Терміни і професіоналізми у юридичних текстах. Стійкі термінологічні сполуки слів.

Те́рмін (від лат. terminus — межа, кордон) — слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

Юридичні терміни зазвичай поділяються на загальновживані (такі, що мають в праві таке ж значення, що і в побуті, й такі, що застосовуються в праві в специфічному значенні), суто юридичні та спеціальні.

Під загальновживаними термінами ми, як правило, розуміємо слова, що використовуються в побуті (саме до них висувається вимога бути „загальнозрозумілими та доступними”).

Під суто юридичними - розуміють терміни, які є винаходом юристів і які застосовують­ся лише в правових актах.

На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є однозначними і позбавлені експресії.

Терміни-слова за лексико-граматичною належністю поділяються на іменники (право, суддя, усиновлення, делікт), прикметники (правовий, законний, злочинний), дієслова (апелювати, заарештовувати, ув’язнити), прислівники (беззаконно, злочинно, неумисно, умовно).

Поряд з власне юридичними термінами, які є узагальненим позначенням правового поняття (арбітраж, віндикація, неосудність, позов, правомочність, правовідносини, законодавча влада), у юридичних текстах широко використовується номенклатура — система специфічних назв конкретних правових об’єктів: державних і міжнародних органів, установ та організацій, посад, документів, державних нагород (Апеляційна палата, Європейський суд з прав людини, Верховний комісар ООН з прав людини, Закон України “Про Національний банк України”, Заслужений юрист України).

Професіоналізми — слова, що вживаються на позначення спеціальних понять у сфері тієї чи іншої професії.

Терміни-словосполучення, що виражають правові поняття, є предметом дискусій щодо їхньої належності до стійких словосполучень термінологічного характеру, складених фразеологічних термінів тощо. За твердженням В. Виноградова, терміни-словосполучення – це окрема група в системі фразеології

До термінологічних зараховуємо такі словосполучення, компоненти яких становлять єдине поняття й мають чітко сформульоване та зафіксоване значення. Проаналізовані синтаксичні конструкції термінологічного характеру відзначаються структурно-семантичним багатством у тексті мови законодавства. Найбільш поширеними є субстантивні словосполучення, побудовані за такими моделями: прикметник + іменник, віддієслівний іменник у н. в. + іменник у р. в., іменник + прийменник + іменник.

Приклад правова держава, кримінальне покарання, депутатська недоторканність, унітарна держава, адміністративний позов, фізична особа, юридична особа, малолітня особа, правоохоронні органи, нормативно-правовий акт, кримінальна справа, правовий захист, унітарна держава, примусові заходи та ін., наприклад: Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади…

10. Термінологізація слів іншомовного походження

З апозичення є звичайним явищем, адже українська мова постійно накопичує до свого словникового складу слова інших мов світу. І це закономірно, бо саме таким чином збагачується лексика будь-якої мови.

Вживання запозичених термінів у юридичному тексті вимагає дотримання таких правил:

- не використовувати іншомовні слова без потреби;

- іншомовне слово вживати лише у тому разі, коли воно точніше й повніше, ніж українське, розкриває відоме поняття, або надає тексту певного стилістичного забарвлення;

- іншомовне слово необхідно вживати лише у тому значенні, з яким воно запозичувалося;

- запозичене слово має бути зрозумілим не тільки фахівцям певної галузі, а й іншим громадянам;

- не можна вживати в одному тексті для позначення того самого поняття запозичене та власне українське слово.

Отже, вживання слів іншомовного походження в юридичній термінології є виправданим.

Наприклад, з латинської мови, яка з давніх часів почала проникати у нашу мову, взяті такі терміни, як: алібі, апарат, ар­хів, агент, адвокат, атестат, асистент, інформація, референдум тощо. Ці слова настільки певно ввійшли до складу юридичної лексики сучасної української мови, що мовці інколи й не здогадуються про їхнє походження і сприймають як власне українські слова.

З французької мови запозичені такі терміни як акція, анкета, арбітраж, армія, аташе, вакансія, паспорт, енциклопедія тощо.

Особливий тип запозичень — інтернаціональні терміни латинського і грецького походження (адвокат, акт, алібі, делікт, екстрадиція, інавгурація, конституція, політика, факт, юстиція), які були засвоєні багатьма мовами. Скопійовані засобами рідної мови іншомовні терміни права є кальками (демократія —> народовладдя, інтернаціональний —> міжнародний). Найбільш поширені терміни й усталені словосполучення не перекладаються і передаються за допомогою транслітерації: ад хок, де-факто, де-юре, еквітас, екс екво ет боно, персона нон грата.

Дата добавления: 2015-11-14