Теорія статевого диморфізму та її вплив на розвиток соціальної та практичної психології.

Статевий диморфізм - це фізичні відмінності між обома статями, зумовлені біологічно. Біологічне значення статевого диморфізму пов'язане зі збереженням людини як біологічного виду. У 60-ті роки XX століття В. А. Геодакяном була сформульована теорія статевого диморфізму. Відповідно до цієї теорії, чоловіча стать є передовим загоном популяції, який вирішує проблеми формування нових генетичних тенденцій, що передаються потомству під час зіткнення з умовами середовища. Жіноча стать виконує місію збереження генетичного здобутку, накопиченого на попередніх етапах еволюції.

Стать індивіда є передумовою становлення психологічної статі людини, але не визначає її цілком. Психологічна стать розвивається в процесі соціалізації.

Статеві відмінності мають, перш за все, тілесне втілення. При народженні на 105 хлопчиків припадає 100 дівчаток. Немовлята чоловічої статі при народження важчі та довші, вони також більш вразливі з боку всіх пренатальних проблем. Хлопчиків частіше травмують підчас пологів через більший розмір їхнього тіла. У дорослих чоловіків об'єм м'язів становить більш ніж 40 % маси тіла, а у жінок - тільки 24 %.

Завжди, коли статеві розбіжності виявляються в дослідженнях, розгортається дискусія, чи зумовлені вони тиском генетичних програм, чи ці розбіжності визначаються соціально-культурним тиском. Для більшості статевих відмінностей соціальний контекст є принциповим, хоча останнім часом говорять, що статеві відмінності зумовлені також функціональною асиметрією мозку. У жінок півкулі головного мозку функціонально менш диференційовані, ніж у чоловіків.

Коли дитина народжується, одразу ж запитують: "Хлопчик чи дівчинка?" Коли дитина росте, всі - батьки, вихователі, оточення - поводяться з нею відповідно до її статі. Дж. Рубін досліджував батьків, що отримали змогу один день поспілкуватись з немовлям - своєю першою дитиною. З'ясувалося, що хоча самі малюки суттєво не відрізнялися за показниками активності та поведінковими ознаками, однак батьки описували дівчаток як гарненьких, маленьких, приємних, а хлопчиків як більш активних, впевнених, сильних. Зрозуміло, що з віком батьківські підходи будуть транслюватись у базові компоненти особистості та "Я-концепції дитини". У цьому значенні статеві особливості, як і інші індивідні структури, звичайно, безособистісні, але вони є важливими для розвитку особистості.

У доволі ранньому віці, коли маленька істота ще нечітко розуміє свої індивідуальні риси, вона вже знає, хто вона - хлопчик чи дівчинка. Більшість дітей правильно можуть назвати свою стать у дворічному віці. Трирічні діти надають перевагу у спілкуванні дітям своєї статі. Дво-трирічні діти надають перевагу певним іграшкам і усвідомлюють, які заняття та професії вважаються чоловічими чи жіночими. Такі фіксовані уявлення, які засвоюють діти, називаються статево рольовими стереотипами.

Статево-рольові стереотипи в наш час значно змінились, і вже мало хто вірить, що єдино можливе призначення жінки - це виховання дітей та домашнє господарство, а чоловік має робити кар'єру і не може вести дім та виховувати дітей. Разом з тим, статево-рольові стереотипи, звичайно, не зникли. В результаті їх вивчення виникли такі нові поняття, як маскулінність, фемінність та андрогінність, що набули популярності.

Маскулінність - певна схема чоловічої поведінки, ознаками якої є: прагнення бути інтелектуально та фізично активним, неемоційним, не проявляти ознак слабкості. З даних досліджень видно, що в стресовій ситуації чоловіки відгороджуються від негативних емоцій, зосереджуючись на фізичній активності, щоб вивести себе з негативного стану. В більшості культур хлопчиків заохочують бути впевненими, конкурентними та незалежними. Типовий чоловік (за опитуванням студентів про найбільш яскраві та типові чоловічі риси): агресивний, заповзятливий, винахідливий, домінуючий, незалежний, приховує емоції, любить заняття наукою, відзначається діловими навичками, знає, як освоювати світ, легко приймає рішення, самодостатній, вільно розмовляє про секс з іншими чоловіками.

Фемінність - певна схема жіночої поведінки, ознаками якої є: пасивність, концентрація на почуттях, прояв емоцій та прагнення розділити їх з іншими. Від жінки в сучасному суспільстві очікують виконання експресивної ролі, тобто схильності до співробітництва, турботи і чутливості. Типова жінка (за опитуванням студентів про найбільш яскраві та типові жіночі риси): тактовна, проявляє позитивну налаштованість у стосунках, ніжна, не використовує грубих висловів, розуміє почуття інших, релігійна, балакуча, цікавиться власною зовнішністю, цінує мистецтво і літературу, має сильну потребу в захисті, спокійна, охайна.

Андрогінія розуміється як узгодження тенденцій маскулінності і фемінності в одній особистості. Андрогінія - це особливий тип психологічного функціонування з багатьма позитивними наслідками і спрямування на уникнення самовизначення особистості, фіксованого на полюсі статі. Андрогінні суб'єкти користуються або чоловічим, або жіночим типом поведінки залежно від параметрів ситуації. Здатність гнучко реагувати збільшує особистісний потенціал для ефективного вирішення проблем психологічної адаптації і загального задоволення життям. На сьогодні сформувався новий погляд на адаптацію людей з різними характеристиками. Його суть полягає в тому, що андрогінні індивіди більш благополучні в психологічному сенсі.

їхня перевага - в тому, що вони можуть гнучкіше реагувати на життєві ситуації, використовуючи то "чоловічу", то "жіночу" частину своєї особистості. Вони також не стоять перед проблемою пригнічення тих аспектів своєї індивідуальності, які не відповідають загальноприйнятим стереотипам.

29.Теорія статевого диморфізму та її вплив на розвиток соціальної та практичної
психології.

Статевий диморфізм - це фізичні відмінності між обома статями, зумовлені біологічно. Біологічне значення статевого диморфізму пов'язане зі збереженням людини як біологічного виду. У 60-ті роки XX століття В. А. Геодакяном була сформульована теорія статевого диморфізму. Відповідно до цієї теорії, чоловіча стать є передовим загоном популяції, який вирішує проблеми формування нових генетичних тенденцій, що передаються потомству під час зіткнення з умовами середовища. Жіноча стать виконує місію збереження генетичного здобутку, накопиченого на попередніх етапах еволюції.

Стать індивіда є передумовою становлення психологічної статі людини, але не визначає її цілком. Психологічна стать розвивається в процесі соціалізації.

Статеві відмінності мають, перш за все, тілесне втілення. При народженні на 105 хлопчиків припадає 100 дівчаток. Немовлята чоловічої статі при народження важчі та довші, вони також більш вразливі з боку всіх пренатальних проблем. Хлопчиків частіше травмують підчас пологів через більший розмір їхнього тіла. У дорослих чоловіків об'єм м'язів становить більш ніж 40 % маси тіла, а у жінок - тільки 24 %.

Завжди, коли статеві розбіжності виявляються в дослідженнях, розгортається дискусія, чи зумовлені вони тиском генетичних програм, чи ці розбіжності визначаються соціально-культурним тиском. Для більшості статевих відмінностей соціальний контекст є принциповим, хоча останнім часом говорять, що статеві відмінності зумовлені також функціональною асиметрією мозку. У жінок півкулі головного мозку функціонально менш диференційовані, ніж у чоловіків.

Коли дитина народжується, одразу ж запитують: "Хлопчик чи дівчинка?" Коли дитина росте, всі - батьки, вихователі, оточення - поводяться з нею відповідно до її статі. Дж. Рубін досліджував батьків, що отримали змогу один день поспілкуватись з немовлям - своєю першою дитиною. З'ясувалося, що хоча самі малюки суттєво не відрізнялися за показниками активності та поведінковими ознаками, однак батьки описували дівчаток як гарненьких, маленьких, приємних, а хлопчиків як більш активних, впевнених, сильних. Зрозуміло, що з віком батьківські підходи будуть транслюватись у базові компоненти особистості та "Я-концепції дитини". У цьому значенні статеві особливості, як і інші індивідні структури, звичайно, безособистісні, але вони є важливими для розвитку особистості.

У доволі ранньому віці, коли маленька істота ще нечітко розуміє свої індивідуальні риси, вона вже знає, хто вона - хлопчик чи дівчинка. Більшість дітей правильно можуть назвати свою стать у дворічному віці. Трирічні діти надають перевагу у спілкуванні дітям своєї статі. Дво-трирічні діти надають перевагу певним іграшкам і усвідомлюють, які заняття та професії вважаються чоловічими чи жіночими. Такі фіксовані уявлення, які засвоюють діти, називаються статево рольовими стереотипами.

Статево-рольові стереотипи в наш час значно змінились, і вже мало хто вірить, що єдино можливе призначення жінки - це виховання дітей та домашнє господарство, а чоловік має робити кар'єру і не може вести дім та виховувати дітей. Разом з тим, статево-рольові стереотипи, звичайно, не зникли. В результаті їх вивчення виникли такі нові поняття, як маскулінність, фемінність та андрогінність, що набули популярності.

Маскулінність - певна схема чоловічої поведінки, ознаками якої є: прагнення бути інтелектуально та фізично активним, неемоційним, не проявляти ознак слабкості. З даних досліджень видно, що в стресовій ситуації чоловіки відгороджуються від негативних емоцій, зосереджуючись на фізичній активності, щоб вивести себе з негативного стану. В більшості культур хлопчиків заохочують бути впевненими, конкурентними та незалежними. Типовий чоловік (за опитуванням студентів про найбільш яскраві та типові чоловічі риси): агресивний, заповзятливий, винахідливий, домінуючий, незалежний, приховує емоції, любить заняття наукою, відзначається діловими навичками, знає, як освоювати світ, легко приймає рішення, самодостатній, вільно розмовляє про секс з іншими чоловіками.

Фемінність - певна схема жіночої поведінки, ознаками якої є: пасивність, концентрація на почуттях, прояв емоцій та прагнення розділити їх з іншими. Від жінки в сучасному суспільстві очікують виконання експресивної ролі, тобто схильності до співробітництва, турботи і чутливості. Типова жінка (за опитуванням студентів про найбільш яскраві та типові жіночі риси): тактовна, проявляє позитивну налаштованість у стосунках, ніжна, не використовує грубих висловів, розуміє почуття інших, релігійна, балакуча, цікавиться власною зовнішністю, цінує мистецтво і літературу, має сильну потребу в захисті, спокійна, охайна.

Андрогінія розуміється як узгодження тенденцій маскулінності і фемінності в одній особистості. Андрогінія - це особливий тип психологічного функціонування з багатьма позитивними наслідками і спрямування на уникнення самовизначення особистості, фіксованого на полюсі статі. Андрогінні суб'єкти користуються або чоловічим, або жіночим типом поведінки залежно від параметрів ситуації. Здатність гнучко реагувати збільшує особистісний потенціал для ефективного вирішення проблем психологічної адаптації і загального задоволення життям. На сьогодні сформувався новий погляд на адаптацію людей з різними характеристиками. Його суть полягає в тому, що андрогінні індивіди більш благополучні в психологічному сенсі.

їхня перевага - в тому, що вони можуть гнучкіше реагувати на життєві ситуації, використовуючи то "чоловічу", то "жіночу" частину своєї особистості. Вони також не стоять перед проблемою пригнічення тих аспектів своєї індивідуальності, які не відповідають загальноприйнятим стереотипам.

30.Механізми формування гендерних установок на різних вікових етапах.
З точки зору вікової характеристики, гендерне виховання можна розглядати стосовно до категорій школярів, студентів і дорослих. Гендерне виховання школярів полягає в тому, щоб допомогти їм впоратися з проблемами соціалізації, важливою складовою частиною яких є самоідентифікація дитини як хлопчика чи дівчинки і прийняття, таким чином, певної соціальної ролі. Виховання студентів будується на роз'ясненні гендерних стереотипів, з якими стикається молодь, вступаючи в доросле життя, і спільному пошуку засобів подолання цих стереотипів. Гендерна освіта дорослих носить, головним чином, адаптаційний характер, допомагаючи пристосуватися до змін, що відбуваються в навколишньому світі, або боротися з виникаючими труднощами (Циганкова Г.П., 2009).

Можна виділити деякі особливості гендерної соціалізації, в процесі якої людина отримує уявлення про своїх і чужих гендерних ролях. Особливо підкреслюється роль досить жорстких статеворольових стереотипів, що сприяють однозначному розумінню можливостей маскулінності і фемінності. На формування гендерної ідентичності впливають власний життєвий досвід, аналіз поведінки, спілкування, результатів діяльності і засобів досягнення цих результатів. Однак загальноприйнятий погляд на ролі чоловіка і жінки багато в чому визначає їх шлюбні відносини і шлюб, професійну діяльність, соціальні відносини, спосіб проведення дозвілля, вибір кола спілкування і т.д. Розбіжність очікувань і життєвих реальностей приводить до взаємного розчарування чоловіків і жінок, розпаду родин і т.д.

Вчені відзначають певні труднощі в реалізації себе, спостережувані як у чоловіків, так і у жінок, багато в чому обумовлені особливостями гендерної соціалізації. Причини труднощів можна виявити в пізнавальної, емоційної сферах особистості, в її поведінкових проявах. Зокрема уявлення, знання особистості про гендерні ролі можуть бути недостатніми або ж не відповідати реальній ситуації.

На рівні міжособистісних відносин гендерні конфлікти найбільш поширені в сімейної та професійній сферах. В основі сімейних конфліктів лежать невиправдані очікування, пов'язані з рольовим поведінкою подружжя. Гендерні конфлікти в основному викликані потребою у перерозподілі традиційних жіночих і чоловічих ролей. Як правило, чоловіки мають установки на традиційний тип сімейних відносин у побуті (дружина виконує більший обсяг домашніх робіт, а якщо чоловік їй і допомагає, то тільки виконанням традиційних видів «чоловічої роботи»). Жінки частіше схиляються до егалітарної типу розподілу ролей у сім'ї, при якому сімейні обов'язки діляться порівну між чоловіком і дружиною, або розподіляються залежно від ситуації, що склалася: основну частину домашніх справ бере на себе той член сім'ї, у кого більше вільного часу (Гавріліца О. А, 1998).

Найбільш виражений деструктивний показник рольового конфлікту - це почуття провини, яке народжується з моделі сприйняття жінкою своїх ролей. Часто це пов'язано з синдромом супер-жінки: мати в житті все (заміжжя, діти, кар'єра) і чудово виконувати свої обов'язки. Почуття провини характеризується високою стійкістю і безліччю сфер прояву, це ставлення жінки до дітей, дружину, роботу, самій собі. Поведінка, викликане почуттям провини, є компенсаторним, воно збуджується глибокої потребою виправдання, що зроблено щось неправильно і це необхідно виправити. У ставленні до дітей компенсаторне поведінка проявляється, наприклад, в таких формах, як покупка дитині великої кількості іграшок, виконання всіх бажань дитини. У відносини з чоловіком почуття провини проявляється в тому, що жінка сама бере на себе більшу частину домашньої роботи, прагнучи компенсувати невідповідність ідеалізованому образу «господині дому». У ставленні до роботи почуття провини проявляється у відмові від професійних досягнень та кар'єри, жінка не вживає дій, які допоможуть їй просуватися службовими сходами. Почуття провини виявляється і відносно жінки самій до себе. Працююча жінка відчуває себе винною перед сім'єю, коли вона витрачає час на себе, і стверджує, що у неї «не доходять руки до себе». Вона не може дозволити собі займатися спортом, витрачати час на спілкування з подругами, походи до косметолога і т.д. Вона переконана, що особисті справи - це справи, якими слід жертвувати в першу чергу.

У 2010 році в ряді міст Білорусі було проведено дослідження гендерних характеристик майбутніх фахівців різних сфер професійної діяльності. У дослідженні брало участь 66 чоловік, 5 вузів країни.

У ході проведення дослідження були використані наступні діагностичні методики: методика «Рівень емоційного інтелекту» (С.А. Бєляєв, А.І. Янович, М.І. Мазуров), методика дослідження емпатії (І.М. Юсупов, Є.М. Нікіреев), опитувальник «Хто Я?» (М. Куна, Т. Макпертленда), опитувальник С. Бем (модифікований варіант І.С. Клеціной), опитувальник «Індекс ургентної адикції» Н. Тассі (адаптований Шибко О.Л.).

Провівши аналіз гендерних характеристик різних сфер професійної діяльності, можна зробити висновок про те, що і чоловіки і жінки мають своїми особливостями, що відмінності не так багатозначні, щоб могли вплинути на якість виконання роботи всередині певної сфери.

Для аналізу взаємозв'язку гендерних характеристик у дослідженні використовувався коефіцієнт рангової кореляції r-Спірмена. У ході аналізу було виявлено, що не існує гендерних відмінностей між фахівцями різних сфер професійної діяльності, а справжній майбутній фахівець повинен володіти рядом особистісних характеристик, незалежно від того, хлопець це чи дівчина, для успішної та продуктивної роботи в майбутньому, тому що ймовірність помилки більш 5%.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що незалежно від статі майбутній фахівець повинен володіти набором особистісних характеристик, а не гендерними стереотипами і очікуваннями оточуючих. Отже нормальний розвиток майбутнього фахівця залежить не від гендерних стеореотіпов, а від набору професійно важливих особистісних якостей і компетенцій. Від того, наскільки обома сторонами розуміються і враховуються особливості цих відносин, залежить ефективність спілкування, встановлення взаєморозуміння, взаємин між чоловіками і жінками і успішність соціалізації.

Дата добавления: 2015-11-14