Дидактичні принципи — це основоположні ідеї, що пронизують усі рівні й компоненти освіти та засвідчують їх системну цілісніть. 3 страница

Непродуктивна робота - усунення або виправлення браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб тощо.

Непридатність (тимчасова або постійна) – наявність відхилень у стані здоров‘я, несумісних з вимогами професії.

Норма праці - це норматив праці, скоректований на місцеві умови.

Нормативи праці характеризують науково обґрунтовані, централізовано розроблені показники витрат праці. Це регламентовані характеристики режимів роботи виробничого устаткування (нормативи роботи устаткування), затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу (нормативи часу), а також нормативи обслуговування, нормативи чисельності, нормативи керованості.

Нормотворча діяльність - розробка й прийняття конвенцій та рекомендацій і контроль за їх виконанням - була й залишається головним у діяльності МОП.

Нормування праці - це встановлення обґрунтованих співвідношень між мірою праці та мірою витрат на неї.

Операіональна інтерпретація - встановлення порядку кількісного виміру показників: одиниць рахунку, коефіцієнтів, індексів, шкал (коефіцієнт плинності кадрів, індекс згуртованості групи).

Оперативна робота - це безпосереднє виконання змінного завдання. Час, витрачений на неї, складається з часу виконання основних прийомів і допоміжних.

Організація праці - це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

Організація робочого місця - це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і предметами праці, розміщення їх у певному порядку, обслуговування і атестації.

Оснащення робочого місця складається із сукупності засобів праці, необхідних для виконання конкретних трудових функцій.

Патерналізм - це жорстке державне регулювання соціально-трудових процесів.

Планування робочого місця - це раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва (устаткування, технологічного і організаційного оснащення) та робітника.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Працездатне населення - це сукупність осіб, переважно працездатного віку, здатних за своїми психофізіологічними даними до участі в трудовій діяльності.

Праця - слід розглядати як свідому цілеспрямовану діяльність; докладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату у задоволенні своїх матеріальних та духовних потреб; як процес перетворення природних ресурсів в цінності та блага; як вияв людської особистості.

Продуктивна робота характеризується виконанням обов'язків, передбачених регламентом (прямих і сумісних). Вона включає підготовчо-заключну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.

Продуктивний трудовий потенціал - це можливості працівника підприємства генерувати економічні й неекономічні результати виходячи з існуючих умов діяльності у рамках певної організації.

Професійна орієнтація – система заходів щодо сприяння людині у виборі професії і побудові професійної кар‘єри на основі врахування її бажань, інтересів і схильностей, можливостей і здібностей працювати в обраному виді діяльності.

Придатність до діяльності – відповідність психологічних і медичних передумов до успішної діяльності.

Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких викликає у працюючих відчуття дискомфорту.

Раціоналізація трудового процесу передбачає послідовне проведення таких етапів: виявлення, вивчення, аналіз, узагальнення, проектування та освоєння раціональних прийомів та методів праці.

Робоче місце - це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи.

Соціальна взаємодія у сфері праці - це форма соціальних зв'язків, яка реалізується під час обміну діяльності та взаємодії.

Соціальна допомога - заходи, що являють собою допомогу, як правило, короткочасного характеру, що надається людям, котрі потрапили в екстремальні життєві ситуації, які вимагають додаткових витрат.

Соціальна підтримка - система заходів, стосовно до економічно активного населення, спрямована на створення умов, що дозволяють забезпечити соціальну захищеність найманих робітників;

Соціальна політика - стратегічний соціально-економічний напрям, обраний країною для всебічного розвитку громадян, який забезпечує пристойний рівень та умови їхніх життя і праці.

Соціальне партнерство - це соціальний діалог, пошук компромісу у задоволенні господарсько-трудових відносин усіх сторін соціально-трудових відносин.

Соціальний захист - система мір, що забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціальне вразливих шарів працездатного населення;

Соціальні відносини - це відносини між різними соціальними групами та окремими індивідами які складаються з огляду на їхнє суспільне становище, спосіб та уклад життя, умов формування та розвитку особистості, соціальних спільнот.

Соціальні процеси у сфері праці - це процеси формування, функціонування, розвитку (чи деградації) соціальних груп і окремих працівників.

Соціальні процеси у сфері праці - це процеси формування, функціонування, розвитку (чи деградації) соціальних груп і окремих працівників.

Соціально-трудові відносини - це взаємодія та взаємозалежність суб'єктів цих відносин, яка виникає в процесі праці та спрямована на регулювання умов трудового життя.

Структурно-формуючий трудовий потенціал - це можливості частини працівників підприємства щодо раціональної та високоефективної організації виробничих процесів і побудови найбільш гнучкої, чіткої, простої структури організації.

Темп росту обчислюється як відношення абсолютної чисельності трутових ресурсів наприкінці даного періоду до їхньої величини на початку періоду.

Традиційний тип відтворення характеризується високою нерегульова-ною народжуваністю і високою смертністю (з причин нерозвиненості медицини, низького рівня життя, війн, епідемій). У результаті взаємодії цих факторів загальні темпи зростання чисельності населення невисокі, в структурі переважає частка молодих людей. Цей тип характерний для ранніх етапів розвитку людського суспільства.

Трудова дія - це логічно завершена сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами люди при незмінних предметах і засобах праці (наприклад, дія "вимкнути комп'ютер" виконується очима і руками людини з одним комп'ютером за допомогою кількох трудових рухів - натиснення на кнопки).

Трудовий конфлікт - різновид соціального конфлікту. Причинами трудових конфліктів можуть бути обставини, пов'язані з техніко-технологічними параметрами виробництва, а також економічні, адміністративно-управлінські, соціально-психологічні аспекти діяльності організації.

Трудовий потенціал - це сукупна суспільна здібність до праці, потенційна дієздатність суспільства, його ресурси праці.

Трудовий потенціал працівника - це індивідуальні інтелектуальні, психологічні, фізіологічні, освітньо-кваліфікаційні та інші можливості, використовуються виможуть бути використані для трудової діяльності.

Трудовий прийом - це певна сукупність трудових дій і рухів працівника з незмінними предметами і засобами праці, що послідовно виконуються один за одним і мають конкретне цільове призначення (наприклад, зробити копію документа за допомогою розмножувальної техніки).

Трудовий процес - це матеріально і технічно обумовлений, організований процес прикладання людиною розумових та фізичних зусиль для одержання корисного результату, це процес перетворення наявних ресурсів у потрібні (суспільно корисні) цінності та блага, що здійснюється і керується людиною.

Трудовий рух - це одноразове переміщення робочих органів людини при виконанні трудової дії (наприклад, "взяти інструмент", "натиснути кнопку" тощо).

Трудомісткість - характеризує затрати часу на одиницю продукції (обернена до виробітку).

Умови праці - це сукупність факторів зовнішнього середовища, що впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі праці.

Управлінський потенціал - це можливості окремих категорій персоналу підприємства щодо ефективної організації та управління виробничо-комерційними процесами підприємства (організації).

Фактори - це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.

Фізіологічна межа характеризується такими нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.

Фотографія робочих процесів - це вивчення шляхом спостережень всіх елементів виробничого або трудового процесів і затрат робочого виконавців та їх виконання протягом робочої зміни або її частини.

Фотографія робочого дня - це комплекс спостережень і виміряв часу протягом зміни або її частини з метою виявлення змісту, тривалості чи послідовності виконуваної роботи за елементами операцій, а також перерв у роботі.

«Психологія управління»

Місія (лат. missio — посилка, доручення) організації — лаконічно сформульована причина існування організації, особлива роль для ринку, споживача.

Моральна задоволеність керівника — показник ефективності уп­равлінської діяльності, пов'язаний із системою морального вибору.

Моральні якості — моральна характеристика найтиповіших рис поведінки індивіда.

Мотив (лат. moveo— штовхаю, рухаю) — стійка особистісна влас­тивість, яка охоплює потреби, є спонукальною причиною дій і вчинків.

Мотивація — сукупність причин психологічного характеру (систе­ма мотивів), які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість і активність.

Нововведення — заходи, спрямовані на перетворення будь-яких компонентів у структурі або функціонуванні організації.

Об'єкт психології управління — організована (індивідуальна і спіль­на) діяльність об'єднаних спільними інтересами і цілями, симпатіями і цінностями людей, підпорядкованих правилам і нормам організації.

Онтогенез (грец. ontos — єство і genesis - походження) — індивідуальний розвиток організму, сукупність перетворень, яких зазнає організм від зародження до кінця життя.

Організація — внутрішня упорядкованість, узгодженість, взаємо­дія диференційованих частин цілого; сукупність процесів чи дій, що мають своїм наслідком утворення і вдосконалення взаємозв'язків між частинами цілого; об'єднання людей, які спільно реалізують прог­раму або мету і діють на підставі певних правил і процедур.

Організаційна структура управління — розгалужена система різ­номанітних ланок (підрозділів, рівнів тощо), між якими формуються і підтримуються зв'язки, що забезпечують злагодженість, погодженість і високу продуктивність спільної праці.

Ортобіоз (грец. ortos — прямий, правильний) — правильний, ро­зумний спосіб життя людини.

Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі ри­си загальнолюдського, суспільнозначущого та індивідуально непов­торного.

Оцінювання діяльності персоналу — систематичне вивчення про­цесу праці й досягнень керівників та їх підлеглих.

Переговори — спільна діяльність двох або більше суб'єктів, на­лаштована на ефективне розв'язання спірних питань з оптимальним урахуванням потреб кожної із сторін.

Позиція (лат. positio — становище) — погляди, уявлення, установ­ки особистості відносно умов її життєдіяльності.

Компетентність керівника — наявність у керівника спеціальної освіти, широкої загальної й спеціальної ерудиції, постійне підвищення ним своєї науково-професійної підготовки.

Комунікабельність керівника (лат. communico — з'єдную, пові­домляю) — риса особистості, яка виявляється у здатності до встанов­лення контактів, спілкування, товариськості.

Комунікативний потенціал керівника — притаманні керівникові комунікативні можливості, які виступають внутрішнім резервом осо­бистості, реалізуються як свідомо, так і стихійно.

Консультування — спе­ціально організований процес спілкування психолога-консультанта з керівником, групою службовців, спрямований на розгортання та про­сування можливих для них змін у певний період.

Культура управління — сукупність теоретичних та практичних по­ложень, принципів, норм і цінностей, що мають загальний характер і стосуються певною мірою різних аспектів управлінської діяльності.

Лідерство — взаємини доміну­вання і підкорення, влади і дотримання в системі міжособистісних відносин у групі.

Менеджер — суб'єкт, що вико­нує управлінські функції; спеціаліст, який здійснює управлінську діяль­ність в економічних і виробничих структурах; особа, котра організовує конкретну роботу певної кількості працівників, керуючись сучасними методами.

Менеджмент (англ.management — управління) — цілеспрямова­ний вплив на діяльність усіх працівників організації для успішного до­сягнення встановлених ними ринкових цілей у змінному середовищі шляхом продуктивного використання наявних ресурсів.

Метод дослідження — спосіб, шлях одержання необхідної інформа­ції про психологічні явища у сфері праці й управління, психологічні особ­ливості управлінської діяльності та учасників управлінського процесу.

Метод опитування — отримання інформації про об'єктивні чи суб'єктивні факти із слів респондентів (опитуваних).

Метод спостереження — навмисне, систематичне й цілеспрямо­ване сприймання і фіксація психічних явищ з метою вивчення їх спе­цифічних змін за певних умов, їх аналізу і використання у практичній діяльності.

Потреба — стан індивіда, пов'язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для існування й розвитку людини.

Предмет психології управління — психологічні закономірності управ­лінської діяльності, сукупність психічних явищ і відносин в організації.

Прийняття управлінського рішення — вольовий акт формування послідовності дій, результатом яких є досягнення конкретної цілі на основі перетворення вихідної інформації.

Професіограма — опис соціально-економічних, виробничо-техніч­них, санітарно-гігієнічних, психологічних та інших особливостей професії.

Профпридатність — сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних і достатніх для досягнення нею за наявності спеціальних знань і вмінь прийнятної ефективності праці.

Психологічний бар'єр — наслідок невідповідності зовнішніх впли­вів (подразників) внутрішньому «Я» (інтересам, потребам, спрямова­ності особистості тощо), через що формується негативне ставлення до «подразників», прагнення захиститися від нього.

Психологічні професійно важливі якості —• якості індивіда, які. безпосередньо стосуються трудового процесу і впливають на його ефективність.

Психологія управління — галузь психології, яка продукує психоло­гічні знання про управлінську діяльність.

Психологія управління людськими ресурсами — галузь знань і практичної діяльності, завданням якої є врахування і ефективне вико­ристання психологічних особливостей і можливостей людей з метою підвищення задоволеності працівників роботою і результатів діяльності організації.

Потреба — стан індивіда, пов'язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для існування й розвитку людини.

Предмет психології управління — психологічні закономірності управ­лінської діяльності, сукупність психічних явищ і відносин в організації.

Прийняття управлінського рішення — вольовий акт формування послідовності дій, результатом яких є досягнення конкретної цілі на основі перетворення вихідної інформації.

Психограма — характеристика вимог, висунутих професією до людини, її психічних та інтелектуальних якостей; перелік та опис за­гальних і спеціальних умінь та навичок, необхідних для конкретної професійної діяльності.

Психологічний бар'єр — наслідок невідповідності зовнішніх впли­вів (подразників) внутрішньому «Я» (інтересам, потребам, спрямова­ності особистості тощо), через що формується негативне ставлення до «подразників», прагнення захиститися від нього.

Психологічні професійно важливі якості —• якості індивіда, які. безпосередньо стосуються трудового процесу і впливають на його ефективність.

Психологія управління — галузь психології, яка продукує психоло­гічні знання про управлінську діяльність.

Психологія управління людськими ресурсами — галузь знань і практичної діяльності, завданням якої є врахування і ефективне вико­ристання психологічних особливостей і можливостей людей з метою підвищення задоволеності працівників роботою і результатів діяльності організації.

Ризик — ситуативна характеристика діяльності, що поєднує невиз­наченість її результату і можливі несприятливі наслідки в разі невдачі.

Розвиток особистості керівника — процес, під час якого він, зас­воюючи соціальний, моральний, професійний досвід, набуває реаль­ного соціального, морального професійного статусу.

Роль (франц. role — перелік) — певна соціальна, психологічна ха­рактеристика особистості, спосіб поведінки залежно від її статусу і по­зиції у групі, суспільстві, в системі міжособистісних, суспільних відносин.

Самоспостереження — безпосереднє спостереження людиною за власними психічними процесами.

Ситуація — система зовнішніх умов стосовно суб'єкта діяльності, які спонукають чи опосередковують його активність.

Соціальна установка — суб'єктивна орієнтація індивідів як пред­ставників групи на певні цінності.

Соціальне середовище — суспільні матеріальні та духовні умови існування й діяльності людини.

Соціальне управління — діяльність, спрямована на забезпечення впорядкованості та узгодженості в діях людей і організацій з метою досягнення окреслених суспільно значущих цілей.

Спільна діяльність — організована система активності взаємоді­ючих між собою індивідів, яка спрямована на створення (відтворення) об'єктів матеріальної та духовної культури.

Статус (лат. status — стан, становище) — становище індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов'язки і привілеї.

Стиль керівництва — система принципів, норм, методів і прийо­мів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлін­ської діяльності та досягнення поставлених цілей.

Стратегія (грец.strategia від stratos — військо і аgо — веду) — довгостроковий курс розвитку організації, який ґрунтується на усві­домленні сутності її виробничо-господарської та соціальної діяльнос­ті, способів досягнення її цілей.

Тактика (грец. taktika — мистецтво командування військом) — система послідовних дій, яка сприяє реалізації загального плану пе­реговорів, досягненню накресленої цілі.

Тактичний прийом — конкретна форма загальної системи послідов­них дій, яка спрямована на реалізацію окремих завдань переговорів.

Тип керівника — особистість, яка в узагальненій формі втілює певні характерологічні властивості.

Управління — функція, спеціальний вид діяльності в організації; певний прошарок людей, соціальна категорія тих, хто виконує роботу з управління; спеціальна галузь знань, яка допомогає здійснювати цю діяльність.

Управлінська діяльність — сукупність скоординованих дій та захо­дів, спрямованих на досягнення певної мети в межах організації.

Управлінська ситуація — форма сприйняття навколишньої дійс­ності, спосіб її розподілу на смислові утворення, які визначають пове­дінку суб'єкта й характеризуються відносинами складових елементів.

Управлінське консультування — системна допомога організаці­ям, управлінським кадрам у вдосконаленні практики управління, під­вищенні як індивідуальної продуктивності, так і ефективності діяль­ності організації загалом.

Управлінські відносини — відносини між об'єктом і суб'єктом уп­равління, між керівником та підлеглими.

Функції управління — сукупність особливих дій та операцій, які виражають психологічну специфіку управлінської діяльності, ціле­спрямованого впливу на зв'язки і відносини людей у процесі життєді­яльності організації.

«Соціальна психологія»

Авторитет (лат. autoritas-вплив, влада) - загальновизнаний вплив індивіда на займаній посаді; визнання за індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності.

Агресія – індивідуальна чи групова форма деструктивних дій чи поведінки особистості, яка спрямована на використання сили, нанесення фізичної або психологічної шкоди людям і суперечить нормам існування у соціумі.

Акселерація (лат. acceleratio – прискорення)- прискорений соматичний розвиток і фізіологічне дозрівання підлітка, що виявляється у збільшенні маси тіла, ранніх термінах статевого дозрівання.

Аксіальна ( лат.axis – вісь) комунікація – комунікація, що спрямовує свої сигнали на окремого одержувача інформації (особу, групу).

Активність особистості – здатність особистості ініціювати зміни у процесі відносин з навколишнім світом.

Акцентуація (лат. accentuo – наголошую) характеру (грец.character – риса, особливість) – надмірне вираження окремих рис характеру та їх поєднань, що є крайніми варіантами норми.

Альтруїзм (лат. alter- інший) – надання допомоги, не пов`язане свідомо із власними егоїстичними інтересами; вчинки, спрямовані на благо іншої людини; допомога іншому, що здійснюється без винагороди, без свідків, ціною можливих власних втрат.

Асоціалізація (грец. а…- префікс, що означає заперечення, і socialiс – суспільний) – засвоєння особистістю норм, цінностей, негативних ролей, стереотипів поведінки, які спричинюють деформацію суспільних відносин, дисгармонію у взаємодії людини і суспільства.

Атракція (лат. attractiо- протягування) – виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини.

Атитюд (англ. attitude – ставлення, установка) – внутрішній стан готовності людини до дії, що передує поведінці.

Аудиторія (лат. auditor – слухач і auditorium – приміщення, де виголошують промови, читають лекції) – група людей, яка сприймає повідомлення.

Аутоагресія – (грец.autos- сам і лат. aggredi – нападати) агресивні дії, спрямовані проти власної індивідуальності, проти самого себе.

Взаємодія – взаємозалежний обмін діями, організація людьми, організація людьми взаємних дій спрямовані на реалізації спільної діяльності.

Вікові кризи – особливі, перехідні періоди розвитку людини, які характеризуються психологічними змінами і нею переживаються.

Віра – особливий стан психіки, який полягає у повному прийнятті людиною відомостей, подій, явищ або власних уявлень, які можуть бути основою її «Я», визначати вчинки, судження, форми поведінки.

Внутрігруповий фаворитизм – (лат. favor – прихильність) тенденція сприяти членами своєї групи на противагу інтересам іншої.

Воля — здатність людини, що проявляється у самодетермінації, саморегуляції нею своєї діяльності і різних психічних процесів.

Вчинок — практична дія, опосередкована процесом взаємодії і спілкування між людьми (вибором, метою діяльності, оцінюванням ситуації, самооцінкою, активністю індивіда, намірами, рівнем дома­гань, статусно-рольовими характеристиками, ціннісно-смисловою та мотиваційною сферами особистості, нормативним регулюванням у конкретній групі чи суспільстві).

Гендер (англ. gender — рід) — сукупність властивостей (соціально-біологічних характеристик), за допомогою яких люди визначають ста­теву належність індивіда, дають визначення понять «чоловік» і «жінка».

Гендерні ролі — сукупність очікуваних взірців поведінки для чоло­віків і жінок.

Громадська думка — публічно виражене і поширене судження, яке містить оцінку і ставлення (приховане, явне) до подій, осіб, діяль­ності груп, організацій, що становлять певний інтерес для суспільства.

Групова динаміка (грец. dynamicos — сильний) — сукупність про­цесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.

Трупова дискусія (лат. discussio — розгляд, дослідження) — метод групового обговорення проблеми, який дає змогу виявити спектр ду­мок і суджень членів групи, запропонувати можливі шляхи розв'язан­ня завдання, знайти групове розв'язання проблеми.

Групова згуртованість — утворення, розвиток і формування зв'яз­ків у групі, які забезпечують перетворення зовні заданої структури на психологічну спільність людей, психологічний організм, який живе за своїми нормами і законами відповідно до своїх цілей і цінностей.

Групова нормалізація — соціально-психологічний феномен, який виникає у результаті групової дискусії, коли протилежні точки зору, на­віть екстремальні позиції, згладжуються і стають єдиною усередне­ною думкою.

Групова поляризація — соціально-психологічний феномен, що є результатом групової дискусії, у процесі якої різні точки зору, думки оформлюються у дві протилежні безкомпромісні позиції.

Групові норми —певні правила, стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

Групові очікування, або експектації (англ. ехресtаtiоn — очікуваня­ня) — сукупність уявлень про те, як повинен поводитися член групи у певній ситуації.

Групові процеси — процеси групової динаміки, які відображають весь цикл життєдіяльності групи (від утворення, функціонування — до розпаду).

Групові ролі — типові способи поведінки, які пропонують, очіку­ють і реалізують учасники групового процесу.

Групові санкції (лат. sanctio — непорушна постанова) — сукуп­ність механізмів та засобів, за допомогою яких група стимулює нор­мативну поведінку, впливає на дотримання індивідами існуючих у ній норм та цінностей.

Девіантна (лат. deviatio — відхилення) поведінка — система вчин­ків, що відрізняються від загальноприйнятих у суспільстві норм права, культури, моралі.

Депресія (лат. depressio - пригнічення) — афективний стан, який характеризується негативізмом, пригніченим емоційним фо­ном, зміною мотиваційно-когнітивної сфери, загальною пасивністю поведінки.

Десоціалізація (лат. de... — префікс, що означає віддалення, скасу­вання, і socialis — суспільний) — зворотний щодо соціалізації процес, який характеризується відчуженням особистості від основної маси лю­дей, входженням її в асоціальні чи антисоціальні неформальні групи.

Діяльність — специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, в тому числі й самої себе, умов і засобів свого існування; цілеспрямований взає­мовплив учасників взаємодії.

Дружба —особлива форма міжособистісної взаємодії, яка харак­теризується індивідуально-вибірковими стосунками, взаємною прихильністю учасників спілкування, посиленням процесів афіліації, високим рівнем задоволеності міжособистісними контактами, взаєм­ними очiкуваннями позитивних почуттів.

Егоїзм (франц. egoїsme, від лат. ego — я) — ціннісна орієнтація суб'єкта, яка зумовлює домінування в його взаємодії з іншими осо­бистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів партнера по спілку­ванню.

Егоцентризм (лат. еgо — я і centrum — осердя) — зосередженість індивіда тільки на власних інтересах і переживаннях, що спричинює його нездатність зрозуміти іншу людину як суб'єкта взаємодії та само­достатню особистість.

Екстремальна (лат. extremum — край, кінець) ситуація — інтен­сивний вплив на індивіда чинника навколишнього середовища (їх су­купності), що робить життєво необхідним включення механізмів адаптації (пристосування, самозахисту) для виживання, максималь­но можливого за таких обставин психологічного та біологічного ком­форту.

Емоції (лат. emoveo — хвилюю) — психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

Емоційно-психічні стани — потяги, емоції, почуття, прагнення, ба­жання, переживання особистості, пов'язані з пізнанням і самопізнан­ням; воля, яка виникає завдяки потягам та емоціям і зумовлює дії та вчинки людини.

Емпатія (грец. empathia — співпереживання, співчуття) — осяг­нення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дає змогу зрозуміти переживання іншої особистості (механізм пізнання); дія індивіда, що допомагає йому по-особливому вибудувати спілку­вання (особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість, здатність проникати в психічний стан іншої людини (характеристика людини, тобто емпатійність).

Дата добавления: 2015-11-14