Читайте также:
|
|
Основні причини поразки національно-визвольної революції середини ХVІІ ст.:
- відсутність досвіду державного будівництва в еліти, котра очолила боротьбу; незавершеність процесу її консолідації навколо національної державної ідеї, гострі суперечності між окремими угрупуваннями;
- переважання в ментальності значної частини еліти, козацтва та інших верств населення особистих, групових і станових інтересів над національними та державними;
- відсутність на початку революції сформованої національної державної ідеї, що зумовило політику автономізму її керівництва;
- розкол України на два великі регіони: козацьку Україну та Західну Україну, що ставало на заваді об’єднання зусиль нації в її боротьбі за незалежність;
- розпад козацької України на два гетьманства (Лівобережне і Правобережне) та Запорожжя, що призвело до міжусобної боротьби;
- ліквідація встановленої Б.Хмельницьким монархічної форми правління й утвердження республікансько-олігархічної моделі, що зумовило слабкість центральної влади;
- прорахунки урядів (після смерті Б.Хмельницького) у проведенні внутрішньої політики, які загострили соціальну боротьбу;
- різні зовнішньополітичні орієнтації старшинських угруповань, зумовлені пошуками виходу зі складного геополітичного становища України;
- постійна агресія з боку сусідніх держав.
Позитивне її значення як найбільшої битви в історії української нації за незалежність ми вбачаємо в тому, що вона:
— привела до створення (вперше після загибелі в 40-х рр. XIV ст. Українського королівства) національної держави, частина якої у формі Лівобережного гетьманства проіснувала на правах автономії у складі Російської імперії до початку 80-х рр. XVIII ст.;
— зумовила появу національної державної ідеї, яка стала для наступних поколінь українців неписаним заповітом у боротьбі за незалежність;
— відіграла вирішальну роль у формуванні нової політичної еліти;
— стала потужним імпульсом для розвитку національної самосвідомості, зокрема ідеології елітарного націоналізму;
— зумовила закріплення за витвореною державою назви "Україна" й започаткувала зміну назви "руський народ" на означення "український народ";
— пробудила волю нації до самоутвердження й самовираження у формі незалежної соборної держави;
— суттєво збагатила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гноблення;
— протягом тривалого часу після її завершення козаки, селяни й міщани Лівобережної України користувалися плодами її соціально-економічних завоювань (навіть матеріали Генерального опису 1765—1769 рр. зафіксували численні факти, коли селянські й козацькі поля, городи, сіножаті кваліфікувалися як "свої власні", "свої жилі");
— служила каталізатором розвитку (переважно в Лівобережній Україні) усної народної творчості, мови, освіти, літописання, літератури тощо.
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 103 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Правобережний гетьман Петро Дорошенко і його боротьба за об'єднання України. | | | Промосковська політика І.Брюховецького івтрата Україною державного суверенітету |