33. Ціна рівноваги.
Ринкова рівновага — це ситуація на ринку, за якої величина попиту збігається з величиною пропозиції. Графічно ринкова рівновага представляється точкою Е перетину кривої попиту D і кривої пропозиції S (рис.). Точка рівноваги показує, що під впливом конкуренції встановлюється рівноважна ціна Р 0, за якої ринок знаходиться в умовах збалансованості (кількість товару, який хочуть і можуть продати виробники, відповідає тій кількості, що спроможні купити споживачі: QD = QS = Q0). Якщо на ринку встановлюється ціна Р 1, нижча за рівноважну (з метою захисту споживачів), то створюється ситуація дефіциту, коли QD > QS (Q 2> Q 1). Це приклад так званої ціни «стелі». Але в цій ситуації виробники прагнутимуть підвищувати ціну, і товар все ж таки будуть купувати. Таким чином, виникає тенденція до підвищення, яка «штовхає» ціну дефіцитних товарів вгору, до тієї ж точки рівноваги. 
ІЗ ВІКІ
Ціна́ рівнова́ги (фіксинг) — ціна, яка встановлюється внаслідок досягнення рівноваги між ціною пропозиції та ціною попиту і зазначається у зареєстрованому біржовому договорі.
34. Фінанси, їх функції
Фінанси — це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу. На мікрорівні об'єктом акумуляції, використання, розподілу і перерозподілу виступають грошові доходи і фонди окремих підприємств і організацій.
Наукова дисципліна фінанси вивчає гроші і соціально-економічні відносини, що пов'язані з формуванням, розподіленням і використанням матеріальних ресурсів. Фінанси — це прикладна економічна дисципліна.
Традиційно фінанси розділяють на публічні і приватні. До першої групи відносяться: державні фінанси і муніципальні фінанси|місцеві (муніципальні) фінанси. У другій групі виділяють:
1. особисті фінанси та сімейні фінанси;
2. фінанси малого бізнесу, корпоративні фінанси (фінанси підприємств, фінанси бізнесу), фінанси банків (банківська справа), фінанси некомерціних організацій.
Для публічних фінансів первинними є видатки, оскільки відбувається фінансування чітко регламентованих задач і функцій публічного утворення. Для приватних фінансів первинними є прибутки, оскільки вся діяльність спрямована на отримання прибутку, який у подальшому використовується особою з власними цілями.
Загальне вміння (а можливо навіть мистецтво) керувати фінансами вивчає наука фінансовий менеджмент. Управління фінансами банку вивчається у рамках науки банківська справа. Фінансові ринки вивчає наука фінансова економіка. Фінансова статистика вивчається у рамках невеликого однойменного розділу статистики. Методи обробки фінансової інформації вивчає математична наука фінансова математика. Контроль за фінансовими потоками вивчається у рамках дисципліни фінансовий контроль.
36. Теорія циклу, анти циклічна політика.
Теорія товарного циклу (теорія циклу життя продукту) - економічна теорія.
Висунута американським ученим Р. Верноном (1966 рік), ця теорія була спрямована в першу чергу на пояснення інвестиційних настроїв американських підприємств за кордоном. Незважаючи на це, теорія, побудована на еволюційних ринкових концепціях, має значення і для підприємств, які роблять перші кроки на шляху транснаціональної діяльності.
Ця теорія пояснює стратегію західних ТНК в країнах перехідної економіки. На її підставі очевидним і найбільш привабливим фактором для іноземних інвестицій є низька вартість робочої сили в країнах прикладення капіталу.
Основним поняттям даної теорії є «цикл життя продукції». Класифікація товарів за цією ознакою дозволяє виокремити три групи: нові товари, зрілі і стандартизовані.
У кожний момент часу в економічному просторі можна виділити райони, які спеціалізуються на створенні нових видів продукції та райони, які орієнтуються на виробництво стандартизованих товарів.
Відповідно до даної теорії економічний розвиток полягає в бесперервному процесі створення нових видів продукції.
Антициклічна політика - це дії уряду по регулюванню фінансових потоків, грошового обігу з метою наблизити обсяг валового національного продукту країни до його можливого в даних умовах, потенційного рівня і з метою утримати при цьому в припустимих межах інфляцію, забезпечити високий рівень зайнятості. Антициклічна політика - найбільш типова форма прояву фіскальної політики, що відповідає більш-менш стійкому стану економіки. Вона покликана, з одного боку, запобігти перехід у хиткий кризовий стан, для чого треба утримувати економічні параметри у визначених межах, і з іншого боку, покращувати сформовану економічну ситуацію, прагнучи наблизити макроекономічні показники до оптимальних.
Держава, як контролюючий орган, необхідно для проведення стабілізаційної політики - комплексу заходів макроекономічної політики, спрямованих на стабілізацію економіки. Рецептів державного втручання в економіку в умовах макроекономічної нестабільності досить багато. Однак загальні принципи впливу на рівень ділової активності зводяться до наступних положень: в умовах спадів уряд повинен проводити стимулюючу політику, а в умовах підйому - стримуючу макроекономічну політику, прагнучи не допустити сильного "перегріву" економіки (інфляційного розриву).
37. Монополія, Олігополія.
Монопо́лія — виключне право (виробництва, торгівлі, промислу тощо), що належить одній особі, групі осіб (олігополія) чи державі.
Монопо́льне утво́рення — підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку.
Термін «монополія» походить від грецьких слів («mono» — один, «poleo» — продаю) — наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця
Ринок чистої монополії — це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.
Головними ознаками ринку чистої монополії є:
— відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;
— неможливість входження на ринок інших фірм;
— велика кількість покупців на ринку;
— досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.
Суб'єкт господарювання займає монопольне(домінуюче) становище на ринку товарів, якщо:
— на цьому ринку немає жодного конкурента;
— немає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості доступу інших підприємств на ринок;
— частка підприємства на ринку продукції перевищує 35 % і суб'єкт господарювання не довів, що зазнає значної конкуренції.
Олігопо́лія (англ. Oligopoly) — структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим.
Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.
Риси олігополістичних ринків
1. Усього кілька фірм забезпечують весь ринок. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.
2. Принаймні, деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.
3. Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність.
38. Номінальна та реальна заробітна плата.
Заробітна плата є основним видом доходів населення, оскільки переважна більшість людей працюють за наймом. Вона становить приблизно половину особистих доходів населення України і понад 70 % доходів населення розвинутих країн. Система оплати праці в ринковій економіці повинна стимулювати високопродуктивну працю, бути гарантією соціального захисту працівників І забезпечувати підвищення рівня життя населення.
Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в кількості товарів і послуг, які працівник може придбати за свою грошову (номінальну) заробітну плату. Динаміка реальної заробітної плати залежить від зміни номінальної заробітної плати та зміни цін на товари та послуги. Індекс руху реальної заробітної плати визначається як відношення індексу грошової (номінальної) заробітної плати до індексу цін:
Припустімо, що номінальна заробітна плата зросла за рік із 100 до 110 грн., а вартість споживчого кошика (індекс цін) — із 100 до 120 грн. У процентному вираженні це становитиме 110 і 120%. Щоб визначити, як змінилася реальна заробітна плата, потрібно індекс грошової заробітної плати поділити на індекс цін:
Отже, реальна заробітна плата може знижуватися навіть тоді, коли зростає номінальна заробітна плата, якщо індекс цін на товари і послуги перевищує індекс номінальної заробітної плати.
40. Прибуток. Рентабельність
Прибу́ток — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Чистий прибуток це прибуток після сплати податків. Прибуток також визначають як суму, на яку зріс власний капітал компанії за даний період у результаті діяльності цієї компанії.
Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта. Економічний зміст продукту Г — Т — Г’
Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку.
Функції прибутку:
* Оцінювальна — ефект використання основних ресурсів підприємства
* Стимулююча — функція прибутку спрямована на зниження витрат виробництва запровадженням інновацій, що збільшує можливості розширення виробництва і зростання масштабів бізнесу.
* Господарського розрахунку — доходи підприємства мають не тільки покривати витрати, але й резерв.
* Розподільча — функція прибутку забезпечує вибір підприємницької діяльності серед альтернативних варіантів.
* Індикативна (інформаційна)— функція прибутку забезпечує підприємство інформацією, з одного боку, про оцінку його діяльності, а з другого-про наповненість ринку товаром, даючи тим самим економічний сигнал про необхідність збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва.
Види прибутку:
* Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);
* Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.
Прибуток від операційної діяльності витрати — оренда.
Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу. Витрати на збут — оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування. Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.
РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ (rate of return) – відносний показник економічної ефективності, який відображає рівень ефективності використання ресурсів і капіталу банку. Коефіцієнт Р. розраховується як відношення операційного прибутку до активів, ресурсів або потоків, що її формують. Р. може бути виражена показниками прибутку в розрахунку на одиницю вкладених коштів або показниками прибутку, що міститься в кожній одержаній грошовій одиниці. Основними показниками, що характеризують Р. банківської діяльності, є ROA, ROE.
Рентабельність активів) – показник Р. використання активів банку. Розраховується як відношення прибутку банку після оподаткування на звітну дату до середньої вартості використовуваних банком активів за відповідний період і виражається у процентах.
ROE (Return onEquity)(Дохід на акціонерний капітал) – показник Р. використання статутного капіталу банку. Розраховується як відношення прибутку банку після оподаткування на звітну дату до середньої вартості балансового капіталу за відповідний період і виражається у процентах.
(взято з сайту нацбанку україни)
41. Ринок, сутність,умови виникн. Функції ринку.
Ринок – це сукупність відносин (актів) купівлі-продажу товарів і послуг; спосіб взаємодії виробників і споживачів, заснований на децентралізованому, безособовому механізмі цінових сигналів. Він є механізмом розподілу товарів і послуг між членами суспільства шляхом добровільного обміну.
Головними суб'єктами ринку є домашні господарства, фірми (підприємства), держава. Об'єктами ринкових відносин виступають різноманітні матеріальні і нематеріальні цінності (активи).
Умови існування
Важливішими умовами виникнення та успішного функціонування ринку є: суспільний розподіл праці і спеціалізація; економічна відокремленість суб'єктів ринкового господарювання, яку дає приватна власність; вільний обмін ресурсів; величина трансакційних витрат.
* Суспільний розподіл праці означає, що в будь-якій господарській системі ніхто не може жити за рахунок повного самозабезпечення необхідними благами. Різні групи виробників займаються окремими видами господарської діяльності, що означає спеціалізацію у виробництві тих чи інших благ, цінностей. Спеціалізація, в свою чергу, визначається принципом порівняльної переваги, тобто здатністю виробляти блага при відносно меншій альтернативній вартості. Виробники мають різні навички, уміння, по-різному забезпечені обмеженими ресурсами. Це і примушує їх зосередитися (спеціалізуватися) на виробництві товарів, які мають відносно меншу альтернативну вартість у виробника.
* Економічна відокремленість – сукупність умов господарювання, яка передбачає відокремлене економічне функціонування фірм, виходячи з їх інтересів. Господарюючі суб’єкти економічно відокремлені, якщо їх активи і пасиви, доходи і витрати відділені один від одного. Це дозволяє кожному виробнику вирішувати, що виробляти, як виробляти, кому і де продавати створену продукцію. Економічна відокремленість історично виникає на базі приватної власності. Надалі з розвитком ринку вона почала опиратися і на колективну власність, але обов'язково обмежену будь-яким локальним колом інтересів (кооперативи, товариства, акціонерні товариства і т. д.).
* Вільний обмін ресурсів означає, що підприємці мають можливість самостійно встановлювати ціни на свою продукцію. Ціни, що вільно формуються, виступають своєрідним «сигналізатором», який підказує господарюючим суб'єктам найбільш ефективні напрями їх діяльності. Вільний ціновий механізм координує розподіл і використання ресурсів на ринку. Завдяки наявності вільних цін, в ринковій економіці виробляється саме та продукція, яка має попит і дає прибуток виробникам. Ціновий механізм ефективно працює тільки в умовах вільної конкуренції.
Функції ринку
* Регулююча: ринок, як регулятор виробництва, через механізм ринкових законів встановлює необхідні пропорції відтворення; завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів та послуг;
* Стимулююча — ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів;
* Розподільча — доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.
* Алокаційна — ринок забезпечує виробництво оптимальної кількості товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів.
* Інтеграційна — ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.
* Інформаційна: саме ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит; кожна фірма може регулювати власне виробництво.
* Посередницька — ринок виступає посередником між виробником і споживачем.
* Санітарна (оздоровча): ринок очищує суспільне виробництво від економічно слабких та не життєздатних господарських одиниць.
Державний бюджет, його формування та напрямки використання.
Державний бюджет – це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року, інакше кажучи – це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів.
Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складається з двох частин: доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела доходів бюджету, а витратна – бюджетні видатки та їх обсяги.
Структура державного бюджету гіпотетичної ринкової країни відображається на рис. 3.5.1.
На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв’язки держави, охорона кордонів, пошта, зв’язок, залізниці, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального забезпечення, перерозподілі національного доходу тощо.
Джерелом державних (центральних) бюджетів є такі види податків, як прибутковий податок на прибуток компаній, акцизи, митні збори, доходи від державних позик, що випускаються центральним урядом, а також доходи від об’єктів державної власності.
43. Ключові економічні проблеми суспільства
У процесі вирішення важливих для життя проблем, людям у всі часи доводилося об'єднуватися і створювати якусь господарську спільність, яка організовує виробників і споживачів різноманітних благ. Хаосу в цій сфері людської діяльності не може бути. Тільки у взаємозв'язку і найтіснішому взаємодії відбуваються всі важливі господарські процеси: виробництво, розподіл, обмін і споживання.
Передує цим процесам вирішення основних економічних проблем організації суспільства:
• Що має бути вироблено? Від вирішення цієї проблеми залежить перелік і обсяг вироблених благ, а також оптимальні терміни виробництва.
• Як будуть вироблені блага? Відповіддю на питання має бути перелік ресурсів, задіяний у процесі виробництва благ і поєднання витрат. Важливою є і вибір технології, застосовуваної в ході виробництва благ.
• Хто стане споживачем вироблених благ? Ця проблема безпосередньо пов'язана з етапом розподілу вироблених благ. З її вирішенням буде визначений кінцевий споживач або користувач, для якого блага були створені.
На різному етапі розвитку суспільства, питання розподілу вирішувалося по-різному.
Варіантами розподілу можна вважати:
• виходячи з соціального статусу;
• в залежності від фізичного або інтелектуального розвитку;
• від якості і кількості витраченої праці;
• всім порівну (зрівняльний розподіл) і так далі.
Який з варіантів слід віддати перевагу? Важливо, що обраний спосіб розподілу впливає і на ефективність виробництва, і на результативність витрачання ресурсів. Виходить, що в будь-якій послідовності основні проблеми економіки, виражені вище питаннями «що», «як» і «хто», взаємопов'язані.
У процесі взаємодії людей, яке спрямоване на вирішення цих проблем, організується господарське життя суспільства. А спосіб організації цього життя, в результаті якого зв'язку між виробляють і споживають блага упорядковуються певним чином, утворює економічну систему суспільства
44. Заробітна плата.
Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата (також заробітна платня) — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Організації і фірми виплачують заробітну плату в грошовій формі, це обумовлено наявністю товарно-грошових відносин і ринку. Грошова заробітна плата — найгнучкіший засіб обліку затрат і результатів праці.
Держава і підприємство встановлюють такі принципи диференціації заробітної плати працівників:
Розрізняють дві основні форми заробітної плати: погодинну та відрядну. Погодинна зарплата нараховується робітникам залежно від кваліфікації і фактично відпрацьованого часу. Вона застосовується для оплати праці тих робітників:
1. виробіток яких неможливо чітко нормувати;
2. в роботі яких головним є не зростання продуктивності праці, а підвищення якості продукції;
3. виробіток яких в основному залежить не від їх індивідуальних трудових зусиль, а визначається технологічним процесом.
Функції ж робітника зводяться тільки до налагоджування, спостереження і контролю за роботою обладнання. При погодинній формі величина заробітної плати обчислюється як добуток погодинної ставки і кількості праці. Погодинна оплата передбачає просту погодинну систему, що обумовлює оплату за фактично відпрацьований час та погодинно-преміальну, яка враховує ще й інші моменти: виконання норми, ріст продуктивності праці, якість робіт і продукції, економію ресурсів.
Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. Величина заробітної плати при ній обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів.
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 61 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Демографическая политика в России предполагает | | | Банківська інфраструктура |