Поняття і загальна характеристика правового режиму земель лісового та водного фонду.

За визначенням ст. 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

ЗК України та ЛК України зазначають, що до лісового фонду не належать: усі види насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, полезахисні лісові смуги і захисні насадження на смугах відводу залізниць, автомобільних доріг, каналів, гідротехнічних споруд та водних об’єктів, а також окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

Ліси є національним багатством України і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції. Вони мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні.

Корисними властивостями лісів є їх здатність захищати ґрунти від ерозії, регулювати стік води, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища і очищати його, сприяти оздоровленню населення.

Згідно зі ст. 5 ЛК України землі лісового фонду поділяються на лісові та нелісові. До лісових належать землі, покриті лісовою (деревною, чагарниковою) рослинністю, не покриті лісовою рослинністю, що підлягають залісненню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо. Лісові землі, призначені для вирощування лісів, їх раціонального та ефективного використання та відтворення. У цих же цілях використовуються ділянки лісового фонду, невкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища, тощо). Вони призначені для відтворення лісів, а тому належать до лісових земель. До нелісових земель належать землі зайняті спорудами, пов’язаними з веденням лісового господарства, трасами, лініями електропередачі, продуктопроводами і підземними комунікаціями; сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства), болотами і водоймами у межах земельних ділянок, виділених для зазначених потреб. Нелісові землі не лише не зайняті лісами, але й не призначені для їх вирощування. Цільове призначення таких земель полягає в обслуговуванні потреб лісового господарства (прокладання просік, шляхів, протипожежних розривів, тощо).

При цьому віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Відповідно до ст. 56 ЗК України землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Крім того, громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення.

Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди – іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, тощо.

Порядок та умови цільового використання земель лісового фонду землевласниками і землекористувачами визначається Лісовим кодексом України. Цільове використання земель цієї категорії поділяється на два види: 1) використання лісових ресурсів; 2) користування земельними ділянками лісового фонду.

Використання лісових ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального використання. У порядку загального використання лісових ресурсів громадяни мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому громадяни зобов’язані виконувати вимоги пожежної безпеки в лісах, користуватися зазначеними ресурсами у строки, встановлені державними лісогосподарськими органами, і способами, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів.

Право спеціального використання лісових ресурсів згідно Лісового кодексу України здійснюється в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього у користування. За умови додержання вимог законодавства України лісокористувачі мають право здійснювати такі види спеціального використання лісових ресурсів: 1) заготівля деревини під час рубань головного користування; 2) заготівля живиці; 3) заготівля другорядних лісових матеріалів (пень, луб, кора, деревна зелень, тощо); 4) побічні лісові користування; а також інші види спеціального використання лісових ресурсів.

До побічних лісових користувань належать: випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та очерету.

Спеціальне використання лісових ресурсів на наданій земельній ділянці лісового фонду провадиться за спеціальним дозволом – відповідно за лісорубним або лісовим квитком (ордером). Постійні лісокористувачі в разі спеціального використання ними лісових ресурсів і проведення рубок, пов’язаних з веденням лісового господарства, зобов’язані оформляти на це дозвіл у встановленому порядку.

Користування земельними ділянками лісового фонду передбачає порядок їх використання для: 1) потреб мисливського господарства і створення умов для життя диких тварин; 2) культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей; 3) проведення науково-дослідних робіт.

ЛК України також визначає порядок та умови використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях і об’єктах, у лісах населених пунктів, у прикордонній смузі, а також на землях та в лісах, що зазнали радіоактивного забруднення.

Характерною особливістю правового режиму земель лісового фонду є те, що за порушення законодавства у сфері порядку використання земельних ділянок застосовується відповідальність згідно з вимогами Земельного кодексу України, а у сфері порядку використання та відтворення лісів – згідно з Лісовим кодексом України.

Відповідно до ст. 58 ЗК України і ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно з ч. 1 ст. 59 ЗК України зазначені землі можуть знаходитись у державній, комунальній і приватній власності. У ст. 5 ВК України здійснена конкретизація водних об’єктів загальнодержавного і місцевого значення. Такий поділ об’єктів обумовлює особливості правового регулювання їх використання та охорони.

До водних об’єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води, територіальне море, поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються в межах більш як однієї області, а також їх притоки, водні об’єкти у межах природно-заповідного фонду загальнодержавного значення і ті, що віднесені до лікувальних.

До водних об’єктів місцевого значення належать поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і не віднесені до об’єктів загальнодержавного значення. На території України налічується 277 таких об’єктів, Перелік яких затверджено Наказом Держводгоспу України від 03.06.1997 р.

Громадянам і юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватися у приватну власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га), а отже, і землі водного фонду, на яких ці об’єкти знаходяться та прилеглі до них. Таким чином, водні об’єкти площею понад 3 га не можуть знаходитись у приватній власності. Вони можуть передаватися лише у державну або комунальну власність.

Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду можуть використовуватись землекористувачами на праві постійного користування. Відповідно до ч. 3 ст. 59 ЗК України у постійне користування такі землі можуть надаватися за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування лише державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об’єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, тощо.

Усім іншим юридичним та фізичним особам землі водного фонду в постійне користування не надаються. Вони можуть користуватися землями цієї категорії лише на умовах оренди.

Органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передавати громадянам і юридичним особам на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота і острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Відносини, пов’язані з орендою водних об’єктів регулюються ст. 51 ВК України.

Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами. Користування такими ділянками має здійснюватись з додержанням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення, замулення, а також згідно державних норм, правил і санітарних вимог.

ЗК України також встановлює правовий режим використання прибережних захисних смуг.

У ст. 1 ВК України прибережна захисна смуга визначена як частина водоохоронної зони відповідної ширини уздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території цієї зони. Таким чином, прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони і встановлюється у її межах з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності.

Користування землями прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм і на островах здійснюється в режимі обмеженої господарської діяльності. Ці смуги є природоохоронними територіями, на яких забороняється діяльність, що негативно впливає чи може вплинути на стан смуг, а також суперечить їх призначенню. Зокрема забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних і лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, тощо; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

Прибережні захисні смуги вздовж морів, морських заток і лиманів входять у зону санітарної охорони морів і можуть використовуватись лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється місцевими органами виконавчої влади, виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування, а також органами з питань екології та природних ресурсів.

Дата добавления: 2015-11-14