Встановлення влади директорії та її боротьба за державний суверенітет УНР.

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Непослідовна політика гетьмана П. Скоропадського прискорила падіння його влади. 14 листопада 1918 р. Укр. нац. союз утворив для керівництва антигетьманським повстанням тимчасовий верховний орган під назвою Директорія у складі п’яти осіб: В.Винниченко (голова), С.Петлюра, А.Андрієвський, А.Макаренко та Ф.Швець. Обраного заочно С. Петлюру було затверджено Головним Отаманом Армії УНР.

15 листопада у зверненні до населення України Директорія закликала до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши при цьому демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам. 17 листопада Директорія підписала угоду з представниками окупаційних військ про їх нейтралітет у подіях.

Директорії вдалося завоювати масову підтримку селянства, яке стихійно піднімалося на антигетьманську боротьбу. На її бік перейшла частина гетьманських військ, у тому числі добре дисциплінований і навчений полк Січових Стрільців, якими командував Є. Коновалець, а також Сірожупанна дивізія. Під селом Мотовилівкою (за 40 км від Києва) 18 листопада гетьманські війська, значну частину яких становили російські офіцерські дружини, були вщент розбиті. Гетьманці залишили на полі бою 600 вбитих. Після цього повстання стало всеукраїнським. 20 листопада повстанські війська, які діяли в районі Києва, підійшли до столиці і почали її облогу. Через три тижні становище гетьмана стало безнадійним. 14 грудня Скоропадський зрікся влади. Гетьманський режим перестав існувати. Рада Міністрів передала владу Директорії. 18 грудня 1918 р. Директорія УНР урочисто вступила до Києва.

Відразу після зайняття Києва Директорія прийняла Декларацію, у якій проголошувалося про повалення поміщицько-монархічного гетьманського панування та ліквідацію органів влади Гетьманату. Було відновлено дію законів УНР й ухвалено нові: усі дрібні й трудові селянські господарства залишалися їхнім власникам, а решта земель переходила у власність малоземельних і безземельних селян без викупу, відновлювався 8-годинний робочий день, права на колективні договори, страйки, права профспілок, закон про автокефалію Української Православної Церкви та ін.

Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату.

Директорії вдалося добитися розширення міжнародних зв’язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

У листопаді 1920 р. Директорія припинила своє існування, а С.Петлюра змушений був емігрувати за кордон. Туди відбув і уряд УНР.

27.Акт злуки ЗУНР і УНР(причини і наслідки)

Багатовікове бажання українського народу жити в єдиній соборній державі було здійснено 1919 року. Дві українські держави, що існували на той час, УНР та ЗУНР об'єдналися в одну Українську Народну Республіку.

У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії постали дві українські держави: Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Вони відрізнялися між собою політичними, економічними, соціальними і міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися.
Незважаючи на розбіжності і власні амбіції, лідери двох українських держав перед обличчям смертельної небезпеки прийшли до згоди про об'єднання. Здійснювалась мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України.
Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому становищі перед обличчям польської та румунської агресії. 6 листопада 1918 р. до Києва прибула делегація Національної Ради просити у Гетьмана П. Скоропадського військової і морально-політичної підтримки. П. Скоропадський пообіцяв підтримку.
Але стрімкі події у Наддніпрянській Україні, які призвели до повалення Гетьманату, не дали змоги реалізувати цю резолюцію.

Прихід до влади Директорії і відновлення УНР дало новий поштовх об'єднавчому процесу.
1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об'єднання. З січня 1919 р. Українська Національна Рада ЗУНР у Станіславі урочисто проголосила з'єднання ЗУНР з УНР в одну суверенну Народну республіку. 16 січня 1919 р. делегація ЗУНР відбула до Києва.
Святковий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12 годині.
Віднині є єдина незалежна УНР. Віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має тепер змогу з'єднати всі спроби своїх синів для утворення нероздільної незалежної української держави на добро і щастя робочого люду".
Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі, який відбувся 22 січня 1919р. Євгена Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР, було обрано до складу Директорії. На допомогу Галичині уряд УНР виділив 500 млн гривень, надав військову і продовольчу допомогу.
Проте до справжнього об'єднання справа не дійшла. Через декілька днів після проголошення злуки Директорія змушена була покинути Київ під ударами Червоної Армії. На плечі ЗУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт фактично перестав бути чинним, і наприкінці 1919 р. Євген Петрушевич його денонсував. Як зраду сприйняли галичани переговори уряду УНР з Польщею навесні 1920р.
Незважаючи на невдачу, Акт 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт реального об'єднання українських земель у єдиній соборній державі. Фактично вперше за всю історію України більшість українського народу опинилися в складі однієї держави.

Дата добавления: 2015-11-14